-Рубрики

 -Музыка

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в MaidenUA

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 25.09.2007
Записей:
Комментариев:
Написано: 3644


Welcome to Ukraine

Понедельник, 12 Декабря 2011 г. 23:56 + в цитатник

Ну что, братцы мои, северные соседушки. И вас затипало? И вам стало до бесстрашия обидно, что вас держат за стадо старых козлов-импотентов.

Вот видите, оказывается и Госдепа США не надобно, и бабло коварных империалистов ни при чем.

Просто есть у нас, у всех людишек, где-то глубоко внутри, такие маленькие штучки - совесть и честь. Спят они в нас, дремлют, до поры до времени. Потом просыпаются и… оранжевый майдан в Украине, революция роз в Грузии, мордобой в Киргизии.

В общем, давайте, россияне, шевелитесь. Я сжимаю за вас кулаки. Только, пожалуйста, постарайтесь без «дикого и кровавого». Вспомните, как это у нас в 2004-ом происходило, с единением душ, а не кулаков.

Баблолюбивого подполковника газпромовских войск может сразу и не скините, зато в наперстки с вами, обществом российским, ему до конца жизни охоту играть отобьете.

Смотрю в субботу 10-го декабря новости из Москвы, сердце радуется, но, признаюсь как на духу, и жаба зависти душит. Так и хочется закричать:

  • Это мы! Мы первые в постсоветском болоте придумали!

Но, вместо крика какой-то шёпот из души несется. Стыдно потому что.

А может это… Может вы к нам в гости. А? Со свежим морозным духом своим революционным.

Ведь нас тоже имеют по самое немогу безграмотные гопники вчерашние. Дрючат, извините, нас от души, а мы все никак в возбудительное состояние прийти не можем.

Давайте, ребята. Впервые за кои века окажем друг другу соседскую бескорыстную помощь.

Как говаривает иногда наш безграмотный виртуальный гарант - «Welcome in Ukraine», что в переводе на нормальный человеческий язык означает

ЛАСКАВО ПРОСИМО В УКРАЇНУ!

Alihan (10.12.2011) durdom.in.ua


75,58% главным взяточником считают Януковича. РЕЗУЛЬТАТЫ ОПРОСА

Понедельник, 12 Декабря 2011 г. 23:01 + в цитатник

 

Явление коррупции давно уже стало неотъемлемой частью нашей жизни. К сожалению, к ней уже все так привыкли, что это воспринимается как нормальный порядок вещей. Нормальный ли? Нет. Нравится ли он нам? Однозначно, нет.

 

Учитывая такие настроение, борьба с коррупцией не раз ставала одним из пунктов предвыборных программ. Не побрезговал этим обещанием и нынешний президент, точнее занимающий должность президента.  В ленте новостей время от времени мелькают сообщения об очередном задержанном чиновнике с обвинением в коррупции. Как отчитываются в СБУ, после вступления в силу закона Украины «Об основах предотвращения и противодействия коррупции и относительно ответственности за коррупционные правонарушения» с 1 июля 2011 года особыми спецподразделениями составлено 216 протоколов об административных коррупционных правонарушениях. На данный момент 92 протокола уже рассмотрено судами. И что?

 

Это не меняет систему коррупции, которая не просто имеет место, а в последнее время  развивается наиболее нагло. По данным Transparency international, Украина ухудшила свое положение в мировом рейтинге уровня коррупции, опустившись с 134-го места в прошлом году до 152-го в этом и теперь соседствует с африканскими государствами. 

 

В рейтинге  «Индекс восприятия коррупции», ежегодно публикуемом неправительственной организацией  Transparency international, Украина делит «почетное» 31-е с конца место с Таджикистаном и находится как раз между Угандой и Центрально-Африканской республикой. 

 

Мы решили поинтересоваться у читателей UAINFO:  

 

«Кто больше всего мешает борьбе с коррупцией?»

 

Всего проголосовало 1077 респондентов.

 

 

 

 

Итак,  результаты:

 

75.58% - президент;

7.71% - Верховная Рада;

5.01% - Администрация президента;

3.71% - суды;

2.32% - милиция;

2.04% - Кабинет Министров;

1.21% - СБУ;

1.21% - Местные советы;

0.46% - налоговая;

0.28% - Верховный Суд;

0.28%- Таможня;

0.19%- Конституционный Суд.

 

Большинство опрошенных, а это 75.58% считают, что президент больше всех мешает борьбе с коррупцией.

 

Ещё в августе 2011 года Янукович торжественно заявил: «Я объявил войну коррупции, и подчеркиваю - это не просто лозунг. В этой войне не будет своих и чужих… И кто еще не понял - почувствует, как говорится, на своей собственной шкуре уже в ближайшее время. Это также мой ответ тем, кто хочет политиканством и демагогией подменить правосудие».

 

Судя рейтингу,  составленном Transparency international, что-то не очень получается. Два года у власти,а коррупция как  гриб после дождя все растет, растет.  

 

Да, ещё. Тогда же Янукович пожаловался: 

 

«Коррумпированная система власти уничтожает любую реформу. Признаю, что и в нынешней власти уровень коррупции остается критически высоким».

 

Не лучшее или оправдание провальности  т. наз. «реформ». Что там о демагогии было? 

 

«Коррумпированная система власти уничтожает любую реформу» -  формула «реформаторов», или две руки одного кукловода.

 

 

UAINFO


Сюрпризы нового закона о выборах

Понедельник, 12 Декабря 2011 г. 20:56 + в цитатник

Предвыборная гонка 2012 года будет полна новых технологий, начиная с отказа БЮТ от бело-сердечных флагов и заканчивая большими перспективами местных "беспартийных князьков" с продовольственными пайками для избирателей.

 

 

 

Об этом в своем блоге на UBR.UA рассказал политический эксперт Владимир Крейденко.


"Во-первых, в нынешней редакции закона о выборах есть небольшой сюрприз для избирателей Украины – в избирательном бюллетене будет отсутствовать графа "против всех", что может сыграть на руку власти, если так называемый "демократический лагерь" не будет идти одним списком", - говорит он.


Во-вторых, как отмечает эксперт, в Украину возвращаются ликвидированные после "оранжевой революции" мажоритарные округа. "Здесь может быть следующий сценарий, когда в округе будет самовыдвигаться номинально беспартийный, но щедрый на обещания и "подарки" активист из местных, который, пройдя в ВРУ присоединиться к большинству (эта технология скорее будет срабатывать в тех регионах, где та или иная политическая сила воспринимается в "штыки")", - рассказывает он.


В-третьих, говорит Владимир Крейденко, согласно закону политические партии представленные в ВРУ своими фракциями, на момент выборов, получают приоритетное право при формировании Окружных Избирательных Комиссий Украины, что может негативно сказаться на НУНС и БЮТ, так как они представлены как фракции блока, а блоки сейчас не могут быть субъектами избирательной гонки. Исходя из этого приоритетные права на формирование ОИКУ получат фракции Партии регионов, Народной партии, Коммунистической партии, а формирование лояльных ОИКУ очень важный ресурс во время выборов.


"В-четвертых, одной из ключевых норм закона есть пункт о поднятии проходного барьера с 3% до 5%, что полностью нивелирует возможность прохождения в ВРУ новых политических проектов, и ставит в некое недоумение избирателей БЮТ, которые сейчас могут голосовать только за партию "Батьківщина", и создать полное недоумение приверженцев НУНС, которые на данный момент, не имеют единой партии на выборы 2012 года. Так же для Народной и Коммунистической партии этот 5% барьер может стать непреодолимым, что фактически выводит их только на "тропу" борьбы в одномандатных округах", - считает эксперт.


Эксперт прогнозирует, что предвыборная гонка 2012 года "будет полна новых технологий, начиная с необходимого согласно закона отказа БЮТ от бело-сердечных флагов и заканчивая большими перспективами местных "беспартийных князьков" с продовольственными пайками для наших избирателей".


Напомним, президент Украины Виктор Янукович 8 декабря подписал Закон "О выборах народных депутатов Украины", принятый Верховной Радой 17 ноября 2011 года. Чем легализировал консолидацию политических сил разной политической окраски (фракции Регионов Украины, БЮТ, НУНС) в вопросе возможности быть представленным в следующем VII созыве ВРУ.


Законом Украины предусмотрено, что выборы будут проводиться по смешанной системе – 225 депутатов избираются в общегосударственном многомандатном округе по избирательным спискам от политических партий, а 225 – по мажоритарной системе. Избирательный процесс очередных выборов начинается за 90 дней до дня голосования. Участие в выборах принимают только политические партии, а участие блоков политических партий не предусмотрено.

 

Источник ubr.ua


Україна входить у зону політичної турбулентності

Понедельник, 12 Декабря 2011 г. 20:26 + в цитатник

Дуже швидкими темпами «Донецька» влада скочується до тоталітарних методів керівництва державою. Однак із усього видно, що українці далі не збираються більше мовчати. Запізнілі протестні рухи по всій Україні можуть перевести систему влади «януковичів» у режим, коли регіони стануть некерованими. Але чи є в Україні політичні сили, котрі готові нині в разі настання часу «Ч» не дати їй зірватися у прірву хаосу і анархії?
 
Опозиція сьогодні в Україні знаходиться в такому подрібненому і роз’єднаному стані, що під великим питанням є те, чи зможе вона об’єднатися напередодні парламентських виборів 2012 року. Можна по-різному ставитися до Юлії Тимошенко, однак лише вона одна, з її харизмою і авторитетом в українському суспільстві, є тією єдиною політичною постаттю, навколо якої могла б об’єднатися сьогодні вся Україна. Саме тому її й було вилучено «януковичами», фактично від самого початку їхнього захоплення влади над Україною, з політичного процесу.
 
Апологети режиму «донецьких» ніяк не можуть визначитися із тим, який же вид «демократії» сьогодні панує на українських теренах. Можна зробити припущення, що якщо в путінській Росії – це «керована демократія», то у сучасній Україні з 2010 року реалізується різновид «дисциплінованої демократії», котру запровадила в Бірмі (М’янмі) військова хунта.
 
Таким чином, якщо замінити бірманських генералів на донбаських «конкретних пацанів», то все відбувається на українських теренах нібито за політичною калькою. Лише з можливою похибкою на те, що військова хунта у Бірмі куди більшу увагу звертала на міжнародну громадську думку. Адже ця хунта не наважилася посадити до в’язниці лідера бірманської опозиції Аун Сан Су Чжі, яка перемогла на виборах у 1988 році. І майже 16 років із останніх 20 Аун Сан Су Чжі провела під домашнім арештом у власному будинку в Рангуні.
 
Необхідні вільні вибори
 
Очевидно, що демократія – це зовсім не те, що намагаються видати нині за неї «януковичі». А вільне волевиявлення громадян на виборах – це те, чого сьогодні, як чорт ладану, бояться у Партії регіонів. Адже про симпатії народу до тієї чи іншої політичної сили можна судити лише за результатами вільних і чесних виборів, без усяких «ківалових» і «каруселей». І стає очевидним, яким може бути результат парламентських виборів у 2012 році, якщо Україна вже починає підніматися з колін.
 
Ще до осені 2011 року «януковичі» були цілком впевнені – Юлія Тимошенко у в’язниці, опозиція знищена і вибори до Верховної Ради 2012 року практично виграні. Тепер же політичні рейтинги регіоналів вказують на те, що цей режим може й не протриматися до 2015 року.
 
Масове засудження «донецькими» своїх політичних опонентів (кого на роки, кого на 15 діб) і провальна соціальна політика провокують масові протестні рухи, які за всіма наявними ознаками знаходяться в Україні на самому початку етапу свого розвитку. «Правосуддя», яке нинішня влада застосовує до Тимошенко і Луценка, та вся інша діяльність олігархоохоронних органів, що виступають під личиною правоохоронних, лише штовхають Україну в режим непередбаченості.
 
Ця непередбаченість, разом із тим, що Янукович завжди вірив у те, що Помаранчева революція 2004 року та подібні їй народні повстання у Грузії і арабському світі є інспірованими ззовні іноземними змовами, створює дуже небезпечну ситуацію в Україні. Адже, коли народне невдоволення діями режиму кваліфікується як «іноземна змова», то, у такому разі, весь український народ дуже легко перевести у категорію «змовників». Як це зробив у Сирії її президент Башар Асад, який не знайшов ніякої іншої можливості «діалогу» зі своїм народом, як розстрілювати його.
 
Противагою олігархату може стати армія
 
Але крім політичних опонентів режим «януковичів» побоюється ще й української армії. Бо якщо у критичний момент українська армія стане на бік народу, то правлячий в Україні клас олігархів не буде спроможним утримувати далі свій силовий контроль над українцями. І тому регіонали прикладають так багато зусиль для її скорочення.
 
Саме армія, в якій культивується дух віри у свою Батьківщину та необхідності захисту своєї країни, нині здатна стати тією визначальною силою, котра спроможна поставити останню крапку в протистоянні проукраїнських і промосковських сил за подальшу історичну долю Української держави.
 
Україна входить у зону політичної турбулентності. Янукович настільки боїться народної революції, що сам своїми непродуманими діями буквально провокує Помаранчеву революцію-2. При цьому неорадянська політична культура «донецьких» навіть не розглядає можливості права українців на проведення акції протестів. А бачить ворогами тих, хто не хоче видавати чорне за біле, і бачити у тоталітарних методах управління державою неперевершений еталон демократії.
 
Помаранчева революція-2?
 
Саме побоювання Помаранчевої революції-2 стало основною причиною ув’язнення Юлії Тимошенко, і західні політики не вірять у те, що в країні, де все повністю контролюється лише однією людиною, Янукович нездатен вплинути на «незалежне» судочинство.
 
Юлія Тимошенко багато в чому схожа на лауреата Нобелівської премії миру Аун Сан Су Чжі. Вона така ж чарівна, мужня, вольова, цілеспрямована і безкомпромісна, як і Аун Сан Су Чжі. І її так само бояться ті чоловіки, котрі силою насаджують східну деспотії в Україні.
 
Очевидно, що за багатьма основними політичними параметрами Юлія Тимошенко така ж унікальна і непересічна жінка, як і Аун Сан Су Чжі. То ж варто відповісти собі – чи не пора підняти питання про висунення Юлії Тимошенко в лауреати Нобелівської премії миру в 2012 році? Думаю, що більшість чесних і незаангажованих політично українських громадян будуть готові підтримати цю ідею.
 
Наразі варто вже сьогодні подумати про те, щоб світова демократична громадськість підтримала таке висунення, адже за 2010-2011 роки Юлія Тимошенко показала себе мужнім і нескореним опонентом диктаторському режиму «януковичів», котрий намагається реставрувати в Україні сталінізм, одночасно безпощадно нищачи в ній усе українське, демократичне, чесне і порядне.


Віктор Каспрук – незалежний політолог
 
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


Юрист, який представляв Нафтогаз у суді, став на бік Тимошенко

Понедельник, 12 Декабря 2011 г. 20:09 + в цитатник
Колишній начальник управління претензійно-позовної роботи НАК «Нафтогаз України» Ігор КОСТЬ, який представляв компанію у «справі Тимошенко», заявляє, що пред`явлені лідеру партії «Батьківщина» Юлії ТИМОШЕНКО збитки у розмірі 1,5 млрд. грн. у даних бухгалтерського обліку компанії відсутні.
Про це І.КОСТЬ заявив сьогодні на прес-конференції в УНІАН.
За його словами, «збитки виникають тоді, коли один суб`єкт господарської діяльності закуповує у другого якийсь товар за ринковою ціною і продає цей товар: збитки виникають тоді, коли ціна закупівлі більше від ціни продажу, і збитки завжди відображаються в даних бухгалтерського обліку… Але такої ситуації у нас немає».
При цьому І.КОСТЬ зазначив, що «про збитки можна говорити лише тоді, коли буде встановлено факт, що хтось завищив або занизив. Такого факту не встановлено. Такої методики, за якою розрахувала Генеральна прокуратура, і з цим погодився суд, не існує для визначення збитків».
«Заявляю ще раз, збитки у такій формі, у такому порядку, які обчислені і представлені… у даних бухгалтерського обліку «Нафтогазу» не існують», – додав він.
Як повідомляв УНІАН, Печерський районний суд Києва 11 жовтня засудив Ю.ТИМОШЕНКО до 7 років ув‘язнення за перевищення посадових повноважень під час підписання газових контрактів з Росією у 2009 році. Відповідно до рішення суду, упродовж трьох років вона не зможе обіймати державні посади.
Крім того, суд ухвалив стягнути з Ю.ТИМОШЕНКО збиток, заподіяний НАК «Нафтогаз України», у розмірі 1,516 млрд. грн. (194 млн. 625 тис. 386 доларів).

Митинг в поддержку Едра , Путина и Медведева на Манежке , впечатляет

Понедельник, 12 Декабря 2011 г. 17:59 + в цитатник

Originally posted by [info]blaginin at Митинг в поддержку Едра , Путина и Медведева на Манежке , впечатляет

Чуть не умер от смеха ;-)))
Где же их 30000 тысяч заявленные  ???
Что , все , даже свезти из регионов студентов не могут .
Вот и вся их жиденькая поддержка , хоть бы не позорились .
По первому каналу , наверно скажут о 100 тысячах , не меньше!?

http://pics.livejournal.com/blaginin/pic/000acszz


13 декабря все на Соломенскую площадь!!!

Понедельник, 12 Декабря 2011 г. 17:21 + в цитатник

13 ДЕКАБРЯ ВСЕ к Апелляционному суду

К 10:00 ПРИХОДИТЕ к зданию АПЕЛЛЯЦИОННОГО СУДА на Соломянской ПЛОЩАДИ г. КИЕВА ЧТОБЫ ПОДДЕРЖАТЬ ЛИДЕРА ОППОЗИЦИИ И ДЕМОКРАТИЧЕСКОЕ БУДУЩЕЕ НАШЕЙ СТРАНЫ

ПОМОГИТЕ ЮЛЕ ВЫЙТИ НА СВОБОДУ!

Последние события ярко демонстрируют: в стране нет правосудия, а есть только диктатор - и силовые органы, как инструмент репрессий. Властям наплевать на европейские ценности, о которых они так много говорят заграницей, им плевать на ценности человеческие. У них есть одна цель - уничтожить Юлию Тимошенко не только морально, но и физически.

Недавно, вопреки Закону и здравому смыслу после закрытого суда в камере СИЗО у Юлии Тимошенко повторно забрали свободу, и одновременно каждого украинца лишили европейского будущего:

высоких зарплат, достойных пенсий, качественной медицины, конкурентоспособного образования, наконец - возможности безвизовых поездок в Европу.

Авторов этого решения знает вся страна. Это президент Янукович, у которого страх перед Тимошенко парализовал мышление. Это Генеральный прокурор Пшонка и его первый заместитель Кузьмин, которые реанимируют 15-летние дела, отменены всеми судами. Это председатель СБУ Хорошковский, который с готовностью пионера обосновывает возможность двойных арестов и тройных расстрелов.

Это команда Нечвоглод и Киреев и кнопкодавы из Партии регионов.

Но они боятся не только Юлии Тимошенко, - они боятся народа Украины, который все больше поддерживает Лидера оппозиции в ответ на ее бескомпромиссную борьбу с режимом.
ПРИХОДИТЕ к Апелляционному суд, чтобы отстоять НАШЕ ПРАВО НА БОРЬБУ И СВОБОДУ!


Очередное "Покращення" - Розмови по мобільному можуть значно подорожчати

Понедельник, 12 Декабря 2011 г. 15:01 + в цитатник

Партія регіонів хоче за рахунок мобільних операторів наповнювати Пенсійний фонд.

Мобілка
За проблеми Кабміну знову заплатять прості українці

Провладна Партія регіонів хоче змусити мобільних операторів платити додатковий збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 7%, щоб скоротити дефіцит Пенсійного фонду.

За прогнозами учасників ринку, введення нового збору призведе до зростання тарифів, оскільки податкове навантаження на споживачів збільшиться вдвічі, пише Комерсант-Україна.

Ініціатором законопроекту є член парламентського комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики, регіонал Олег Царьов.

За даними Державної служби статистики, у січні-жовтні 2011 року за чинною ставкою в 7,5% Пенсійний фонд отримав 2 млрд грн.

Варто зазначити, що це не перша ініціатива, спрямована на скорочення дефіциту ПФУ. Влітку депутати прийняли пенсійну реформу, а вже восени Кабінет міністрів пообіцяв подати до парламенту законопроекти, що запроваджують податок на багатство (800 млн грн щорічно) і 12% податок на операції з офшорами (0,93-1,98 млрд грн).

Ефект від передбачуваної легалізації зарплат для пенсійного та соціальних фондів оцінюється в 30 млрд грн, однак відповідні законопроекти також ще не подані до Верховної Ради.

Як повідомлялось, з 1 грудня поточного року, як наслідок підвищення прожиткового мінімуму, виросте мінімальний розмір пенсії. Так, мінімальна пенсія зросте до 800 гривень, що на 16 гривень більше, ніж у жовтні-листопаді.


Гості з минулого. Ремейк пріквела.

Понедельник, 12 Декабря 2011 г. 01:57 + в цитатник

Originally posted by [info]shuher_smit at Гості з минулого. Ремейк пріквела.

Многім з вас цей фільм відомий з дитинства. Про мальчіка, дєвочку, космічних піратів і міелофон. Якшо трошки, зовсім капєльку, підрихтувати сценарій, заточити під сьогоднішні українські реалії, взяти зовсім інший акторський склад, то получітся справжня кіношенька про життя. Наше з вами в Україні, яке спостерігаємо уже давно по ТБ.
Ізложу я вам новий сценарій і познайомлю з новим акторським складом. Шоб і молоде покоління, яке не бачили оригінальної «Гості з майбутнього» могли оцінити цей шедевр.
Ось власне, через-шо все і почалося. В одній країні працювала собі така організація «КосмоЗоо», у нашому випадку – Кабмін. Організація працювала над розробкою ось цього - міелофон, в нашому фільмі – бюджет України. Шось давно пішло не так, працівники КосмоЗоо почали створювати такі бюджети, що працювали не так, як належно.

Якось, холодною зимою 2004 року бюджет потрапив в керування робкому мальчіку Колі Герасімову (читай Вітя Ю.). Потрапив совєршенно случайно, від чого робкій мальчік Вітя розтірявся і почав робити всякі глупості.

Частічно робив він глупості через єту дєвочку – Алісу Сєлєзньову (Юлія Т.). Бо Юля рощітувала, шо буде работать з бюджетом сама, без сторонньої допомоги. Ібо бюджет, то така штука, шо любіт тішину.

Но, не всігда получалось руліть самой, бо як і у всіх дєвочєк, у неї був тато. Вот тато. Роль його у фільмі маленька і незамєтна, но вліяніє на дочу мав. І не абияке.

Але ізначально, всі сотруднікі «КосмоЗоо» заточували бюджет під них – головних злодєєв. Знайомтесь – це істинно космічєскіє пірати Вєсєльчак У (Вітя Я.) і Крис (Ренат А), які мали заволодіти бюджетом в 2004, но, як ми уже знаєм, бюджет потрапив у руки мальчіку Вітє, який не знав шо з ним робити і як його крутить, зато поров гарячку.

Увесь фільм при помощі всіх сотрудніков «КосмоЗоо - Кабміна» намагалися вирвать бюджет з рук робкого Колі (Віті). Не покідала надєжд повернути собі бюджет і дєвочка Аліса (Юля).

Когда Вітя попав в будущєє, там його встрєтіл бюрократ, зануда і обслуживающій технік роботов-кнопкодавов робот Вертер (Володя Л.). Володя сразу сказал Вітє «кинути того ровера» і не іспитивать судьбу. Позже робот буде унічтожен піратамі за нєнадобностью.

Руководітєль «КосмоЗоо» - доктор Александр «Алік» Борісовіч (у нас Ніколай «Пхло» Азаров). Щиро щітає себе доктором і всячєскі морозиться виконувати роль руководітєля «Космозоо - Кабміна». Знамєніт тєм, што любіт капусту і травіть всячєскі байкі. Разработал свою мову – космічєске українське есперанто.

Познайомлю вас тепер з сотрудніками КосмоЗоо і другімі персонажамі, жоден із котрих не являється позитивним. Таке от кіно.
Єто старший научній сотруднік Єлєктрон Івановіч (Сєргєй Т.). Щиро вважав, що работаєт над улучшенієм і модернізациєй бюджета. Постоянно тріщав про реформи.

Єто Наполеон - єдінствєнний в мірє говорящій козел, старший научний сотруднік. Умєніє говорити уже давно нікого не удівляєт, всігда удівляєт то, ШО він говорить.

Єто фізрук Єдуард Алєксандровіч «Ілля Муромєц» (у нас Олександр Попов). Знамєніт тєм, шо труслів і перебуває під полним контролєм піратов. Крєдо жизні: «Никого не видел, ничего не знаю, все люди – братья Кличко, все должны помогать друг-другу." "Молодец! Сиди читай."

Самиє загадочниє пєрсонажи нашого фільма – гості с Альфа Центавра (Росія). Вроді і не прі дєлах, но постоянно крутяться там, де проісходят ключєвиє собитія. Но всєгда готова отмазка. То прішлі «сєвастопольский космофлот посмотрєть», как туристи. То питають «как пройті к газотранспортной сістємє». Роль в фільмє нєдооценьонная.
Альфу Центавра знешь? Тамошние мы…

Єто Фіма Корольов (Леонід Кра). Як і робкій Коля, когда-то тоже руководіл бюджетом. Правда не таким, не модернізованим і очєнь маленьким! Втайнє завідує Колі Герасімову, і щітаєт шо він справився би лучше. А чьо не получілося? Ну, занят бил, єму іщьо урокі нада било сдєлать. Любіт крітіковать і замахівать дурацкими пространними совєтами ні о чьом.

Ето ше один дєржатєль бюджета – дєдушка Павєл (Леонід Ку). Щітає себе самим умним, моложав, дєржицца молодцом. Роздає совєти на право і на лєво. Щітає, шо імєнно він – лучший із тих, хто работал з бюджетом.

Це – прибацана трєнєрша Марта Эрастовна Скриль (Інна Бг). Весь фільм завісліво і навяжчіво бігала за дєвочкой Алісой і доставала фразой «Дєвочка моя, тєбє нє уйті от тюрємной нари». Роль в фільмє мала, безтолкова і раздражающая.

Подружка Аліси – Юлія Грібкова (Наталя К.). Всячєскі дємонстріруєт любов і лояльность к Алісє, но втайнє щітає, шо вона красівше і моложе. Мєчтаєт колись занять мєсто Аліси Сєлєзньовой (Юлі Т.)

Ну, і на завершення. Ізначальний варіант літаючого транспортного засобу був забракований одним із акторів. Причина – яйцеподобна форма і малий рівень комфорту – нєгдє булкі расслабіть.

Вот таке вот кіно. Пака-пака. До нових встрєчь.

P.S. Всі події і персонажі видумані. Збіги випадкові. Фото узято з відкритих джерел. Сайти ліга, украправда, сєгодня, кореспондент, главрєд, точка.нет та інші.
P.P.S. Навіяно пустотою в головах і на телеекранах.
P.P.P.S. Сприймайте все з гумором.
P.P.P.P.S. Чому я досі пишу суржиком?


Газовый шах

Понедельник, 12 Декабря 2011 г. 00:28 + в цитатник

Переговоры украинской власти с Россией зашли в тупик, но это вовсе не умерило жадность Кремля. Договариваться с Москвой сегодня - как с сатаной...
 
Вопрос торжественной капитуляции, как и раньше, актуален. Проблема не в том, что у них есть газ. И не в том, что из-за роста нефтяных котировок у них есть деньги. Это – их дела. У нас своя головная боль. Наши лидеры постоянно путают стратегических партнёров с половыми. И это – главная проблема. Украинская власть думает, что с ней договариваются и строят отношения. Тоже мне – нашли себе Дом-2. Ничего подобного. Имеют – вот более удачная формулировка.
 
Ввязаться в конфликт с Россией по поводу цены на газ – дело нехитрое. Это уже сделали некоторые европейские страны. У них не было ГТС, они не являлись, как Украина, крупнейшими потребителями российского газа. Просто в роли покупателя они уперлись, взбунтовались и таки заставили Кремль снизить цену. Украина тоже попробовала играть в эти игры. Но облажалась. Не Украины вина – вина трусов во власти. Скалолаз не тот, кто залез на скалу, а тот, кто потом спустился. Припугнуть, устроить скандал – легко. Идти до конца и победить – вот это масштаб. И, что самое обидное – шанс победить РФ был. Стокгольмский суд, блокада – труба-то наша. На буду перепечатывать старый материал, но реально – шанс поучить Кремль жизни был очень реальный. Слили. Насколько этот вариант актуален сегодня - вопрос.
 
По информации ZN.UA, в понедельник, 5 декабря, состоялся двухчасовой разговор президента Украины Виктора Януковича с премьером Николаем Азаровым, после которого Николай Янович вернулся в Кабмин чрезвычайно раздраженным и взвинченным: премьер Украины не хочет брать на себя ответственность за «сдачу» украинской газотранспортной системы (ГТС). И что в результате? Кроме нервов премьера какой итог? Изменит ли свое отношение к проекту «газового» соглашения Николай Азаров? Мне кажется, это не имеет значения. Либо все сольет, либо это сделает другой премьер. Клюев? Тигипко? Может, женщина? Как говорил один бисексуал – какая в жопу, разница? Хотя истерика премьера достаточно показательна.
 
Капитан знает все. Но крысы знают больше. Николай Янович – большая, влиятельная и заслуженная, очень опытная крыса. И не надо обижаться и грозить судебными исками. Любой предприниматель в Украине знает цену налоговой. Почему вместо цивилизованной структуры у нас получилось ведомство упырей и взяточников? Может, потому что его с нуля создавал Николай Янович? Его трудно считать патриотом Украины. Его трудно считать достойным человеком. Его вообще хочется увидеть в тюрьме – вместе с раздумывающем о политической карьере сыном. Только что в чутье не откажешь. Можно справедливо использовать термин «крыса»? Мне кажется – можно. И посадить надолго – можно.
 
Не за конкретную коррупцию – за вред стране. Путем создания коррупционной налоговой, убившей в Украине ростки малого, среднего и крупного (не от власти) бизнеса. Смеяться могут все, включая Николая Яновича, но если каким-то чудом Тягнибок станет президентом и такая статья появится в УК – Азаров смеяться в этой реинкарнации больше не будет никогда. Разве что – при виде хорошей передачки от братвы с воли. И если Азаров, которого так и хочется назвать Крысой с большой буквы не хочет соглашаться на условия Кремля – там реальная жесть. И даже практически атрофированное чувство страха Николая Яновича зашкаливает.
 
Не все золото, что блестит, но то, что пахнет дерьмом - несомненное дерьмо. Тут даже раздумывать не о чем. Планы Москвы по созданию двух СП в Украине пахнут так, что любого эксперта выворачивает наизнанку. Формально Газпром получит треть в украинской ГТС и, что сейчас гораздо важнее, в подземных хранилищах. Плюс треть украинским учредителям и треть – как бы европейским. Но европейские – дочки Газпрома. То есть по факту – все Кремль забирает себе, ставит свой менеджмент, а дальше все знают, как делается – хоть банкротим, хоть допэмиссию проводим. Это уже детали. По факту это – сдача. Сдача в плен. Ни хрена не почетная.
 
Позволю себе напомнить, что без шума и пыли, при конфликте украинской власти с МВФ, Россия уже здорово опутала Неньку долговыми обязательствами. Сдача газохранилищ и трубы – уже последние штрихи картины «украинский федеральный округ РФ». Даже крыс тошнит от такого сценария. Конечно, тут вмешается президент наш дорогой Виктор Федорович Янукович. Он что-то выторгует у Кремля, где-то сгладит конфликт и… все подпишет. И нам объяснят – подписали исправленное и дополненное соглашение, а не то, что было в начале.
 
Но если пытаться сделать из говна конфетку, то получится говно в шоколаде. И править сегодняшние российские предложения не имеет смысла. От них нужно отмахиваться крестом, а потом освящать помещение. Хватит бояться – нужно идти на жесткий сценарий, который власть уже один раз прос..ла. Нет смысла уступать в мелочах. Переговоры с Кремлем сегодня – как с сатаной. Отдай палец – отхватит руку. В нашем случае – еще и половину грудной клетки. Впрочем, кому я это рассказываю? Умные понимали и без меня. Власти эти советы – мимо кассы. Остается их пугать – вот придет новый вождь, отменит все старые договоры, а вас посадит. И они пока еще боятся. Серьезно боятся – не толковать же истерику Азарова через призму патриотизма и интересов страны. Какой там патриотизм? Мудизм и скрытность - вот религия Азарова.


Иванющенко и братья Аврамовы – главные владельцы Луганских копанок!?

Воскресенье, 11 Декабря 2011 г. 12:48 + в цитатник

Основна вотчина бізнесмена Юрія Іванющенко — вугільний бізнес. Через свої фірми він володіє великою частиною вугільного пирога Донецької та Луганської областей – шахтами, збагачувальними фабриками, коксохімічними підприємствами, трейдерськими компаніями. Завжди, на всіх щаблях влади, він мав чиновників, що йому «співчували»; «своїх» керівників державних вугільних підприємств — що дозволяло отримувати вигідні тендери з забезпечення шахт. Де-факто, Іванющенко був і залишається власником розгалуженого павутиння підприємств, які обплутали вугільну галузь.
Що цікаво, офіційна адреса більшості цих підприємств – Єнакієво, за Марата, 1. Це – фактична адреса Єнакієвського коксохіму, який також входить до бізнес-імперії Іванющенка. Тут зареєстроване ТОВ «УГК-2000», де — згідно інформації з сайту Верховної Ради — працює почесним президентом депутат Іванющенко. З цього «УГК-2000», як з коріння, виростає ціле дерево фірм, що розгалужуються не лише у вугільній, а й в інших галузях — аж до виробництва кіно.
Наприклад, фірма «Амбрела віжн» мала амбіції — спільно з Голівудом — створити перший українській мульт з моторошною назвою «Лапи і дроти». Вихід планували ще на 2009, але очевидно, щось не склалося.
По Марата 1 в Єнакієво, насправді, офісу немає – біля підприємства погана екологія. Натомість робочий офіс знаходиться просто в адмінбудинку ДП «Орджонікідзевугілля».
Це підприємство відоме на всю країну. Колись давно з автобази «Орджонікідзевугілля» розпочав свою кар’єру Віктор Янукович. Нині підприємство хоч і державне, де-факто повністю контрольоване містером Іванющенко.
Так, фінансова компанія «Лідер» ( її заснував племінник Іванющенко, а його мама Тетяна Щербакова очолює благодійний фонд свого брата) за копійки приватизувала базу відпочинку гірняків Єнакієво в курортних місцях Донбасу (в п’яти кілометрах від Святогорської Лаври).
Окрім того, Іванющенко повністю контролює ДП «Артемвугілля» в сусідній Горлівці та переважну більшість інших державних шахтних об’єднань.
За президентства Януковича, вплив таємничого депутата на галузь став просто тотальним. Про це свідчать, хоча б цьогорічні державні закупівлі згаданих підприємств.
Наприклад, нещодавно Державне підприємство «Антрацит» закупило у фірм з бізнес-павутиння Юри Єнакіївського — ФК «Стоік», ТОВ «Лантан-компані», «Укрстандарт2009» — різноманітних товарів (від устаткування для добувної промисловості до гумових чобіт) на суму майже 400 млн. грн. Для державного підприємства, що минулий рік закінчило зі збитком майже в сто мільйонів, витрати непомірні. Є питання: наскільки чесними вони були.
Сумніви в чесності вищезгаданих закупок у автора з’явилися після ознайомлення з іншим тендером. У жовтні цього року ДП «Макіїввугілля» закупило вугілля на суму 865 млн.грн. у приватної фірми ТОВ «Іолід», що також входить у бізнес-павутиння Іванющенка.
Відразу виникає питання: навіщо підприємству, яке добуває вугілля, його купувати? Ще й в таких об’ємах? Тим паче, власну продукцію йому реалізувати не вдається. Адже, згідно фінансових показників «Макіїввугілля» за минулий рік, підприємство продавало своє кам’яне вугілля за ціною на третину нижче собівартості. Відтак, завершило рік зі збитками майже в 400 млн. Абсолютно нелогічна комерція!
Її можна пояснити лише вишуканими схемами, мета, яких — заробити, пошивши в дурні державу. Цілком можливо, цим тендером державному підприємству «спихнули» неякісний товар. Наприклад, вугілля з копанок в Луганській області, які, за інформацією автора також контролює пан Іванющенко. Це вугілля — добуте з верхніх шарів ґрунту — апріорі не може бути якісним, тож проблема зі збутом традиційна. Вищим пілотажем махінаторів вугільного ринку вважається організація такої схеми, завдяки якій можна «впаяти» неякісний товар державним структурам.
В цьому контексті цікава публікація з сайту «ОРД» за 2009 рік «Как братья Абрамовы воруют уголь на ГК «Антрацит».
Цитую мовою оригіналу: « Из того угля, который добывает государственная шахта «Комсомольская» Абрамовы выбирают крупно-средний уголь (стоимостью около 600 грн тонна). А в мелкий уголь добавляется высушенный шлам из отстойника (стоимостью со всеми затратами около 15 гривен тонна). Крупно-средние сортовые угли становятся собственностью некой «фирмы-бабочки» и благополучно уезжают в Одессу, где Абрамовы их продают, полностью забирая выручку. А шламовая смесь идет на госпредприятия по завышенным ценам. В результате часты случаи, когда электростанции этот мусор ГК «Антрацит» просто возвращали обратно. То есть — государству поставляется мусор, а добытый государственной шахтой сортовой уголь Абрамовы забирают себе. Неплохая такая инвестиция, не правда ли? Однако, это лишь одна из хитрых схем Абрамовых по обворовыванию государства».
На момент появи даної публікації, журналістам ще не було відомо про те, що брати Аврамови (написання через букву «б» — помилкове) – де-факто топ-менеджери Юрія Іванющенко.
Якщо пан Іванющенко крутив такі схеми не маючи свого адмінресурсу в уряді, страшно навіть уявити, на що він здатен зараз. Адже тепер на всіх ключових посадах вуглепрому сидять його люди.
Наприклад, профільний міністр Юрій Ященко. Відомо, що у 2006 році нинішній міністр вугільної промисловості очолював ЗАТ «Інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні», де в кінцевих засновниках (через низку фірм) проявляються родичі Іванющенка. Оператора на ринку вугілля — ДП «Вугілля України» очолює Володимир Соколов, що також працював в бізнесі Іванющенка.
Він, зокрема, був директором Торгового дому «Еко-вугілля» (фірма Іванющенка), а також комерційним директором ДП «Антрацит», де останні роки на державних тендерах жиріють фірми Юри Єнакіївського.
Також, Соколов цікавий тим, що він може бути ниточкою, що свого часу єднала Президента Януковича з крутою єнакіївською молоддю. Адже він майже ровесник Віктора Федоровича і працював на «Орджонікідзевугілля» одночасно з Януковичем.
Те, що Юрій Іванющенко буквально зрісся з адмінресурсом вугільної галуззі України підтверджує той факт, що на весіллі його доньки Яни були присутні майже всі фігури впливові у вугільній сфері. Їх жінки переливалися діамантами, що являло собою, яскравий приклад того, як вуглеводні (до яких належить і кам’яне вугілля) перетворюються в алмази не лише завдяки особливим процесам в земній корі.

Джерело:http://pr-net.com.ua/archives/22790


Отакий він Рюський мір - Секретарь Ивановской епархии РПЦ МП игумен Виталий (Уткин) призывает священноначалие дать благословение внутренним войскам на подавление народных протестов в России

Суббота, 10 Декабря 2011 г. 21:42 + в цитатник

Дать внутренним войскам МВД России благословение "на подавление мятежа" призвал в своем "Твиттере" (@igumen_Vitaly) секретарь Иваново-Вознесенской епархии РПЦ МП, активист "Ассоциации православных экспертов" (АПЭ) игумен Виталий (Уткин).

В случае роста народного протеста против грубой фальсификации итогов выборов в Государственную думу РФ, которые состоялись 4 декабря, Россию, по мнению игумена, ждет такой сценарий: "Националистические уличные выступления, хаос, кровь, активное давление Запада, развал страны, оккупация ее бывшей территории".

Характерно, что священнослужитель, разделяющий "миссионерский императив" Патриарха Кирилла (Гундяева), не предлагает каким-либо образом задействовать в нормализации ситуации РПЦ МП, уповая только на внутренние войска, где, по сведениям российских СМИ, также растет критическая масса недовольных положением дел в стране и тотальной коррупцией, разъевшей правоохранительную систему.

"Нужно в полный голос говорить о недопустимости никаких революционных действий, - взывает игумен Виталий (Уткин). - Любой нормальный человек должен отстаивать принцип государственности... Довольно революций, да здравствует порядок".


Економічний націоналізм як складова національної ідеї

Суббота, 10 Декабря 2011 г. 21:18 + в цитатник

Економічними підвалинами національної ідеї є економічний націоналізм, який в різні часи, в різних умовах виконував і виконує одну функцію - захист економічних інтересів нації.

Українська національна ідея з моменту свого виникнення і до моменту здобуття незалежності мала національно-визвольний характер, сформований у гаслі «Україна для українців!», яке відповідало прагненням значної частини населення. В ті часи в українській національній ідеї переважала складова, яка носила деструктивний характер, чим сприяла розвалу тоталітарної системи та тоталітарного суспільства, які заважали українському народу реалізувати своє право на політичне самовизначення, на незалежність, на державне існування. В сучасній українській національній ідеї має переважати конструктивний, творчий характер.

Економічними підвалинами національної ідеї є економічний націоналізм, який в різні часи, в різних умовах виконував і виконує одну функцію - захист економічних інтересів нації.

В умовах збройної боротьби це була економічна війна на захист українського населення, в незалежній державі економічний націоналізм має забезпечувати всебічне відродження і розвиток української нації, добробут усіх громадян та економічну безпеку держави.

Витоки економічного націоналізму

Німецький економіст Фрідріх Ліст в 1841 році в праці “Національна система політичної економії” обґрунтував націоналізм як окрему економічну систему і дав визначення «економічній нації» - об’єднання людей на одній території для захисту своїх інтересів. Він уважав, що саме «національна економіка творить націю», а економічна могутність стає передумовою політичної сили та впливу нації. Положення про регульовану національною державою ринкову економіку справили відчутний вплив на економічний і політичний розвиток США, Італії, Чехії, Індії, Японії.

На думку Ліста, класична політична економія обґрунтувала космополітичну теорію, що розглядає індивідуальний інтерес кожної особи як основу розвитку суспільства, а саме суспільство - як загальносвітову спільноту людей. Справді, якщо людство - це сукупність рівноправних індивідів, то немає потреби будувати зайві перешкоди для їхнього спілкування. Але історично склалось так, що кожен індивід відрізняється від іншого своєю належністю до конкретної спільності: нації, держави, - тому реалізація інтересів індивідів залежить від можливостей нації чи держави, а вони розвиваються нерівномірно.

Формування загальнолюдської спільноти можливе лише на паритетних основах. За принцип об'єднання треба брати однаковий соціально-економічний рівень розвитку, щоб жодна нація не потрапляла в залежність до іншої.

Основні економічні положення економічного націоналізму за Лістом

Фінанси. Фінансова політика перебуває під контролем держави, регулюється її законами, але не підпорядковується державним установам. Збереження контролю національного капіталу над банківською системою.

Торгівля. Вільне існування внутрішнього ринку. Державне управління торгівлі в міждержавних угодах. Кожна держава захищає своїх виробників через політику протекціонізму з метою їх розвитку. Після підйому галузі промисловості - повернення до вільної торгівлі.

Важливим інструментом у процесі становлення народного господарства нації стає політика протекціонізму (обмеження надходження до країни імпортних товарів шляхом введення високого ввізного мита), а також стимулювання розвитку транспорту і технічних знань. Проте не слід думати, що Ф. Ліст був противником свободи зовнішньої торгівлі, після повного підйому промисловості він пропонував знову до неї повернутися.

“Можна запропонувати правило, що нація тим багатша і могутніша, чим більше вона експортує промислових виробів, чим більше вона імпортує сировини і чим більше вона споживає тропічних продуктів”, – говорить Ліст. Якщо в результаті економічної політики власного уряду країна починає спеціалізуватися на експорті палива і сировини – значить, політика ця веде до вічної відсталості і убогості. Значить, потрібна прямо протилежна політика.

Промисловість. Державна підтримка власного виробника та стратегічно -важливих галузей промисловості. Державний контроль над ними.

Продуктивні сили в розумінні Ліста – всі джерела багатства нації. Держава повинна піклуватися про їх розвиток, а не про миттєву вигоду.

У перспективі вкрай вигідно розвивати ті галузі, де сьогодні витрати поки що вищі, ніж за кордоном. Розвивати, інвестувати – ось єдина дорога зниження витрат на перспективу. “Цю втрату належить сприймати лише як ціну за промислове виховання нації”. Точно сформульована мета – промислове виховання нації, подолання відсталості. Воно має свою ціну, але вкладення в нього приносять величезний прибуток у перспективі.

Сільське господарство. Опора с/г - це середнє фермерське господарство. Їм надається право володіти засобами виробництва та самостійно розпоряджатися результатами своєї праці. Їхня діяльність не має наносити шкоди національному господарству. Рівень та масштаби конкуренції зводяться до мінімуму кооперативними спілками.

Роль держави. Держава – основний інструмент для досягнення економічного добробуту нації та народів, які проживають на її теренах. Через це держава є цінністю для її населення. Держава – окремий гравець у господарській системі поруч з іншими її суб’єктами.

Саме державна влада покликана координувати, спрямовувати розвиток і функціонування всіх ланок народного господарства, роблячи акцент на національних інтересах. Її основною метою має стати розвиток продуктивних сил. Важливу роль при цьому грає, на думку Ф. Ліста, промислове виховання нації, покликане створювати умови для підйому продуктивних сил. Його суттю є ігнорування особистих, суто егоїстичних інтересів індивідів для порятунку і збереження нації. Ціле покоління нації має і може жертвувати своїм добробутом, для того, щоб продуктивні сили країни розвивалися швидше й ефективніше. При цьому перевагу мають отримувати такі галузі виробництва, які в поточний період не можуть витримати конкуренції з відповідними закордонними галузями.

За Фрідріхом Лістом, держава повинна інвестувати в науку, освіту та транспортну систему, які виступають головними рушіями розвитку та модернізації нації й країни.

Основна економічна мета. Економічний розвиток нації як частини світової спільноти. Класовість не заперечується, як у марксизмі, але і не допускається безконтрольна експлуатація робітників буржуазією (власниками капіталу). Добробут окремої людини прямо залежить від добробуту нації.

Приватна власність. Не є священною, але сприймається як необхідність. Приватна власність надається представникам нації з метою збільшення особистого та суспільного добробуту.

Лістіанська економічна схема прагнула поєднати найоптимальніші методи планової, тобто регульованої, та ринкової економік.

З історії українського економічного націоналізму

Економічна складова боротьби українського народу за незалежність у Західній Україні була не менш важливою, ніж збройний опір.

Держави, до яких входили західноукраїнські землі, значно відставали в своєму економічному розвитку від розвинених країн світу. Низька конкурентоспроможність господарства й обмеженість внутрішнього ринку негативно впливали на економічне становище регіону. Ситуація погіршувалась ще й тим, що в цих країнах панівним в економіці був іноземний капітал. Так, 44,4 % виробництва у деревообробній і 88,5 % у нафтовій промисловості контролювали іноземні банки. Західноукраїнські землі були колонією, аграрно-сировинним придатком іноземних держав. Сприяючи розвиткові промисловості в корінних польських районах, уряд свідомо гальмував промислове будівництво на західноукраїнських землях. У корінній частині Польщі було сконцентровано 80% металообробної, електротехнічної, паперової та текстильної промисловості, друкарень, виробництва цегли, вапна, цукру. В 1938 p. Західна Україна, яка становила чверть території та населення виробляла лише 7—10 % промислової продукції Польщі. У промисловості регіону переважали галузі, які без значних капіталовкладень забезпечували високі прибутки. Подібним було становище у Північній Буковині та на Закарпатті.

Сутністю українського економічного націоналізму стало гасло кооперації тих років: «Свій до свого по своє». Свідомий українець стояв перед вибором. Можна було купити товар в крамниці українця, а можна — в польській або єврейській. У поляка або єврея було дешевше. Зрозуміло також, що гроші, залишені в дешевших крамницях, ніколи не повернуться до української громади у вигляді української книги, церкви, школи. Аналогічно, своє молоко українець міг здати польському заготівельникові, а можна було — в український «Маслосоюз». На цю різницю в цінах українські підприємці фінансували те, що ніколи не фінансувалося б польською державою. «Українські гроші — в українські руки — на українські справі» — ось що стало новим гаслом руху, що спирався винятково на свідомість і взаємну довіру мільйонів українців.

Українські підприємці поступово здобули значний авторитет не лише в масштабах Західної України, але й усієї Польщі. Так, українці Левицький і Терлецький входили до Наглядової ради Нафтового акціонерного товариства, що контролювало поставки і вивезення нафти з Польщі.

Було утворено кілька потужних українських союзів, товариств, спілок і навіть банків. Серед найбільших відзначимо «Союз українських купців» (більш як тисяча членів); «Союз українських хліборобів» (великі землевласники. Нараховував майже 700 членів, у володінні яких було приблизно 500 тисяч моргів землі); «Союз українських кам’яничників» (власників будинків, яких лише у Львові нараховувалося не менше як 400 осіб); Українська спілка «Сільський господар» (об’єднувала переважно середніх та дрібних землевласників); страхові українські організації, серед яких однією з найбільших була компанія «Дністер».

Але найголовніша увага західних українців була зосереджена на розвитку кооперативного руху, який, окрім своєї основної функції — розвитку економіки, почав виконувати й функції самоврядування та економічного самозахисту, економічної та загальної освіти тощо. Кооперативні організації надавали селянам велику консультативну допомогу з кращого ведення господарства, фінансово підтримували товариства хліборобської освіти «Сільський господар» (1683 місцеві гуртки, 107 тис. членів) та «Хліборобський вишкіл молоді» (455 гуртків). Українські кооперативи швидко утворили розгалужену мережу. Так, кредитні спілки організувалися в «Центробанк» (Львів), сільські споживачі й торгові спілки утворили «Центросоюз», який успішно вивозив на західноєвропейські ринки м’ясні вироби, яйця, стручкові плоди. Міські торговельні кооперативи були об’єднані в «Народну торгівлю».

Спілка молочних кооперативів називалася «Маслосоюз», яка, за визнанням самих поляків, була настільки сильною, що диктувала ціни на молочні продукти по всій Польщі. Річний обіг «Маслосоюзу» дорівнював 15 млн. злотих (сума на той час астрономічна). Понад 250 молочарень Союзу забезпечували маслом не лише Польщу, але й експортували його до Англії, Австрії, Німеччини, Франції, Чехо-Словаччини і навіть Палестини.

Існувала й організація, яка об’єднувала всі українські кооперативи, навчала службовців та забезпечувала загальне керівництво РУСК (Ревізійна Українська спілка кооперативів). Це привело до швидкого зростання кількості кооперативів у Західній Україні — з 581 у 1921 р. до 4 тисяч у 1939 р., а загальне число членів кооперативів досягло 700 тисяч (90% — у Галичині). Польська влада всіляко перешкоджала діяльності української кооперації — звинувачувала її у неправильній звітності, порушеннях технологій чи гігієни, тощо.

Таким чином можна констатувати, що в міжвоєнній Польщі був створений своєрідний національний фронт всеукраїнських сил у формі найрізноманітніших товариств, союзів, об’єднань, головним завданням яких було саме економічне і культурне виживання українців.

Після введення в Польщі державної монополії на тютюн і алкоголь Степан Бандера, який у своїх 22 роки вже очолював пропагандистський відділ ОУН, розгорнув агітацію серед українців за відмову від горілки і тютюну. Акція була досить успішною: за спогадами Василя Кука, в роки війни німці «вираховували» активістів українського підпілля за характерною ознакою: вони не пили і не палили. Економічна війна українців проти Польської держави була настільки ефективною, що протиставити їй змогли лише силові акції за участю армії і поліції, з погромами українських підприємств і забороною українських організацій. Проте вона створила фінансовий та ідеологічний фундамент, на який спирався український визвольний рух аж до недавнього часу.

Гасло «українські гроші — в українські руки — на українські справі» — стало в своїй суті добровільним податком, який галичани платили не існуючій тоді українській державі. На території, зайнятій Польщею, українці фактично створили свою державу, яка виконувала основні функції — розвивала освіту, культуру, спорт, підтримувала церкву, а коли потрібно - захищала зі зброєю в руках своїх громадян. На західноукраїнських землях, розпочався процес побудови того, що ми зараз називаємо громадянським суспільством. Це відповідним чином позначилося на генезі українського націоналізму. В цьому регіоні він мав значно більше можливостей для легального існування в рамках громадянських інститутів, аніж на Наддніпрянщині. Водночас конкуренція з польським націоналізмом, що значно загострилася внаслідок дії соціально-економічних чинників, сприяла виникненню радикальних тенденцій, які остаточно сформувалися під час української революції 1917—1921 pp. та після її поразки.

На Наддніпрянській Україні розвиток націоналізму в легальних формах був неможливим унаслідок протидії політичного режиму. Це, з одного боку, перешкоджало ідеологічному та організаційному оформленню першого, послаблювало його, а з іншого — привело до виникнення національного радикалізму, найвідомішими речниками якого були М. Міхновський і Д. Донцов. В радянській Україні націоналізм фактично був позбавлений можливості функціонувати як ідеологія. За умов соціалістичного ведення господарства і тоталітарного ладу нищилися будь які прояви економічної самостійності і незалежності.

Приєднання західноукраїнських земель до СРСР призвело до поступової ліквідації українського націоналізму в цьому регіоні на рівні політико-ідеологічному та економічному, проте на соціально-психологічному рівні він виявився тут досить життєздатним.

Економічний націоналізм сьогодні

Економіка – це система забезпечення матеріальних інтересів тих, кому належить влада. У розвинутих національних державах народ виборов собі значну частину влади, а з нею – і право на значну частку в розподілі прибутків від економічної діяльності.

Важливою складовою національної ідеї є економічний розвиток держави, націлений на створення добробуту для населення держави. Регіональні відмінності та коротка спільна історія поки що не дають можливості розвивати українську державність та патріотичний дух на спільній соціокультурній основі. Доцільно в такій “молодій та бідній” державі, як Україна, було б турбуватися про рівень доходів громадян. Саме це є сьогодні основним інтересом та потребою майже усіх категорій українського населення. Злидар ніколи не буде пишатися власною державою.

Ефективна і корисна для народу тільки економіка в національних державах, де вона будується і розвивається за формулою: “Від створення й утвердження національної держави –через державний захист економічних інтересів нації – до добробуту кожного громадянина”. Національні принципи української економіки: “Свій до свого по своє”, “Українські гроші – в українські руки – на українські справи” , “Ви не даєте нам жити – ми не дамо вам панувати!” тощо.

Сьогодні потрібно проводити структурну перебудову економіки, зменшити зовнішню економiчну залежнiсть, створити внутрішній ринок, шукати альтернативні шляхи отримання енергоносiїв, нетрадицiйнi джерела енергії. А це є не що інше, як побудова національної економіки.

Шляхи побудови національної економіки

Національне господарство України після отримання країною незалежності успадкувало від радянської економіки фундаментальні диспропорції і протиріччя.

Виробничі потужності українського господарства у структурі, кількості і якості його продукції не відповідали комплексові потреб українського суспільства, адже наявні потужності формувалися під потреби іншої держави – СРСР.

Україна не потребувала такої кількості і таких видів озброєнь, які міг виробляти її ВПК, який при тому був суттєво залежний від коопераційних поставок із колишніх радянських республік. Проте, з іншого боку, для її сільського господарства було недостатньо продукції свого сільгоспмашинобудування. Не вистачало зерносховищ, елеваторів.

Металургійний і хімічній комплекси створювалися під масштаби споживання СРСР, а не України, тому їхня потужність перевищувала її потреби. Потужностей, наприклад, легкої, місцевої, електронної промисловості в країні не вистачало для забезпечення внутрішнього попиту. Основні виробничі фонди вже тоді потребували оновлення, а структура суспільного виробництва характеризувалася вкрай неефективним використанням ресурсів. Такий стан господарства має назву – "глибока структурна криза".

Господарству була притаманна і криза недовиробництва в окремих галузях, які обслуговували потреби населення країни. Коріння цієї кризи пострадянського господарства України – у відповідних пріоритетах економічної політики СРСР.

Що стосується незалежної України, то стратегічно вивіреної національно-мобілізаційної доктрини у неї немає і досі: розвиток трансформаційних процесів відбувається за “диким” сценарієм, а тому поступове, але досить динамічне послаблення конкурентоздатності країни на світовому ринку є логічним наслідком. У рейтингу конкурентноздатності країн світу Україна передостання. Міжнародний інститут розвитку менеджменту у Швейцарії (IMD-Lausanne) надав свій щорічний рейтинг конкурентноздатності країн світу (Stress Test on Competitiveness 2009), який він складає з 1989 року. У рейтингу 2009 р., серед 57 держав, наша країна третя з кінця. Гірше від нас тільки в Аргентині та Венесуелі. За окремими показниками розкладка така: розвиток економіки / перспективи — 57 місце, державне управління — 55 місце, бізнес — 42 місце, суспільство — 51 місце.

Як конкретно має здійснюватися націоналістична економічна політика?

Вона має підтримувати передусім ті види діяльності, які мають символічну цінність для “національної ідентичності”. Особлива увага приділяється промисловості, зокрема тим галузям, що символізують промислову конкурентоздатність нації (автомобільна промисловість для американців, хімічна та сталеплавильна для німців, електроніка для японців, тощо). Для українців - це розвиток важкого машинобудування, гідро- та атомної енергетики, космічних технологій, тобто розвиток індустрії. Розвиток важливих для держави галузей потребує політики протекціонізму — захисту власного виробника.

В Україні такий комплекс дій вже здійснювався — від підвищення ввізного мита, до режимів вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, який не дав практичних результатів. Це означає, що протекціоністські заходи, які нібито вживались для захисту певних галузей промисловості України (автомобілебудування та інші), насправді забезпечували не розвиток галузі, а надприбутки власникам окремих підприємств. Державне управління не виконує своїх функцій захисту власної економіки.

Проведення в Україні на ліберальній основі економічних "реформ", перехід до ринкових відносин призвели до послаблення майже всіх видів управління на державному рівні. Переважали погляди, що в умовах ринку підвищується роль самоорганізації, відпадає необхідність у централізованих механізмах управління, відбувається ефективне функціонування економіки. Проте життя швидко й дохідливо показало, що ринкова економіка не може бути некерованою, оскільки в такому випадку втрачаються організаційні механізми, які забезпечують об'єднання економічних суб'єктів країни в цілісну економічну систему. Це показує і віковий досвід передових країн, де поряд з розвитком ринкових відносин розвиваються та удосконалюються методи державного регулювання економіки.

За роки реформ не вдалося створити ефективну систему державного управління та регулювання. Організація і стан фінансового контролю перебувають на низькому рівні, що негативно впливає на економіку України. Для виходу з цієї ситуації серед пріоритетів найголовнішими слід визнати зміцнення та розвиток інститутів державного управління і контролю.

Необхідним є доповнення ринку державним регулюванням, оскільки в плановій економіці інвестиції концентрувалися в руках планових органів та використовувалися з метою здійснення ефективних проектів. А нині доходи розкрадаються, капітали вивозяться за кордон і в розвиток економіки не вкладаються. Як наслідок - виробничі фонди безнадійно старіють і виходять з ладу. Економічний націоналізм передбачає модель змішаної економіки - ведення господарства різними способами, як ринковими, так і плановими, в якій держава мала б змогу активно впливати на її розвиток.

Країні потрібні нові заводи, швидкісні залізниці і сучасні автотраси, нові гідро- і атомні станції, нові робочі місця, конкурентні і лідирувальні товари на міжнародних ринках. Абсолютна більшість товарів народного вжитку, верстатів, машин має виготовлятися вітчизняним виробником самостійно або в кооперації з нашими партнерами в країнах колишнього СРСР і Європи. Ініціатива з нової індустріалізації країни має стати пріоритетним завданням керівництва країни.

Важливою складовою національної економічної ідентичності України є сільське господарство. Структура агропромислового комплексу на сьогодні деформована. Успішними є лише крупні експортно-орієнтовані підприємства, що спеціалізується на продажу зерна та олійних культур. Тваринництво, садівництво, овочівництво, вся сфера переробки та виробництва продуктів харчування перебувають у занепаді.

Нам потрібне багатоукладне сільське господарство. Внутрішній ринок треба захистити від транснаціональних корпорацій. Необхідно створити повний цикл виробництва: від поля – до готових продуктів харчування. Виробництво сільськогосподарської техніки має стати найважливішим напрямом нової індустріалізації. Тільки так можна забезпечити жителів села високооплачуваною роботою, а Україну – якісним і недорогим продовольством вітчизняного виробництва.

По-перше, уся державна політика і практика щодо села має бути спрямована на його збереження, відродження і всебічний розвиток, на створення таких умов, щоб не тільки припинилася міграція з села, але й почався зворотний процес – повернення колишніх селян і переселення в село частини мешканців міст. Саме за цим і має оцінюватися аграрна політика і практика влади.

По-друге, здійснення націоналістичної економічної політики має сприяти тим видам економічної діяльності, які відповідатимуть потребам середніх освічених класів у працевлаштуванні. Це запровадження високотехнологічних виробничих процесів, промислових систем виготовлення сільськогосподарської продукції, наукомістких виробництв на рівні середнього та малого підприємництва.

Бурхливий розвиток комп'ютерної техніки та інформаційних технологій послужив поштовхом до розвитку суспільства, побудованого на використанні різноманітної інформації яке отримало назву інформаційне суспільство. В інформаційному суспільстві змінюється не тільки виробництво, але й весь устрій життя, система цінностей, зростає значущість культурної освіченості по відношенню до матеріальних цінностей. В порівнянні з індустріальним суспільством, де все направлено на виробництво і споживання товарів, в інформаційному суспільстві виробляється та споживається інтелект, знання, що призводить до збільшення частки розумової праці. Від людини буде потрібна здібність до творчості, зросте попит на знання. Серед визначальних елементів конкурентоспроможності економіки є якість освітньої системи, яка забезпечує розвиток інтелектуального потенціалу суспільства. Сучасний ринок праці як внутрішній, так і міжнародний ставить свої вимоги до рівня підготовки управлінського персоналу. Розвиток вітчизняної освітньої системи повинен відповідати вимогам Болонського процесу, що забезпечить кореляцію між вимогами ринку праці (попитом) і рівнем знань спеціалістів.

По-третє, націоналістична економічна політика організовує масштабний державний контроль за економічною діяльністю й водночас – заохочує різноманітні форми приватної економічної діяльності. Націоналістична економічна політика спрямовується, особливо на початкових стадіях формування націй чи національних держав, на перерозподіл матеріального прибутку на користь середніх класів, наявність яких є передумовою стабільності суспільства та державного розвитку.

По-четверте, створюється система енергетичної безпеки і енергозбереження.

Енергетична безпека є невід’ємною складовою економічної і національної безпеки, необхідною умовою існування і розвитку держави. У сучасному розумінні гарантування енергетичної безпеки - це досягнення стану технічно надійного, стабільного, економічно ефективного та екологічно прийнятного забезпечення енергетичними ресурсами економіки і соціальної сфери країни, а також створення умов для формування і реалізації політики захисту національних інтересів у сфері енергетики.

Половину електроенергії в Україні виробляють атомні електростанції, та їх ресурс повністю не використовується через відсутність достатньої кількості ліній електропередач. Як тільки ці лінії будуть добудовані, Україна відчує дефіцит електроенергії, адже її стануть отримувати споживачі, котрим вона необхідна – просто досі не було такої можливості. Це означає і краще освітлення міст і сіл, і інтенсивне використання електроенергії для систем опалення.

Україні необхідно створити замкнений цикл ядерного палива, тобто розпочати власне виготовлення пального для АЕС з використанням української уранової руди.

З метою зменшення зовнішньополітичного тиску Росії нашій державі необхідно диверсифікувати поставки ядерного палива та інших енергоносіїв.

Природний газ на сучасному етапі розвитку економіки України залишається основним паливно-енергетичним ресурсом держави (його частка в паливно-енергетичному балансі становить 42%). Власний видобуток природного газу є недостатнім, і основні постачання здійснюються за рахунок імпорту. Враховуючи значну залежність економіки саме від цього ресурсу, що позначається і на рівні забезпечення енергетичної безпеки, нормалізація становища та розбудова сучасного та стабільного ринку природного газу є одним з першочергових завдань енергетичної політики країни.

Поточну ситуацію на ринку природного газу як у більшості країн світу, так і в Україні, можна вважати нестабільною: значні коливання ціни, обмеженість джерел постачання газу, політична нестабільність у деяких країнах-виробниках та країнах-транзитерах, недосконалість ринкових відносин у цьому секторі енергетики – все це створює перешкоди на шляху формування ринку природного газу та є загрозами енергетичній безпеці держави.

Сучасна політика забезпечення енергетичної безпеки на ринку газу має відповідати і ринковим принципам (конкурентні умови діяльності, прозорість та передбачуваність ціноутворення, невтручання держави в економічну діяльність підприємств) і використанню механізмів державного регулювання (податкова та інвестиційна політика, ліцензування).

Пильну увагу слід звернути на процес підвищення енергоефективності в усіх сферах використання газу (житлово-комунальній, промисловій тощо), насамперед, за рахунок виконання програм енергозбереження і скорочення споживання природного газу (що передбачено «Енергетичною стратегією України на період до 2030 року»), впровадження систем обліку природного газу на всіх етапах його споживання (від митного приймання до кінцевого конкретного споживача)

Динаміка основних показників роботи вугільної галузі, яка в балансі паливно-енергетичних ресурсів держави займає 29%, свідчить про те, що за роки незалежності України відбулося значне погіршення кількісних і якісних показників вуглевидобутку. Впав видобуток і зросла зольність. Продуктивність праці, попри невеличкий приріст, так і залишилася на дуже низькому рівні, у кілька разів поступаючись середньосвітовій.

За весь період української приватизації в приватну власність перейшли всі металургійні та коксохімічні підприємства, ключові збагачувальні фабрики, практично всі машинобудівні підприємства галузі, найбільш перспективні та рентабельні шахти. Власниками всіх цих активів стали три-чотири відомі в країні фінансово-промислові групи, що мають величезний вплив на політичні та державні інституції країни.

Внаслідок цього контроль практично всіх вхідних і вихідних товарно-грошових потоків державних вуглевидобувних підприємств виявився сконцентрованим у руках кількох фінансово-промислових груп. А держава опинилася в ролі фінансового донора приватних інтересів.

Отже, внаслідок вигадливого змішання ринкових принципів, державного протекціонізму та монополізації ринку у вугільній галузі склалася спотворена система відносин, що призводить до збагачення монопольних фінансово-промислових груп і деградації державного сектора.

3 початку 70-x років XX століття внаслідок нафтової кризи та зростання цін на нафту краї¬ни ЄС розпочали активну енергозберігальну політику. Вже протягом 80-х років завдяки реалізації програм підвищення ефективності використання енергоресурсів у промисловості та активній популяризації енергозбереження вдалося значно скоротити споживання енергоресурсів у країнах ЄС. У більшості цих країн при практично незмінних показниках споживання енергоресурсів вдалося збільшити ВВП у 1,5 - 2 рази. Реалізація активної енергозберігальної політики на державному рівні дала змогу розірвати пропорційну залежність між економічним розвитком європейських держав, підвищенням добробуту їх громадян та збільшенням споживання енергоресурсів.

Сьогодні розвинені країни світу використовують приблизно 14% поновлюваної енергії, а в окремих країнах більше: так, у Фінляндії — 26%, Швеції — 18%. На жаль, в Україні в загальному балансі енергоспоживання альтернативні джерела енергії становлять лише 0,7%.

Висока енергоємність ВВП в Україні є наслідком істотного технологічного відставання більшості галузей економіки від рівня розвинутих країн, незадовільної галузевої структури національної економіки, негативного впливу „тіньового” сектора, зокрема, імпортно-експортних операцій, що об’єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва і лягає важким тягарем на економіку – особливо за умов її зовнішньої енергетичної залежності. На відміну від промислово розвинутих країн, де енергозбереження є елементом економічної та екологічної доцільності, для України - це питання виживання в ринкових умовах та входження в європейські і світові ринки. Для цього підлягає розв’язанню проблема збалансованого платоспроможного попиту як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, а також диверсифікації імпорту паливно-енергетичних ресурсів.

Слід зауважити, що на даний час структурний фактор як складову потенціалу енергозбереження в основному вичерпано. Для збереження існуючих темпів зниження енергоємності ВВП (4-6% щороку) треба невідкладно задіяти технологічний фактор потенціалу енергозбереження. У разі невжиття кардинальних заходів відставання показників енергоефективності економіки України від показників розвинутих країн стане хронічним. Це, своєю чергою, значно ускладнить у коротко- та середньостроковій перспективі конкурентоздатність вітчизняного продукту на світових ринках. Держава має змусити через зміну законодавчої і нормативної бази до впровадження програм енергозбереження, забезпечити їх фінансування.

Енергозбереження змінює структуру фінансових потоків в державі. Ті кошти, що раніше шли за кордон в оплату імпортного газу, направлятимуться в розвиток власної індустрії енергозбереження — виготовлення теплоізоляційних матеріалів, сонячних колекторів, вітрогенераторів, тощо. Це десятки тисяч нових робочих місць у високотехнологічних галузях промисловості, сплата податків, суттєве зменшення коштів на оплату енергоносіїв для населення та бюджетних організацій, а отже скорочення програм соціальної допомоги та перерозподіл коштів в сторону підвищення добробуту громадян. Також, це є одним з факторів формування малого та середнього бізнесу. Кошти підуть не тільки на великі проекти, а й на модернізацію тисяч будинків, квартир, встановлення індивідуального опалення, тобто роботу, а отже і дохід отримають тисячі малих підприємств і підприємців. Це зменшить доходи фінансово-промислових груп які контролюють енергоринок, що викличе потужню протидію цим заходам. Зрештою, ми це бачимо сьогодні в Україні.

Мартін Бубер в книзі “Народ і його земля” відмітив: “Ми говоримо про національну ідею, коли який-небудь народ бачить свою єдність, свій внутрішній зв’язок, свій історичний характер, свої традиції, своє становлення і розвиток, свою долю і призначення, робить їх предметом своєї свідомості, мотивуванням своєї волі”.

Слід усвідомити, що без економічного націоналізму можемо швидко втрати свою державність, якщо не де-юре, то де-факто.

Для реалізації ідей економічного націоналізму необхідно ряд суспільно-політичних передумов серед яких пріоритетними, на мою думку, є прихід до влади осіб які діятимуть не в інтересах тільки якогось класу чи соціальної групи, а в ім’я цілої нації та всіх громадян національної держави, та формування громадянського, об'єднаного національною ідеєю суспільства, яке зможе контролювати та доповнювати владу.

Володимир Кондзьолка


Наше терпение кончилось? Нет, украинцев еще долго будут запрягать

Суббота, 10 Декабря 2011 г. 17:11 + в цитатник

Наша страна переживает не лучшие времена. Впрочем, за всю свою "независимую" историю в Украине всегда переживали, выживали, но никто в ней – за исключением незначительной прослойки общества – не жил полноценной жизнью. Вот и сегодня мы переживаем-пережидаем, выживаем-выжидаем, одним словом, все ждем, когда наступят времена получше. И не понимаем, что время – оно одинаково. Мы – тоже.

К сожалению, не время виновато в том, что мы терпим, когда нас обворовывают, обманывают, да что там – уничтожают, как общество, как граждан, как людей, наконец. И в нашей типа демократической, а на самом деле глубоко феодальной стране главенствует только один закон – Закон Джунглей! Который гласит: "Каждый сам за себя!" И множество так называемых подзаконных актов, которые привнесли в нашу жизнь ее новые хозяева: "Кто сильнее – тот и прав!", "Если не украдешь ты – украдут другие!", "Тащи все, что плохо лежит!" И если в соседней России в основу государственной политики был положен принцип дзюдо "Кинуть ближнего и увернуться от дальнего", то в основу государственной политики Украины, судя по заявлениям и, главное, действиям ее руководителей положен принцип Елены Блаватской: "Если колесница движется к свету, то возница не отвечает за раздавленных ею червей".

Черви – это мы с вами, простые граждане Украины, ведь мы для наших возниц даже не рабы – мы пыль, чернь, черви земляные. Поэтому неудивительно, что они нас давят, вытирают об нас ноги и едут себе дальше. К свету, или к концу света – неважно, важно то, что они едут. А мы даже не делаем попыток их остановить.

Нет, отдельные попытки сопротивления есть. Например, вчера независимые националисты Львова провели единичные акции протеста в центральной части города против действующей центральной власти: около 20 молодых людей разошлось в разные уголки центра Львова, чтобы попытаться выразить свой протест. Попытка успешно провалилась – народ безмолвствует.

"Мы хотим нормальной жизни. Хотим жить, а не существовать, - пояснил причины протеста 21-летний Павел. - Меня утомляет постоянный вопрос: "купить фруктов или молока?", Я хочу купить и то, и другое. Но власть не дает такой возможности. Эти сальные морды выделили себе на жилье еще 300 миллионов, а я с девушкой должен ежемесячно полторы тысячи платить за аренду, потому что мне никто не купит квартиры! Поэтому я вышел сегодня на протест. Я просто устал!".

Но, судя по реакции прохожих, народ еще не устал, ибо особого восторга и особой поддержки прохожие не высказывали.

Несмотря на то, что молодежь никоим образом не нарушала законы Украины – одиночные протесты не нужно согласовывать с властями – все равно некоторые из протестующих таки попали в милицейский участок. Молодежь держала в руках плакаты: "Азаров феодал, ты его раб. Тебе все равно?", "Власть начинает реформы, купи поесть последний раз", "Янукович продает Украину", "В отставку продажную власть" и другие.

Через 15 минут после начала акции у милиционеров возникли вопросы к девушке, которая держала в руках плакат "Янукович продает государство".

"А чего ты здесь стоишь? Я там видел еще протестующих, – стал задавать вопросы милиционер. – А документы у тебя есть? А я хочу, чтобы ты прошла в участок".

ППС-ники заставили пройти девушку в участковый пункт галицкого райотдела милиции, что на проспекте Свободы. Там ее продержали около двух часов, составили админпротокол и обещали вызвать на судебное заседание.

"Это еще одно доказательство того, что власть боится народа, – рассказала подруга задержанной Светлана. – Она же спокойно стояла и соблюдала нормы закона. Однако милиция увидела в этом нарушение закона. Это уже запрет свободы слова".

"Блажен, кто верует – легко ему на свете".

Власть-то может и боится, только не народа, а отдельных его представителей. Тех, кто решается протестовать – "афганцев", "чернобыльцев", представителей малого и среднего бизнеса. Поэтому и давит их, как может. Чтобы другим отбить охоту протестовать. И ведь таки отбивает – большинство угнетаемых властью Януковича украинцев покорно терпят, выживая на те копейки, которое получает в виде заработной платы, хотя это самые настоящие подачки.

Ну, как еще можно назвать несчастные пенсии несчастных стариков, руками которых построена нынешняя Украина? Ведь нынешние заводы, мосты, дома, дороги в нашей стране строились еще во времена СССР как раз теми самыми пенсионерами, которые сегодня вынуждены платить за коммунальные услуги, то есть, за свет, воду и тепло в тех самых домах, столько же, сколько им выделяет государство, так сказать, на пропитание.

В соответствии с Законом "О Государственном бюджете Украины на 2011 год", с 1 октября 2011г. минимальная пенсия составит 784 грн., а минимальная зарплата – 985 гривен. А коммунальные услуги – свет, газ, вода, обслуживание инфраструктуры, которого отродясь не было – все это "тянет" примерно на 700-800 грн, если брать стандартную двухкомнатную квартиру, если украинские пенсионеры за всю свою жизнь, горбатясь на родное государство, смогли ее заслужить. Да и то, это знаменательное событие произошло в том самом проклинаемом сегодня Советском Союзе, который, если верить сегодняшней риторике нашей власти, так угнетал Украину. Только почему-то именно в сегодняшней Украине так паршиво живется ее гражданам – и тем, кто не знал, что такое СССР, и тем, кому посчастливилось получить что-то еще при "совдепии" – бесплатное образование, бесплатные квартиры, бесплатное медицинское обслуживание, бесплатные путевки на курорт.
Сегодня, несмотря на то, что существует, к примеру, Пенсионный фонд Украины, о бесплатных курортных путевках не слыхал ни один рядовой украинский пенсионер. Может, конечно, кто-то из "нерядовых" и ездит на приватизированные кем-то курорты Трускавца, Моршина или Гурзуфа, где, кстати, премьер Азаров украл у своего государства целый санаторный комплекс. И не стыдится же, сволочь, потом говорить, что, мол, надо брать в руки лопату и зарабатывать на жизнь! Действительно, сегодня надо брать лопату и бить таких вот "азаровых" по башке!

А "чернобыльцы", которые спасли страну от радиоактивной чумы, угробив свое здоровье, не могут получать достойную пенсию, которой, впрочем, еле хватает на лекарства, чтобы не подохнуть, как последняя собака. Хотя в ЛЮБОЙ демократической стране таким людям, которые принесли на алтарь государства свое здоровье, а иногда и жизнь, это самое государство ОБЯЗАНО до конца их дней обеспечивать своих спасителей и лекарствами, и всем необходимым, начиная с продуктов и заканчивая жильем.

И что у нас на самом деле происходит?

 

 

 

 

 


Межгорский рейх

Суббота, 10 Декабря 2011 г. 16:25 + в цитатник

Шевченковский райсуд Киева принял решение избрать для уже арестованной и находящейся в СИЗО экс-премьера Юлии Тимошенко меру пресечения в виде ареста.

Соответствующее решение суд вынес на выездном заседании в Лукьяновском СИЗО после почти 12-часового заседания у кровати подсудимой, в которой она находилась по состоянию здоровья.

Трижды приходил медицинский консилиум, и каждый раз врачи СИЗО констатировали, что состояние здоровья Тимошенко резко ухудшается, однако при этом дописывали, что возражений против проведения следственных действий нет.

МЕЖГОРСКИЙ РЕЙХ
Семён Битый

Очнулся Мюллер – завидки взяли –
Вставай давай, дружище Кальтенбруннер -
За ногу хвать коллегу с-под земли -
Ты только глянь, геноссе группенфюрер!

Камрад в восторге – круче, чем в СС –
У койки суд – пикантно и модерно –
СС-СИЗО – концлагерный прогресс -
Да, старый Генрих, выглядим мы скверно.

ССБУ – гламурное новьё –
Пиар-гестапо - винегрет в законе,
Где «Интер»-Геббельс - наглое враньё -
И «Интер»-Гимлер – всё в одном флаконе.

Громит врагов новейший СС-суд -
Зиг-хайль, Кивалов, пидрахуй-культура -
СС-Фемиду в галифе несут
СС-Минюст, СС-прокуратура.

А вот и Менгеле – ну, как дела, камрад?
В СС-СИЗО – врачи на загляденье –
Ну, что, штурмфюрер, поработать рад? –
Капустенфюреру напишешь заявленье.

А сверху гордо лыбится на всех
И руку вскинув, «хайль!» кричит по праву,
Глядит хозяйски на Межгорский рейх -
Рейхсфюрер Хам, главарь СС-державы!

Семён Битый (08.12.2011) durdom.in.ua


Проект нових "газових" угод з РФ: на базі української ГТС планують створити два СП

Суббота, 10 Декабря 2011 г. 13:41 + в цитатник
Проект міждержавної українсько-російської «газової» угоди у ситуації абсолютної втаємниченості, без прізвищ та імен, передано на розгляд і затвердження керівництву Росії та України.

Про це у статті «Трубу - Росії = «труба» Україні» для «Дзеркала тижня. Україна» пише Алла Єрьоменко.

Проект цього документу станом на 4 грудня є у розпорядженні видання, яке наводить його основні моменти.

У проекті зазначено, що на базі української газотранспортної системи планується створити два спільні з Газпромом підприємства у пропорції 50 на 50.

Перше спільне (газотранспортне) підприємство має включати безпосередньо магістральні (транзитні) газопроводи та підземні сховища газу (ПСГ) України. Воно буде наділене виключним, монопольним правом здійснювати транзит газу територією України до Європи. Також до газотранспортного СП переходять функції диспетчерського управління магістральними газопроводами та ПСГ України.

Прописано, що після початку роботи до складу його акціонерів долучаться і європейські енергетичні компанії – «можна не сумніватися, що серед них будуть виключно дружні Газпрому компанії з Німеччини, Франції, Австрії або Італії». Таким чином розподіл відсотків між засновниками газотранзитного СП насправді означатиме 66% - Газпрому і тільки 34% - Нафтогазу.

«Отже, виходить, що Газпром неформально матиме повний контроль над газотранзитним СП», - пише видання.

«Друге СП (назвемо його газорозподільним) планується створити з «Газпромом» на базі внутрішніх газорозподільних мереж України, які на сьогодні орендовані облгазами, але насправді, як і НАК «Нафтогаз України», належать уряду України», - зазначає автор.

«Це означатиме, що газорозподільне СП (створюване, нагадаємо, 50 на 50) матиме в своїх руках «ключі» від кожної квартири, кожного підприємства, «дегроші лежать», бо саме воно постачатиме газ кінцевому споживачеві, тобто кожному з нас. Наслідки роботи подібної схеми - такого «РосУкр­Енерго» - економіка України вже відчула на собі», - пише газета.

Створювати названі СП будуть не уряди, а господарюючі суб’єкти двох держав.

«У проекті документа чітко не сказано, де саме мають бути зареєстровані перше і друге СП. Але не виключається, що «батьківщиною» українсько-російського газотранзитного СП можуть обрати іншу, крім України та РФ, країну», - зазначає видання.

«Зауважимо, що про ціну газу в проекті угоди взагалі не йдеться. Цим питанням, як і розробкою детальних документів на рівні господарюючих суб’єктів України та РФ займається окрема і ще більш засекречена група експертів», - пише видання.

Авторами проекту передбачено, що ця «газова» угода є безстроковою. До того ж встановлюється заборона на її денонсацію. При цьому раніше укладені корпоративні контракти від 19 січня 2009 року при цьому не анулюються - просто їх дію буде призупинено з тим, щоб поновити у випадку, якщо «щось або хтось піде не так».

Крім того, проект угоди передбачає повну юридичну недоторканність створюваних СП, тобто «Газпром та його афілійовані структури одержують повний і безумовний правовий захист на території України (практично - на рівні дипломатичного), включаючи недоторканність їхньої власності та неможливість її примусового вилучення».

Нагадаємо, 1 грудня глава «Газпрому» Олексій Міллер заявив, що очікує оформлення домовленостей з Україною в газовій сфері до кінця року.

Раніше, 24 листопада, президент Віктор Янукович також заявив, що домовленості з Росією про нову ціну на газ будуть досягнуті до 2012 року.

 

ДЖЕРЕЛО


Кто убил бабу Параску?

Суббота, 10 Декабря 2011 г. 13:36 + в цитатник

Всю неделю ответ на этот животрепещущий вопрос будоражил лучшие демократические умы политической элиты Украины. Обсуждать его было очень интересно и, главное, безопасно.

Кашу, как обычно, заварил народный депутат Геннадий Москаль – чрезвычайно веселый и находчивый генерал с въедливым характером и большими связями в милицейских кругах, делающими его очень опасным противником как для врагов, так и для друзей (потому что в политике постоянных друзей, как известно, не бывает, а Геннадий Геннадиевич сейчас как раз ищет свое место в будущих политических раскладах, в которых, очевидно, уже не будет ни Юли, ни Юры). В свое время аналитический ум и блестящие полемические навыки Москаля позволили ему стать настоящим злым гением даже для народного депутата Инны Богословской, которая до тех пор считалась непобедимой в споре, особенно если надо было кого-то перекричать. Дело о Пропавших Кастрюлях, раскрытое опытным генералом, быстро заткнуло луженый рот Инны Германовны (злые языки врут, будто бы после предъявленного Москалем обвинения нардеп Богословская даже была вынуждена спешно продать злосчастные кастрюли известному коллекционеру бытовых предметов Валерию Коновалюку по смехотворной цене с доплатой сверху), а восхищенный Президент наградил Москаля орденом «За заслуги» первой степени. Вопреки назойливым советам завистливых коллег по оппозиции, от награды генерал не отказался: Янукович – он, конечно, как Африка, но орден – он и в Африке орден…
С тех пор как-то так получилось, что бескомпромиссная борьба Москаля с режимом в основном свелась к борьбе с предателями в собственных рядах, – в первую очередь, с экс-президентом Виктором Ющенко – приятному и, что немаловажно, совершенно безопасному занятию. Резонансные, но, как быстро выяснилось, высосанные из пальца обвинения Ющенко в покупке дома в пригороде Чикаго с последующей эмиграцией в США и прочее рытье в анализах искомого результата не дали, и тогда Геннадий Геннадиевич вытащил из рукава козырного туза, точнее, даму – бабу Параску. До сих пор считалось, что смерть культовой старушки была естественной и даже в какой-то степени закономерной: баба Параска ушла вместе с эпохой, как поэт и композитор Виктор Цой. Но Москаль не был бы Москалем, если бы не усмотрел в этом событии руку Виктора Андреевича, который якобы ликвидировал чересчур бойкую пенсионерку с помощью отмороженных головорезов Гелетея.
Если бы Геннадий Геннадиевич в силу объективных обстоятельств не спешил с выводами, то он бы рано или поздно понял, что на самом деле в убийстве бабы Параски куда целесообразнее было бы обвинить народного депутата Анатолия Гриценко. Ющенко – это так, мелкая сошка, которую Москаль, по правде говоря, терроризировал последние полгода из чисто спортивного интереса, а вот Гриценко уже сейчас представляет собой неуправляемое шило в филейной части «обновленной оппозиции». Поэтому на этой неделе Геннадий Геннадиевич, явно с легкой руки, а может даже и по распоряжению заведующего будущим избирательным списком БЮТ Александра Турчинова, уже начал пристреливаться к своему новому «объекту», обозвав Гриценко для начала марионеткой Януковича, закомплексованным завистником и диванным оппозиционером, ненавидящим возлюбленного властями «оппозиционера» Арсения и весь скопом БЮТ, откровенно паразитирующий на беде своего лидера.
А нечего было зарываться – вышел из героических рядов «Комитета опору диктатуре» (в народе – КомОД), обругал его лидеров «кукольными оппозиционерами» – получи симметричный ответ – «сам такой». Хотя, по правде сказать, о плотном сотрудничестве Гриценко с Банковой никто до сих пор не слышал, зато о том, что «новой оппозицией» в лице Арсения и Юлиных спиногрызов из БЮТ уже вовсю руководит Администрация Президента, не говорит сейчас только ленивый. Может быть, конечно, все это и враки, однако, судя, например, по дружному голосованию «оппозиционеров» за новый закон о выборах Партии регионов, КомОД (ходят слухи, что Анна Герман называет его «Креденс») уже сейчас вольно или невольно начинает играть при Януковиче ту же роль, что и ранний Симоненко при Кучме. У Петра Николаевича, как известно, все сложилось хорошо – и заработал нехило, и на молодухе женился, и даже, спустя годы яростной борьбы с олигархами, в одну коалицию с ними вошел, умудряясь при этом дурить мозги народу в столь незатейливой форме, что у него при этом еще и рейтинг растет. Так что есть к чему стремиться Арсению, Турчинову и чекистской братии, окончательно захватившей на этой неделе власть во фракции БЮТ.
К слову, безобразная истерика, случившаяся у прежнего ее лидера Ивана Кириленко, почему-то наводит на мысль о том, что он остался едва ли не единственным функционером БЮТ, кто искренне желает освобождения Тимошенко из тюрьмы. Совершенно очевидно, что, несмотря на все заявления оппозиционных «спикеров» о том, что «Юлия Владимировна успешно управляет партией из камеры», на самом деле она почти наверняка полностью изолирована от руководства своей политической силой. Для того, чтобы убедиться в этом, достаточно задуматься над простым вопросом: почему от Тимошенко не поступает на волю никаких известий, кроме тех, без которых нельзя обойтись при мобилизации электората, – в частности, о том, как сильно у лидера «Батькивщины» болит спина и как над ней все там издеваются?
Тот же Юрий Луценко, чьи условия содержания еще и похуже Юлиных будут, регулярно шлет на волю через адвокатов все более объемные малявы на злобу дня и просто философские трактаты о смысле жизни, когда совсем уж писать не о чем. Что мешает Тимошенко делать то же самое? Лежачий образ жизни? Так не все время она лежала, еще месяц назад с самым что ни на есть бодрым видом посылала своим митингующим сторонникам воздушные поцелуи сквозь прутья решетки. Да и вообще, в горизонтальном положении писать тоже можно – даже Анна Герман, пока с инфарктом лежала, не приходя в сознание накропала целую повесть о нелегкой бабьей доле… Может, Юле адвокат Власенко ручку не дает?..
Загадка, в общем. Вот бы Москаль провел расследование, как он умеет, – наверняка много чего удалось бы накопать. Хотя уж Геннадий Геннадиевич, с его-то талантами, уже и так наверняка все знает или хотя бы много о чем догадывается. Поэтому грызть Гриценко ему куда интереснее или, по крайней мере, выгоднее политически. Поэтому не исключено, что скоро мы узнаем о «первом непроходном» много всяких страшных вещей. Что он, например, в свою бытность министром воровал у дневальных тумбочки и на вырученные от их продажи деньги купил себе недавно золотой мангал, а Левочкин подарил ему на день рождения электроудочку с дарственной надписью, и он той электроудочкой пытался оглушить из зависти Арсения и особенно Наталью Королевскую – женщину с фигурой трепетной лани, нулевой харизмой и голосом торговки мертвыми карасями со стихийного рынка, усиленно, хоть и безуспешно пытающуюся занять пустующее место «Богини»…
В общем, много чего можно нарыть при желании. Главное, в конце не забыть добавить: «А если Гриценко готов наступить на горло собственному самолюбию и присоединиться к согласованию действий оппозиции на выборах – наши двери открыты!».
Еще одна детективная история прошла мимо бдительного ока генерала Москаля на этой неделе – загадка фотокамеры космонавта Берегового.
На днях, как известно, президент Украины Виктор Янукович ездил в Енакиево кланяться памятнику Георгию Береговому и, придя в соответствующий музей, сенсационно пообещал передать этому самому музею фотокамеру, которой оный Береговой делал снимки из космоса, а также фотографию космонавта из своего домашнего архива. Фотография – это, конечно, ерунда, уж чего-чего, а такого добра в музее и так завались, а вот фотокамера нас, признаться, сразу заинтересовала. Точнее, не сама камера, а то, каким таким загадочным образом она могла оказаться у Виктора Федоровича.
Теоретически подразумевается, что знаменитый космонавт подарил ее своему юному енакиевскому другу, допустим, на День работников пенитенциарной службы УССР. Но ведь ни для кого не секрет, что все связанное с космосом пребывало в те времена за семью печатями, чтоб американцы не украли. Ладно бы Георгий Тимофеевич впарил этому молодому дарованию что-нибудь менее режимное – ну там, к примеру, счастливый бычок, который он докурил на Байконуре перед первым стартом, кеды от скафандра, пачку чифиря из недоеденной в полете хлореллы или, в крайнем случае, подаренный инопланетянами кубик Рубика. Но чтобы опытный космонавт, давший десятки подписок о неразглашении, мог подарить кому-то, особенно Януковичу, секретную фотокамеру, с помощью которой велась орбитальная съемка всевозможных объектов на территории планеты (может быть, даже самого «Межигорья»!), а то и внутренних узлов космического корабля, – поверить просто невозможно. Пусть даже Виктор отвечал Береговому на зуб, изображал крест на пузе и клялся век свободы не видать, если он кому-нибудь разболтает.
Как ни крути, но, судя по всему, секретный фотоаппарат космонавта мог попасть к Януковичу только случайно. Например, Георгий Тимофеевич гостил у своего молодого поклонника и по оплошности забыл камеру на столе, а когда вспомнил по дороге и вернулся, Виктор сказал, что никакого фотоаппарата не видел и знать про него ничего не знает.
Или наоборот, Виктор гостил у Георгия Тимофеевича и машинально сунул камеру в карман, а потом просто забыл вернуть – завалилась куда-то, и вот только недавно нашлась.
Или вообще произошла чудовищная ошибка, и однажды ночью Виктор принял припозднившегося Георгия Тимофеевича за зажиточного прохожего и попросил у него закурить, а тот навоображал себе бог весть чего, сунул ему в руки фотоаппарат и убежал. Придя домой и рассмотрев нежданный трофей, Виктор, конечно же, сразу понял, какое случилось досадное недоразумение, но идти к названному отцу постеснялся, чтобы не ставить его в неловкое положение, тем более что Береговой тогда как раз писал в Верховный Совет ходатайство о снятии с Виктора предыдущих судимостей. А уголовный кодекс тогда, как известно, был очень лютый. Собственно говоря, он до сих пор таким остался, и именно из-за этой его устарелости, как утверждают сам Виктор и его соратники, Юлия Тимошенко и терпит ныне такие тупые, бессмысленные измывательства.
К счастью, рачительный хозяин-реформатор (а Виктор Федорович, как известно, в последнее время на людях говорит только о реформах – видимо, у него развился на их почве какой-то неизвестный науке психический комплекс) может использовать на пользу делу даже огрехи действующего законодательства. Вот, к примеру, самого Виктора Федоровича арестовывали дважды (ходили, конечно, мутные слухи о каком-то изнасиловании, но это все, во-первых, враки, а во-вторых, всем известно трепетное отношение Виктора Федоровича к женщине-матери, женщине-труженице, женщине-бабушке). Зато сам Янукович арестовал Тимошенко только один раз. Разве это справедливо? Конечно, нет. Вот президент и воспользовался несовершенством действующего законодательства, арестовав хамку на бис прямо в камере, в лежачем виде (можно было, конечно, поприкалываться и привести в СИЗО судью Родиона, который бы постоянно кричал Тимошенко: «Підсудна, встаньте!» – но, видимо, в этот раз не додумались).
Конечно, для соблюдения формальностей следовало бы освободить Тимошенко в зале суда и сразу же арестовать повторно, но за те две минуты, которые эта дамочка проведет на свободе, она может таких дел натворить, что и подумать страшно, – начнет влиять на ход досудебного следствия, оказывать давление на свидетелей, а также препятствовать сбору доказательств, совершит революцию.
Тем более, здесь следует иметь в виду, что вряд ли Виктор Федорович настроен завершать свой арестантский поединок с Юлией Владимировной с ничейным счетом 2:2. Впереди Тимошенко почти наверняка ждут новые аресты, и, учитывая количество уголовных дел, которые в отношении экс-премьера наколбасили Ренат Кузьмин и его друзья по шансону, посадят ее еще хотя бы раз десять.
А потом – пожалуйста, можно пару раз и выпустить, если Европа так настаивает. Все равно ей еще как минимум восемь арестов отсидеть надо будет. А это все, по совокупности судебных приговоров, лет на 80 лишения свободы потянет. Чтобы еще и Саня Янукович три президентских срока после папы спокойно отбыть успел, и Витьке что-нибудь осталось. Не все ж время ему бухать да на джипе по грязи ездить.

Василий РЫБНИКОВ


Схватки начинаются

Пятница, 09 Декабря 2011 г. 15:22 + в цитатник

Выборы в госдуму показали, что на северо-востоке рождается новая нация. Ждать дитя осталось недолго.

Согласитесь, Борис Акунин - это голова. Есть за что любить и уважать. И не только как писателя или, в моем случае, как соплеменника, а просто как гражданина. Еще не успел московский "пидрахуй" Владимир Чуров объявить окончательные результаты парламентских выборов, как в блоге литератора появилось короткое послание будущему президенту России, минуя нынешнего.

"Неизбежно возникнет ситуация, когда низы больше не хотят, верхи вконец разложились, а деньги кончились. В стране начнется буза. Уходить по-хорошему Вам будет уже поздно, и Вы прикажете стрелять, и прольется кровь, но Вас все равно скинут. Я не желаю Вам судьбы Муаммара Каддафи, честное слово. Откосили бы, пока еще есть время, а?"

Акунин склоняет Владимира Путина к принятию самого сложного в его карьере решения. В чем-то даже похожего на новогодний кунштюк Бориса Николаевича: "Я устал, я ухожу". Но альфа-самец Путин не стихийный популист Ельцин. Он не уйдет. Он хочет жить вечно.

Когда-то он казался мужественным и сильным, как и положено человеку с его биографией. Сейчас, когда интернет переполнен снимками его хором на берегу Черного моря и бизнес-схемами его соседей по дачному кооперативу Озеро, это вызывает только глухое раздражение.

У Путина нет истории успеха. Была заявка, но по факту - полный пшик, дороги, дураки и бессмертное "воруют". Кровавая баня в Чечне закончилась построением средневековой деспотии. Причем Россия, якобы восстановившая конституционный порядок, платит Рамзану Кадырову дань - возможностью безнаказанно дерибанить бюджет, содержать частную армию, получать беспрецедентные трансферты из центра. Во внешней политике - провал за провалом. Разве что бомбами закидали маленькую Грузию. Союзники не уважают, клянчат денег, а когда их не получают - разворачиваются и уходят. Венесуэла, Эквадор, Тувалу, Науру - показательный ряд внешнеполитических партнеров.

Его ставленник Дмитрий Медведев уже на половине срока стал "хромой уткой". Так в американской политической традиции называют политика в последние месяцы его полномочий - когда он с формальной точки зрения еще обладает всеми полномочиями главы государства, а де-факто очень ограничен в возможностях.

Все понимают, что "младшой" ничего не решает. И совместные прогулки, рыбалки и футбольные посиделки с Путиным  это не партнерство, не тандем, как принято говорить, а декорация, условность, необходимая для телевизионной картинки Первого канала. Медведев так и не стал главой государства, он даже не пробовал давать указания премьер-министру, тогда как тот не моргнув посылает главу государства возглавить в гордом одиночестве федеральную часть списка Единой России на очевидно провальных для нее выборах.

Что ему остается? Жонглировать умными словами, как то "айфон", "твиттер", "бадминтон", "большое правительство", "нанотехнологии", и по вечерам с грустью рассматривать фотографии с инаугурации. Фьюить - и закончился срок. Точнее, улетучилась надежда части граждан, что на их веку петербуржец и лидер нации не обязательно должен носить имя Владимир Владимирович.

Неполные полсотни процентов голосов избирателей при очень низкой явке - это означает, что лишь каждый четвертый россиянин дает партии власти мандат действовать от его имени, и это форменный щелчок Медведеву. Не справился, не оправдал надежд Самого. В связи с этим российские коллеги пишут: совсем не факт, что после президентских выборов Медведеву доверят возглавлять правительство. Веса политического не нагулял, своей партии и базового региона с электоральным ресурсом у него нет.

Впрочем, забегать так далеко не стоит. Не факт, что развитие событий пойдет по согласованному «в инстанциях» сценарию. Ночь подсчета голосов показала, что граждане в России есть. И их много, особенно в столичных городах, наукоградах и, конечно же, в интернете. У них есть свои сетевые СМИ, свои виртуальные политические агитаторы и комментаторы, свои гайд-парки и, наконец, свои лидеры - юрист и блогер Алексей Навальный, лидер движения Солидарность Илья Яшин, защитница Химкинского леса Евгения Чирикова и другие.

Сотням тысяч активных россиян есть кого слушать, есть за кем идти на улицы и площади Москвы. Как показали первые часы дня после выборов, Майдана в Москве пока не будет. Попытки защитить свой выбор будут проходить по другим сценариям. Мы чуть было не стали свидетелями рождения новой нации. Не получилось. Нужно подождать. Потуги убыстряются. Дыхание становится все более частым. Рождение нации - лишь вопрос времени.

Животный страх сталинских времен - это уже история. Сейчас проблема в другом - в тотальном недоверии ко всем и неверии в самого себя. Митинг на Чистых прудах, в котором приняли участие тысячи людей, стал тем оселком, на котором заусеницы сомнения, неверия в свои силы были сняты. Власть применением силы противопоставила себя народу. Путин послал против мирной молодежи тысячи бойцов спецподразделений. Лидеры оказались за решеткой. Что ж, тем хуже для агонизирующего режима. Да, кстати, Украины это тоже касается.

***

Эта колонка опубликована в №48 журнала Корреспондент от 9 декабря 2011 года.


Послання президенту України від громадян України!

Пятница, 09 Декабря 2011 г. 13:19 + в цитатник

Громадяни України Януковичу!

Ти, Вітьок, Хам чортовий, і проклятого чорта брат і товариш, самого Люцифера секретар! Який ти в чорта президент, коли ти тільки свою сраку бережеш та народ обкрадаєш. Чорт висирає, а ти пожираєш. Не будеш, сучий ти сину народ України обкрадати. Тебе та твого посіпаки Могильова ми не боїмося, "Межигірья" вкрадене тобою ми розвалимо як французи Бастілію, бо воно є центром зла, распройоб твою мати. Путінський ти кухар, шістка ти карликів московських, балабол ти межигірський ти тільки красти і навчився змолоду, Ахметова та Юри Єнакієвського свинар, КАЗЛОВ ти пастух, кат усього Народу України, Дивись бо прийде час і вишикується черга від Донбасу до Львова табуретку вибити с під ніг. Свиняча ти морда, кобиляча срака, злодійський собака, порожній ти лоб, матір твою вйоб. От так тобі народ висловив, плюгавче. Не дамо тобі нарід обкрадати. А книжка твоя не годиться, папір дуже грубий. Теперь кінчаємо, бо числа не знаємо і календаря не маємо, місяць у небі, рік у книзі, а день такий у нас, який і у вас, за це поцілуй у сраку нас!..
Підписали: народ України.


Мля как же без iPhona

Пятница, 09 Декабря 2011 г. 00:25 + в цитатник



Поиск сообщений в MaidenUA
Страницы: 173 ... 116 115 [114] 113 112 ..
.. 1 Календарь