отут хтось прискіпливий пише:

(фото – з сайту Партії Регіонів)
Просто хочу знати, хто в якій мірі компенсував киянам збитки, пов'язані з відновленням газону в Маріїнському парку та плитки на Майдані? Це трапилось зовсім недавно, у 2007. (На фото видні масивні металеві штирі, які стирчать прямо із плитки.)
Якщо збитки в результаті встановлення наметових містечок 2007 р. склали 2,994 млн. грн., як повідомляє сайт Київської міської влади, хто з організаторів був заарештований?
Корисні посилання.
Політичне протистояння обійдеться місту майже у 3 мільйони гривень – сайт КМДА
Побічний продукт демократії – газета Хрещатик
Масові політичні акції обійдуться Києву в 3 млн. гривень – Економічна Правда

Хто компенсував у 2007 році збитки – 3 000 000 грн? | Українська правда - Блоги

 

Депутат Верховної Раді від «Народної самооборони» Юрій Гримчак направив генеральному прокуророві Віктору Пшонці депутатське звернення, в якому просить перевірити законність присвоєння міністром внутрішніх справ Анатолієм Могильовим чергових звань співробітникам органів внутрішніх справ.

За словами Ю.Гримчака, 1 грудня цього року А.Могильов видав наказ №2055 о/с, за яким звання «майор міліції» було присвоєно старшині міліції Напрієнку Д.В. – заступнику начальника Управління капітального будівництва та інвестицій.

«Самооборонець» нагадав, що зараз в суспільстві широко обговорюється факт арешту екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, а однією з причин цього стало начебто порушення ним порядку присвоєння чергових спеціальних звань.

«У зв’язку з цим прошу Вас терміново перевірити законність присвоєння звання майора  старшині міліції Напрієнку Д.В. — заступнику начальника Управління капітального будівництва та інвестицій, встановити правомірність підстав для таких дій та наявність чи  відсутність в таких діях особистої зацікавленості керівництва МВС України, вжити заходів для запобігання можливому незаконному  отриманню бюджетних коштів зацікавленими особами», — закликає Юрій Гримчак.

Юрій Гримчак: Що дозволено Могильову, Луценку — зась? :: Народна самооборона

В рейтинге демократии стран мира Democracy Index-2010, составленном журналом The Economist, Украина заняла 67 место, то есть опустилась на 14 пунктов вниз, по сравнению с 2008 годом (53 место).

Авторы исследования считают, что "демократические достижения, которые произошли в результате Оранжевой революции, сейчас находятся под угрозой".

В Украине зафиксирован наибольший регресс в демократии среди всех стран Европы, она занимает "почетное" седьмое место среди стран мира, в которых наблюдается самый большой упадок демократии, – после Мадагаскара, Фиджи, Ирана, Эфиопии, Египта и Гамбии.

Также по итогам 2010 года Украина потеряла неформальный статус "лучшего среди худших" на постсоветском просторные, пропустив вперед Молдову.

Больше всего ухудшились показатели Украины в категориях "функционирование правительства", "избирательный процесс и плюрализм", "политическая культура" и "участие в политическом процессе".

В частности, по показателю "эффективность функционирования правительства" Украина в своей группе стран находится на уровне Ганы, Доминиканской Республики, Филиппин и Перу и уступает таким странам, как Лесото, Мали, Намибия, Папуа-Новая Гвинея, Монголия, Суринам, Ямайка и другим.

По мнению исследователей, эффективнее, чем украинское правительство, действовали даже правительства стран, которые входят в "низшую" категорию "гибридных режимов" (при которых выборы проводятся под контролем властей, а гражданские свободы соблюдаются частично), в частности, Гондурас, Бангладеш, Камбоджа, Замбия и Малави.

Первое место в разделе стран с "гибридным режимом" занимает Гонконг, а замыкает данный список Ирак. Самым недемократичным государством признали Центральноафриканскую республику.

Россия заняла 107-е место по демократичности, разместившись между Киргизией и Непалом. При этом для того, чтобы стать страной с "авторитарным режимом" России нужно спуститься всего на пять строчек.

Первое место в рейтинге демократичных государств заняла Норвегия, за ней следует Исландия, третье место досталось Дании. Всего в мире насчитали 26 стран с "полной демократией".

Democracy Index-2010 подготовлен специалистами Economist Intelligence Unit – аналитического подразделения, который входит в группу журнала The Economist. Ситуация в странах оценивалась по состоянию на ноябрь 2010 года.

Как сообщалось, международная организация Репортеры без границ обнародовала ежегодный рейтинг свободы слова, в котором Украина заняла "исторически низкую" позицию, опустившись на 131 место и разместившись за Ираком.

The Economist: В Украине зафиксирован наибольший регресс в демократии среди всех стран Европы » Новости политики Украины – Корреспондент

Віце-прем'єри Борис Колесніков і Віктор Тихонов задоволені арештом екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Це видно з сюжету знятого в середу в Кабміні телеканалом СТБ.

Перед засіданням уряду віце-прем’єр - міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Тихонов вирішив поцікавитися у колеги віце-прем’єра - міністра інфраструктури Колеснікова, як йому затримання Луценка.

"Знущався над усіма нами, як бігав тоді, я пам'ятаю... От с***! Так нехай пресують тепер! Зараза... А як вона? (дружина Луценка) Ти не дивився по телеку? Слідчому в очі йому: "Дивіться в очі. Ви будете імпотентом!". Дура", - сказав Тихонов.

 

 

Як відомо, у вівторок Колесніков заявив, що "ніяк не ставиться" до арешту Луценка.

"Я ніяк не ставлюся. Ніяк... Адже вже минуло п'ять років", - сказав він.

"Тепер всі питання до Генпрокуратури, а щоб це тішило самолюбство - це треба мати хвору психіку", - заявив Колесніков.

Раніше, після свого потрапляння в СІЗО в 2005 році Колесніков неодноразово обіцяв, що Луценко, якого він звинувачує у фабрикуванні справи проти себе, буде сидіти у в'язниці.

Українська правда

Колесніков і Тихонов пораділи за Луценка | Українська правда

Брати Капранови, для УП

Вірменське радіо запитали: "Навіщо Вірменії
Міністерство морського флоту?
Адже країна не має виходу до моря."
– "Але ж Україна має Міністерство економіки!" – відповіло Вірменське радіо.
Старий анекдот на новий лад.

Нас мучають комплекси – варто сказати комусь, що ти видавець, одразу починається: "Так це вас душать податками?" або ж "Українську книжку не купують" чи то "Замість скаржитися краще б навчилися видавати гарні книжки".

Воно й справді – що думати про наших видавців, коли усі вони разом спромоглися посісти лише 8-10% рідного ринку? От росіяни – інша справа, вони не тільки мають 100% свого ринку, але й 90% нашого. Молодці! Хто багатший, той і кращий.

Похнюпишся оце і йдеш до праці, все намагаєшся видати книжки не гірші за російські, і знову не виходить. Мабуть, руки не звідти ростуть.

Проте одного разу до нас звернулися представники асоціації виробників миючих засобів і зізналися у тому, що вся українська потуга у цій галузі ледь-ледь спромоглася на 15% внутрішнього ринку. Решту завозять з Польщі, Росії та інших просунутих країн. Українське мило теж гірше за іноземне – якщо судити з результатів.

Звісно, нам полегшало. А й справді – коли ти не один такий, воно трохи попускає. Потім поспілкувалися з представниками легкої промисловості.

Ви не повірите – та сама ситуація, національний виробник має лише 10-15% внутрішнього ринку, решту завозять з-за кордону. Попри те, що в країні сотні тисяч Кравченків, Кравців та Кравчуків (не кажучи вже про Шевченків із Ткаченками), не можуть українці шити одяг – руки не звідти ростуть. І посуд робити не можуть – тому на прилавках склянки з Росії, Туреччини, Франції.

Взагалі українці – дивна нація. За кордоном можуть і будувати, і виробляти – оно скільки наших працює в Європі. А вдома – не виходить, хоч плач! Криворукі, слово честі!

Усі ці міркування набрали нового звучання на тлі боротьби проти Податкового кодексу. Власне, ми, книжники, цю боротьбу почали раніше за інших – з того самого моменту, коли у першому проекті першого читання книжки обклали ПДВ. Бо тупі українські видавці не зможуть вижити, якщо їх іще й обкласти податком. Потім ми разом із іншими підприємцями стояли на Майдані та складали коломийки про Азарова та Януковича. Стояли і слухали, як представники уряду говорять, що люди мають піти з ринків на заводи. Де вони, ці заводи? – хотілося спитати.

Певно, з вікон Кабміну Україна має дещо інший вигляд, ніж з-поза спин сусідів по маршрутці. Але перевага письменника в тому, що він може змінити точку зору, залізти у шкіру чиновника і спробувати зрозуміти, чим керуються можновладці, розробляючи закони, за якими живуть звичайні люди.

Отже давайте подумки вдягнемо краватки (або інше, відповідно до дрес-коду, запровадженому Кабміном), зайдемо до будинку на Грушевського і спробуємо проаналізувати стан української економіки та зрозуміти, що відбувається з країною. Хоч би приблизно.

Ну і почати пропонуємо з бюджету на поточний рік – бо по-перше, це найглобальніший документ, що фіксує економічні реалії, а по-друге, він не занадто складний, принаймні значно простіший за Податковий кодекс.

Отже відкриваємо документ та дивимося, скільки заробляє наша держава:

Доходи:

Стаття: 14010100 Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) – 53,5 мільярдів гривень.

Стаття: 14010300 Податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів – 78,7 мільярдів гривень.

Ну як вам перші цифри? Цікаво, чи не так? Що таке ПДВ? Податок, який платить кожен, хто продає товари чи послуги. На кордоні ПДВ платять з повної вартості завезеного товару. А значить за розміром сплаченого ПДВ можна приблизно визначити, скільки завезено цих самих товарів чи послуг. І з’ясувати, зокрема, що ми ввозимо з-за кодону у півтора рази більше товарів, ніж продаємо своїх всередині.

Давайте тепер пригадаємо скарги на зовнішнє торгове сальдо України, яке вперто залишається негативним, (по-хлопськи кажучи, купуємо більше, ніж продаємо). Давайте також поміркуємо, як втримати курс гривні, коли це саме сальдо зовсім не на її користь.

Але зачекайте! – перерве нас уважний читач – Це ж неправда!

Згодні, неправда. Бо якщо ви зайдете у будь-який супермаркет, на його полицях ви не побачите цього співвідношення – один товар український на півтора закордонних. Там інші пропорції – один до десяти, до двадцяти й більше.

І пояснення просте – той товар, що переїхав кордон і чесно заплатив ПДВ, потім продається всередині країни, і ПДВ від його оберту вже потрапляє до попередньої статті – разом із товарами, які насправді вироблені в Україні. Ніхто в середині країни не розрізняє ПДВ з імпортних та вітчизняних товарів, платять гамузом. Тут у бюджеті чи то помилка чи то свідома брехня – замість "вироблених в Україні" треба написати "реалізованих в Україні".

Отже завезений через кордон товар потім продається всередині країни і, звісно, не за ті самі гроші, що купили, а з націнкою. Як би то оцінити його обсяг?

Звісно, не всі товари завозять для продажу – дехто завозить обладнання для себе, хтось реалізує його з номінальним заробітком, хтось перепродає через спрощенців, уникаючи сплати податку.

Але з іншого боку – інші занижують митну вартість, щоб менше залишити на митниці, крім того усі завозять великим гуртом, а врешті-решт продається воно вроздріб, з націнкою 100 і більше відсотків.

І якщо не бути занадто жадібним, то можна припустити, що в середньому бізнесмени всіх ланок укупі наварюють на імпорті третину. Скажете, мало? Але ж, повторимося, хтось купує для себе, хтось працює зі спрощенцями і так далі. Хай буде третина.

Тоді скільки ПДВ заплатять вони з націнки у третину? Абсолютно правильно. Третину і заплатять. Тобто в масштабах держави це складе 78,7 : 3 = 26,2 мільярдів грн. Є заперечення?

А значить у 53,5 мільярдах внутрішнього ПДВ 26,2 мільярди – це ПДВ від імпортного товару. Тоді внутрішній разом із послугами дає 53,5 – 26,2 = 27,3 мільярдів.

І справжнє співвідношення між внутрішнім та імпортним виробником на нашому ринку складає 104,9 на 27,3 або ж 8 до 2 на користь іноземців. Внутрішній виробник товару разом із послугами, разом із ПДВ на електрику та комуналку, транспорт та т.ін., обіймає лише 20% національного ринку!

Добре це чи погано? Як дивитися. З одного боку, ми споживаємо товари вироблені не криворукими українцями а працьовитими та кваліфікованими китайцями, турками, росіянами, що не може не тішити. З іншого боку – а що ж залишається українцям окрім перепродавати усе це на ринках?

Ну гаразд, 27, 3 мільярдів. гривень – теж непогані гроші. Були часи, коли весь бюджет України складав приблизно таку суму.

Ну а тепер давайте зазирнемо у статтю 14010200 Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами і побачимо там цифру – тримайтеся! – 27,4 мільярдів. гривень.

Ну як вам?

Згадаємо, що ПДВ повертають експортерам – Ахметову, Коломойському, Пінчуку та іншим – коли вони вивозять за кордон плоди своєї (?) праці.

Поправимо краватки, витремо піт з чола і відкинемося на своїх м’яких кабмінівських кріслах.

ВЕСЬ ПДВ ВІД УКРАЇНСЬКИХ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ ІДЕ НА ПОВЕРНЕННЯ ЕКСПОРТЕРАМ!

А оскільки останнім часом іде багато розмов про проблеми з поверненням ПДВ та борги перед експортерами, ми можемо здогадатися про справжню мету відміни спрощеної системи – Ахметову з Пінчуком не вистачає.

Але Бог із ним, з Ахметовим. Давайте краще повернемося до української економіки... а точніше... як би назвати те, що ми з вами відкрили? Те, що ледь-ледь покриває виплати експортерам? Те, що за найоптимістичнішими оцінками обіймає лише 20% вітчизняного ринку. Назвати це економікою язик не повертається. Саме тому ми і винесли в епіграф старий анекдот, злегка модернізувавши його.

Бачите, як корисно іноді відкрити бюджет.

Запевняємо вас, до цих висновків можна прийти іще у 101 спосіб. Тому що вони відображають реальність. Тому що вони відповідають ситуації у райцентрах, коли закриті усі заводи і єдине місце роботи – базар.

Згадайте, чи багато у вас знайомих, що стоять за станком? Чи багато з ваших друзів виробляють матеріальні цінності? Отож. Більшість – якщо не усі – перекладають папірці в офісі, тобто обслуговують торгівлю чи фінанси. Що ж тут дивуватися, коли бюджет фіксує цю ситуацію у цифрах?

Ну а тепер хочете отримати підтвердження наших з вами висновків? Слово честі – весь попередній текст ми писали до того, як до ВР подали проект Бюджету на 2011 рік. А зараз глянули – і пропонуємо вам приєднатися до наших емоцій!

ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) – 65, 4 мільярдів гривень.

ПДВ із ввезених на територію України товарів – 78,4 мільярдів гривень.

А повернення ПДВ експортерам – 37,5 мільярдів.

За рахунок Податкового кодексу уряд збільшив внутрішній ПДВ на 12 мільярдів, і тут-таки збільшив повернення ПДВ експортерам на 10 мільярдів, при тому, що радикального збільшення експорту не передбачається. Чи потрібні іще якісь докази?

І чи влаштовує нас така модель економіки – коли ми всі працюємо тільки для того, щоб повернути ПДВ Ахметову і К^о?

Ну а якщо така модель не влаштовує – значить треба шукати людей, що запропонують іншу. І це найскладніше – бо серед авторів та виконавців проекту "бананова Україна" значаться не тільки Янукович з Азаровим, але й Ющенко з Тимошенко, Кучма з Пустовойтенком – усі люди, що були при владі досить тривалий термін.

Чи може хто-небудь запропонувати щось інше для 40-мільйонної країні, де усі мають як мінімум середню освіту? Чи знайдуться у держави механізми, які дозволять нам забезпечити самих себе посудом, одягом, книжками, машинами?

І у кого, скажіть, будь ласка, руки ростуть не з того місця?

Криворукі українці | Українська правда

Юлия Тимошенко, лидер ВО "Батьківщина", в очередной раз прибыла в Генпрокуратуру. Пришла она не с пустыми руками, а с компроматом на Виктора Януковича.

Юлия Тимошенко выполнила свое обещание и принесла сегодня в Генпрокуратуру заявление о злоупотреблениях Виктора Януковича и действующего правительства в ходе подготовки объектов к проведению чемпионата Евро-2012. Об этом экс-премьер сообщила перед тем, как зайти в здание ГПУ.
"Сегодня я принесла заявление гражданки Украины о сообщении Генеральной прокуратуре о совершении преступления... Сегодня я пришла с тем, что Евро-2012 сегодня, как и все строительные проекты, которые анонсируются по каналам телевидения, используются и Януковичем, и правительством для того, чтобы под шумок этих строительных проектов от 20 до 30, а иногда и больше процентов зарабатывать откатов из государственного бюджета", - заявила Тимошенко.
При этом лидер ВО "Батьківщина" пообещала приносить подобные заявления на каждый допрос в ГПУ. "Вы видите, что сегодня возле Генеральной прокуратуры собираются люди, которые возмущены такими действиями власти, и мы возмущены действиями власти в отношении людей. Потому что то, что сегодня происходит, это не реформы. Де-факто каждая "реформа" так или иначе - это отбирание последних денег у людей. Поэтому все эти реформы - миф, это неправда, и чтобы прикрыть сейчас суть этих "реформ", они пытаются отвлекать внимание людей на пустые и никчемные уголовные дела. Для того, чтобы не ходить в Генеральную прокуратуру Украины попусту, я для себя приняла решение, что каждый раз, когда я появляюсь в Генеральной прокуратуре, чтобы даром не терять время, я буду заявлять об очередном преступлении власти. У меня есть такое право, в соответствии с законом", - отметила Юлия Тимошенко.
Как известно, сегодня лидер ВО "Батьківщина" прибыла на очередной допрос в Главное следственной управление ГПУ.
Напомним, народный депутат от БЮТ Владимир Яворивский на пресс-конференции в Кировограде заявил, что власть не допустит заключения лидера политической партии ВО "Батьківщина" Юлии Тимошенко, потому что "из тюрьмы она выйдет президентом".

Тимошенко принесла в ГПУ компромат на Президента Януковича | Политика и деньги!

В Украине появился еще один законный способ отобрать собственность у граждан.

Такое мнение в комментарии УНИАН выразил юрист Украинского Хельсинского союза по правам человека Максим ЩЕРБАТЮК, комментируя принятый Верховной Радой 22 декабря Закон "О внесении изменений в Закон "Об акционерных обществах". (Закон обязал акционеров, владеющих маленьким количеством акций, продавать свои акции крупному акционеру или общей группе акционеров, которые в грусти владеют свыше 95% акций компании).

М.ЩЕРБАТЮК отмечает, что установление такого требования является нарушением законодательства, о котором депутатам неоднократно напоминало и научно-экспертное, и Главное юридическое управление Верховной Рады Украины.

Так, по его словам, заложенная в принятом законе концепция не создает реального механизма защиты прав частного владельца и не обеспечивает соблюдения конституционного принципа нерушимости права частной собственности, предусмотренного Конституцией Украины.

"Согласно Конституции Украины, допускается применение принудительного отчуждения объектов права частной собственности только как исключение по мотивам общественной необходимости, на основании и в порядке, установленных законом, и при условии предварительного и полного возмещения их стоимости. А в нашем случае имеем отождествление корпоративных интересов относительно сосредоточения 100% акций в собственности одного акционера с общественной необходимостью, что является неприемлемым", - считает М.ЩЕРБАТЮК.

По мнению эксперта, предусмотренный порядок отчуждения акции, которые принадлежат другим мелким акционерам, может привести к нарушению:

- закрепленных Конституцией основополагающих принципов относительно защиты государством прав всех субъектов права собственности (статья 13 Конституции);

- права каждого владеть, пользоваться и распоряжаться своей собственностью, нерушимости права частной собственности, принудительного отчуждения объектов права частной собственности лишь как исключение по мотивам общественной необходимости (статья 41);

- конституционных гарантий соблюдения прав человека и гражданина, определенных статьей 22 Конституции, согласно которой при принятии новых законов или внесении изменений в действующие законы не допускается сужение содержания и объема существующих прав и свобод.

"На примере этой ситуации можно увидеть, что большой бизнес стремится сосредоточить в своих руках все имущество предприятий, и таким образом, чтобы у мелкого акционера не было возможности защитить свою собственность. Фактически государство, декларируя поддержку среднего класса, осуществляет действия, которые, напротив, ведут к его уничтожению, увеличивая и так достаточно большую бездну между богатыми и бедными, которая есть в Украине", - просуммировал М.ЩЕРБАТЮК.

Источник: УНИАН

В Украине теперь абсолютно легально можно отбирать собственность у граждан - Газета «ФАКТЫ и комментарии»

Всеукраїнська організація „Тризуб” імені Степана Бандери з дня свого заснування проводить послідовну пропагандивну, вишкільно-виховну та національно-захисну діяльність. Однією із важливих складових націоналістичної боротьби за національну державність українців є декомунізація нашої Батьківщини.

За всі роки існування бандерівського „Тризуба”, спираючись на Укази Президента України по ліквідації пам’яток тоталітаризму, організаційними підрозділами було знищено сотні ідолів сатаниста Лєніна та інших московсько-більшовицьких злочинців.

Однією із найгучніших антикомуністичних акцій стало пошкодження групою патріотів на чолі з нашим побратимом Миколою Коханівським так званого „пам’ятника” Лєніна у центрі Києва.

Незважаючи на захоплення влади в Україні проросійським маріонетковим режимом Януковича, репресії, переслідування та судові розправи над українськими націоналістами, декомунізація святої української землі триває.

28 грудня 2010 р.Б. невідома мобільна група ВО „Тризуб” ім. С.Бандери в українському Запоріжжі провела успішну національно-захисну акцію по ліквідації незаконно встановленого на подвір’ї комуністичного кубла („обком КПУ”), ідола міжнародного терориста і збоченця Сталіна-Джугашвілі.

Ця резонансна національно-захисна акція „Тризуба” присвячена пам’яті Провідника української нації Степана Бандери.

Слава Україні!

Всеукраїнська Організація "Тризуб" імені Степана Бандери

Сергій Грабовський, для УП

Усе колись стається вперше. І не завжди можна одразу усвідомити все значення того, що сталося. Бо ж воно сталося вперше, з чим порівнювати? З тим, що відбулося колись із іншими? Так то ж інші…

От і не бачимо впритул того, що тільки-но сталося і знаменує собою принципово новий період життя.

Так от, вперше за 20 років без обговорення, без висновків бюджетного комітету, без постатейного розгляду та розгляду внесених поправок Верховна Рада ухвалила Державний бюджет на наступний рік.

І що цікаво: чимало експертів, відзначаючи процедуру ухвалення бюджету як "дивну" і навіть згадуючи про цілу супутню купу порушень Бюджетного та Податкового кодексів, усе ж головну увагу звертають на зміст документу: мовляв, бюджет як бюджет, були кращі, були і гірші, щось збалансоване, щось реалістичне, фінансування для "своїх", фіскальне навантаження для "чужих" – хай уже буде хоча б так.

Тим часом, якщо хтось забув за плином бурхливих подій останніх років, то нагадую: Верховною Радою за Конституцією зветься парламент України.

Парламент – це, за визначенням, найвищий чи то повністю, чи то частково виборний (досі у ряді конституційних монархій призначають якесь число депутатів) представницький орган держави, який має право говорити від імені всієї нації і в якому представлені основні групи її активних громадян.

Парламент за своїм історично сформованим покликанням:

- здійснює законотворчість;

- розподіляє державні фінанси;

- формує виконавчу владу чи здійснює участь у її формування;

- вирішує питання війни та миру й ратифікує міжнародні угоди;

- контролює виконавчу владу, в тому числі, і в фінансових питаннях.

При цьому парламент – це місце, де політика робиться публічно. Ця традиція добре простежується на прикладі цитаделі європейського парламентаризму – Британії.

Ще завойовники-римляни, спостерігаючи за життям місцевого населення, писали що у нього були місця, де збиралася громада і жалілась на своє життя-буття, що звалися "parlament" – від злиття латинських слів: "parium" (рівні) і "lamentum" (ремствування, нарікання).

Потім це слово відродилося після норманського завоювання від французьких слів "parler" (говорити) і "ment" (думка) і стало позначати зібрання компетентних людей, які можуть вільно висловити свою думку і дати слушну пораду.

1215 року землевласники-лорди домоглися від короля Джона Безземельного підписання Великої хартії вільностей, за якою король не міг призначити нові податки без згоди королівської ради, яка поступово еволюціонувала у парламент.

1395 року за короля Едварда І основні повноваження парламенту як вищої представницької установи держави були визначені: законотворчість, участь у формуванні бюджету і право контролю за діяльністю вищих посадових осіб.

Далі траплялися – аж до 1688-89 років – різні, часом вельми криваві конфлікти у відносинах між британським парламентом та монархами, але за всіх обставин контроль за державними фінансами та публічність політики були серед головних засад депутатської діяльності.

Ці засади згодом стали аксіоматикою для континентальних та заокеанських парламентів – звичайно, тих, які, за словами Гегеля, "відповідали своєму поняттю".

Декоративні парламенти (існує в політичній науці і такий термін), у свою чергу, тільки імітували публічність і контроль за виконавчою владою та державними фінансами – насправді всіма справами реально кермували зовсім інші інстанції: чи то керівництво тоталітарної партії, чи то військова хунта, чи то монарх-самодержець, як-от в еміратах Перської затоки.

Проте навіть декоративні парламенти дотримувалися зазвичай певних правил гри.

А от те зібрання, яке за Конституцією виконує функції парламенту України, ухвалило держбюджет за 27 хвилин, без дотримання навіть позірних процедур.

Слід сказати, що це рекорд навіть у порівнянні із радянськими часами, коли Верховна Рада УРСР збиралася двічі на рік на кілька днів, щоб проголосувати заздалегідь підготовлені закони; але й тоді затвердження бюджету вимагало більшого часу.

Ба більше: якщо в залі засідань ішлося лише про ритуал, то бюджетна комісія працювала реально під час верстання бюджету. Принаймні, у кращі часи радянської доби.

Це автор знає не з чужих слів: його дід – Чалий Григорій Сергійович – у часи хрущовської відлиги з 1955 по 1959 рік був депутатом Верховної Ради УРСР і як фахівець із сільського господарства працював саме у бюджетній комісії.

Ясна річ, публічності тоді бути не могло і загальні напрями визначалися директивами ЦК, проте й ті депутати, котрі зналися на справі, могли вплинути на щось реальне. Як бачимо, регрес очевидний – навіть у порівнянні з хрущовськими часами...

Утім, не така вже нинішня Верховна Рада й неповторна, якщо придивитися до нинішнього стилю її діяльності.

Звичайно, ідеал ще не досягнутий, бо парламентська опозиція так-сяк, але псує картину, але за оперативністю ухвалення стратегічних рішень (ратифікація Харківських угод, ухвалення бюджету-2010 та бюджету-2011 тощо) Рада вже цілком здатна конкурувати з Рейхстагом часів Адольфа Гітлера.

Там теж урядові рішення ухвалювалися без обговорення. Бо ж що, власне, обговорювати, коли є президентська програма, котру, на думку речників влади, належить без розмов виконувати всім – і Партії регіонів, й опозиції, і Донбасу, і Галичині?

Звичайно, Рада не Рейхстаг, а Україна 2010 року – не Німеччина 1933 року, але тенденція, як на авторів погляд, очевидна. Тим більше, що трапляється різне: Гітлер упорався за півроку, а от Муссоліні, скажімо, після приходу до влади приборкував опозицію аж п’ять років – якраз стільки, скільки планують провідні діячі Партії регіонів приборкувати нинішню українську опозицію.

А от із норовливим парламентом він морочився цілих три роки – чи то італійський парламентаризм був значно більш стійкий, чи то регіонали та їхній вождь діють ефективніше за якогось там дуче...

Та повернімося до держбюджету і процедури його ухвалення як індикатора та рушія розвитку загальнополітичної ситуації в Україні.

Закиди деяких політологів у бік опозиції, яка, мовляв, нездатна забезпечити нормальні парламентські процедури, видаються безпідставними. Принаймні, сьогодні: усе було вирішено на початку року, далі залишалося тільки вести ар’єргардні бої, втрачаючи провідних бійців, які один за одним опиняються за ґратами, звинувачені у начебто суто фінансових зловживаннях.

А та агресивність, з якою діють проти опонентів "комсомольці-спортсмени" з депутатськими значками у Верховній Раді, засвідчує: інституційні засоби у боротьбі проти цієї публіки неефективні та непридатні. Поїзд пішов.

Нова країна – це вже не пропагандистське гасло, а брутальна реальність.

Але при тому, при позірній своїй всемогутності, нинішня влада не розумом, а нутром відчуває небезпеку справжньої публічності, зокрема, в обговоренні питань державних фінансів.

Адже саме на ґрунті таких обговорень часом народжувалися грандіозні історичні катаклізми, вельми неприємні для правлячих режимів.

Варто було французькому королеві спробувати 1789 року, залагоджуючи складні справи з державними фінансами, апелювати не до багнетів та шибениць, а до громадської думки, відтак зібрати Генеральні Штати, як політичне життя завирувало і невдовзі парижани пішли на штурм Бастилії.

Невідь як постала Національна гвардія під проводом генерала Лафаєта, заохочена закликами абата Сієса та графа Мірабо, силою змусила монарха санкціонувати широкомасштабні демократичні перетворення.

І що цікаво: до того, як державні фінансові проблеми почали публічно обговорюватися найвищим виборним національним представництвом, навряд чи хтось уявляв названих вище персонажів, представників панівних класів, лідерами повсталого народу.

Можна не сумніватися: хоча ані свого абата Сієса, ані генерала Лафаєта, ані графа Мірабо в Україні не видно й на обрії, у разі відновлення більш-менш справжнього парламентаризму (замість тупого кнопкодавства, на знаряддя якого Верховна Рада перетворилася кілька років тому) вони дуже швидко знайдуться.

І у разі, якщо опір можновладців триватиме – то і Марат з Ебером та Сен-Жюстом знайдуться також. То чи захоче нинішня влада добровільно повернутися до публічної політики та дійсного парламентаризму – і тим самим відправити себе на гільйотину?

Сергій Грабовський, для УП

Бюджетний процес, декоративний парламент та мадам Гільйотина | Українська правда

 

Украинские феменистки отреагировали на арест Луценко

Украинское женское движение FEMEN, прославившееся политическими акциями топлес, в связи с арестом экс-главы МВД Луценко распространило жесткое обращение под названием «Видеть! Слышать! Не молчать!», иллюстрированное эпатажной фотографией.

«Нас не заткнуть! Грядет Война!», - пишут девушки на своей страничке в ЖЖ. Они отмечают, что недовольны политикой украинских властей и считают арест экс-главы МВД Луценко борьбой с инакомыслием.

Это должно «стать отрезвляющим душем для всех украинцев, которые верили в «нового» Януковича. Старую обезьяну новым фокусам не научишь. Насилие над оппонентами - симптом политической импотенции и дипломатического бессилия”, - заявляют феминистки.

Своим обращением движение FEMEN надеется призвать активных граждан Украины «не цепенеть от испуга, а видеть, слышать и главное не молчать!»

Днем ранее активистки движения также объявили о продаже календаря на 2011 год с названием «Кремлевским карликам не дадим». На календаре красуется обнаженная активистка, сжимающая в ложбинке между грудями крохотную башню московского Кремля. Чего конкретно не дождаться от украинских барышень обитателям Кремля не уточняется.

Надо сказать, что в уходящем году и российские девушки отмечались изготовлением сексо-политического календаря. Сначала студентки-демократки с журфака МГУ выпустили подобный календарь с неудобными вопросами Путину, а потом то же самое сделали более правильные студентки журфака, уже без неудобных вопросов.

Голой грудью на Януковича - Политика МК

Случился на днях в Межигорском царстве переполох. Полный бардак и канитель...
А как было дело. Один мм… редиска, возьми да и брякни царю, что мол вот скоро наступает, и уже почти наступил, великий национальный праздник – Новый Год. Не знаю, что там у них за умник выискался, который в календарях понимает…
Ну царь долго не думал. Не царское это дело – думать. Зазвиздюлил редиске в ухо и прогнал с глаз долой. Шоб не брехал, сцуко… Потом сел и задумался…

Дыма, как в народе говорят, без огня не бывает. Шота тут не так. Позвал для допросу придворного умника, Академика Академических наук Табачиллу.

Табачилло был умным перцем. Наизусть знал таблицу умножения и четыре падежа.
Да, сказал Табачилла. Есть такой Украинский национальный праздник. Но это, ках бы семейный праздник, специально придуманный, чтобы кушать водку с шампанским, заёдывать мясным салатом, и получать подарки.
- Подарки, говориш?. Ты шо, не знал, что Новый год это мой любимый праздник? А мы шо не семья?  Пшел с глаз…
Царь осерчал. Поймал Первую Фрейлину Ганну-Терезу Германскую и накостылял по полной программе. Отослал в наряд по кухне, жарить рябчиков на праздник.

Вызвал на ковер Председателя Президиума Верховного Царского Совета боярина Вована Полесского, и Председателя Совета Министров боярина Дапашли-Пахловича. Для прояснения в мозгу.
Ну Вован, хитрая бестия, на беседу не явился. Боярину Дапашли-Пахловичу пришлось накостылять двойную дозу. И за того парня…

Для обеспечения безопасности семьи и противодействия проискам врагов, на беседу прибыл Граф Красивый. Граф получил вказивку  срочно выяснить, какие такие  вражеские силы противодействовали плановой подготовке к национальному празднику, кто виноват и что делать.
Граф Красивый был специалистом в своем деле. За несколько минут разоблачил подпольную организацию, выявил организатора и объявил приговор.

За преданность престолу и царю, безродный Константиновский холоп Лукеръянов был пожалован званием боярина, и назначен главным царским дружинником. Получил задание организовать дружину для наведения порядка на улицах и в мозгах горожан. Совместно с боярами – Тедетотеевым, Царьковским, Ярощук-Шенцовцевым. Путем набития морд…

Разобравшись с текущими делами, заодно накостыляв пилюлей, на всякий случай, кому попало и просто так, царь, угомонившись душой, решил тоже подготовиться к своему любимому празднику. Разучить Украинскую народную новогоднюю песню…

В лесу родилась……………
………………………………
В лесу родилась………
………………………………
………………………………
…ну как в народе говорят…
………………………………
………ЁЛКА!!!.. ёп-тыть……
Самый попандос был конечно у Председателя Совета Министров. Остро стал вопрос о подарке царю. Подарок должен быть царским. Ну какая – никакая избушка и гектар несколько. Решено было привлечь Деда Мороза. Так как это его прямая обязанность. На переговоры с Дедуганом Морозом был командирован мастер переговорного процесса, боярин Замогильский…

Дедушко Мороз был слегка шокирован ходом дискуссии…

Да и откута у Мороза избушки? Дедушко Мороз в местном лесу знал только одну избушку…

В избушке проживала мадам Инноротословская, неизвестного происхождения, вероисповедания и политических убеждений…

Мадам Инноротословская с 9-00 до 18-00 занималась всякими шапоклятскими делами. С 18-00 и до утра ворожила на кастрюлях…

Пацан Дед Мороз оказался полным лохом. Без бабла, связей, и стратегических запасов подарункив нужным людям.
Но боярин Дапашли-Пахлович не так прост оказался. Был запасной вариант. Изловили местного купца Метан Пропан Бутаныча, и обложили контрибуцией на подарок царю, и карманные расходы членов КМ, принимавших участие в поисках денег.  Метан Бутаныч долго портил атмосферу визгливым голосом, разговаривал про кризис, ну, дык кто ж ему поверит, подарок царю – дело святое…

За новогодней ёлкой пошли бояре Болик и Лёлик…

Собственно пошли уже в четвертый раз. Первые три раза были не очень удачными. Не, ну ёлок натягали. Просто при репетиции сказочного эффекта – «ЁЛОЧКА ГОРИ» спалили три сарая. До сих пор идет дискуссия, сколько все-таки нужно керосина…
А Лелику оно и вообще по-барабану, вроде как и не боярин уже.
Главное Управление по борьбе с законностью имени боярина Мшонки трудилось не покладая ни рук ни ног. Шило, подшивало, дела заводило, народ разводило.

Уже который месяц опричники искали главного врага престола, главного ворюгу и растратчика.

И вот свершилось. Героическая работа Управления дала ошеломляющие результаты. Изловили татя как раз к празднику. Вместе с тузиком. Тузику светит статья за неразборчивость при выборе хозяина…

А есть такие, которым вообще по-фигу все эти царства и праздники. Жизнь удалась…

Сказке еще, собственно, и не конец. Просто Совет Царской Безопасности и Обороны от народа, засекретил информацию…

Сьогодні 28 грудня 2010р.Б. у Запоріжжі невідомим мобільним підрозділом ВО „Тризуб” ім. С.Бандери на території комуністичного кубла, що знаходиться під цілодобовою охороною, знищено нещодавно встановлений „пам’ятник” кату українського народу та міжнародному терористу Іосіфу Джугашвілі-Сталіну.

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації!

Деталі національно-захисної акції згодом…

ВО "Тризуб" ім. С.Бандери :: БАНДЕРІВЕЦЬ

Мустафа Найєм, УП

Останні п’ять років будь-яка дискусія з членами Партії регіонів про президентство Віктора Ющенка починалась з теми політичних репресій у 2005-му. Згадування про арешти Бориса Колеснікова та Євгена Кушнарьова були залізними аргументами проти розвитку демократичних процесів у "помаранчевій" Україні.

Нагадаємо обидва – і Кушнарьов і Колесніков – з інтервалом в чотири місяці були затримані під час допиту в Головному слідчому управлінні Генпрокуратури. Керівників Партії регіонів затримували за однією і тою ж схемою: їх викликали на допити в рамках справи про сепаратизм, а затримували за звинуваченнями у зовсім інших справах.

Минуло п’ять років. Але з приходом до влади тих, кого притискали, методи правоохоронних органів не змінились. І що символічно, єзуїтство системи спрацювало саме проти того, хто стояв за правоохоронним свавіллям у 2005 році. Спрацювало в особливо збоченій формі.

Нагадаємо, Юрій Луценко був затриманий в неділю у дворі свого будинку під час прогулянки з собакою. Колишній міністр внутрішніх справ перебував на розписці про невиїзд в рамках справи про зловживання владою та службовим становищем у зв'язку з оформленням на роботу в органи міліції свого водія Леоніда Преступлюка.

Процесуально, по цій справі Юрій Луценко не міг бути затриманий, адже знаходився на стадії ознайомлення з матеріалами справи. Очевидно, екс-міністр та його захисники затягували час і ознайомлення з 23 томами справи проходило не так швидко, як хотілося б слідчим.

Знову ж таки, з суто юридичної точки зору, законодавство не обмежує терміни ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Як правило, якщо обвинувачений свідомо затягує цей процес, слідчі узгоджують з ним графік та критичні дати завершення ознайомлення, про що складається відповідний документ.

Зараз вже важко оцінити, чим був продиктований "хід конем» слідства: відверто зухвалою поведінкою Юрія Луценка, яка відкидала всі можливості переговорів чи бажанням слідчих якомога скоріше відзвітувати про виконання поставленої задачі.

В будь-яком випадку схема затримання Юрія Луценка спрацювала бездоганно. Обходячи неможливість арештувати колишнього міністра за існуючою справою, слідчі в оперативному режимі доопрацювали та винесли постанову про затримання в рамках іншої справи – стосовно незаконної оперативно-розшукової діяльності відносно водія Володимира Сацюка.

Якщо бути відвертим, то затримання екс-міністра викликає велике питання і до його захисту і до самого Юрія Луценка.

Справа в тому, що за достовірною інформацією "Української правди», потрапивши до СІЗО СБУ, лідер "Народної самооброни» сам відмовився від ознайомлення з постановою про затримання, посилаючись на відсутність адвоката. Згодом постанову не зміг отримати і сам адвокат затриманого Ігор Фомін.

Більше того, всі представники екс-міністра намагаються уникати коментарів стосовно нової справи. Хоча з точки зору тактики в даній ситуації максимальна прозорість грає лише на користь затриманого.

Втім машину вже було запущено. Нехитра стратегія слідчих викрилась в залі суду. За інформацією "Української правди» і сам Юрій Луценко і його адвокат були впевнені, що слідчі вимагатимуть затримання екс-міністра за новою справою. Ігор Фомін прийшов на засідання суду без жодного папірця.

Проте виявилось, що нова справа була лише способом привести Юрія Луценка до зали суду, щоб змінити запобіжний захід з підписки про невиїзд на арешт. Враховуючи непідготовленість захисту, тактична перевага була на стороні обвинувачення.

В розпорядженні "Української правди» опинилась копія рішення Печерського суду, в якому викладені аргументи сторін.

Згідно з документом, звернення до суду про арешт Юрія Луценка було підготовлено за згодою першого заступника Генпрокурора Рената Кузьміна.

У зверненні слідчі вказували, що Юрій Луценко свідомо ухилявся від ознайомлення з матеріалами справи, обмежуючи час ознайомлення від декількох хвилин до декількох годин. Зокрема зазначається, що 14, 16, 17 та 20 грудня Луценко взагалі не з’явився, "посилаючись на зайнятість свого захисника у іншій кримінальній справі».

Ще один аргумент на користь затримання Юрія Луценка стосувався "розголошення через засоби масової інформації даних досудового слідства, прізвища свідків, здійснюючи таким чином тиск на них вплив». Зокрема, екс-міністра обвинуватили у інтерв’ю "Дзеркалу тижня» та УНІАН.

На це Юрій Луценко відповів, що він взагалі не давав підписки про нерозголошення даних досудового слідства. 

Що ж стосується ухиляння від ознайомлення з документами, то екс-міністр заявив, що знайомитись з матеріалами справи без захисника не вбачав можливим. За його словами, під час візитів до Генпрокуратури він знайомився кожного разу з 100-150 сторінками справи. Аргумент Луценка полягав в тому, що слідчий заборонив йому знайомитись з матеріалами справи з використанням засобів технічної фіксації, що і затягувало весь процес.

Слід зазначити, що цей аргумент екс-міністра непереконливий: застосовувати фотоапарати та засоби копіювання заборонено, бо, як вважають криміналісти, будь-які копії документів можуть призвести до розголошення таємниці слідства.

Переписані від руки матеріали не мають доказової сили і можуть бути використані у подальшому лише самим обвинуваченим та його захистом. В той час як копії документів можуть стати інструментом впливу на свідків та суд.

Вислухавши Юрія Луценка, слідчі передали до суду останній вагомий аргумент: графік ознайомлення міністра з матеріалами справи. Якщо вірити документам, то з моменту закінчення досудового слідства, екс-міністр з’являвся на ознайомлення з документами чотири рази.

15 грудня – протягом п’яти хвилин ознайомився з 1-3 сторінками першого тому справи.

21 грудня – протягом півтори години ознайомився з 1-15 сторінками другого тому.

22 грудня – протягом двох годин знайомився з 140-263 сторінками другого тому.

23 грудня – протягом двох годин знайомився з 1-114 сторінками другого тому.

Як обчислювалась кількість сторінок, з якими знайомився Юрій Луценко, не вказано. До того ж взагалі незрозуміло, як Юрій Луценко міг знайомитись з матеріалами справи 15 грудня, якщо досудове слідство було завершено 21 грудня.

Тим не менш, суд ухвалив рішення на користь обвинувачення та змінив запобіжний захід стосовно Юрія Луценка з підписки про невиїзд на взяття під варту. Очевидно, рішення було передбачуваним: слідчі Генпрокуратури не пішли б на гучне затримання екс-міністра, не очікуючи стовідсоткового результату.

Втім на суді став відомий ще один факт. Виявилось, що ще за три дні до затримання Юрія Луценка – 24 грудня слідчі поновили досудове слідство. Таким чином вже скоро в справі Луценка можуть з’явитись нові деталі, а сам обвинувачений та його захист відсторонені від ознайомлення з матеріалами справи.

Ця обставина доводить сам факт затримання до абсурду, адже затримавши Юрія Луценка у зв’язку з ухилянням від знайомства з матеріалами справи, слідчі своїми діями тут же наклали заборону на ознайомлення з документами.

Тим не менш, згідно з рішенням суду, найближчі два місяці Юрій Луценко має провести в СІЗО. Теоретично, протягом цього часу слідчі можуть закінчити досудове слідство, а Юрій Луценко може знайти час та можливість швидко ознайомитись з матеріалами справи, і, не очікуючи кінця терміну затримання, справу буде передано в суд. Але в це важко віриться.

В разі ж, якщо слідство не буде завершено, через два місяці Генпрокуратура має знову звернутися до суду з проханням продовжити строк затримання екс-міністра.

В будь-якому випадку Новий рік Юрій Луценко зустріне в слідчому ізоляторі.

Символічно, що Юрія Луценка судили в будівлі того ж самого Печерського суду, де виносилося рішення про затримання Бориса Колеснікова, і звідки у 2005 році вивозили знепритомнілого Євгена Кушнарьова.

Втім, заради справедливості, треба зазначити, що судові процеси над керівниками Партії регіонів проходили в більш прозорому режимі: майже на всіх засіданнях не було обмежень на присутність ЗМІ. І якщо вже бути зовсім відвертими, слід визнати, що саме позиція журналістів та розголос деталей кримінальних справ стали важелями впливу на кінцевий результат тих процесів.

Теоретично суд над Луценком мав би проходити в закритому режимі: в залі засідань не виявилось місць для всіх журналістів, бажаючих висвітлювати розгляд справи.

Затримання Юрія Луценка повинно поставити крапку в "кримінальній вендеті» між нинішньою та минулою владою. Колишній керівник МВД дійсно стояв за багатьма справами проти опозиції у минулі п’ять років. І хоча ще одна діюча особа тих процесів – колишній Генпрокурор Святослав Піскун – "несправедливо» уникнув розрахунку в цій психологічній війні, сховавшись в лавах самої Партії регіонів, тепер вагомі закиди з’явились у обох сторін.

Втім будь-які процеси доходять свого логічного кінця. Переслідування керівників Партії регіонів у 2005 році закінчились їх звільненням з під варти. Репутація Генпрокуратури та МВД були підірвані, влада отримала публічного ляпаса. Затримання Бориса Колеснікова та Євгена Кушнарьова, брутальний розгляд судових справ, неаргументовані дії працівників міліції та прокуратури стали вироками всій системі правоохоронних органів України при Вікторі Ющенкові.

Останні вісім місяців нова влада йде тим же шляхом. Залишається лише чекати результату.

На відміну від старої влади, нові керівники країни демонструють більш жорсткий та системний підхід до справи. Втім попереду Парті регіонів чекає пат. Затягування розслідування справ проти колишніх урядовців призведе лише до ще більш публічного розголосу і викличе сумніви у впевненості слідчих.

В будь-якому випадку, досудове слідство не буває вічним. І рано чи пізно всі порушені справи мають бути доведені до суду. А далі – або хвиля посадок, або виправдальні вироки. Будь-який з цих сценаріїв може стати фатальним для влади.

З одного боку, тюремні строки представникам опозиції будуть зрозумілими, але викличуть питання стосовно порушників закону в самій провладній команді, не кажучи вже про міжнародний тиск.

З іншого боку, з огляду на демонстративну іноді показову жорсткість правоохоронців, перший же виправдальний вирок по будь-якій з резонансних справ – неважливо, чи стосуватиметься це Ігоря Діденка, Юлії Тимошенко, Юрія Луценка чи інших представників колишньої влади – завдасть удару по безжально-справедливому обліччю нової влади.

Головне, щоб ці процеси не призвели до боротьби за "імідж будь-якою ціною» і ще більш безглуздій демонстрації сили.

Що поклали під ялинку Юрію Луценку. Рішення суду | Українська правда

Харьковский городской голова Геннадий Кернес и председатель Харьковской облгосадминистрации Михаил Добкин могли бы продемонстрировать свою любовь к Харькову, купив за свои деньги скандальные лавочки для станции метро «Алексеевская».

Об этом вице-премьер-министр Украины, министр инфраструктуры Борис Колесников сказал сегодня на пресс-конференции в Донецке.

На прошлой неделе в СМИ появилась информация, о том, что стоимость десяти скамеек для станции «Алексеевская» Харьковского метрополитена составила 630 тысяч гривен. Позже мэр Харькова Геннадий Кернес уточнил, что согласно спецификации к договору и товарной накладной Харьковский метрополитен закупил трехсекционных конструкций скамей повышенной износоустойчивости на общую сумму 288 тыс. грн.

«Агентство (по подготовке к Евро-2012 – ред.) не дает разрешений ни на какие лавочки. Агентство единственное, что сделало, это предоставило Харькову право единого исполнителя на строительство станции метро «Алексеевская». Агентство по своей структуре не может давать разрешение на лавочки. Мы можем дать разрешение на объект. Мы дали разрешение по просьбе харьковских властей достроить харьковскую станцию в связи со сроками, со всем остальным с правом единого исполнителя», - сказал Б. Колесников.

Он отметил, что покупка лавочек по 63 тысячи гривен была решением исполнителя.

«Геннадий Адольфович и Михаил Маркович - люди не бедные. Если они покажут свою любовь к Харькову… Почему они не подарили Харьковскому метрополитену? Скинулись бы на двоих и 630 тысяч гривен могли бы уплатить сами. И написали бы - лавочки подарены Кернесом и Добкиным», - сказал Б. Колесников.

Колесников объяснил жадным лавочникам Допе и Гепе, почем надо родину любить | ОБКОМ

В обычные дни со столичного вокзала ЮЗЖД отправляется около 20 тысяч пассажиров в сутки, а 30 декабря с Киевского вокзала в разных направлениях отправится пассажиров почти в 6 раз больше. Как сообщила пресс-служба ЮЗЖД, об этом свидетельствует реализация билетов.
B после нового года никого не впускать!

Народный депутат, лидер Коммунистической партии Украины Петр Симоненко убежден, что в 2011 году напряжение в украинском обществе будет усиливаться.

Об этом он сказал на пресс-конференции.

По словам Симоненко, с экономической точки зрения реорганизация системы власти не дает ему оснований сделать вывод о намерениях правительственных чиновников реализовать конкретную программу.

Он отметил, что в социальной сфере «напряжение и дальше будет усиливаться, потому что пока нет программы ликвидации безработицы, программы, направленной на реальное повышение благосостояния граждан».

По словам лидера КПУ, напряжение в обществе будет усиливаться, поскольку с апреля следующего года «по требованию МВФ» снова будут повышены тарифы на газ для населения, а также тарифы на жилищно-коммунальные услуги.

Симоненко отметил, что все эти факторы будут приводить к противоречиям в обществе, и напряжение будет усиливаться. «Какой оно будет иметь выход? Это зависит от того, какие политические силы и как этим воспользуются», - считает он. По словам Симоненко, КПУ будет рассказывать людям, как бороться с негативными явлениями в обществе. Он подчеркнул, что партия будет проводить акции протеста против принятия закона о пенсионной реформе, Жилищного и Трудового кодекса.

 

Киевский городской совет на сессии во вторник выделил компании «Амадеус Ко» 2 земельных участка площадью 2,18 га под строительство вертолетной площадки на Парковой дороге в Печерском районе Киева.

За принятие соответствующего решения проголосовало 72 депутата при минимально необходимом 61.

Выделены участки площадью 2,07 га и 0,11 га для строительства и обслуживания объектов инженерной и транспортной инфраструктуры за счет городских земель, не переданных в собственность или пользование.

Участок предоставлен компании в долгосрочную аренду на 25 лет.

Согласно документу, его нормативно-денежная оценка составляет 67,536 млн гривень.

Также, согласно решению, последствиями принятия разработанного проекта станет реализация заинтересованным лицом своих прав относительно использования земельного участка.

Проектно-строительная компания «Основа» (Киев) намерена завершить строительство вертолетной площадки для Президента на Парковой дороге в Киеве до апреля 2011.

В марте компания намерена завершить возведение всех основных конструкций на площадке.

«Основа» начала строительство площадки в октябре, проект предусматривает строительство площадки высотой более 10 метров, подсобных помещений, диспетчерского пункта, пункта охраны и эстакады для съезда на улицу Грушевского.

Площадка одновременно сможет принимать 2 вертолета на посадку и взлет и 1 вертолет для стоянки.

«Основа» является проектировщиком и генеральным подрядчиком строительства площадки, инвестор строительства - компания «Амадеус».

В Киеве выделили два гектара для посадки Януковича | ОБКОМ

З.Ы. Странно как то, строительство там ведеться уже полным ходом!!!! Это что захват земли?

Сергій Лещенко, УП _ Вівторок, 28 грудня 2010, 12:13

"Українська правда" знайшла ціле поселення регіоналів у одному з престижних районів Києва - на Оболонських липках. Вчорашні чиновники, які все життя працювали на одну зарплату, вони "колонізували" цей елітний масив декілька років тому.

Як відомо, офіційним місцем реєстрації президента України є квартира в будинку по вулиці Оболонська набережна, 15.

Ця адреса вказана в декларації про доходи Віктора Януковича, і на виборчій дільниці в цьому окрузі він голосував під час останніх виборів.

Помешкання Януковича площею 239 квадратних метрів розташоване в багатоквартирному будинку.

В цьому будинку офіційно зареєстрований Янукович

Сьогодні він тут, звісно, не живе - для цих цілей існує 140-гектарне "Межигір'я".

Але, схоже, в разі програшу на останніх виборах президента Янукович хотів саме тут провести пенсію.

Оскільки не лише сам придбав квартиру на Оболонській набережній - поруч у окремому маєтку збирався оселитися старший син Олександр Янукович.

Тихе місце, напроти - гольф-клуб і причал для яхт. Що може бути краще для відставного політика?

Але доля склалася інакше - Янукович обрався президентом, і подібні хороми, схоже, вже не цікавлять ні його, ні дітей.

Будинок старшого з синів Януковичів має 33 номер на Оболонській набережній. Всередині досі не дуже активно триває ремонт - кажуть, що після перемоги батька на виборах президента син охолонув до цієї нерухомості. Тепер це вже не його рівень.

Маєток сина Януковича

Всередині досі триває ремонт

Периметр контролює приватна охорона

Маєток сина Януковича вирізняється на загальному фоні - він облицьований темною цеглою.

Насправді, розповідають місцеві мешканці, спочатку будинок був світлим, але колір був не до смаку сину Януковича - і цеглу переклали заново.

Робітники на об'єкті стверджують, що в часи опозиційної діяльності Януковича-старшого перевіряти проведення ремонту приїжджав особисто син Януковича. Але тепер його тут давно не бачили.

Цікава деталь, на кого оформлений цей будинок. Це - додатковий ланцюжок, який виводить на Януковичів як кінцевих власників "Межигір'я".

Отже, згідно з рішенням Київради від 29 жовтня 2009 року, земельна ділянка на Оболонській набережній, 33 передана товариству з обмеженою відповідальністю "КиївБудЖитло" - для будівництва, експлуатації та обслуговування котеджу. Термін оренди - 25 років.

У процесі розслідування того, як оформлена власність на об'єкти в "Межигір'ї", автор цих рядків натикався на компанію "КиївБудЖитло".

Вона також виявилася зареєстрованою у Броварах за адресою вулиця Кірова, будинок 90 квартира 16. Саме в цьому будинку, який належить керівнику Державного управління справами Андрію Кравцю, зареєстровано фірми, пов'язані з "Межигір'ям".

Єдиним засновником фірми "КиївБудЖитло" є всім добре відоме товариство з обмеженою відповідальністю "Дом Лесника".

ТОВ "Дом Лесника" добре відомо за попередніми розслідуваннями на тему "Межигір'я". Ця фірма володіє 17,5 гектарами землі в улюбленому мисливському господарстві Януковича в Сухолуччі та будує там "готельно-розважальний комплекс".

Також ТОВ "Дом Лесника" завозило для "Межигір'я" німецьку коштовну "обналічку" фірми Brunold. За півтора роки "Дом Лесника" тільки дверей, панелей та деталей стелі зимового саду завіз для озболення "Межигір'я" на 3,36 мільйонів доларів.

Кінцевим власником ТОВ "Дом Лесника" є британська фірма, статутний капітал якої донедавна складав 1 фунт стерлінгів, зараз збільшився до 1 000 фунтів, а директором значився юрист із Ліхтенштейну Райнхард Прокш.

Цілком зрозуміло, що все це - елементарна схема з метою приховати справжніх власників.

Сусіди в сина Януковича також знатні.

Будинок 29 належить колишньому генпрокурору Святославу Піскуну.

Йому землю Київрада надали не в оренду, а назавжди.

Будинок Святослава Піскуна

Так живуть колишні генпрокурори

На даху в Піскуна - риба-меч

29 квітня 2010 року Київрада виділила Піскуну 10 соток "для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на Оболонській набережній, 29". Сам маєток стоїть на цій землі вже декілька років.

8 липня 2010 аналогічну ділянку в 10 соток отримала дружина депутата Світлана Піскун - "для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на Оболонській набережній, 29-а".

Тобто дружині Піскуна виділили землю по-сусідству з самим Піскуном – хоча дуже сумнівно, що на її ділянці буде зведено ще якийсь "житловий будинок", адже весь квартал маєтків на Оболонських липках давно забудований.

І зараз, у грудні, через півроку після винесення такого рішення Київради, кореспондент "Української правди" жодного будівництва там не побачив.

Швидше ідеться про те, що Піскуни просто хотіли отримати у власність не 10, а 20 соток.

Тут же неподалік від сина Януковича і Піскуна розташовано маєток ще одного не менш легендарного персонажа біло-блакитної еліти – Сергія Ківалова.

Дружині депутата Наталії Ківаловій Київрада виділила 10 соток землі 9 жовтня 2009 року.

Будинок Сергій Ківалова

Так живуть колишні керівники Вищої ради юстиції

Перед будинком - невеликий додатково огороджений садик

Сергій Ківалов у коментарі "Українській правді" підтвердив, що йому належить цей будинок, але додав, що поки там не живе. "Досі триває ремонт", - зазначив депутат.

На питання, скільки заплатив за маєток, Ківалов... не зміг згадати цифру.

Коментуючи ж той факт, що він все життя працював на держслужбі, і при цьому виявився власником такої нерухомості, Ківалов послався на доходи своєї жінки. "У мене дружина – юрист".

Сьогодні ці маєтки виставляються у продаж по 5 мільйонів доларів.

Показово, що власники багатомільйонної нерухомості все життя працювали на державній службі – Піскун генпрокурором і депутатом, Ківалов – главою Вищої ради юстиції та керівником Центрвиборчкому.

Янукович - губернатором, прем'єр-міністром і президентом. Ну а син у нього взагалі офіційно починав як стоматолог...

Оболонська набережна в Києві. Для створення схеми використано фото юзера Brand Manager http://narod.i.ua/user/2608414/

 

З.Ы. Сиротишушки вы наши, скорее б вы посдыхали реформаторы гребанные!!!!!

З життя біло-блакитної еліти: маєтки сина Януковича, Ківалова і Піскуна | Українська правда