-Рубрики

 -Музыка

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в MaidenUA

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 25.09.2007
Записей: 3488
Комментариев: 86
Написано: 3644


Тимошенко надрывно убеждает Генпрокуратуру, что ее пора сажать

Среда, 22 Декабря 2010 г. 14:05 + в цитатник

Лидер партии «Всеукраинское объединение «Батьківщина», бывший премьер-министр Юлия Тимошенко готова к возможному аресту.

Об этом она сказала журналистам перед допросом в Главном следственном управлении Генеральной прокуратуры.

«Если сегодня садят в тюрьму за выплату пенсий, то у меня есть полная психологическая готовность к любым действиям власти», - сказала Тимошенко.

Она подчеркнула, что при любых испытаниях никогда не проявляла себя как слабый человек.


ГПУ подтвердила, что уг.дело за бойню в Раде возбуждено не против избивавших, а против потерпевших

Среда, 22 Декабря 2010 г. 13:06 + в цитатник
Заместитель генерального прокурора Украины Евгений Блаживский заверяет, что Генпрокуратура держит на контроле дело относительно событий в Верховной Раде 16 декабря.

Об этом он заявил сегодня на заседании парламента.

По информации Блаживского, 20 декабря в Генеральную прокуратуру поступили заявления народных депутатов относительно избиения, которые были направлены в прокуратуру Киева.

«Принимая во внимание наличие достаточных поводов и оснований, 21 декабря, прокуратурой Киева возбуждено уголовное дело по факту вмешательства в деятельность государственных деятелей с целью препятствования выполнению служебных обязанностей по ч. 2 ст. 344 Уголовного кодекса Украины», - сказал Блаживский.

По его словам, «установлено, что 16 декабря группа отдельных народных депутатов, начиная с 9.30, в сессионном зале Верховной Рады, используя свое служебное положение, препятствовала выполнению народными депутатами своих обязанностей (очевидно, речь идет о блокировании фракцией «БЮТ-Батьківщина»)».
Заместитель генпрокурора добавил, что в 19 часов в парламенте возникло «силовое противостояние с применением физического насилия».

После этих слов Блаживского со стороны фракции «БЮТ-Батьківщина» стали раздаваться возгласы: «Брехня!», «Ти – брехун!», «Він бреше!».

В свою очередь, председатель Верховной Рады Владимир Литвин отметил, что если народные депутаты не хотят слушать информацию, то тогда выступление можно прекратить. В зале раздавались возгласы возмущения, а затем выступление было продолжено.

В частности, Блаживский отметил, что «отдельные народные депутаты получили телесные повреждения, работа парламента 16 декабря так и не началась». Он сообщил, что досудебное следствие продолжается, и создана следственная группа.

Блаживский подчеркнул, что «расследование уголовных дел, где участниками криминального судопроизводства являются народные депутаты Украины, независимо от того, в каком процессуальном статусе они находятся – как свидетели, или как пострадавшие, или даже как подозреваемые или обвиняемые, – это сложный процесс ведения следствия». «И основное – это явка народных депутатов», - добавил он. Заместитель генерального прокурора выразил надежду, что народные депутаты будут способствовать расследованию этого уголовного дела.

P.S. Верх цинизма нынешней власти!!! Хотя что можно ждать от даунецких троллей? Их женщины не рожали, их добыли в шахтах даунецка из дерьма!!!!

Рубрики:  UKRAINE

Справа Тимошенко: шита білими нитками?

Среда, 22 Декабря 2010 г. 12:58 + в цитатник
Настання 2010 року Юлія Тимошенко зустрічала без п'яти хвилин

президентом, а прощається з 2010 роком вона обвинуваченою по
кримінальній справі. За дванадцять місяців життя наочно довело їй дію
закону "хто був ніким - той стане всім". І навпаки.


У понеділок Тимошенко були пред'явлені обвинувачення. З постанови слідчого, яка потрапила до "Української правди", стає зрозуміло, які саме дії інкримінуються колишній прем'єрці.


Кримінальна справа Тимошенко побудована навколо події з конвертації
грошей, отриманих Україною від Японії в рамках Кіотського протоколу, з
подальшим спрямуванням їх на виплату пенсій.


Ідеться про переведення 180 мільйонів євро в гривні 14 липня 2009 року.


ПОВНИЙ ТЕКСТ ОБВИНУВАЧЕННЯ ТИМОШЕНКО ЧИТАЙТЕ ТУТ


Згідно з постановою слідчого, "свої службові повноваження
прем'єр-міністра України Тимошенко Ю.В. у липні 2009 року використала в
злочинних цілях, спричинивши тяжкі наслідки державним інтересам"
.


Порушення з боку Тимошенко вбачаються у тому, що вона змінила цільове
призначення цих грошей, які мали витрачатися виключно на екологічні
проекти, що визначено як договорами з японськими корпораціями, так і
законом про бюджет-2009.


Однак шкоду, нанесену діями Тимошенко, слідчі оцінюють не в 180
мільйонів євро, а в 960 тисяч гривень - це комісія в розмірі 0,05%, які
взяв собі Нацбанк за конвертацію 180 мільйонів євро.


Слідчий посилається на договори, укладені Україною з японськими
корпораціями, за якими отримані кошти мають зберігатися недоторканими на
рахунку "доти, доки не будуть використані на фінансування діяльності з озеленення".


Окрім того, бюджет-2009 містив пряму відсилку - кошти спецфонду,
отримані від продажу квот на викиди парникових газів, спрямовуються на
реалізацію проектів щодо скорочення викидів.


Прокуратура називає незаконними дії Тимошенко в тому, що рішення
спрямувати японські кошти на пенсії вона ухвалила одноосібно, оформивши
дорученням уряду від 14 липня з секретним грифом "для службового
користування".


В цей же день Держказначейство звернулося до Нацбанку з відповідною заявкою на конвертацію 180 мільйонів євро.











 

"Конституція і закон "Про Кабінет міністрів України" передбачають
лише спільне прийняття Кабінетом міністрів як колегіальним органом
відповідних актів уряду, в тому числі щодо розпорядження бюджетними і
позабюджетними коштами"
, - ідеться в постанові слідчого.


"У той же час, Тимошенко Ю.В., діючи умисно, з особистих
інтересів, вирішила одноособово прийняти рішення щодо використання
частини коштів, які надійшли від продажу квот на викиди парникових газів
та мали цільове призначення, на покриття видатків Державного бюджету,
передусім зобов'язань із виплати пенсій".


За операцію обміну євро на гривні Нацбанк взяв комісію в розмірі
0,05% (960 тисяч гривень), хоча слідчий нагадує, що Держказначейство
мало договір з "Укрексімбанком" про проведення аналогічних операцій на
безоплатній основі.


"...Національним банком за здійснення продажу валюти в сумі 180
мільйонів євро одержано комісійну винагороду 960 тисяч гривень. Вказані
протиправні дії Тимошенко призвели до втрат Державного бюджету та
спричинили збитки державі в сумі 960 тисяч гривень..., що, відповідно до
вимог Кримінального кодексу, є тяжкими наслідками".











 

Водночас з постанови не зрозуміло, чому гроші обміняли саме через НБУ, а не "Укрексімбанк".


Можливо, Тимошенко потребувала гривні негайно, тоді як договір
Державного казначейства з "Укрексімбанком" міг мати додаткові умови
безкоштовної конвертації - наприклад, переведені кошти мали якийсь час
зберігатися в "Укрексімбанку".


За матеріалами справи, Тимошенко отримані гривні відправила на пенсії.


Операція з конвертації була проведена 14 липня, а в період з 15 по 17
липня 2009 року Пенсійний фонд трьома листами звернувся до
Держказначейства з проханням "видати позику на покриття тимчасових
касових розривів", пов'язаних з виплатою пенсій, в розмірі спочатку 551
мільйон, а потім 831 мільйон і 582 мільйона.











 










 










 

Сумарно потреба Пенсійного фонду в грошах тоді становила 1 мільярд 964 мільйони.


У підсумку конвертації японських екологічних коштів Держказначейство
отримало 1 мільярд 919 мільйонів гривень, і більша частина цих коштів - 1
мільярд 683 мільйони - були переведені Пенсійному фонду.


А тепер найцікавіше. 5 серпня 2010 року на рахунки, де повинні були
зберігатися екологічні японські кошти, повернулися назад 180 мільйонів
євро. Сталося це після отримання чергового траншу МВФ.


Таким чином, цей епізод, який прокуратура висуває Тимошенко, навіть
не тягне на розтрату коштів, оскільки всі гроші були поновлені на
рахунку.


Пізніше, 11 вересня 2009 року, Тимошенко повторно наказала
конвертувати 200 мільйонів екологічних євро в гривні для виплати пенсій,
які так і залишилися висіти в мінусі до приходу Януковича. Але за
історією 11 вересня слідчі жодних претензій Тимошенко не висувають.


Чому? Можлива причина полягає в тому, що у вересні 2009 року
Тимошенко продала 200 мільйонів євро за курсом 11,62 гривні, тоді як
протягом 2010 року, коли уряд Азарова поновив японські кошти, курс євро
був нижче 11 гривень. Тобто друга операція не лише не спричинила збитки
бюджету, але навіть створила умовний прибуток.


Знайомі все обличчя


Постанову про притягнення Тимошенко в якості обвинуваченої виніс
слідчий Сергій Горбатюк. Він відомий тим, що в 2004 році перед виборами
президента з обшуками штурмував офіси тодішнього опозиціонера Давида
Жванії - в рамках розслідування справи за фактами зловживання та
ухиляння від сплати податків службовими особами концерну "Бринкфорд".
Тоді Жванія вважав, що все закінчиться його арештом.


Сама постанова про притягнення Тимошенко в якості обвинуваченої містить декілька дуже неоднозначних моментів.


Перше. За Кримінально-процесуальним кодексом (стаття
132), у постанові про притягнення в ролі обвинуваченого повинно бути
зазначено час, місце та інші обставини вчинення злочину.


Постанова щодо Тимошенко містить довгий перелік обставин, як вона
давала наказ конвертувати євро в гривні з метою закриття бюджетних
дірок. Тобто як злочинна діяльність розписується саме використання
грошей, отриманих за Кіотським протоколом.


Однак в підсумку їй це не інкримінують! Як злочин їй висувають зовсім
інше - втрати від конвертації, які виникли внаслідок комісії Нацбанку.


"...Тимошенко Ю.В., безвідповідально ставлячись
до збереження державних коштів, своїм дорученням як прем'єр-міністр
зобов'язала Міністерство фінансів та Державне казначейство конвертувати в
національну валюту 180 мільйонів євро, усвідомлюючи спричинення
внаслідок цього матеріальних збитків державі, оскільки при здійсненні
продажу валюти НБУ утримує комісійну винагороду у вигляді 0,05%..."


Друге. Крім того, викликає сумніви сама кваліфікація
злочину Тимошенко. Як відомо, їй висунуто обвинувачення за частиною 3
статті 365 Кримінального кодексу України - "перевищення влади, або
службових повноважень, якщо вони спричинили тяжкі наслідки".


За цією статтею, Тимошенко загрожує позбавлення волі на строк від семи до десяти років.


Однак у самій постанові слідчий, описуючи дії екс-прем'єра, вживає слова "Тимошенко Ю.В., безвідповідально ставлячись до збереження державних коштів..."


Описані дії підпадають під іншу статтю - 367, "службова недбалість",
тобто "...неналежне виконання службовою особою своїх службових
обов'язків через несумлінне ставлення до них". За якою - значно менше
покарання, від штрафу і до п'яти років.


Крім того, слідчі визнають, що для конвертації Держказначейство могло
скористатися як Нацбанком, де була комісія за обмін грошей, так і
"Укрексімбанком", де такої комісії не було.


Але вони не наводять жодних приписів, які би змушували віддати
пріоритет одному з банків. Тобто і та конвертація, і друга виглядають
законними.


Третє. Насправді вчинки Тимошенко можуть підпадати під заходи, зроблені в умовах крайньої необхідності.


За статтею 39 Кримінально-процесуального кодексу, не вважаються
злочином дії, які були покликані відвернути ще більшу загрозу та які
були скоєні для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує суспільним
інтересам чи інтересам держави.


Своєчасна виплата пенсій є суспільним інтересом, адже за Конституцією
"людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю".


І тут варто нагадати, що як злочин Тимошенко не інкримінують
використання японських грошей на пенсії, а лише виплату Нацбанку комісії
в розмірі майже 1 мільйона гривень. Однак ця сума явно несе меншу
небезпеку для громадян, ніж своєчасне отримання ними пенсії в розмірі
понад півтора мільярда гривень.


І, зрештою, четверте. Отримана Нацбанком комісія за конвертацію в розмірі 960 тисяч гривень не зникла в часі та просторі.


За законом про НБУ, "одержання прибутку не є метою діяльності
Національного банку", і перевищення доходів над витратами він
перераховує до того ж таки Державного бюджету. У нанесенні збитків якому
і звинувачується Тимошенко.


Загалом же, враховуючи бурхливу і часто неадекватну діяльність
Тимошенко на посаді прем'єр-міністра, їй варто лише молитися, щоб ця
кримінальна справа стала єдиною, порушеною проти неї.


Адже що-що, а в нинішньому вигляді ця кримінальна справа має всі
ознаки політичного переслідування - тим більше з огляду на дії нових
спритників при владі.






Рубрики:  UKRAINE

Азаров сгноил 1 миллион тонн рекордного урожая

Среда, 22 Декабря 2010 г. 12:57 + в цитатник

Как говорится, низкий поклон вам, труженики села, за ваш героический труд!


Один миллион тонн из 12-миллионного урожая кукурузы остались в поле. Такую оценку потерь дал президент Украинской аграрной конфедерации Леонид Козаченко, сообщает ДЕЛО.

«За последние 3 месяца (с момента введения квотирования экспорта зерна) объем испорченной кукурузы достиг 1 млн. тонн. Она лежит испорченная, мы ее утилизируем, потому что нет возможности экспортировать» - сказал он.

Из-за небольших объемов квот, а также неоперативного их распределения на рынке сформировался дефицит мощностей по хранению зерновых. Кукуруза, уборка которой начинается в последнюю очередь, оказалась в наиболее тяжелом положении, поскольку к моменту ее сбора элеваторы уже были заняты. Ситуацию усложняло то, что урожая кукурузы в текущем году – самый высокий за все годы независимости Украины и составляет более 12 млн тонн.

Кукурузу загружали во все подходящие мощности (например, компания «Нибулон» начала сгружать кукурузу на собственные баржи, стоящие на реках), однако в скором времени все резервы были исчерпаны. «К большому сожалению, мы были вынуждены прекратить уборку кукурузы даже в собственных хозяйствах» - говорил глава «Нибулона» Алексей Вадатурский.

Причина, по которой правительство ограничило экспорт зерновых –необходимость сдерживать цены на внутреннем рынке. «Если мы откроем экспорт, то цена на кукурузу поднимется на 30%, на пшеницу – на 25%, а это может стимулировать цены на хлеб, молоко и мясо» - говорит Леонид Козаченко. Но если чиновники были единодушны в решении ограничить торговлю продовольственными классами, то в отношении кукурузы такого единства мнений не было. «Мое мнение – что нет смысла «держать» кукурузу» - сказал депутат Сергей Терещук, член профильного парламентского комитета. Однако Минэкономики и Минагрополитики настояли на необходимости ограничений. Две недели назад правительство продлило ограничения экспорт зерна еще на несколько месяцев – до марта 2011, увеличив квоту на 1,5 млн тонн (теперь общий ее объем составляет 4,2 млн тонн). Дополнительно решено разрешить вывоз 500 тыс. тонн пшеницы и 1 млн тонн кукурузы.

Продление ограничений на экспорт зерна, которое само по себе не способствует прибыльности агропроизводства, наложилось на несколько новшеств для АПК, заложенных в налоговом кодексе. В частности, НК предусматривает реформирование системы НДС - его отмену для экспортеров зерна. Зернотрейдеры нивелируют эти убытки, просто снизив закупочную цену, в результате чего потери производителей зерна по подсчетам экспертов составят до 400 грн. на тонне. Кроме того, еще 250 грн. на каждой тонне зерна аграрии понесут убытков из-за планируемого введения механизма продажи квот на экспорт зерна на аукционах. «Это налог на экспорт, со следующего года он впервые вводится. Это еще минус 12 млрд грн. потерь» - говорит Леонид Козаченко.

Таким образом, по подсчетам Украинской зерновой ассоциации, итоговые потери аграриев составят около $100 на тонну или около $350 на гектар обрабатываемой земли. Леонид Козаченко отмечает, что такое снижение прибыльности бизнеса особенно болезненно на фоне большой кредитной нагрузки аграрных отраслей. «сегодня задолженность аграриев перед банками - 27 млрд грн., пищевой промышленности - почти такая же сумма. Это не значит что эти долги не обслуживаются, но просто такие суммы ранее не возникали в принципе».



Рубрики:  UKRAINE

По факту побоища в Раде прокуратура возбудила уголовное дело против бютовцев

Среда, 22 Декабря 2010 г. 12:20 + в цитатник

По факту событий, произошедших в парламенте в прошлый четверг, 16 декабря, прокуратура возбудила уголовное дело против нардепов от БЮТ по факту препятствования деятельности народных депутатов, то есть, за блокирование трибуны.

Об этом «Зеркалу недели» сообщил председатель комитета Верховной Рады по вопросам законодательного обеспечения правоохранительной деятельности, народный депутат от «БЮТ-Батьківщина» Виктор Швец.

«Но есть другие статьи в Уголовном кодексе, которые предусматривают ответственность за посягательство на жизнь, здоровье и препятствование деятельности государственного деятеля, которыми являются народные депутаты. Так вот мы требовали и требуем, чтобы уголовные дела были возбуждены именно против тех, кто совершил зверское нападение на народных депутатов Украины и нанес им телесные повреждения и другие повреждения здоровья», — подчеркнул Швец.

По его словам, народные депутаты от БЮТ уже давно обратились к генеральному прокурору с заявлением о совершении преступления, и согласно нормам Уголовно-процессуального кодекса, в течение 10 дней Генеральная прокуратура должна принять соответствующее решение.

«На сегодняшний день нам известно только то, что возбуждено уголовное дело за блокирование парламента. То есть, фактически мы можем говорить о том, что уголовное дело возбуждено против нас самих», — сказал председатель парламентского комитета.

Отвечая на вопрос о том, планируют ли народные депутаты от БЮТ обращаться в прокуратуру в связи с блокированием трибуны «регионалами» в их бытность в оппозиции, Виктор Швец отметил: «Наша позиция в этом вопросе очень простая — мы хотим выделить два периода. Первая часть — то, что происходило до 16 декабря 2010 года, и сам факт 16 декабря. Все, что происходило до 16 декабря, можно было рассматривать как политический протест, действия депутатов, связанные с выполнением их депутатских полномочий. Потому что все это происходило в период пленарных заседаний, непосредственно в Верховной Раде, когда рассматривались острые политические вопросы. И в той или иной форме и те, и другие депутаты — и депутаты Партии регионов, и наши народные депутаты — применяли общепризнанные средства парламентского давления: блокирование или действия, которые бы мешали большинству принять решение без соблюдения позиций меньшинства. То есть, это был политический протест. А 16 декабря произошло организованное, спланированное избиение народных депутатов вне сессионного заседания. Это зверское избиение народных депутатов было организовано властью. Вот в чем принципиальная разница».

Как сообщалось, 16 декабря в сессионном зале Рады произошла драка между депутатами фракций Партии регионов и «БЮТ-Батьківщина». В результате столкновения несколько депутатов от оппозиции были госпитализированы.

Прокуратура Киева по материалам доследственной проверки, проведенной органами внутренних дел по событиям, которые имели место 16 декабря в сессионном зале Верховной Рады, возбудила уголовное дело по части 2 статьи 344 — вмешательство в деятельность государственного деятеля.



Рубрики:  UKRAINE

Читаю уг.дело Тимошенко и убеждаюсь: пэры - клоуны редкие

Среда, 22 Декабря 2010 г. 10:33 + в цитатник
Читаю постановление о возбуждении уголовного дела, постановление о привлечении Тимошенко обвиняемой, письмо укр.правительства японцам - и не перестаю удивляться.

Потратить более 20 млн бюджетных денег на так называемый "аудит", по результатам которого Тимохе предъявляют даже не разворовывание одного (!) миллиона, а перекладывание из одного государственного кармана в другой.

Т.е. сейчас рэги своими руками лепят из Юльки народную мученицу, которая не разворовала бабло, а пустила его на пенсии. Ведь народ прекрасно знает - воруют ВСЕ правительства, а прессуют Юльку на выплату пенсий.

Наверняка можно найти более безопасные для нынешней власти эпизоды - но ведь топят сами себя ))).
Раскрутили бы игры с курсом - но боятся. Там ведь такие фамилии повылазят, в том числе и из нынешней власти, что ну его нах.
А так - ну конвертировала полученное в грн. Нормально - даже прибыль просматривается, а не убытки.

Но самое главное, что инкриминируется - не трата Киотских денег, а потери ипри конвертировании - Нацбанк удержал 900 тысяч в качестве комиссионных. И что? Это украденные деньги или они остались у государства? По закону эти деньги были перечислены в госбюджет. Все - до копейки.
Да и реально никакого ущерба не нанесено - деньги вернулись на "экологический счет" всего-то через 20 дней, что признала и сама прокуратура.

В общем, позиция регионалов очень слаба и смешна. Клоуны - потратить 20 млн, чтобы фактически не доказать ничего.....:


Рубрики:  UKRAINE

Числители и знаменатели

Среда, 22 Декабря 2010 г. 10:28 + в цитатник
Числители и знаменатели
Три наиболее резонансных «цепочки событий» конца недели:
 
-- гонения "янучар" на лидера оппозиции и избиение депутами-боевиками от ПР оппозиционной блокады ВР;
 
-- выборы в Белоруссии и разгон оппозиционного митинга;
 
-- масштабные столкновения футбольных болельщиков с отрядами ОМОНа на Манежной площади и заявления российского премьера.
 
В числителе эти события как бы разные, а в  знаменателях сводятся к фамилиям: Тимошенко, Лукашенко и Путин. Но если три персонифицированных знаменателя заменить на один унифицированный, то он будет очевиден – постсоветское пространство. Чуть менее, но также очевидным общим знаменателем является связь во всех трех случаях между протестными настроениями в обществе и действиями власти.
 
И только безмятежный обыватель может не замечать неслучайности "случайного совпадения" этих событий по времени…
 
Режиссерские трактовки исторического романа

Терпеть ненавижу апологетов двух крайностей:
-- Видящих в советской эпохе сплошной негатив и утверждающих, что в ней не было ничего хорошего и позитивного. Дескать, если бы не "совок", то сейчас мы бы жили в "шоколаде" демократически-материальных ценностей старушки-Европы;
-- Видящих в СССР – мировой "оплот добра и здравого смысла" и не желающих замечать  не то, что перманентных "косяков" и масштабных "горбылей" диктатуры КПСС, а и море крови долгих лет гражданской войны и сталинского периода. И утверждающих, что если бы не развал Союза, то сейчас бы нам завидовали китайцы, а не мы им.
 
Идеологические числители этих неадекватных граждан полярны, а медицинский знаменатель тождественен. Как говорится, хрен редьки не слаще – граждане, не способные к адекватным оценкам исторического прошлого и современной действительности либо патологически тупы и глупы, либо лукавы как доктор Геббельс…
 
***

Несмотря на то, что автор родился в одном из самых экологически неблагополучных мест Советского Союза,  я оцениваю свое детство как просто офигенное, без малейшей доли лукавства. И, твердо уверен в том, что брежневский, так называемый, "период застоя" – для рядовых граждан являлся куда более комфортным периодом для жизни, чем нынешнее время. В то же время, лично я ничуть не жалею о распаде Союза, расценивая этот апофигей, как объективную неизбежность назревшего трансформационного сдвига. Вообще-то это здорово, что сегодня на примере России, Украины и Беларуси мы имеем возможность сравнивать развитие общественных и политических процессов по различным сценариям…
 
***


В Украине – одной из наиболее благополучных республик Союза -- восторжествовала кондовая плутокартия. И каждый, кто утверждает нечто иное, мягко говоря, лукавит. Было бы несправедливо утверждать, что на этот путь страну  свернули регионалы. Отнюдь! Ибо первые робкие шаги в данном направлении были сделаны еще при Кравчуке, в период президентства Кучмы плутократия окрепла, при Ющенко – получила карт-бланш, а при Януковиче – стала внаглую диктовать свою волю, стремясь загнать рядовых граждан в разряд своих крепостных…
 
***

Россия пошла по своей особой дороге, свойственной всем империям, трансформировав диктатуру КПСС в тимократию – режим силы власти. Кстати, было бы несправедливо обвинять кремлевское руководство в том, что в строительстве отношений  с современной Украиной во главу угла они ставят свои имперские интересы. Ибо если бы во главу угла они ставили интересы украинцев, а не россиян, то это был бы абсурд.
 
Вот и последние заявление Путина лично меня совершенно не удивляют. При всей нелепости слов ВВП о том, что великую отечественную войну Россия выиграла бы и без Украины, чисто формально российский премьер логичен – в составе Красной Армии потери россиян четырехкратно превысили потери украинцев (5,7 и 1,3 млн. бойцов соответственно).  Вообще-то эти слова российского премьера, как я полагаю, были направлены не столько в бок граждан Украины (для которых озвученные тезисы прозвучали действительно обидно и неоправданно жестоко), сколько направлены для ушей собственных граждан с целью польстить их самолюбию и пропаганды доктрины "Россия – родина слонов"…
 
***

Беларусь пошла по наименее вероятному сценарию развития событий – по-советски авторитарному. И, как ни удивительно, именно это обстоятельство и обеспечило сябрам наиболее благополучные для экономики и населения условия развития и социальные стандарты. Уже в 2001 году Беларусь возобновила «советский» уровень ВВП образца 1991 года. Тогда как Россия этого показателя достигла только два года назад, а Украина и в 2010 году имеет ВВП менее 70% «совкового стандарта». Примечателен тот факт, что социальные стандарты современной Беларуси не столько показательны для политической элиты Украины, сколько раздражающе-обвинительны для кремлевского руководства…
 

Теория трансформационного сдвига

Заболеть – это беда, но не трагедия. Трагедия наступает только тогда, когда болезнь усугубляется тем обстоятельством, что доктор – мудак. Не знаю – кому как, а лично мне нравится параллель ДД между политиками и гражданами, как между пациентами и персоналом дурдома.
 
Хотя, конечно же, в реале ситуация обстоит с точностью до наоборот – рядовым гражданам отведена роль пациентов «докторов» от политикума. И тот факт, что с политико-экономическими показателями и социальными стандартами в независимой Украине дела обстоят, образно говоря, "не фонтан" – свидетельствует о том, что в неадеквате у нас находится не только политическая элита, но и часть "пациентов" в лице демократического большинства населения. Выход из сложившейся ситуации только один – для начала давайте стремиться оценивать историю и современные события трезво и непредвзято…
 
Если говорить о моей субъективной оценке событий в Минске, то действия режима Лукашенко по разгону "мирной" демонстрации оппозиционеров я нахожу оправданными. Ибо на этот раз государственные структуры сябров сработали на удивление грамотно:
-- процесс голосования проходил максимально открыто и не сопровождался какими-то зримыми злоупотреблениями со стороны действующего режима;
-- не препятствуя массовому митингу, как типа стихийному явлению, правоохранительные органы вмешались только тогда, когда митингующие пошли на приступ государственных зданий.
 
В лом сканировать фоты в подтверждение своих слов, но одно из преимуществ работы на ЧАЭС состоит  в том, что мне посчастливилось наблюдать в общении с народом Горбачева, Лукашенко, Кучму и Ющенко (во время их посещений станции). Лука – мне запомнился в образе "мужика с хитрецой". Интересный тип явно незаурядной личности, не стесняющийся задавать наивных вопросов. И "мотающий ответы себе на ус"…
 
26 апреля 2006 г. Ющенко, Лина Костенко, Кинах и Балога на ЧАЭС

Тем не менее, несмотря на всю эффективность действий власти и неэффективность действий  оппозиционных кандидатов (откровенно убогих по своим личностным качествам), смело можно констатировать тот факт, что авторитарный режим Лукашенко близок к исчерпанию "запаса прочности".
 

И пусть никого не смущает тот факт, что из 9 альтернативных кандидатов никто не сумел набрать больше двух с половиной процентов (За Андрея Санникова проголосовали 2,56% избирателей). Массовость протестного митинга в Минске нельзя объяснить только проплаченностью акции. Совершенно очевиден тот факт, что в обществе востребованы свежие идеи хотя бы на уровне новых лиц в политикуме. Так что вопрос трансформационных сдвигов  в белорусском политикуме, как на мой досужий взгляд – лишь вопрос времени…
 
То же самое можно сказать и о ситуации в российском политикуме. Как ни пытаются кремлевские "медведо-путы" компенсировать недостаток государственной идеологии пестованием русского шовинизма – этот путь ведет Россию в тупик. Как будет российская власть из него выбираться? – для меня, честно говоря, загадка. Но факт остается фактом – уже к весне 2011 года кремлевским полит-технологам придется изрядно попотеть, чтобы погасить бикфордов шнур махрового национализма и подобрать ключ к оппозиционно настроенным гражданам с достаточно высоким ай-кью…
 
На пороге трансформационного сдвига находится и Украина. Даже если янучарам и удастся "отправить на нары" Тимошенко и Луценко – плутократам не удастся сбить накал созревших протестных настроений. И весь вопрос только в том – по какому сценарию будут развиваться события – протестно-конструктивному или протестно-деструктивному?
 
Конструктивный знаменатель

Обывательские настроения являются константой во времени. Толпа как хотела "хлеба и зрелищ" еще во времена Древнего Рима – так теми же категориями рассуждает и сейчас. "Плебс – он и в Африке плебс" – констатирую я по-макиавеллевски цинично, но, тем не менее, ничуть не осуждая этой позиции. Ибо, в конец концов,  в решении данной задачки и заключается функциональная роль государственной элиты…
 
А вот у "ай-кью авангарда общества" стоит несколько иная задача. Не только обеспечить минимально-потребительские запросы обывателей, но и обеспечить общество и государство достойной стратегией развития и приемлемой тактикой достижения очерченных целей. И, как мне видится, одним из общих знаменателей существующих политических дробей, является парламентская форма правления государства.
 
Президентская форма правления – судя по перманентности "косяков"  Кучмы, Ющенко и Януковича – есть рудимент  морально устаревшего авторитаризма и "совкового сознания". А последние события в Беларуси и России лишь подтверждают сей вывод…
 
Еще в феврале этого года, узнав об итогах второго тура, вгорячах написал, что никогда не признаю Януковича президентом Украины. И сегодня в этом мнении я только укрепился – Виктор Федорович является не отцом нации, а "паханом" украинской плутократии…
 
В общем, если кто-то тут в комментах скажет, что, дескать, весь цимес в том, чтобы "плохого" гетьмана поменять на "хорошего", я скажу просто – в жопу всех "мессий"! Даешь всю власть Раде!
 
Ну а рецепты наведения  порядка в этом в публичном доме – это уже совершенно другая тема. Как говорится, утро вечера мудренее – поговорим об этом в следующий раз…
 

 
P.S. Читатель, ес-но вправе находить собственные акценты в материале, однако, ознакомившись с некоторыми комментариями, хочется подчеркнуть несколько принципиальных моментов:
 
- Во-первых, автор не ставит знак равенства ни между Тимошенко, Путиным и Лукашенко, ни тем паче между Юлей и Хамом. Это разные личности, обладающие сугубо своими уникальными свойствами характера и интеллекта.
 
-Во-вторых, автор обращает внимание, что авторитарные методы руководства приводят к общему знаменателю «числители» личностных свойств политиков. Этот эффект описан в известной легенде индийских Ариев о юноше и Драконе. Как говорится, власть сама по себе способна совратить кого угодно, а абсолютная власть способна развратить и ангела во плоти
 
В общем, мне смешно читать идеалистических сопель о необходимости сохранения авторитарного способа правления (в виде президентской республики) в расчете на теоретическую возможность появления идеального президента. Вероятность такого сценария в условиях плутократии равна нулю.
 
Из всего вышесказанного следует простой, но логичный вывод: бороться нужно не со следствиями, а с причинами авторитаризма в виде президентской формы правления. Президентскую власть – в жопу! Ибо если не будет этих «грабель», то и вероятность наступить на них вновь будет сведена к нулю.

Рубрики:  UKRAINE

Любиш українську? - Почни із себе! | causes.com

Среда, 22 Декабря 2010 г. 01:05 + в цитатник
Любиш українську? - Почни із себе! | causes.com:
:
http://www.causes.com/causes/536642-/about:

Рубрики:  UKRAINE

Я БАНДЕРІВКА Я УКРАЇНКА!!!!

Среда, 22 Декабря 2010 г. 00:49 + в цитатник


Рубрики:  UKRAINE

Дырявый антикоррупционный невод. Ч. 1

Среда, 22 Декабря 2010 г. 00:37 + в цитатник

Дырявый антикоррупционный невод. Ч. 1

Объявленная админреформа с грядущим сокращением на треть госслужащих в органах местной власти и наполовину – в центральных - может оказаться для увольняемых только неприятными цветочками. А для остающихся - работать «за себя и за того парня» горькими плодами обещает стать введение с 1-го января в действие пакета антикоррупционных законов. Станут ли они юридическим и фактическим заслоном для «липких рук» мелких чиновников и высокопоставленных должностных лиц ?

Что обещает новая буква закона

Страна до сих пор живет по антикоррупционным законодательным предписаниям 15-летней давности. В апреле с. г. должен был вступить в силу новый пакет законов против мздоимцев. Его перенесли на осень. Потом -- на 1 января 2011. На днях Минюст, как следует из заявлений его руководства , решил внести от имени президента ряд корректив.

Контроль при приеме на работу и во время ее. Кроме профессионального досье, соискатель должности обязан будет предоставить сведения о своих имущественных и финансовых активах (в том числе и за границей). По итогам года госслужащий подает не только декларацию о доходах, как было ранее, но и расходах. В прежней редакции нового закона о госслужбе такие данные должны были подаваться в налоговые органы и о членах семьи. Однако в подготовленных Минюстом правках последняя норма упразднена.

Кроме того, законом запрещается работать в подчинении друг у друга «куму, свату, брату», т. е. родственнику. Как заверяет главный специалист Бюро по вопросам антикоррупционной политики при Кабмине Оксана Кононко, для этого (и не только) будет осуществляться спецпроверка. Она должна выяснять достоверность поданных сведений (в том числе и о имеющихся дипломах, чтобы не было историй, подобных с экс-министром юстиции Романом Зварычем и заместителем главы СБУ Андреем Кислинским) прежде всего финансово-имущественного характера. Главный упор делается на контроле за расходами, т. е. соответствуют ли, скажем, выросшие банковские счета или новые «хатынки» суммам полученного за год жалования.

А чтобы не было возможности прикрываться легальными доходами со стороны, законодатели запретили чиновнику заниматься какой-либо оплачиваемой или предпринимательской деятельностью. Исключение только для научной, творческой, преподавательской и т. д. практики. Но в нерабочее время!

Подарки разрешены, но не более чем на 184 грн. В предлагаемых изменениях к законам явная лояльность к подношениям «по случаю и в связи». Если до сих пор подарки чиновникам были под строжайшим запретом (за это налагался штраф от 25 до 50 необлагаемых налогом минимумов - 425 грн и 850 грн соответственно), потом, в обновленной , но не вступившей в силу редакции закона о предотвращении и противодействии коррупции их разрешили (ограничив в совокупности суммой одной налоговой социальной льготы – 434,5 грн), то нынче в Минюсте и на Банковой пришли к консенсусу – дарите и радуйте. Но! Стоимость одного презента не должна превышать 20% прожиточного минимума для трудоспособных – 184 грн (с 1-го декабря с. г. минимум -- 922 грн). Будет больше – именинник заплатит штраф от 10-ти до 25 налоговых минимумов – 170-425 грн. Плюс конфискуют подарочек. Все же подношения за год не должны быть выше существующего за этот период прожиточного минимума.

Под запретом остались подарки от коллег по работе, других физических или юридических лиц, если они осуществляются за действия (или бездействия) в интересах дарителя, а также по мотивам, связанным со служебным положением обласканного публичным вниманием.

Взятки: за мелкие – штрафовать, за крупные – садить. Наказания за главные коррупционные деяния – взятки – предлагают сделать более либеральными. Для этого в Уголовном кодексе планируется более четко регламентировать наказания административного и, собственно, уголовного порядка. Уменьшена сумма админштрафа за мелкие и крупные взятки. Например, ранее за взяточничество в размере до 200 необлагаемых минимумов (от 17 до 3400 грн) была предусмотрена штрафная санкция от 12 750 до 25 500 грн. Или тюрьма на срок от 2 до 5 лет. Нынче за «барашка в бумажке» до 85 грн можно будет отделаться штрафом до прежнего нижнего предела – от 8 500 до 12 750 грн. И уголовное наказание уменьшили до 6 месяцев.

Предлагаются послабления и по части незаконных крупных подношений – от 3 400 до 8 500 грн. Ранее за это можно было «загреметь под фанфары» от 5 до 10 лет с конфискацией имущества. Нынче предлагается в лучшем случае «откупиться» перед государством суммой от 12 750 до 25 500 грн. В худшем – отправят туда, куда Макар телят не гонял, - на два или пять лет. А по выходу на волю три года нельзя садиться в определенные должностные кресла.

В отношении особо крупных взяток юридические эксперты Банковой и специалисты Минюста пока решили все оставить по- старому. Если доказана вина госслужащего в незаконном получении денег от 8 500 грн и выше, ему воли не видать 8-12 лет. И оставят, к тому же, его без имущества.

Лоббирование интересов: штрафы - больше, сроки – дольше. Более жесткие меры планируется принимать к лоббистам всех мастей при злоупотреблении ими своих полномочий. Если они направлены в пользу той или иной коммерческой структуры, а государству при этом нанесен ущерб на сумму свыше 4 250 грн, столоначальника ожидает штраф – от 6 800 до 15 300 грн , арест на полгода или тюремные нары на 4-7 лет. И три года без вида на начальническое кресло.

А если чиновник будет «торговать» своим влиянием за принятие нужного кому-то решения с целью получения личной выгоды, ему также «светят» денежные санкции – от 12 750 до 25 500 грн , либо «небо в клеточку» - от 3 до 8 лет с конфискацией.

Сравните: сегодняшние штрафы за эти деяния -- от 255 до 950 грн.

Аналогичное ужесточение наказания предусмотрено за превышение полномочий тем или иным высокопоставленным госслужащим. Прежний штраф (255-900 грн) заменен годичными исправительными работами или тюремным, до 3 лет, наказанием. А при нанесении государству значительных потерь будет срок: от 4 до 7 лет.

Новинка сезона: нотариусы и аудиторы – под суд! Под «антикоррупционный каток» попали и потенциальные участники незаконных сделок – аудиторы, эксперты, нотариусы, третейские судьи, оценщики и т. д. Если они незаконно завышают (занижают) стоимость отчуждаемого или налогооблагаемого движимого или недвижимого имущества или «корректируют» финансово – хозяйственные показатели, а мотивами их действия является личная выгода, таких оштрафуют – от 12 750 до 25 500 грн. И отправят в места не столь отдаленные на два или пять годков… Как суд решит. При повторной должностной нечистоплотности можно вернуться за решетку на 4-8 лет.

Новые законоположения предусматривают карающий меч и для тех, кто «позолотит ручку» вышеуказанным лицам. В случае выявления подкупа, к примеру, нотариуса или аудитора, придется уплатить штраф – от 1 700 до 4 250 грн или хлебать тюремную баланду в течение двух лет. Если урок не пойдет впрок – штраф будет еще более весомым – 5 950 грн и придется «наматывать» новый трехлетний срок.

…А лазейки для взяточников остаются

Предлагаемые и ужесточающие нормы поведения и ответственности чиновников положения станут очередным тестом для депутатов в их готовности подставить плечо президенту в его стремлении подрубить голову «коррупционной гидре». А она с каждым годом становится все прожорливей – в мировой табели о рангах, составленной «Transparencyinternational», Украина в 2009 году заняла 146 место (в 2008-ом – 134) из 187 государств мира. (Индекс коррупции тем больше, чем ниже находится страна).

Это значит, что ежегодно бюджет недополучает миллионы и миллиарды гривен для социальных и иных потребностей общества; люди в массе своей становятся беднее, экономика стагнирует, доверие к власти падает.

Потому борьба с коррупционерами становится не только способом улучшения благосостояния народа, но и действенной формой достижения социальной справедливости, инструментом повышения эффективности управленцев на всех уровнях власти, воплощением всем знакомого по социалистическому прошлому принципа: от каждого по способностям, каждому – по труду. (Его, кстати, американские граждане, как показал один из опросов, приняли за одну из закрепленных их Конституцией норм страны).

Но вот вопрос: поможет ли антикоррупционный невод ловить и мелкого «пескаря-мздоимца», и крупную «щуку-взяточницу»?

Предварительный анализ предлагаемых изменений позволяет говорить о том, что коррупционным «косякам» остаются спасительные пути для ухода от преследователей и незаконного нагуливания жирка.

Без декларирования доходов и расходов родственниками чиновников сам принцип контроля нивелируется. Он просто становится невозможным, ввиду того, что все приобретаемое имущество, депозитные счета в банке будут оформляться чиновниками на ближайших родственников. Это вам, как и мне, подтвердит любой налоговый инспектор. Кому много дано, тот еще больше возьмет сам. И будет спокойно себя чувствовать за родственной спиной. Так поступают многие – от высших руководителей до госслужащих среднего и нижнего звена, - которые ни дня не работали в бизнесе, а имеют «маєтки» и автомашины, в десятки раз превышающие их совокупные доходы за всю их деятельность.

Но и родственная декларация не решает проблемы. До тех пор пока не будет создан общеукраинский реестр собственников – жилья, земли и т. д. процесс растущего благосостояния того или иного «белого воротничка» не отследишь. А чтобы он был доступен для «четвертой власти» - СМИ и контролировался общественностью, Минюсту следовало бы озаботиться, думается, нововведениями и в законы «Об информации», «Про печатные средства массовой информации (прессу) в Украине», теле- и радиовещании, где четко выписать нормы доступа к общественно значимой информации. В США, к примеру, открыто получить любую декларацию, справку о семейных бизнес-активах того или иного министра, конгрессмена – пара пустяков. Сам тому свидетель. Был бы интернет под рукой…

Скепсис вызывает и ограничение на работу в том или ином ведомстве ближайшего родственничка. С кумовьями все ясно: при крещении ребенка батюшка справку крестным мамам и папам не выдает. А потому, кто хочет установить такую связь с работающим под руководством того или иного начальника, следует обращаться в небесную канцелярию. Авось помогут…

Чтобы обойти и эту букву закона, достаточно сделать «бартерно-родственный обмен». По предварительной договоренности. Некий, к примеру, начальник управления Иван Иванович, не говоря о министре, может запросто взять к себе в подчинение невестку или зятя начальника управления другого ведомства. Ты - мне, я – тебе…

Подарочные предписания выглядят пожеланиями, но никак не руководством к действию. Я лично не припоминаю ни одного случая обнародования информации о наложенном штрафе на какого-нибудь главу госкомитета или министра за то, что ему преподнесли уникальную картину, драгоценную статуэтку или дорогостоящую ручку (а сегодня подарки запрещены, такие деяния штрафуются -- 425 – 850 грн — и дары должны изыматься). Но это же не значит, что подарки руководству не несут.

А кто теперь будет подсчитывать все подношения в течение года, вести учет их стоимости, контролировать?.. Разве что секретарь какого-нибудь столоначальника. И потом: вы представляете себе ситуацию, когда в приемной министра, его заместителя или начальника отдела будет сидеть налоговый инспектор с журналом «подарочного» учета. А когда очередной даритель представит ему чек со стоимостью презента, он что скажет: «Стоп! Лимит исчерпан – это больше 922 гривен?»

Высокопоставленный министерский знакомый на мое любопытство на сей счет улыбнулся: «А дарить начальникам будут вне рабочего кабинета – в ресторане, на даче, дома. И потом, любой подарок можно передать через секретаря. Кто докажет, что он свидетельствует о деятельности начальника в моих интересах? Я могу написать на открытке: «В знак признательности за плодотворную деятельность на благо страны. Заметьте, не на свое благо».

Упор на штрафные экономические санкции взяткодателям в предлагаемом варианте похвален. Зачем отправлять за решетку впервые оступившегося и поддавшегося коррупционному соблазну?! Чиновника должна удерживать от таких действий неотвратимость наказания, а не жестокость.

Но удержит ли она его от настойчивого желания незаконно войти в состав руководящего органа того или иного предприятия или усадить там свое доверенное лицо? Ведь законопроект об ответственности за коррупционные действия (№1508) карает только гривней, да еще мизерными суммами. Нынешний штраф 255-950 грн повышают до 850-1 700 грн. Для предприятия с миллионами оборотами и достойной оплатой топ-менеджмента такие штрафы, что карманные копеечные расходы…

Доказать же лоббирование, т. е. злоупотребление полномочиями ради личной выгоды и в пользу какой-нибудь структуры -- весьма и весьма непростая задачка. В развитых странах тщательно выписываются законы о лоббировании – начиная от парламентской скамьи и до министерских кабинетов. Ибо это, как правило, согласованные коллективные действия, за которыми также согласованно и коллективно следят соответствующие службы. А у нас, кроме разбросанности контролерских функций между министерствами, налоговыми службами, прокуратурой, МВД, наличествует и абсолютная «неприкосновенность» -- тех же народных депутатов. Они пока в этом плане вне досягаемости. По букве закона…

В число же очевидных плюсов грядущих перемен следует отнести «нотариально-аудиторскую ловушку». Так же как укрывающий краденое не лучше вора, так и способствующий воровству не лучше запускаюшего руку в чужой карман, прежде всего -- бюджетный. Это, кстати, одна из хорошо работающих законодательных норм стран Евросоюза. Принцип законопослушания там зиждется и на том, что за контролем не может быть монополии, а деятельность любого контролера также легко проверяема и доступна для анализа.

Безусловно, новые законодательные правила (в случае их доработки) позволят усовершенствовать коррупционную борьбу и привить населению убежденность, что путь от богатства к власти менее предосудителен, чем от власти к богатству.

О том же, как чиновники «конвертируют» свои кресла в богатство и что при этом теряет госбюджет – читайте в следующей части.



Рубрики:  UKRAINE

Это жесть!!! К приезду Медведева в Останкино на 10 см опустили... писсуары

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 20:17 + в цитатник

Послушайте, я глубоко поражена и даже не предлагаю вам в это верить. Я просто сама знаю, к сожалению, что это не баян и поэтому не могу не поделиться.
На следующей неделе Дмитрий свет его Анатольевич посетит 1 канал. Это я тайн военных не открываю - это у него теперь эфир на 1 канале после эфира на России Путина.
А теперь начинаю раскрывать военные тайны. Дело в том, что в Останкино всегда к приезду Вовы и Димы наводят марафет. Как в Алисе в стране чудес... Красят розы - всякие трещины замазывают, таджики моют шлагбаумы (они так пишутся???), так же проводится еще целый список бессмысленных мероприятий.
Но! В этот раз фантазии останкинских чиновников не имели границ. Как облегчить президенту его учать, как тронуть искренней заботой его израненное сердце? Не знаю, кому пришел в голову единственно верный ответ на все эти риторические вопросы. Но был он поистине гениален.
В мужском туалете возле студии, где будет писаться интервью и твориться современная история, произвели мелкий косметический ремонт. На 10 см опустили уровень писуаров...
====
Учитывая, что  рост Дмитрия Медведева 162 см, а Владимира Путина 170 см, им в гости к Федоровичу лучше не ездить.
В сортире, сцуко, до писсуара не дотянутся.....
В общем, прогиб Эрнста засчитан.....

______________________________________________________________________

 

Фото писсуара Медведева (продолжение темы)



Рубрики:  UKRAINE
HUMOR

Iмперська пиха в обмін на покору?

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 19:13 + в цитатник

Російський прем’єр спробував по-рейдерськи захопити перемогу у війні

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ  

ФОТО З ФРОНТОВОГО АЛЬБОМУ ВІЙСЬКОВОГО КОРЕСПОНДЕНТА

СЕМЕНА ХОРОШКА

 

 

 

 

 

НІМЦІ ПРИЙШЛИ. УКРАЇНА, 1941 рік 

 

Бурхлива й стихійна реакція громадськості якнайкраще засвідчила той факт, що Володимир Путін справді тяжко образив український народ своєю реплікою про те, що, мовляв, Росія виграла б свого часу війну з нацистами і без України. З цього приводу сказано і написано вже чимало. Я ж хочу звернути увагу на те, що Путін образив далеко не тільки самих українців чи, скажімо, білорусів, грузинів та жителів інших республік тодішнього СРСР.

Згадаймо, що ж саме сказав 16 грудня 2010 року колишній (і майбутній?) президент, а нині прем’єр Російської Федерації Путін, відповідаючи у прямому телеефірі на запитання одного із глядачів: «Тепер з приводу наших відносин з Україною. Я дозволю з вами не погодитися, коли ви зараз сказали, що якби ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно перемогли б, тому що ми — країна переможців... Найбільших втрат зазнала саме РРФСР — понад 70%. Це означає, що війна виграна, не хочу нікого кривдити, за рахунок індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт, це все в документах».

Так от, про «індустріальні ресурси», про «країну переможців» і про те, що ж насправді містять документи.

Почнімо з того, що у 1941—1942 роках з УРСР на схід (до Росії та Казахстану) було вивезено обладнання близько 700 промислових підприємств — разом із їхніми працівниками. Лише з Донбасу було евакуйовано до Росії 13 тисяч кваліфікованих працівників, котрі працювали у чорній металургії. Академік Євген Патон упровадив розроблене ним автоматичне зварювання корпусів танків Т-34, що дозволило знизити трудоємність цієї операції у вісім разів і застосовувати на ній малокваліфіковану робочу силу. Тож індустріальний потенціал Уралу та Сибіру був немалою мірою створений за рахунок саме українських ресурсів — людських та техніко-технологічних.

Але головне інше: чи й справді Росія, ба, навіть весь СРСР здатні були самотужки, за рахунок своїх власних індустріальних ресурсів виграти війну з Німеччиною та її союзниками? Володимир Путін прямо заявив — так. А от маршал Георгій Жуков вважав зовсім інакше.

1963 року голова КДБ Володимир Семичасний подав тодішньому керівникові КПРС Микиті Хрущову донесення, в якому містилися розшифровки зафіксованих «спецзасобами» (простіше сказати, підслуханих) розмов Жукова зі своїми фронтовими друзями. Найзнаменитіший сталінський полководець, поміж іншого, сказав таке: «Зараз говорять, що союзники ніколи нам не допомагали... Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви и не могли б продовжувати війну... Одержали 350 тисяч автомашин, і яких машин!.. У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю. А зараз представляють справу так, наче у нас все це було своє в достатку».

У ретельно відшліфованих, дописаних і переписаних ідеологічним відділом ЦК КПРС «мемуарах» Жукова міститься чимало неправди; але у розмовах за чаркою з людьми, котрим він довіряв, маршал говорив те, що думав і знав. А знав він достатньо. І що головне: його слова підтверджені документами, які в 1990-х Кремль і Луб’янка мали необережність бодай частково розсекретити. Західна, переважно американська, допомога включала приблизно половину використаного алюмінію (виробництво літаків і танкових двигунів), основну частину легуючих добавок, без яких не виробиш якісну броню, майже весь високооктановий авіабензин, третину (кращу — згадаймо лише «студебекери» й «віліси») автопарку Червоної армії, основну частину паровозів, вагонів, рейок, засобів зв’язку тощо. Про танки, літаки, зенітки, кораблі (включно навіть із лінкором) промовчимо. Так само, як і про постачання продовольства, без якого в СРСР неминуче запанував би страшний голод. А ще були й воєнні технології (скажімо, танковий перископ польського інженера Гундляха, переданий британцями, після чого радянські броньовані машини стали вповні «зрячими» на полі бою).

Зрозуміло, щоб без цієї допомоги Червона армія перетворилася б на пішо-кінну юрбу, озброєну хіба що трьохлінійками і шестидюймівками, з яких не було б чим стріляти. Ще раз повторю слова маршала Жукова: без американської допомоги «ми б не могли формувати свої резерви и не могли б продовжувати війну». Останнє означає сепаратний мир, перемир’я (на кшталт того, яке підписала з Німеччиною Франція в особі маршала Петена) або навіть капітуляцію «країни переможців».

Проте США та Велика Британія не тільки забезпечували Радянський Союз тим, без чого він не міг воювати; армії та флоти цих держав вели активні бойові дії. І, скажімо, якщо на європейському театрі втрати вермахту на Східному фронті становили 2/3 від його загальних втрат, то втрати Люфтваффе — 1/3 від загальних, а втрати Кріґсмаріне там були мізерними (між тим броньової сталі потоплених британцями німецьких лінкорів «Бісмарк» і «Тірпіц» вистачило б на спорядження бойовими машинами двох танкових армій).

Іншими словами, образи з вуст Путіна на адресу інших країн та народів набули нині не лише, так би мовити, локально-євразійського, а глобально-всесвітнього характеру.

І не тільки інші народи образив російський прем’єр, котрого улесливо звуть у певних колах «національним лідером». Чимало спостерігачів звернуло увагу на те, що заява Володимира Путіна практично є перифразом відомого тосту Сталіна, виголошеного на прийомі у Кремлі 24 травня 1945 року на честь командування Червоної армії. Чітко думку про це провів, скажімо, Костянтин Затулін у ток-шоу Савіка Шустера 17 грудня. У Затуліна навіть вирвалося: «Тост Сталіна ніхто не відміняв!»

І справді, основна ідея цього тосту не тільки не скасована, а й наполегливо втовкмачується останніми роками владою у масову свідомість росіян попри всі розмови про якусь там «десталінізацію». Отож згадаймо цей тост (цитую його майже повністю не за виправленим «кремлівським горцем» офіційним текстом, а за реально виголошеною й зафіксованою тоді ж першоосновою):

«Я п’ю, передусім, за здоров’я російського народу тому, що він є найвидатнішою нацією з усіх націй, що входять до складу Радянського Союзу.

Я п’ю за здоров’я російського народу тому, що він заслужив у цій війні й раніше заслужив звання, якщо хочете, керівної сили нашого Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни.

Я п’ю за здоров’я російського народу не тільки тому, що він — керівний народ, а й тому, що у нього є здоровий глузд, загальнополітичний здоровий глузд і терпіння.

У нашого уряду було чимало помилок, були в нас моменти розпачливого становища у 1941—1942 рр., коли наша армія відступала, залишала рідні нам села та міста України, Білорусії, Молдавії, Ленінградської області, Карело-Фінської республіки, залишала, тому що не було іншого виходу. Який-небудь інший народ міг сказати: «Ну вас до біса! Ви не виправдали наших сподівань, ми поставимо інший уряд, що укладе мир із Німеччиною і забезпечить нам спокій». Це могло трапитися, майте на увазі.

Але російський народ на це не пішов, російський народ не пішов на компроміс, він виразив безмежну довіру нашому уряду. Повторюю, у нас були помилки, перші два роки наша армія змушена була відступати, виходило так, що не оволоділи подіями, не впоралися зі становищем. Проте російський народ вірив, терпів, вичікував і сподівався, що ми все-таки з подіями впораємося.

Ось за цю довіру нашому уряду, яку російський народ нам надав, спасибі йому велике!»

Як бачимо, ключовою тезою сталінського тосту є твердження про незмірне терпіння росіян, їхню безмежну довіру до людиноненависницької тиранії та політичну пасивність, нездатність до самостійних дій. Ну, а в обмін на це росіянам дозволялося вважати себе керівною нацією, хоча насправді все було в руках радянського номенклатурного класу. Визначний філософ Мераб Мамардашвілі з цього приводу влучно казав, що СРСР є не імперією російської нації, а «імперією за допомогою російської нації». Слід сказати, що ідеологічна спецоперація «імперська пиха в обмін на рабську покірність» виявилася вдалою: значна частина росіян з часів Сталіна і до часів Путіна саме так і ставиться до інших народів та країн — і готова виправдати будь-який злочин чинної влади, якщо ця влада «мочить у сортирі» реальних, а значно частіше уявних ворогів.

Проте насправді далеко не весь російський народ такий, як його описав Сталін і яким його хотів би бачити Путін. І на війні він виявляв далеко не тільки покірливість (згадаймо лише слова маршала Рокосовського, сказані ним журналістам незадовго до смерті: «Коли ми, командувачі фронтами, навчилися дурити того кремлівського мудака, от тоді й почали бити німця та пішли вперед»), і по війні, і сьогодні. Але сталося так, як сталося: Сталіну та ВКП(б) справді вдалося утриматися при владі. Інакше розвивалися події у Франції: 1940 року нездари-політикани довели її до катастрофи, новий уряд підписав ганебне перемир’я з нацистами, проте негайно розгорнувся Рух Опору, який висунув плеяду визначних національних лідерів — і не лише генерала де Голля, а й чимало інших дієвих політиків — як лівих, так і правих поглядів. Серед них — Жорж Помпіду, Франсуа Міттеран, Жак Шабан-Дельмас, Андре Мальро, котрі зробили значний внесок у розбудову Французької республіки у другій половині ХХ століття. Рух Опору порятував честь Франції, відтягнув значні сили нацистів із фронту, а її відновлена армія стала серйозною бойовою силою у завершальні роки Другої світової війни. Тож покора тиранічному режиму, навіть під час смертельних битв — це далеко не найвища народна чеснота, як це намагався довести Сталін і як це прагнуть сьогодні стверджувати певні владні кола Росії.

Утім оцінка всього цього — передусім проблема самих росіян. А спроба привласнення перемоги над нацизмом — це те, що вимагає оцінки з боку американців (котрі створили справжній «арсенал демократії»), поляків (які почали війну з Гітлером ще 1 вересня 1939 року), британців (які рік протрималися фактично сам-на-сам у боротьбі проти європейських тиранів) та інших вільнолюбних народів. Українці оцінку цьому висловлюванню вже дали. Не дала такої оцінки тільки влада — і тим поставила оцінку сама собі.

...А світову війну виграли, як загальновідомо, Об’єднані Нації, членом-співзасновником організації яких була й Українська РСР.



Рубрики:  UKRAINE

РАША РОДИНА СЛОНОВ!!!!!

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 18:59 + в цитатник




Восстановление истории Русь-Орды


В очікуванні на "революцію згори"

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 18:32 + в цитатник

У 80-х роках минулого століття відомий російський історик Натан Ейдельман написав працю "Революція згори" в Росії", яка викликала серйозні дискусії в інтелектуальному середовищі. Цю 170-сторінкову працю, опубліковану спершу в журналі "Наука и жизнь", а згодом надруковану окремим виданням, ксерокопію вали, передавали з рук у руки, цитували та компілювали.

Зрештою, попри відверто кон’юнктурну задумку автора (в країні повним ходом ішла горбачовська "перебудова", яка вимагала ідеологічного підкріплення), праця містила уніфікований і осмислений, проаналізований досвід реформаторства в Росії і європейських країнах.

Саме такий підхід – разом із роздумами над російською ментальністю та психологією російської влади – був на той час потрібен читачеві. І – головне – в країні, в середовищі інтелігенції міцно вкоренилося поняття "революція згори" - на сьогодні, на жаль, дещо призабуте.

Насправді термін "революція згори" був вперше вжитий у другій половині ХІХ століття іспанським філософом та соціологом Хоакіном Коста-і-Мартинесом – цей мислитель пропонував утопічні ідеї радикальної зміни становища Іспанії, на той час – однієї з найвідсталіших у соціальному плані країн Європи, шляхом глибоких реформ.

Революція згори – це впроваджувані владою кардинальні перетворення в країні, реформи, що мають революційний характер і фактично є революцією, ініційованою урядом. Це революція без виведеної Леніним формули революційної ситуації.

Якщо Ленін вважав, що революційна ситуація повинна мати дві складові – а) загострення соціальних злиднів і б) "верхи" не можуть керувати по-старому, "низи" не хочуть жити по-старому, - то революція згори зіштовхується з іншою дійсністю: як правило, "верхи" не хочуть жити по-старому, а "низи" або проявляють байдужість, або чинять спротив перетворенням.

Просто "верхи", володіючи більшим об'ємом інформації і, модулюючи розвиток подій, намагаються уникнути революційної ситуації у її ленінському розумінні – тому і йдуть на серйозні перетворення. Російський імператор Олександр ІІ, розпочинаючи широкомасштабні реформи в середині ХІХ століття, сказав: "Краще звільнити згори, перш ніж звільняться знизу".

Сьогодні Україна опинилася перед необхідністю здійснення "революції згори".

Після того, як "революція знизу" - "помаранчева революція" - виявилася невдалою і незавершеною, врятувати Україну від революційних потрясінь, викликаних гнилістю та аморальністю нинішньої системи, можуть лише глибинні, революційні реформи.

Чим відрізняються просто реформи від "революції згори"?

Прості реформи
а)видозмінюють відносини всередині усталеної системи, не зачіпаючи основ і
б) проводяться з урахуванням консенсусу всіх елементів єдиної системи.

Іншими словами, реформи проводяться таким чином, щоби якомога менше зачепити інтереси як владоможців, так і соціально незахищених верств: тут приймемо пару поправок, відкоригуємо цифри, перенаправимо фінансові та людські потоки – ось вам і реформа.

"Революція згори" насамперед покликана змінити систему, і при цьому зміни носять стратегічний характер, спрямовані на забезпечення майбутнього розвитку, а не на задоволення суспільних потреб вже сьогодні.

Реформи можуть бути елементом популізму, "революція згори" - ніколи. Наслідки реформ можна оцінити у дуже близькій перспективі, "революція згори" потребує терпіння і розуміння, громадянської мужності.

Реформи можуть бути терапевтичним засобом, "революція згори" - це завжди суспільна хірургічна операція. І чим складнішими є суспільні проблеми і хвороби, тим болючішими можуть бути оперативні моменти.

Сьогодні критики курсу на глибинні перетворення поділилися на дві умовні групи. Реформаторів критикують справа і зліва. Одні при цьому кричать про досвід грузинських реформ, інші кивають убік Китаю. При цьому проявляючи повне нерозуміння природи їх перетворень, їх реформ.

І одна, і інша країна пережили свої "революції згори". І у першому, і у другому випадках не обійшлося без серйозних кроків, які навряд чи могли бути схвально сприйняті соціальними "низами".

Коли спостерігаєш за досвідом цих країн, то думаєш: який Майдан викликали б реформи Ден Сяопіна чи Михайла Саакашвілі, якщо би вони проводилися у нас? С кільки б незадоволених було в Україні?

Китайська економіка розвивається динамічно і потужно. При цьому є й свої "але": не надто часто у нас люблять згадувати той факт, що пенсійна система як така у Китаї практично відсутня. Із 160 мільйонів громадян, що досягли пенсійного віку, лише близько 30 мільйонів отримують пенсії – держслужбовці та колишні партійні функціонери.

А ви говорите про проблему підвищення пенсійного віку!

Про успіх грузинських реформ не говорить тільки лінивий. Автор на свої очі мав змогу переконатися – реформи працюють, корупцію в державних установах подолано, дозвільна система працює як відлагоджений годинник: на реєстрацію підприємства йде не більше доби.

Регуляторна сфера у Грузії – це справжнє чудо, позбавлене багатьох бюрократичних пут і корупційних моментів. Поліція користується підтримкою 85% громадян (нашій міліції довіряють менше 8% українців) і за рівнем авторитетності серед суспільних інститутів зрівнялася з Церквою.

Бізнесмен, якого представники нашої делегації зустріли в аеропорту Тбілісі, говорив за келихом пива: "Я можу пробачити Саакашвілі багато чого за те, що я, працюючи, кілька років не знаю, що таке мєнти і бандити". І це говорить людина, яка щодня ганяє фури через кордон. Про хабарі на кордоні він не чує з часів Шеварднадзе.

І водночас є інша сторона медалі. 16% безробіття (за офіційними даними). При цьому опозиція наполягає, що відсоток безробітних становить 32% працездатного населення.

Пенсійний фонд у Грузії ліквідовано. Вся медицина – платна, правда, пенсіонерам та інвалідам держава оплачує всі витрати на лікування – навіть найскладніші операції, всі медичні заклади – приватизовано.

Приватизовано практично все – неприватизованими залишилися наразі пошта і залізниця. 40 тисяч міліціонерів звільняються одним розчерком пера – без будь-яких гарантій. І це не викликає масових нарікань і протестів. Лише одиниці з колишньої міліції були прийняті на службу у поліцію... Ви уявляєте щось подібне в Україні?

"Революція згори" - якщо ми дійсно дбаємо про добробут свій і своїх нащадків – потребує усвідомлення кількох основних правил.

По-перше, розуміння того, що "революція згори" - це все-таки революція. Революції робляться швидко, рішуче, без вагань, з упевненістю у своїй правоті і не зважаючи на протести і скигління невдоволених. Тим більше – не зважаючи на – даруйте за каламбур – позицію опозиції.

Саакашвілі довелося витримати не одне протистояння з опозиційно налаштованими силами, розгубити однодумців, нажити ворогів, пройти через дострокові вибори і війну з Росією – при цьому він здійснив свою "революцію згори". Сьогодні його готові підтримувати понад 70% громадян Грузії – не зважаючи на описані вище соціальні проблеми.

Лешек Бальцерович у Польщі викликав роздратування і гнів у рядових поляків у той час, коли він проводив реформи: жорстка монетаризація, шокова терапія, дикий ринок та нехтування інтересами соціально незахищених громадян – ось що ставилося в вину економісту, який розпочав у Польщі свою "революцію згори".

Зрештою, сьогодні Бальцерович – це частина польської історії і важко знайти поляка, який би внутрішньо не проявляв вдячність до людини, яку ще вчора критикували в суспільстві геть усі!

Звідси перейдемо до другого твердження: політики, що впроваджують в життя "революцію згори", повинні менше думати про своє реноме і про свої рейтинги, а більше – про справу і послідовність при її втіленні. І про свою відповідальність. Цього, можливо, не розуміють деякі наші політики, які люблять роздавати нездійсненні обіцянки, думаючи насамперед про те, що про них подумають виборці.

Говорити і робити непопулярні речі – для цього потрібна серйозна мужність. Ті, хто наважується робити реформи, повинні не влаштовувати шоу-плебісцит щодо окремих положень, а втілювати намічене, беручи на себе відповідальність за наслідки. Відповідальність перед історією – набагато вищий рівень відповідальності, аніж відповідальність перед тими, хто відчуває себе невдоволеними.

Третій момент: відповідальність політика, який іде на "революцію згори", полягає насамперед у тому, що від успіхів його роботи залежатиме: буде чи не буде можливою "революція знизу".

Позитивні успіхи в ході глибинного реформування призводять до унеможливлення революційної ситуації в її класичній формі. Провал реформ призводить до наростання революційних настроїв.

Незавершеність реформ Столипіна та протидія їх революційним намірам з боку Системи призвели до лютневої і жовтневої революцій 1917 року.

Революція – це завжди заперечення чогось старого, формою утвердження нового є диктатура різних видів. "Революція знизу" майже завжди закінчується диктатурою особи, партії чи групи. "Революція згори" у більшості випадків веде до торжества диктатури закону.

Помилки "революціонерів згори" можуть обернутися значно більшими бідами для населення, ніж втрата звичних способів обдурювання держави. Ті, хто у 1910 році не хотіли втрачати звичні корупційні доходи і сприяли вбивству Столипіна, у 1918 році стали жертвами "революціонерів знизу".

Четвертий момент: ніколи не можна в одній країні насаджувати схеми, розроблені для інших країн. Досвід реформ і революційних перетворень варто вивчати і систематизувати – насамперед ті ризики, з якими зіштовхнулися реформатори в інших країнах.

Але ніколи – перефразовуючи класика – не варто насаджувати іноземний досвід у себе, як картоплю. При здійсненні реформ варто дослухатися до тих, хто знає ментальні особливості народу, країни, особливості функціонування держави тощо.

Інакше не уникнути "каші": міф про "чиказьких хлопчиків" та їх ефективність легко розвінчується, якщо взяти до уваги один простий момент: криза початку 70-х років у Чилі була штучною, в її основі лежала протидія олігархів соціальним перетворенням команди Сальвадора Альєнде. Прихід Аугусто Піночета і "25 чиказьких комісарів" - це не зовсім коректний приклад "революції згори", явище, що заслуговує більш детального аналізу.

"Революція згори" в Україні не може розроблятися ні в Чикаго, ні в Москві, ні в Брюсселі, ні в Сиктивкарі чи Ханти-Мансійську. Вона має використовувати виключно український потенціал і бути спрямованою на захист саме українських стратегічних програм і стратегічних інтересів.

Момент п'ятий: "революція згори" не може бути половинчастою. Віктор Ющенко став жертвою власної маніловщини, оскільки, починаючи реформи чи проголошуючи їх, не мав бажання цей процес завершувати. Ефектність у нього домінувала над ефективністю, поза над раціональністю, форма над змістом.

Його недолуге "реформаторство" за принципом Пушкіна ("Царствуй, лежа на боку!") чи Томмазо ді Лампедузи ("Для того, щоб нічого не змінювати, потрібно поміняти прапори") має стати уроком для тих, хто сьогодні усвідомлює необхідність і незворотність реформ в українському суспільстві.

Воля і послідовність – ось чого бракувало попередньому президенту України. Воля і послідовність – ось те, що мають проявити сьогодні нові провідники реформ.

Шосте. Соціальні моменти в ході радикальних реформ – не завжди доречний аргумент. Я вже наводив приклад Грузії і Китаю. Можна навести інші приклади – як європейських країн, так і латиноамериканських чи африканських, де відбувалися реформи.

Біда наших політиків у тому, що всі вони вийшли із сюртука Маркса, так само, як більшість нинішніх акторів – із "Шинелі" Гоголя. Більшість із нас засвоїли ліві підходи і методику, які полягають у наступному: що би не робилося, треба пам'ятати про милостиню для малозабезпечених.

Лівий принцип лежить у намаганні задовільнити власну совість думкою не про розмір пенсії чи субсидії, а про сам факт її виплати. І у цьому – докорінна відмінність лібералів чи лібертаріанців.

Реформатори не повинні думати про забезпечення інтересів бідних – вони повинні думати про те, як бідним забезпечити гідне життя. На жаль, громадська думка в Україні більш прихильна до тих, хто дає 3 – 4 людям милостиню, ніж до тих, хто цих 3 – 4 людей забезпечив робочими місцями.

Тому нинішнім реформаторам, які роблять "революцію згори", не варто звертати увагу на екзальтованих власників "Зіллі" та "Луї Віттона", які вболівають за інтереси найбідніших верств і кричать про купку багатіїв, про збагачення на народних бідах і нещастях - завдання "революції згори", аби в країні не було бідних.

Не варто боятися власного Лешека Бальцеровича з його непопулярними заходами – за ним обов'язково прийде власний Гжегож Колодко.

Сьомий момент. "Революція згори" потребує командного підходу. Уособлення процесу може бути, але ні Бальцерович у Польщі, ні Саакашвілі у Грузії не робили реформи самотужки – виключно командами.

Реформи в Україні не можуть відбутися, якщо їх буде проводити одна людина при саботажі чи байдужості значної частини політикуму. Сьогодні реформи підтримуються і президентом Віктором Януковичем – він розуміє їх необхідність, бере участь у їх втіленні і коригує процес. Але цього дуже мало: потрібна реформаторська вертикаль, реформаторські сили на місцях.

На жаль, останні місцеві вибори не виконали роль ліфта, який вивозить на основні посади в місцевому самоврядуванні представників реформаторських сил. Саме тому невідворотним є посилення президентської вертикалі – за рахунок нових людей, незашорених, тих, які мислять по-новому.

Можливо, завтра їм протистоятимуть люди, які ще вчора входили до команди президента і до партії, яку донедавна очолював президент. Не буде нічого дивного, якщо в ході реформ зіштовхнемося з саботажем з боку рад усіх рівнів.

Старт реформ, початок "революції згори" - це завжди зміна команди. Епоха знаку рівності між президентом і партією влади минає: для того, аби бути елементом команди президента, партія влади повинна – не імітуючи – втілювати реформаторський курс. У такій її здатності автор щиро сумнівається.

Момент восьмий. Всякий процес – особливо революційний – потребує інформаційного підкріплення і інформаційного забезпечення. Іншими словами, радикальні перетворення потребують серйозного PR-оформлення.

Звісно, PR не може домінувати над реформами, цей момент, на жаль, часто впадає в око у Грузії. Але без роз'яснень, без пропаганди - у здоровому розумінні цього слова, без роботи з засобами масової інформації та громадською думкою реформи втілити неможливо.

Якщо не приділяти увагу цьому аспекту, його з успіхом використає опозиція, поховавши всі здорові починання: ситуація довкола Податкового кодексу є ілюстрацією до цієї тези.

Момент дев'ятий. Не можна в ході реформ намагатися подобатися всім. Всіх задовольнити неможливо. Діяти, виходячи з позицій школяра-відмінника, в даній ситуації не можна: не варто боятися, що дії реформаторів викличуть протидію. Протидія завжди буде.

Не варто боятися, що кроки реформаторів призведуть до революції. Революція не породжує революцію – лише контрреволюцію. Революція мас можлива тільки тоді, коли "революціонери згори" не демонструють революційну впевненість.

Різноманітні форми імітації революції приречені на провал, як тільки реформатори демонструють послідовність, незламність і рішучість. Що, зрештою, продемонстрували недавні події на Майдані

Момент десятий. Для того, щоби "революція згори" стала саме революцією, потрібно накреслювати перед собою не плани порятунку окремих галузей чи напрямків, а комплексний план ламання Системи. "Революція згори" повинна призвести до того, що дехто із політиків сьогодні називає модним словосполученням "перезаснування держави".

Звісно, ламання Системи не вигідне більшості громадян – тих, хто звикли жити за принципами кругової поруки, толерантно ставитися до корупції, відчуваючи свій інтерес у тотально корумпованому суспільстві.

Система функціонує справно, забезпечуючи інтереси олігархів і підкидаючи подачки найнезахищенішим верствам населення. Але ця Система призвела до стагнації, за якими – лише колапс і деградація. І саме тому реформи – податкова, адміністративна, пенсійна, регуляторна та інші – покликані змінити цю систему, зробити її більш динамічною, більш стрункою і транспарентною.

Чи зацікавлений у цьому чиновник, якого завтра або звільнять, або змусять працювати з максимальною віддачею? Чи зацікавлений у цьому ДАІ-шник, який завтра не зможе брати побори з водіїв? Чи зацікавлений у цьому директор ринку, який втратить можливість експлуатувати малих підприємців? Чи зацікавлений у цьому митник, який тісно пов'язаний – як сіамський брат-близнюк – із контрабандистами?

Ви уявляєте революцію, яка дослухається до кожного голосу невдоволених? Хто знає, може завтра на Майдані будуть мітинги митників, які протестуватимуть проти Митного кодексу. А післязавтра мітингуватимуть ДАІ-шники? Чи вийдуть на вулиці звільнені бюрократи?

І кожен із цих виходів представники опозиційно налаштованої інтелігенції вітатиме як "початок справжньої революції", як черговий Майдан, як початок кінця і т.д.

Для того, аби було поменше псевдо революцій і майданів, реформатори повинні продемонструвати справжню "революцію згори". І нехай сентиментальні класики братньої літератури кажуть, що жодна революція не варта сльози дитини. Ми вже не діти. Україні скоро буде двадцять років.

Дорослі від дітей відрізняються насамперед відповідальністю, домінуванням "ТРЕБА" над "ХОЧУ". І шокові методи іноді потрібні для того, аби вберегти Україну від трагічного сценарію.



Рубрики:  UKRAINE

Венеціанська комісія: Парламентські вибори мають відбутися в 2011 році.

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 18:16 + в цитатник
Нарешті Венеціанська комісія, впливова та авторитетна європейська організація, оцінила відміну політичної реформи в Україні. І висновок цей, на глибокий сором чинної в Україні влади, вкрай критичний.

Головне послання, яке міститься у висновку Венеціанської комісії – Україна має продовжувати конституційну реформу в державі на основі всезагального консенсусу влади і опозиції. Проте ціла низка зауважень свідчить про достатньо критичне ставлення в Європі до дій української влади в конституційному полі.

З іншого боку, попередні критичні резолюції ПАРЄ, Європарламенту та Венеціанської комісії мало як вплинули на Віктора Януковича та його команду. Критика судової реформи, переслідування журналістів, утиски свободи слова та порушення під час місцевих виборів до сих пір залишилися без уваги можновладців. Хіба що Валерія Хорошковського таки вивели зі складу Вищої ради юстиції…

Найперше, що кидається у вічі – Венеціанська комісія чітко заявила, що ухвалюючи рішення відмінити конституційну реформу 2004 року, Конституційний суд заперечив своєму ж вердикту від 2008 року. В лютому 2008 року КС визнав, що закон №2222 став тілом Конституції. Але вже в вересні 2010- маємо зовсім протилежне рішення. При цьому, як зауважили експерти, ніяких пояснень цьому «конституційному феномену» наші судді у своєму вердикті не дали. Тим більше, що на думку комісії, в практиці європейських країн навіть не було випадків, щоб судова влада своїми рішення скасовувала попередні редакції Конституції.

Якщо вже говорити про оцінку діяльності Конституційного суду, то Венеціанська комісія здивована ще одним його вердиктом – трактуванням порядку формування парламентської коаліції. Навіть європейські експерти зауважили, що в 2008 році КС визначав порядок формування коаліції тільки фракціями, а вже в 2010 році – і за участі окремих депутатів.

Прямо не вказуючи на це, Венеціанська комісія натякнула, що рішення суду щодо відміни конституційної реформи 2004 року готувалося владою, й чиновники знали про нього заздалегідь. Закон про Кабмін, яким унормовувалася робота органів влади після відміни політ реформи, був ухвалений у Верховній Раді вже 7 жовтня, і це дало підстави Венеціанській комісії припустити, що «що новий проект закону був підготовлений заздалегідь». Враховуючи, що це писали надзвичайно обережні юристи, ці рядки говорять самі за себе.

Найнеприємнішим сюрпризом ж для Віктора Януковича має стати те, що Венеціанська комісія піддала сумніву легітимність самого Президента України. На думку комісії, народ обирав його на виконання одних повноважень, а він, вже будучи на посаді, значно розширив свою владу через рішення Конституційного суду.

Мало приємним для Віктора Януковича має стати і те, що європейські експерти визнали неконституційними деякі повноваження Президента України. Зокрема, Венеціанська комісія зауважила, що «доручення», які він зараз роздає Кабміну і окремим міністрам в уряді, не передбачені в статті 116 Конституції 1996 року. До того ж, улюблена практика Віктора Януковича призначати заступників міністрів виходить за межі повноважень, наданих йому чинною Конституцією України.

Ну і останній, але чи не найбільш важливий висновок, що міститься в рішенні Венеціанської комісії – чергові вибори до парламенту мають відбутися в березні 2011 року.

Звичайно, прямо комісія не наважилася дати вказівку Україні, коли проводити вибори, проте положення висновку свідчать саме про цю дату. По-перше, комісія зауважила, що згідно з чинною Конституцією, повноваження Верховної Раді складають 4 роки. А тому вибори мали би відбутися вже в 2011 році. Експерти вказують, що чинний парламент дійсно обирався на 5 років. Проте Конституційний суд України в рішенні щодо дати президентських виборів в 2009 році чітко визначив чим мають керуватися органи влади при визначенні побідних питань. І в тому рішенні вказано – тільки нормами чинної на даний момент Конституції! До речі, про це «Главком» писав ще у жовтні.

По-друге, як зазначає Венеціанська комісія, дату проведення парламентських виборів в 2011 році визнала сама Верховна Рада. У висновку комісії йдеться про те, що парламентська більшість внесла проект про внесення змін до Конституції, яким передбачається збільшення терміну повноважень парламенту до п’яти років. Такий крок парламенту, на думку Венеціанської комісії, може бути витлумачений як визнання того факту, що за нинішніх обставин термін парламентських повноважень складає чотири роки.

В принципі, все розписано чітко і ясно, тому не варто сумніватися, якого саме рішення від Конституційного суду щодо дати парламентських виборів очікують в Європі вже до Нового року. Звичайно, якщо припустити, що КС керуватиметься нормами Конституції і своїми попередніми висновками, а не чужими вказівками. Тим більше, що пройшло два місяці з моменту звернення ЦВК щодо дати виборів, а КС досі навіть не відкрив провадження.

Але це тільки частина того, що Венеціанська комісія думає про конституційну ситуацію в Україні та пропонує удосконалювати. Детальніше кожен може дізнатися з неофіційного перекладу рішення від 17 грудня 2010 року, яке сьогодні оприлюднене на сайті комісії.



Рубрики:  UKRAINE

Венецианская комиссия считает, что Янукович перехитрил сам себя. И отменил свое же президентство

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 17:17 + в цитатник
Венецианская комиссия подвергла сомнению легитимность Президента Украины Виктора Янукович.
 
Об этом сообщает «Главком» со ссылкой на заключение Венецианской комиссии «О конституционной ситуации в Украине».

По мнению комиссии, народ избирал Президента на выполнение одних полномочий, а он, уже будучи в должности, значительно расширил свою власть через решение Конституционного суда.

В частности, в решении Венецианской комиссии говорится: «Возобновление по решению Конституционного суда Украины варианта Конституции 1996 года ставит вопрос о легитимности действий в прошлом, поскольку институции Украине работали в течение нескольких лет на основе конституционных норм, позже признанных неконституционными. Это также ставит вопрос легитимности относительно действующих государственных институций, поскольку и президент, и парламент были избраны в соответствии с конституционными нормами, которые больше не признаются действительными. Президент Украины, после этого решения, имеет намного больше полномочий, чем могли предусмотреть избиратели, когда он избирался. Деятельность основных государственных органов в данное время базируется на основе правил, измененных судом, а не на правилах, измененных Верховной Радой Украины как демократическим легитимным органом».


Рубрики:  UKRAINE

Притча про двух волков

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 17:09 + в цитатник
Когда-то давно старый индеец открыл своему внуку одну жизненную истину:
- В каждом человеке идёт борьба, очень похожая на борьбу двух волков.
Один волк представляет зло - зависть, ревность, сожаление, эгоизм, амбиции, ложь.
Другой волк представляет добро - мир, любовь, надежду, истину, доброту и верность.
Маленький индеец, тронутый до глубины души словами деда, на несколько мгновений задумался, а потом спросил:
- А какой волк в конце побеждает? Старый индеец едва заметно улыбнулся и ответил:
- Всегда побеждает тот волк, которого ты кормишь


Серия сообщений "INTERESTING":
Часть 1 -
Часть 2 - Типок, одетый как бомж на Porsche Panamera
Часть 3 - Ленин и Демоны
Часть 4 - Притча про двух волков
Часть 5 - Тимошенко надрывно убеждает Генпрокуратуру, что ее пора сажать
Часть 6 - Пшонка раздал депутатам заранее подготовленные вопросы для генпрокурора
...
Часть 44 - Факты о пользе пива
Часть 45 - Наследие. Печера. Костел-мавзолей семьи Потоцких.
Часть 46 - Польза пива для нашего организма


В Росії відмовилися розвінчувати культ Сталіна

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 16:25 + в цитатник

Глава Ради з прав людини при російському президентові запевнив комуністів, що "полювання на відьом" починати ніхто не збирається.

Йоспи Сталін

Комуністка з плакатом Йосипа Сталіна, Москва

Глава Ради з прав людини при президенті РФ Михайло Федотов спростував слова лідера КПРФ Геннадія Зюганова про те, що в Росії готується кампанія з десталінізації.

"Пан Зюганов хотів би зробити нашу Раду антикомуністичним монстром. На превеликий жаль, нічим не можемо йому допомогти", - зазначив Федотов.

За словами Федотова, на січневій зустрічі Ради з президентом Дмитром Мєдвєдєвим обговорюватиметься більш широка тема - подолання наслідків тоталітарного режиму у свідомості суспільства.

Він повідомив, що мова буде йти про підвищення розмірів компенсацій жертвам політичних репресій та увічнення їх пам'яті.

Як зазначив Федотов, незважаючи на заяви Зюганова, Рада не пропонує забороняти відповідну символіку. Не планується також забороняти колишнім членам КПРС працювати державними службовцями.

"Ніхто не збирається починати полювання на відьом", - підкреслив він.

На думку Федотова, виступ Зюганова може бути пов'язаний з наближенням президентських виборів у Росії та спробами лідера комуністів мобілізувати свій електорат.

Днем раніше Геннадій Зюганов заявив, що в січні Рада при президенті буде розглядати питання про Йосипа Сталіна. Слідом за цим, за даними лідера комуністів, буде оприлюднено проект указу президента, "спрямованого на здійснення комплексних заходів щодо десталінізації суспільства".



Рубрики:  UKRAINE

Одевшийся зайцем журналист доказал, что Рада – цирк. ВИДЕО

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 15:34 + в цитатник

Одевшийся зайцем журналист доказал, что Рада - цирк. ВИДЕО

 

21 декабря в Верховную Раду Украины пришел журналист, одетый в плюшевый костюм зайца. Одеться подобным образом решил сотрудник телеканала “1+1

Рубрики:  UKRAINE

Проверка на вшивость

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 15:18 + в цитатник

Если бы и не было в природе «дела Юлии Тимошенко», то его стоило бы придумать. Хотя бы для того, чтобы посмотреть, как поведут себя прочие «непримиримые борцы» с режимом Януковича.


На протяжении всех последних дней «Обком» с особым любопытством наблюдал за тем, как отзовутся в наших оппозиционерах уголовные дела, возбужденные за последние несколько дней в отношении экс-премьера и членов ее команды.

Это был тест на общность целей, на умение работать, если не в одной упряжке, то хотя бы в одном направлении. Это, в конце концов, была «проверка на вшивость» в самом что ни на есть общечеловеческом измерении.

Понятно, что у многих сколько-нибудь заметных деятелей нашей оппозиции накопилось к Тимошенко немало претензий. Юлии Владимировне можно предъявить и матерый уровень коррупции в ее команде (как правительственной, так и партийной), и фирменный, набивший оскомину, популизм. Еще долго не забудутся и тайные переговоры с Януковичем в 2009 году, когда только внезапное «кидалово» от Виктора Федоровича да поднятый журналистами гвалт уберегли страну от многолетнего (с узаконенным отказом от выборов) раздела страны двумя «прагматичными» кланами.

Однако на дворе – декабрь 2010-го, вся полнота власти – в руках у Януковича и его погромной бригады, а потрепанный БЮТ с его многогрешной предводительницей – едва ли не единственная крупная политическая сила, которая четко объявила о том, что с нынешней властью ей не по пути. И поддержать загоняемую в угол Тимошенко (для начала – хотя бы словом) «остальной оппозиции» стоило бы не только из чувства солидарности, но и из банального рефлекса самосохранения, попросту для того, чтобы запущенный Банковой репрессивный каток не передавил всех поодиночке.

…Первым на злобу дня откликнулся Анатолий Гриценко, скептическое отношение которого к новейшим этапам политической карьеры Юлии Владимировны общеизвестно. Но у бывшего министра обороны хватило чувства достоинства и здравого смысла, чтобы в тот же день выказать поддержку и Тимошенко, и попавшему под раздачу Юрию Луценко.

Вслед за Гриценко свое слово сказал и Николай Катеринчук. И пускай вождь малозаметной «Европейской партии Украины» спит и видит, как бы ему попасть в парламентские списки БЮТ на следующих выборах в Раду – не нам вести подсчет, сколько в его заявлении шкурного интереса, и сколько – простой человеческой солидарности.

Приятно удивил и Арсений Яценюк. Глядя на то, как борзо Партия регионов вводила своих людей в списки «Фронта перемен» на местных выборах, нетрудно было сделать вывод, что именно «ФП» Банковая сделала своей любимой оппозиционной наложницей, а ее лидер с успехом вжился в концепцию «баба с возу - кобыле легче». Но то ли Арсений понял, что так можно и остатки своего рейтинга профукать, то ли случайно прорезалось у него оппозиционное чувство локтя, - только пятничное заявление Яценюка стало едва ли не самым решительным его шагом за последние несколько месяцев. Хочется верить – не последним.

Не будем брать в расчет Юрия Луценко: экс-министр МВД сейчас очутился «под колпаком» даже большего размера, чем Юлия Тимошенко. И пожелай Юрий Витальевич спрыгнуть с оппозиционной лодки – все равно потонул бы…

Самое время теперь перейти к тем «оппозиционерам», которые предпочли внятной позиции гробовое молчание.

В первую очередь это, конечно, «Наша Украина» с ее многоступенчатым, но в одинаковой степени велеречиво-жлобским руководством.

…Всего за несколько часов до исторического вечернего погрома, устроенного парламентской бандой Януковича, Петр Ющенко в кулуарах Верховной Рады со вкусом читал какой-то журналистке очередную лекцию на тему «Як козаки Західну цивілізацію генерували». Дождавшись, когда терпение журналистки иссякло, «Обком» поинтересовался у старшего брата экс-президента:

- Петр Андреевич, вы знаете об уголовных делах, возбужденных в отношении Юлии Тимошенко и нескольких членов ее команды…

Услышав начало вопроса, Петр Андреевич шутливо махнул рукой и молча пошел куда-то вдаль.

- …По-вашему, это простое совпадение, или все же преследование по политическим мотивам? – не унимался корреспондент «Обкома».

Петр Андреевич остановился, на лице его появилась застенчивая улыбка.

- Я думал, ты меня спросишь про что-то такое…вот, девчата меня спрашивали про котов…

И, не договорив, Ющенко-старший припустил вниз по лестнице…

Если уж Петра Андреевича «региональный» «погром-парад» превратил в «великого немого», то что уж говорить о Викторе Андреевича, в чьем списке величайших злодеев современности Юлия Тимошенко значится где-то между маньяком Чикатило и палачом Антоновым-Овсеенко. Сдав Украину «под ключ» человеку, о котором в 2004 году он наговорил много обидного, почетный председатель «Нашей Украины» взамен получил гарантии спокойной жизни в Новых Безрадичах, где, надо полагать, проводит время в богоугодных размышлениях на тему: «Як було б гарно, якби вона ще тоді зогнила у Лук`янівському СІЗО»...

И черт бы с ним, с Ющенко, - но кто, спрашивается, мешает высказаться по делу Тимошенко фактическому руководителю «Нашей Украины» Валентину Наливайченко? Почему этот ухоженный мужчина, гибрид дипломата с особистом, говорит о чем угодно, только не о преследовании коллеги по оппозиции? Его-то, по крайней мере, не связывает с Тимошенко «кредитная история» взаимной вражды?

Но угрюмо молчат и шеф «НУ», и его застенчивая партия карманных радетелей за «національну ідентичність». Складывается впечатление, что для того, чтобы выдавить из г-на Наливайченко хоть какую-то сочувственную реплику, надобно, чтобы «Регионы» перебили всю фракцию БЮТ, а саму Тимошенко вздернули на пальме Мерцалова…

Еще один по-своему занятный пример красноречивого «молчания в тряпочку» - грозный «легінь» Тягнибок и его товариство из ВО «Свобода». Кажется, еще вчера, на совместном с Тимошенко митинге, священнодействовала Ирина Фарион, и флаги «Свободы» соседствовали с символикой «Батькивщины». Правда, уже тогда «свободовцы» кричали Юрию Луценко «Ганьба!». И довольно улыбался, глядя на все это, Олег Тягнибок…

Ныне ситуация – вообще яснее ясного. Казалось бы, что мешало руководству «Свободы» именно сейчас протянуть Тимошенко руку помощи? Заодно бы и свой рейтинг в центральной и восточной Украине подняли, и нейтральному электорату показали: мол, «Свобода» - не кошка, которая гуляет сама по себе (и не понятно на чьи деньги), а вполне ответственная политическая партия, готовая к ситуативным союзам с другими оппозиционными силами.

Но ни Тягнибоку, ни его пацанам в действительности не нужен электорат «незападной» Украины. И зачем заключать союзы, устраивать совместные акции, если в пятницу тебя все равно пригласят на «Интер», и довольно улыбающийся Киселев в очередной раз скажет, что перспективная «Свобода» приходит на смену отыгравшему свое БЮТ?

А покамест и «радикальный» Тягнибок, и «умеренный» Наливайченко в унисон молчат, ожидая, пока Генпрокуратура, СБУ и головорезы из Партии регионов зачистят политическое поле от Юлии Тимошенко и ее соратников.

Не эта ли модель поведения в политическом сленге называется «коллаборационизм»?



Рубрики:  UKRAINE


Поиск сообщений в MaidenUA
Страницы: 173 ... 17 16 [15] 14 13 ..
.. 1 Календарь