-Музыка

 -Я - фотограф

my ukraine


1 фотографий

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в Adam_Ivan

 -Подписка по e-mail

 

 -Постоянные читатели

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 14.01.2008
Записей:
Комментариев:
Написано: 246

Всі хочуть кращого, але не всі його роБлять

Із випадково почутого

Вторник, 17 Мая 2011 г. 19:17 + в цитатник
В колонках играет - нічого
Хоч це і негарно, але я (цілком випадково, звісно) підслухав одну тел. розмову у маршрутці. Учора


- Алё, Фёдрич?
- Так, Янич.
- МВФ запитует, чы ты рахувать умеешь?
- Можу, канєшно, - один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять...
- А дали можешь?
- Можу й далі – валєт, дама, король, туз...


Метки:  

Twitter

Вторник, 17 Мая 2011 г. 17:22 + в цитатник
@Radist_A:

Оприлюднено текст урядових змін до Податкового кодексу щодо спрощ.системи і малого підприємництва http://t.co/KvxW86X

Прогноз погоди на майбутнє?

Вторник, 17 Мая 2011 г. 15:43 + в цитатник
В колонках играет - Marie Laforêt. Манчестер і Ліверпуль
Національне радіо відмовилось від прямих включень з Укргідрометцентру через те, що начальник відділу метеорологічних прогнозів розкритикувала ситуацію в країні в прямому ефіру.
Про це "Українській правді" повідомили джерела у Національній радіокомпанії.
Так, 12 травня під час прямого включення Людмила Савченко почала говорити про погоду зі слів про красу природи. Але потім заговорила про ситуацію в країні.
"Не можна залишатися байдужим до цієї краси, що доповнюються ніжними запахами бузку та конвалій, мелодійними трелями птахів. Часом здається, що такі чудові дні дарує нам природа як компенсацію за той безлад, беззаконня та несправедливість, що відбуваються в нашій країні", - сказала Савченко.
"Незрозуміло, як можна не любити цей райський куточок на землі, цю країну, український народ, щоб так знущатися з нього. Поки що нас пестить лише лагідне весняне сонечко. Воно і завтра зігріватиме теплом жителів усієї України – від сходу до заходу, від північних областей до Криму", - продовжила Савченко.
"І хоч погодні умови в цих регіонах часом бувають різні, та єдиний український народ і дай Боже, щоб нас ніколи і нікому не вдалося роз'єднати" – зазначила вона і далі заговорила про погоду.

Після цього ефіру було прийнято рішення випускати прогнози погоди виключно в текстовому режимі або ж в запису.
Прямих включень з Укргідрометцентру, як це практикувалося впродовж кількох десятків років, не буде, а начальник відділу метеорологічних прогнозів Укргідрометцентру Людмила Савченко усунена від ефіру.
Всі матеріали від Укргідрометцентру будуть попередньо прослуховуватися та редагуватися випусковими редакторами.





Людмила Савченко була готова до того, що Нацрадіо усуне її від прямих ефірів на радіо після її критичних слів щодо ситуації в країні.
Про це вона розповіла у коментарі "Українській правді" у вівторок.
"Я зробила те, що зробила. У мене був такий настрій, я так думала, це мої переконання. Вони не змінилися. Я сама думала, що більше виходити в ефір не буду", - сказала Савченко.
"Я розуміла, що для мене будуть наслідки і що можуть бути і далі", - додала вона.
"Однак я не хочу, щоб вони були для когось іншого. Це були мої думки. Але ж у мене є керівництво в Гідрометцентрі. Вони можуть по-іншому думати", - сказала Савченко.

Яким же буде прогноз на майбутнє?

Метки:  

Twitter

Вторник, 17 Мая 2011 г. 12:27 + в цитатник
@Radist_A:

Сьогодні вшануймо великого Жана Ґабена. Merci Monsieur GABIN! >>> http://adamnet.livejournal.com/97486.html

Главное чтобьі - Луценко сидел...

Понедельник, 16 Мая 2011 г. 13:40 + в цитатник




Луценко голодує. Чого домагається влада, утримуючи його за гратами, попри різке погіршення стану його здоров’я? Чим викликане обрання відверто неадекватного запобіжного заходу, що з неабиякою сталістю освячується судом? Вбрані в обладунок кремезні бійці в масках виглядають просто знущально поруч зі змарнілим в’язнем. Почесний ескорт спецназівців приставлено не до серійного вбивці і не до терориста міжнародного масштабу. Спецоперації з арешту й взяття під варту до суду був «удостоєний» не глава мафіозної сім’ї, не торговець зброєю, не наркобарон чи маніяк-гвалтівник. А людина, підозрювана в неправовому службовому покровительстві своєму водієві. Невідповідність інкримінованої (але ще не доведеної) провини і, по суті, вже застосовуваного покарання владу не бентежить. Але ця невідповідність мало бентежить і суспільство.
Хто конкретно і що саме не пробачив колишньому главі МВС? Борис Колесніков проваленої «справи про "Білого лебедя"? Рінат Ахметов появи БТР на його бізнес-подвір’ї? Чи сам Віктор Федорович неодноразових нагадувань про кримінальне минуле та численних жартів? Чи так це важливо. Тим більше що без санкції гаранта арешт Луценка був неможливий. Тим більше що практично ніхто з вельмож не приховував свого задоволення у зв’язку з поселенням Юрія Віталійовича на шконку.
Настільки ж очевидно, що чи не головним спонукальним моментом була помста. Помста за свій колишній страх. Помста за очікування репресій. Помста за Майдан. Помста за нібито вкрадену перемогу 2005-го. Луценко був чи не найпривабливішою мішенню для сатисфакції.
Якщо голодовка є жестом розпачу, то це свідчення того, що решту методів боротьби вичерпано. Якщо усвідомленим вчинком — то це доказ незвичайної волі й упевненості у своїй правоті.
Так чому ж земляки, співвітчизники, сучасники й одноплемінники, як сторонні, так і залучені в процес, легко відмовляють у повазі до вчинку, у вірі в невинуватість. У милосерді, нарешті?
До речі, окремі спєци у силових відомствах вважали Луценка найперспективнішим фігурантом. Мовляв, головне — знайти привід «зачинити». А там накопаємо, попресуємо. Чомусь не накопали. А спроби пресувати обернулися вчинком, який, вірю, в багатьох, пробудив повагу.
А може це тому, що він один з небагатьох, хто показав, що можна не боятися. Показав, як треба боротися. В епоху дефіциту вчинків, у період голодовки справедливості, це було особливо важливим.

Метки:  

Twitter

Пятница, 13 Мая 2011 г. 13:33 + в цитатник
@Radist_A:

Кіно від Могили у Раді http://www.pravda.com.ua/photo-video/2011/05/13/6193106/

Дещо про перемогу

Среда, 11 Мая 2011 г. 11:15 + в цитатник
Пізно увечері учора, знайомлячись з матеріалами львівських подій 9-го травня та реакцією на них, натрапив на один цікавий лінк "почему я не праздную день победьІ", який вивів мене на роздуми одного російського ветерана Михайла Шмульова з російської сибірської глибинки. Ця людина пройшла всю другу світову війну, починаючи з фінської кампанії і завершуючи її на Далекому Сході у війні проти Японії. А після всього цього - сповна пізнала всі "прєлєсті" лагерного буття. Тому ця людина має право судити.

Взагалі-то останнім часом святкові події навколо 9-го травня (особливо минулого року) дещо бентежили. Страшна свистопляска з ґеорґіївськими стрічками , пишні паради, реляції у медіа, "знамьона побєди", тощо - все це створювало деякий дисонанс у сприйнятті явища власне війни. А коли я кілька років назад витратив близько тижня щоби відшукати могилу свого діда, батька моєї мами, який пішов на війну влітку 41-го і загинув у лютому 43-го на Псковщині, мені довелось передивитись величезну кількість архівних матеріалів того часу. Дякувати військовому архіву у Подольську, котрий тонами викладає зараз документи того часу в інет. І мушу вам сказати, що після цього знайомства якось зовсім по-іншому сприймаюцця події тих часів. Не стандартно, не шаблонно.

Прочитавши статтю, лінк на яку я наводжу нижче, мені захотілось, щоб це стало відомим якомога більшому числу френдів і думаючих людей взагалі. Витратьте п'ять филин часу і прочитайте. Без жодних коментарів. Там все сказано.

Стаття М.Шмульова на сайті "Голоса Сибири"



Дякую.

Метки:  

До роботи, громадяне!

Вторник, 10 Мая 2011 г. 10:06 + в цитатник


Уряд заклікає!

Метки:  

Лучезарний князь поведи нас в грязь?

Среда, 20 Апреля 2011 г. 16:56 + в цитатник
Однокласник Януковича якийсь Володимир Довцов написав вірш про нього, назвавши президента "нашим лучезарным Виктором", а його опонентів - "мразью".

Свій "непересічний" вірш автор зачитав на державному телебаченні, повідомляє "ТСН".





"Виктор, ты – свет наш и знамя. С тобой мы пойдем на врагов!
Веру принес ты народу. Счастье, свободу и кров.
Виктор ты наш лучезарный! Светоч, надежда, любовь!
Действуй, командуй, веди нас, на подавленье врагов!"

Далі однокласник президента уточнює, що ті, проти кого він збирається іти під проводом Януковича, – "желтая мразь".

"Тучи рассеются, знаю! Светлая жизнь к нам придет.
Все твои недруги злые, вся эта желтая мразь,
Сгинет она в одночасье. И да придет благодать!
Светлая жизнь наступает. Благая весть впереди.
Действуй, командуй, веди нас – на подавленье той тьмы!" - блЯгає Януковича його однокашник.

Дай нам, Боже, сили, мудрості і, як кажуть, "лучєзарності"...

Метки:  

Наша Краща

Вторник, 19 Апреля 2011 г. 10:38 + в цитатник
Макєєвскіє мужикі настолько сурови, что імєют даже собствєнноє мненіє.
А уж как оні імєют чужоє!..


























Все за лопату, таварищи!

Суббота, 16 Апреля 2011 г. 19:11 + в цитатник


Почему забыты традиционные украинские ценности: не надо скулить, надо брать лопату и кормить свою семью?

(с) справжня людЬІна

до мене тут даходять різні чуткі,
что всякі нєсвідомі елємєнти
незадаволені турботай чуткой
від уряда, а також президента


не трєба нить і тяжело зітхати,
згадайтє ви традіциї народа -
берітє граблі, тяпкі і лопати
і всі ідіть в сади і агароди

посійтє грєчку, жито і пшеніцу,
сажайтє сліви, яблоні і груші,
свінєй держитє і домашню птіцу -
работать нада, а нє бить баклуши

паліть в пєчі каровячим навозом,
житло свайо асвітлюйтє лучіной,
а не сумуйтє і не лийтє сльози
бєз уважитєльной на то прічіни

у нас вєдь рівень жизні возрастає
і вообщє в країні всьо піздато,
а єслі вдруг чєгото не хватає -
так в цьом канєшно юля віновата

(с)від френда diversey-ua

Дещо про інвестиційні дива

Среда, 13 Апреля 2011 г. 11:15 + в цитатник


як можна заробляти більше, ніж дванадцять мільйонів на місяць перебуваючи все своє (не надто довге поки що) життя на держслужбі? нехай навіть у вигляді роялті та зростання курсу акцій. Акціям теж потрібно управляти - кажу як людина, обізнана з предметом. далеко не всі вони зростають однаково, а курс деяких з них навіть навпаки - падає. Їх не можна купити і забути про цю купівлю. Хіба тільки,якщо вже дуже пощастить з обраними підприємствами. як у випадку з супер-мега-ультрадоходною компанією "Оскаро Інвестментс" (Кіпр)

Мабуть саме такі, винятково успішні люди, і сидять в кріслах глави адміністрації президента та віце-прем'єрів.

Хочецця порадити їм ще зіграти в лотерею. виграють напевно. без варіантів.

Як казав один герой: "З таким щастям - і на волі?!"

Обговорення також доступне ТУТ>>>

Голова НБУ розколовся нарешті про свої заробітки?

Пятница, 01 Апреля 2011 г. 17:36 + в цитатник
Податкова запостила повідомлення, у котрому йде мова про наступне:

"Нещодавно податкову інспекцію одного з районів Києва відвідав громадянин, який отримав істотні іноземні доходи і не забув про свого конституційного обов'язку".

За сучасної історії тільки одному вундеркінду на прізвище гАрбузов вдавалось заробити такі бабки.

Київ,
01.04.2011

Метки:  

Інший Челсі. Інший світ

Четверг, 31 Марта 2011 г. 14:42 + в цитатник




Учора подивився фільм. Про це, власне, і читайте нижче.

THE OTHER CHELSEA

У наші дні справжньому мільярдерові повинен належати футбольний клуб. Російський олігарх купив англійський клуб “Челсі”, а український мільярдер Ахметов влив багато мільйонів у своє хобі – у ФК “Шахтар” (Донецьк). Він побудував стадіон за 250 млн. доларів, де пройде один з напівфіналів Чемпіонату Європи з футболу 2012 року, і який повинен стати гідним місцем для домашніх ігор «Шахтаря» у Лізі Чемпіонів.

Це фільм про фанатів ФК “Шахтар”. Шахтар Саша (55) сидить серед звичайних людей на трибунах, у той час як політик і бізнесмен Коля (30) підноситься високо над його головою на VIP трибуні. Обидва вони є свідками прориву Шахтаря на міжднародний рівень протягом розіграшу Кубку УЄФА 2009 року, коли "Шахтар" виграє один за одним матчі, перемагаючи такі кращі команди, як Олімпік (Марсель) і Тоттенхем Хотспур.Обидва герої їдуть на фінал Кубку УЄФА до Стамбулу – поїздка Саші займає 40 годин автобусом, у той час як Коля летить спеціальним чартерним рейсом разом з іншими бізнесменами і політиками. Режисер використовує історію про успіх клубу, щоб виявити зв'язки між політикою, бізнесом і спортом, і показати той соціальний і політичний спад, який принесла з собою нова еліта. Згідно з думкою Колі, перемоги “Шахтаря” в інтересах його політичної партії, Партії Регіонів, яка є «про-російською» і регулярно набирає більше 90% голосів у Донецьку.

Весь східний регіон, вугільний басейн Донбасу, традиційно є бастіоном «про-російської» партії. Багато людей проголосували б за з'єднання з Росією, адже найбільше вони боятися українських націоналістів. Тим не менше, Саша і його колеги вважають, що лідери Партії Регіонів не менш кримінальні, ніж будь-які інші українські політики, але, на їхню думку, вони можуть “розібратися” з іншими бандитами і захистити інтереси російськомовного населення.

Коля – місцевий донецький політик і він розуміє, як спритно використати ці загальні настрої у регіоні у своїх інтересах. За допомогою популістських виступів на місцевому та національному телебаченні він намагається переконати Схід продовжувати голосувати за Партію Регіонів. Він звинувачує членів прозахідної партії «помаранчевих» у націоналізмі і порівнює їх з фашистами. Йому ледве за 30 і він став вже мільйонером за рахунок угод з нерухомістю. Він володіє значною владою, будучи обраним головою міської Ради. Його ставлення до «Шахтаря» ґрунтується на місцевому патріотизмі. Не будучи футбольним фанатом, він знає, що клуб важливий для престижу регіону і, отже, його партії. Отримати доступ до VIP-трибуни на стадіоні “Шахтаря” означає наблизитися до тих, хто має політичну владу у країні. На VIP-трибуні – президент клубу Ахметов, сам депутат Верховної Ради від Партії Регіонів, і його друг, нинішній президент Янукович, разом святкують кожну перемогу «Шахтаря».

Життя в Сашкової шахти "Путилівська" нелегке. Ні приватні, ні державні інвестори не хочуть вкладати гроші в застарілу шахту. Потенційні інвестори регулярно з'являються, але працівники не дуже вірять в те, що вони щиро хочуть поліпшити умови праці. Незважаючи ні на що, колеги Сашка, Валік і Степанович, переживають хороші часи. Вони звикли робити найкраще з того, що у них є і насолоджуватися життям всупереч дуже маленьким зарплатам і небезпечній роботі. Шахтарі критично ставляться до нової еліти у їхній країні. Саша і його колеги сумують за радянськими часами і намагаються порозумітися з новим капіталізмом. Як би там не було, той факт, що олігарх Ахметов патріот і вкладає гроші в команду його рідного міста, а не у велику іноземну команду дуже багато важить для них.

Фільм доволі іронічно розповідає історію про ці суперечливі світи: швидкого підйому і неспинного розпаду. Дві сторони пострадянського суспільства, які зустрічаються на футбольному стадіоні, формують колоритне соціальне середовище, і які формально поєднані почуттям причетності до сильної Росії більше, ніж до західного світу. Люди знають, що їхні лідери популісти, корумповані, а іноді кримінальні елементи. Але поки вибір складається тільки з Партії Регіонів і "помаранчевих", у східній Україні люди будуть голосувати за Партію Регіонів – глухий кут, від якого страждає вся країна і через який перебуває під контролем “влади еліти”.

Переглянути фільм можна ТУТ>>>

Метки:  

«Глаза его были пусты...»

Понедельник, 14 Марта 2011 г. 12:05 + в цитатник
Учора з великим задоволенням подивився по "Ентер-фільму" фільм своєї молодості "АССА". Дуже багато усього такого приємного було пов'язано і з фільмом і тією радянською Ялтою...

А ввечері ненароком послухав фрагмент інтерв'ю одного «пожилого уставшего человека» і прем'єра за сумісницвом про те як «жить стало легче, жить стало веселее» (ц). І відразу згадалась одна пісня Б.Грєбєнщікова з «АССИ»:

" Сползает по крыше старик Козлодоев"


Метки:  

Густав Водічка з країни замріяних ангелів

Пятница, 11 Марта 2011 г. 11:29 + в цитатник


Густав Водічка – псевдонім письменника, публіциста, історика та громадського діяча Юрія Топчія.

Густав Водічка створює яскраві твори в малій літературній формі. Його стиль захоплює з першої фрази. Від його есе щемить серце і дзвенить душа. Його хочеться цитувати. Він пише Правду. Про себе, долю Батьківщини, про політику.

Майстер іронічного жанру, автор нашумілої книги «Родина дремлющих ангелов», Густав Водічка – неординарний, харизматичний і по-захоплюючому цікавий.

Густава Водічку можна назвати іронофілософом. Слово колюче, але визначення точне. У кожному, навіть найбільш стислому, творі історика, письменника, публіциста неодмінно квартирує як іронічне, так і філософське. Причому іронія у виконанні Водічки неодмінно несе чіткий філософський відбиток, а його філософія завжди витончено іронічна. Автор іскристої «Землі замріяних янголів» і щемливих «Записок спадкоємця» наділений даром подавати глибоку мудрість у доступній формі і перетворювати літературну провокацію в майже богоугодне заняття. Його знамените «Україна — це капище незворушних мудреців. Наш головний релігійний ритуал — уперте очікування безплатного дива» вже стало народною мудрістю. Твори Водічки вишукані за формою й викличні за змістом, чим вигідно відрізняються від безлічі монотонних та конформістських текстів.

Пропоную познайомитись з його есе особисто і ви зрозумієте, що це варте уваги)))

Метки:  

Дещо за мотивами численних підбиттів підсумків

Среда, 02 Марта 2011 г. 11:13 + в цитатник
В колонках играет - злість
Навчитися загинути життям боягузливих простіше, ніж зважитися жити життям хоробрих.

Але ми боїмося. Генетичний страх, тавро минулого. Минулого, яке було настільки невеликодушне до цього народу, настільки безжальне до цієї землі.

Ми живемо у міжсвітті. У землянці. Між лячною передовою наших несвідомих страхів і спокійним тилом наших безглуздих надій. Між рвійною ненавистю до них і туманною надією на них же. Споглядаючи на арабські бунти, ми заздримо. І здригаємося. Наш гнів ми переносимо на ближніх, усе ще боячись гніву вищих за рангом. Наш гнів накопичується і, звиваючись, б’ється об стіни кухонь, по-дурному плутається в павутинні Інтернету.

Ми боїмося. Боїмося признатися, що ми відважніші, ніж нам здається. Що ми ближчі одне до одного, ніж здається їм. І немає поруч нікого, хто, як Василь Липківський, зміг би сказати, не озираючись на катів: «Не бійтеся...».

Ми мусимо перебороти свій страх раніше, ніж ненависть ззовні грубо й зримо ввірветься в наші затишні й затхлі комірчини. Бо тоді не залишиться місця ані для страхів, ані для сподівань.

(c) C.Paxмaнiн

Вєліколєпная четвьорка: пачуйю кожнаго...

Пятница, 25 Февраля 2011 г. 18:17 + в цитатник
На Банковій відбулася зустріч чотирьох президентів Януковича, Кравчука, Кучми і Ющенка.

Янукович буцімто обговорив зі своїми попередниками питання сьогодення і майбутнього Української держави.

Досі президенти України ніколи не збиралися всі разом.







На круги своя...

За круглим столом, на м’яких унітазах
Минулого привиди зібралися разом –
Знімати проблеми не знявши штанів,
Убогії лідери з душами кротів.

Брехали, крутили, дурили людей
Кишені набили на свій чорний день,
А потім набравшись нахабства сповна
Вернули кучмізм на круги своя!

Метки:  

Вєліколєпная четвьорка...

Пятница, 25 Февраля 2011 г. 18:14 + в цитатник
На Банковій відбулася зустріч чотирьох президентів Януковича, Кравчука, Кучми і Ющенка.

Янукович буцімто обговорив зі своїми попередниками питання сьогодення і майбутнього Української держави.

Досі президенти України ніколи не збиралися всі разом.







На круги своя...

За круглим столом, на м’яких унітазах
Минулого привиди зібралися разом –
Знімати проблеми не знявши штанів,
Убогії лідери з душами кротів

Брехали, крутили, дурили людей
Кишені набили на свій чорний день,
А потім набравшись нахабства сповна
Вернули кучмізм на круги своя!

На річницю інавгурації

Четверг, 24 Февраля 2011 г. 21:10 + в цитатник




Недавно у Давосі, де Віктор Федорович, звітуючи про зростання інвестиційної привабливості країни (1.6 мільярда доларів за рік), говорив буквально наступне: «Я запрошую вас, шановні панове інвестори, в Україну на український борщ». І додав, що: приїжджати краще навесні, коли «розцвітають каштани і роздягаються жінки»..

Все виглядає просто чудово.

А тепер – замальовка з натури.

Один мій знайомий юрист місяців зо два був у відрядженні у Лондоні, де його клієнт оформляв кредит для свого бізнесу.

Пару місяців тому він поїхав до Лондона – одержувати черговий кредит для розвитку бізнесу. Імениті банкіри Туманного Альбіону (у середовищі яких він, треба віддати належне, користується авторитетом) сказали:

– Тобі, друже, будь-який кредит, будь-які можливості. Але ось державі Україні – ні-ні.
– Чому?! – Вигукнув, ображений у патріотичних почуттях.
– Тому, що ви – Ангола в центрі Європи!

Що це значить? Розберемося докладніше.

Ангола – африканська республіка, яка десятиліттями борсаєцця у вирі громадянських конфліктів. А ворогуючі клани борються між собою за доступ до ресурсів – нафти, алмазів, золота, фосфатів, бокситів, урану, міді. В основному, звичайно, за нафту, експорт якої становить 85% ВВП країни.

Для цього клани наймають то одну, то інше озброєне угрупування. У підсумку, ресурси ніхто толком не контролює, режими змінюють один одного, як дама – рукавички, населення животіє за межею бідності, гинучи з голоду і епідемій, війна не припиняєцця...

Регулятори цивілізованого суспільства в Анголі не працюють. Перш за все – право. Правового поля в африканській республіці просто не існує.

І якщо в цілому, порівняння України з Анголою – досить образне і розмите, то з цієї точки зору, на жаль – гранично точне.

Найбільше єднає Україну й цю частину Африки крайня корумпованість та неефективність влади, нездатність здійснювати реформи. Зі зростанням ВВП України у 2010 році на рівні 4,1% (проти 7% в країнах, що розвиваються), Україна рухається не у «велику двадцятку», як заявив президент, а до двадцятки африканських держав.

Взагалі порівняння з африканською країною досить символічне: досить подивитись на досвід африканських Тунісу і Єгипту. Після єгипетських і туніських подій згадка про цей континент взагалі викликає закономірну гримасу на обличчях можновладців. Ще б пак, «зруйновано стабільність».

Скажіть, чи піде стратегічний інвестор в країну із зруйнованою правовою системою? Навіть коли там роздягаюцця жінки і цвітуть каштани. До кого – в разі утиску, його, інвестора, прав – апелювати? До податкової, суду, до вищих чинів? У кого просити захисту, від кого отримувати гарантії? Отож…

* * *

P.S. Так от, отой мій знайомий юрист є партнером однієї з великих міжнародної компанії що має офіси по всьому світу, перед новим роком поїхав у закордонну відпустку, та так і не повернувся. Пише у «Фейсбуці»: «попрацюю у наших штаб-квартирах в інших країнах – там роботи вистачає, а вдома її зараз немає. Вдома юристи не потрібні».

І він має рацію: у країні деградованого права юристи не потрібні. Їм тут просто немає чим займатися. А носити чемодани може кожний, диплом юриста при цьому мати не обов’язково.

У Системи свої регулятори ручного режиму. У тому числі – у питаннях правосуддя.

Що цьому протиставити? Рецепт був виписаний відразу після другого туру президентських виборів: «Найкращий спосіб позбутися від Януковича – зробити його Президентом. Відсидить срок – і на пенсію!»

Одна п'ята терміну вже минула…

Метки:  

Про свободу і сваволю

Четверг, 24 Февраля 2011 г. 12:33 + в цитатник
«Що хочу, те й роблю!» – це бєспрєдєл.
«Чого не хочу, того і не роблю!» – це свобода.

Метки:  

Цитата дня

Среда, 23 Февраля 2011 г. 11:29 + в цитатник
...Если в камере вонь или нет никому житья от воровства, или поют грязные песни, то виноваты в этом все, то есть никто.
(с) А.П. Чехов. Остров Сахалин (Из путевых заметок). М., изд. ред. журнала «Русская мысль», 1895

Zhlobstvo.ua

Пятница, 18 Февраля 2011 г. 13:18 + в цитатник
Усе через них. Хоч би як ти від них, гадів, дистанціювався, хоч би як намагався про них не думати і не звертати на них уваги, нічого не виходить. Вилізуть казна звідки, нагрубіянять, дихнуть часниково¬цибульнопивним перегаром. Закричать на вухо, заіржуть як коні, відтопчуть ноги. Обгидять ліфти, обплюють під’їзди, накидають недопалків. Обдурять, скривдять нізащо, обпаскудять усе, до чого тільки торкнуцця. Спотворять твоє улюблене рідне місто, із м’ясом вирвавши пам’ять про твоє дитинство. Спробують каструвати твій мозок, заповнивши практично весь медіапростір силіконовоколагеновими профурами, які мріють лише про труси від Версаче, щоденний мейкап за сто п’ятдесят баксів і чувака, котрий за все це платитиме. «Бабло — це все!!!» — кричать вони звідусіль. І ім’я їм — легіон...

Бувають моменти, коли особливо гостро відчуваєш, що твоя країна справді збожеволіла. Відбуваєцця це в ті разюче-пронизливі моменти, коли упритул наражаєшся на жлобів, натикаєшся на продукти їхньої життєдіяльності. А вони — і жлоби, і ці самі продукти — скрізь: у телевізорі, у метро, у ЖЕКу, у податковій, у джипі, що нахабно їде на червоне світло, а потім паркуєцця на газоні. І що найжахливіше — у найвищих кабінетах. Це вони — боягузливі, невиховані, обмежені, але водночас безмежно нахабні, безпринципні, ладні йти по трупах і неймовірно захланні люди — створили клітку, в якій ми живемо, і підтримують у ній свій порядок. Зробили відкоти, хабарництво і відмивання грошей нормою життя. Перетворили поняття порядності, честі, справедливості і гідності на лайливі слова. Зробили так, що своєю головою, хай якою світлою вона буде, людина ніколи не заробить і сотої частини того, скільки жлоб може вкрасти.

Але як може бути, коли у суспільстві атрофована освіта, стан фізичного і психічного здоров’я людей викликає серйозну тривогу, оточуюче довкілля і умови життя погіршуюцця з кожним днем, а рівень культури перестав вважатися рівнем взагалі, якась частина цього суспільства продовжує цю жлобську систему і кріпить її кожного божого дня?!

А ще нам кожного дня промивають мізки: реформи, рехворми, рехворми

Зрозуміло, що викладеним вище я нікому не відкриваю Америки. Можливо, уже слід, як каже один мій знайомий, спокійніше реагувати на подібні речі. Але не виходить. Не виходить не заводитися, котрий рік слухаючи, м’яко кажучи, лукаві звіти про пророблені великі справи, не з чуток знаючи, наскільки насправді все безрадісно. Не виходить не дратуватися, бачачи абсолютно непрофесійних людей, чия мета — зробити все можливе, аби і завтра їсти свій хліб із маслом та ікрою. Людей, котрі ніколи не висунуцця з «шаленою» ідеєю, здатною поліпшити «вже сьогодні» не тільки їхнє життя і життя їхніх хазяїв, а й наше з вами. Людей, котрі працюють у цій довбаній системі і навіть не думають хоч щось змінити. Втім, якби вони були іншими, хіба були б її гвинтиками?

Де і коли, у якій системі вся вертикаль заточуєцця під одну особу (фараона?!), органи влади позбавляюцця власне самої влади, юрбу вищих чиновників женуть як стадо баранів на забій, а вони як закінчені ідіоти волають «слава!»? А у нашій клітці це звецця адміністративною реформою. Як можна попрати засади правової і судової системи на користь абсолютизації владних повноважень купки осіб і зробити це за рахунок знищення справедливості і незалежності правових інституцій? Легко. Якщо назвати це конституційною і судовою реформою.

За яких умов треба існувати, щоби дожитись до того, що підприємці та письменники перетворилися у представників, яких стали небезпечними y державі? А до цього влада прославилася тим, що переслідували журналістів, істориків, опозиційних політиків, а також скептично налаштованих по відношенню до керівництва країни блогерів(!!!) і правозахисників.

Дратує ще й те, що вся ця їхня «державна» діяльність припудрена солодкавою риторикою, яка давним-давно набила оскому. Ой як вони люблять велемовно розводитися про душу нашого великого народу, його драматичну історію, багатющу спадщину, величезний потенціал (це — взагалі хіт номер один усіх часів і народів, після «Мурки» звісно), давні традиції, про те, як усе це треба оберігати і плекати... Ах, краса!.. Ах, «садок вишневий коло хати»!.. Хоча «садки» ці давно повирубовувані, покалічені і нікому непотрібні стоять...

Та й яке нашим «естетам» до них може бути діло? Навіщо їм перейматися стародавніми замками, на яких нормальні держави заробляють мільйони? Навіщо їм якісь готелі? Торгово-офісні центри — ось живі і «швидкі» гроші! Навіщо піднімати курорти, коли можна забудувати їх своїми дачами? Навіщо лобіювати закони, виконання яких могло б за якихось років п’ятнадцять-двадцять зробити країну новим «туристичним тигром»? Що їм до того, що Україна справді могла б здивувати весь світ своєю красою, гостинністю та унікальністю?.. «Україну мають таланти»

Для чого їм мова і історія, коли бабло і без цього косицця?

Повірте: мрію про те, щоб, скажімо, через рік мені довелося б публічно покаятися у своєму лихослів’ї (але не на прийомі у слідчого прокуратури звісно) і перепросити за все написане. Та тільки навряд чи доведецця. Не перепросять і вони. Не на те вчилися. Чи, все таки, не вчилися?

А може і нам самим слід задуматись: хто ми є?

Метки:  

Гідність

Среда, 09 Февраля 2011 г. 12:31 + в цитатник
Загальна декларація прав людини визнає людську гідність власне за основу усіх прав людини, ставить за первинну і основоположною базу в ієрархії прав людини, щодо якої решта прав, зокрема, на життя, на справедливий суд, є похідними

...визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.

Людина перестає бути людиною, коли втрачає свою гідність.
Реалізація інших прав та і самого життя взагалі, втрачає для неї будь-який сенс.
Для справжньої людини втрата людської гідності є більшою втратою, ніж втрата життя.


ІМХО.

Метки:  

Про проблему України

Понедельник, 07 Февраля 2011 г. 19:48 + в цитатник
«Главная проблема Украины в том, что это страна женщин-сверхчеловеков и мужчин-недочеловеков»

Андрій Окара

Метки:  

Тепер про Голодомор не обов'язково...

Вторник, 01 Февраля 2011 г. 19:24 + в цитатник


У новому шкільному підручнику з української літератури для учнів 11-х класів роман Василя Барки «Жовтий князь», що оповідає про Голодомор в Україні, рекомендований лише для додаткового самостійного читання, пишуть «Коментарі».

Між тим, в підручнику з'явився розділ «Українська російськомовна поезія», в рамках якого школярі познайомляться з творчістю Миколи Ушакова, Бориса Чичибабіна, Леоніда Вишеславського і Леоніда Кисельова.

Крім того, школярі і далі будуть продовжувати вивчати творчість Івана Драча, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, незважаючи на те, що ще в червні міністр освіти Дмитро Табачник заявляв про намір урізати курс української літератури.

Тоді чиновник заявив, що в курсі української літератури будуть представлені більше письменники-класики, на яких ґрунтувалася висока духовна література початку XIX - XX століття.

Між тим, за наявною інформацією, деякі фахівці пропонували включити у шкільну програму твори, в яких головна дія розгорталося в минулому столітті в Україну. Зокрема, мова йшла про роман Миколи Островського «Як гартувалася сталь» і романі «Біла гвардія» Михайла Булгакова. Проте ці ініціативи не знайшли підтримки.

Необхідність створення нового підручника продиктована переходом українського середньої освіти з 12-річною на 11-річну систему.

«Жовтого князя» Барки сам прочитав лише позаминулого року завдяки своїй дочці. Дуже сильна штука, від якої агентів «Русского мира» має корчити як чортів від ладану. Тому «жовтий князь» української культури та освіти Табачник і прибрав цей твір...

А в тому, що додали Вишеславського, Чичибабіна та Кисельова, нічого поганого не бачу. Хороші поети. Кисельов, до речі, починав як російськомовний, але потім свідомо став переходити на українську.

Метки:  

Хто б уже нарешті увімкнув...

Пятница, 28 Января 2011 г. 21:15 + в цитатник
З президентом Ялинковичем під час виступу в Давосі на українському ланчі трапився черговий конфуз. Майже за Фройдом: «Умыкни Україну...»
Янукович не зміг вимовити гасло промо-кампанії України до Євро-2012, яка демонструється на світових телеканалах - «Увімкни Україну» .
Він читав свій виступ з папірця та розповідав про збільшення іноземних інвестицій до України після його приходу до влади.





Останню його репліку про жінок ведуча ланчу журналістка Христя Фрилянд сприйняла як неполіткоректну.
«Політична коректність ще не досягнула України, але все одно було чудово почути про красу українських жінок», - сказала Фрилянд.

Господи, увімкни Україну нарешті!..

Метки:  

Із народного інтернету

Четверг, 27 Января 2011 г. 11:29 + в цитатник
– Не подскажете адрес электронной почты президента Украины?
– Записывайте: "Yanukovich, собака, Украины, точка, net"

Метки:  

Про чистоту [намірів]

Вторник, 25 Января 2011 г. 18:32 + в цитатник


На центральному житомирському ринку, в одній з яток з килимами й покриттям для підлоги, продають килимок із зображенням президента Януковича. Про це повідомляє міський сайт Житомира.
Килимок розміром 50 на 80 см виготовлений у Хмельницькому.
Продавець розповів, що цей килимок не продається, а є «фірмовою фішкою» його торговельного місця.
За його словами, покупці, які бачать зображення Януковича, часто висловлюють свою думку із приводу нинішньої влади.
Коли б і довелося його продати, то він зробив би це не дешевше, ніж за 10 тис. гривень, оскільки його закупівельна ціна набагато вища, ніж у інших килимків подібного розміру, відзначив він.

Чистота – запорука здоров'я!

Метки:  

Про модифікацію значень

Понедельник, 24 Января 2011 г. 11:19 + в цитатник
З нагоди Дня Соборності України президент вирішив традиційно засвітись перед народом на рекламоносіях. Але якісь невідомі і несвідомі представники цього народу позбиткувались над рекламоносіями і заклеїли дві букви на оригіналі привітання президента Віктора Януковича. Від чого це привітання кардинально змінило своє значення і набуло нового сенсу.

Про це спочатку говорили люди, а тепер повідомляють і інтернет-сайти.

На лайтбоксах, розміщених наприклад на Хрещатику, привітання президента "одна країна - єдиний народ" модифікували на "одна країна - єдиний урод".


Метки:  

«Кореспондент» жжот!

Пятница, 21 Января 2011 г. 22:04 + в цитатник


Підприємці та письменники влилися в довгий список професій, представники яких всього за рік стали небезпечними в Україні. До цього влада прославилися тим, що переслідували журналістів, істориків, опозиційних політиків, скептично налаштованих по відношенню до керівництва країни блогерів і правозахисників. Іншими словами, всіх інакомислячих, пише у свіжому випуску журналу «Кореспондент»

No commetns...

Метки:  

Погляд на існуючі проблеми суспільного розвитку

Среда, 19 Января 2011 г. 12:48 + в цитатник
Подібні вони до того, хто запалив вогонь, а коли він освітив усе, що навкруги нього, Аллах забрав їхнє світло і залишив їх у темряві...
Коран 2.16(17)


Стародавнє китайське прокляття каже: «Бодай тобі жити в епоху змін!». Ми ж, самі того не бажаючи, живемо саме у такий час, та ще й в умовах різноманітних перманентних криз.

Соціальні науки разом з філософами доводять, що крах одних держав і піднесення інших у переважній більшості випадків пов’язані не зі зміною правлячих режимів, війнами і природними катаклізмами, а зі зміною суспільних цінностей, суспільної свідомості.

Погодьтесь, що весь нетривалий період української незалежності є саме таким критичним періодом. Протягом останніх двадцяти років суспільна свідомість зазнавала найрадикальніших змін. В основі таких радикальних знаходяцця три головні чинники:

1) перманентний нігілізм як психологічна основа трансформації суспільної свідомості;

2) постійні маніпуляція людською свідомістю як норма суспільного життя;

3) філософія маркетингу як творець цінностей т.зв. суспільства споживання (consumer society).

Перманентний нігілізм розчищає простір суспільної свідомості для формування нових цінностей. Але проблема полягає у тому, що високі й, звісно, доволі непрості для суспільного сприйняття цінності дуже вразливі, їх ментальне сприйняття вимагає певних зусиль і тому їх легко зруйнувати, а прості, примітивні, як бур’яни, здатні рости практично на будь-якому ґрунті і у будь-якій голові. А коли ця голова є доволі темною як родючі українські чорноземи, то з проростанням у бур’янів жодних проблем не виникає.

Перманентний нігілізм, на відміну від нігілізму радикального, якраз і створює у суспільній свідомості таке сприятливе для проростання ціннісних бур’янів психологічне середовище. Радикальний же нігілізм — це не просто заперечення цінностей, а їх повне, абсолютне знищення, ґрунт, що очищається не оранкою, а розпеченою вулканічною лавою.
Свідомість українського суспільства, починаючи з останніх років існування СРСР і донині, включаючи всі роки української незалежності, піддавалася і продовжує піддаватись перманентному нігілізму.

Спочатку було заперечення радянських цінностей. З кінця вісімдесятих минулого століття народ жив у середовищі, коли ідеали соціалізму виявилися брехнею, державу було визнано тоталітарною, шлях до комунізму — тупиковим. Та головне, що радянське суспільство відчуло себе зрадженим і ошуканим своєю політичною елітою. Відповідно цінності, декларовані КПРС, це суспільство відкинуло як суцільну брехню й лицемірство. Як наслідок, Радянський Союз розвалився, а Україна несподівано для її населення стала незалежною державою.

На початку дев’яностих років на зміну відкинутим цінностям у доволі переораній свідомості українців почали проростати нові — ліберальні цінності: свобода вибору, свобода совісті, багатопартійність, демократія, ринкова економіка з її вільною конкуренцією. Не минуло і трьох років з часу здобуття Україною незалежності, як країна потонула у тотальних злиднях та бандитизмі. Минуло ще пару років і українське суспільство, обдурене сертифікатною приватизацією, так і не усвідомивши ані ліберальних цінностей, ані принципів функціонування ринкової економіки (те, що було створено, можна назвати скоріше неандертальським капіталізмом), відкинуло у своїй свідомості так звані ліберальні цінності.

Наступне десятиліття, починаючи з середини дев’яностих по 2004 рік, можна охарактеризувати як період соціальної апатії. Старі цінності викорчували, а нові, незрозумілі, перекручені й оббрехані, захиріли у виниклій пустелі суспільної свідомості. Як казав Фрідріх Ніцше: «Немає мети. Немає відповіді на запитання «навіщо?». З телеекранів влада торохтіла про захист демократичних свобод, права громадян, соціально орієнтовану ринкову економіку і якусь стабільність. А на вулицях, як і раніше, гриміли перестрілки, країну накрили корупція, наркоманія, проституція та дитячий алкоголізм. Вільна конкуренція залишилася тільки на рівні дрібних торгівців і комерційних кіосків, а золотим правилом великого бізнесу стали: «Якщо не їси ти, отже — їдять тебе!» або «Платять лише лохи».

Апатія неминуче мала призвести до нового прояву нігілізму. І у 2004 р. значна частина суспільства таку цінність, як стабільність, переоцінила, і їй на зміну прийшла цінність «рук, які нічого не крали». Та не минуло й року, як з’ясувалося, що у тих, у кого «руки нічого не крали», — ті самі руки також нічого не робили, а голови нічого не думали. Тому слабкі паростки таких високих цінностей, як чесність і порядність, швидко захиріли. Суспільство вкотре відчуло себе зрадженим, ошуканим і, як наслідок, розчарованим. І знову жодна висока цінність не опанувала його свідомість. Часи апатії повернулися.

Перманентний український нігілізм, так і не набравши якоїсь радикальної форми, являє собою процес хронічного заперечення або навіть відторгнення вищих цінностей, що періодично проростають, у їхньому зародку. Українське суспільство за роки незалежності так і не змогло створити нові вищі цінності, залишаючи свою свідомість відкритою і доступною для заповнення її примітивними цінностями-бур’янами.

Будь-яка суспільна, зокрема економічна, політична чи правова діяльність для високоморальних людей втратила сенс, бо вона — це творчість, а суспільних цілей і цінностей для такої творчості немає. Українське суспільство в сенсі вищих цінностей опинилося віч-на-віч з «Великим ніщо». Процес еволюції суспільної свідомості з перших років незалежності пішов у напрямку аксіологічної дегенерації, спрощення цінностей і духовного песимізму.

Проте неправильно думати, що коли у свідомості українського суспільства не проросло жодної нової високої благородної цінності, яка об’єднала б його в єдину націю, то ця свідомість залишається порожньою. Ні! Якщо благодатний український чорнозем суспільної свідомості за останні двадцять років не зміг народити жодної великої ідеї, жодного могутнього дуба, то це порожнє місце відразу захопили цінності-паразити. Така собі аксіологічна омела.

Перманентний нігілізм постійно очищав поле суспільної свідомості від високих культур, поки дрібні й незначні, але легкі для сприйняття цінності суспільства споживання (consumer society), породженого філософією маркетингу, повністю не заполонили поле людської свідомості. Причому так щільно, що, можливо, вже жодне культурне зерно на ньому не проросте.

Другий важливий чинник — постійна маніпуляція людською свідомістю як природна (моральна) норма суспільного життя.

Однією з найважливіших властивостей суспільства споживання є висока податливість до навіюванню внаслідок постійного «очищення» свідомості у процесі перманентного нігілізму відносно будь-яких вищих цінностей.
Завдяки перманентному нігілізму, українське суспільство з перших років незалежності перебуває у стані вичікування, що полегшує будь-яке навіювання.

Навіюванню важко піддаються індивіди в ізоляції. Проте психологічною наукою доведено, що зовсім інакше поводиться психологічна маса й окрема людина, яка опинилася в ній. Свідома особистість зникає, тобто її почуття, ідеї, цінності отримують той самий вектор, що й в інших членів маси, вони стають частиною «колективної душі». У попередні періоди історії для формування психологічної маси однією з найважливіших умов було зосередження людей в одному місці й в один і той же час. Проте нині, завдяки широкому розвиткові комунікаційних технологій, у цьому зовсім відпала потреба, і формування психологічної маси легко здійснюється за допомогою екранів телевізорів, моніторів комп’ютерів, радіо, преси тощо. Якщо ізольованому у себе вдома індивідові щодня з екрана телевізора показувати, що це хочуть усі, й усі, в кого це є, щасливі, то й він рано чи пізно почне хотіти й, відповідно, діяти в потрібному напрямку. Звичайно, коли індивід отримує це, він може розчаруватися, але йому відразу запропонують щось новеньке, досконаліше.

Маніпуляція свідомістю відбувається скрізь: на телеекранах, на сторінках газет і часописів, у розважальних центрах, на стадіонах, у релігійних організаціях, на «зіркових» концертах і тусовках.
Важливо тільки одне: щоб кожна людина щиро вірила в ілюзію як абсолютну істину, що всі її бажання — віддзеркалення її власної індивідуальної природи, а не створювані чи привнесені ззовні. Щоб вона навіть не посміла замислюватися про якісь маніпуляції.

Перебування у постійному очікуванні кращого життя виробило в українського суспільства надзвичайну піддатливість до навіювання. Хоч би яку нейтральну позицію займав простий українець щодо якогось товару, послуги, естрадного виконавця або політика, він постійно перебуває в стані вичікувальної уваги, що полегшує будь-яке навіювання. Вичікувальна увага, крім того, постійно стимулюється ланцюгом перманентних розчарувань і наростанням у суспільстві підсвідомої агресивності. Правильно формульоване навіювання практично миттєво передається внаслідок психічної заразливості всім представникам психологічної маси, і негайно виникає відповідне бажання: купити цей товар, сходити у цей розважальний центр, подивитися цей фільм, підтримати цей футбольний клуб, проголосувати за цього політика/партію.

Ще 1951 року гештальт-психолог Соломон Еш поставив свій класичний експеримент, що описує природу конформізму. Його досвід, по суті, відтворював у лабораторії казку про голого короля. Еш, проте, розкривав тільки верхній шар проблеми: у нас є переконання, але ми не завжди готові їх висловити, побоюючись йти проти течії.

Так, блукаючи лабіринтами апатії на межі нігілізму, і українське суспільство занадто легко піддається всіляким навіюванням і дедалі менше піддається впливу розуму, втрачає критичні здібності й стає надзвичайно легковірним.
Маніпуляція суспільною свідомістю здійснюється застосуванням трьох головних інструментів, докладно описаних французьким соціальним психологом Гюставом Ле Боном: перебільшення, ствердження й безкінечного повторювання. Якщо навіть поверхово проаналізувати рекламу будь-якого товару чи послуги, то легко можна побачити цю нескладну, але дуже дієву технологію.

І, нарешті, третій, найважливіший, чинник — філософія маркетингу.

Поки романтики новітньої історії міркували на своїх партз’їздах про високі цінності й велику національну ідею, філософія маркетингу як істинний творець цінностей cсуспільства споживання діяла жорстко й безкомпромісно.
Неправильно думати, що філософія маркетингу і формування Суспільства споживання — таємний задум світових корпорацій. Ні, ця філософія не створена спеціально кимось для когось. Це перша за всю історію людства стихійна філософія, яку тільки-тільки починають усвідомлювати. Свідомість людей виявилася повністю відкритою океану інформації про те, чого їм слід хотіти і як, а також де це можна отримати. Все настільки просто, що ані світові релігії, ані філософська спадщина людства не змогли не те що відреагувати, а навіть помітити, що вони вже не володіють свідомістю людини.

Центральна категорія філософії маркетингу — це людське бажання. Не споживач, не товар, не обмін, угода чи ринок лежать у самому серці маркетингу — все це помилкові уявлення. Людське бажання, потреба — ось справжня основа маркетингу, його філософський камінь.

Те, що пишуть апологети маркетингу у своїх підручниках — що людські бажання не створюються зусиллями ззовні, а є вихідними складниками природи людини, — вже давно не відповідає дійсності. Філософія маркетингу переросла рівень виявлення і задоволення бажань, а тепер досягла рівня їх створення! Завдяки маніпуляціям із суспільною свідомістю, людські бажання культивуються, як кукурудза в полі. Щодня кожна людина вкорінюється в благодатний ґрунт для вирощування бажань, на кожному кроці щохвилини змінюються щасливі, радісні обличчя власників кремів, мазей, автомобілів, пральних машин, туристичних путівок, кредитних карток, мобільних телефонів; з релігійних брошур мило усміхаються члени різноманітних сект; на світських тусовках чи шикарних курортах розважаються сповнені щастям розкішного життя зірки естради і політики.

Що більше бажань, що сильніше людину мучать різноманітні потреби, то більше вона купує, то більше споживання.
Філософія маркетингу заснована на спокусі й заздрості. Любов бізнесу до споживача, яка лежить в основі маркетингової філософії, — лицемірство. З його допомогою бізнес задовольняє свої бажання, які у свою чергу є бажаннями власників цього бізнесу, також формовані філософією маркетингу.
Сучасна філософія маркетингу безупинно формує стереотипи життєвих цінностей і принципів поведінки: розкішні будинки, розкішні автомобілі, ресторани, дорогий одяг як самі по собі зрозумілі домінуючі цінності, спорт як візуальна розвага для любителів пива тощо.

Прямий наслідок філософії маркетингу — споживча булімія, неможливість насититися: вгамований голод породжує ще більший голод. Філософія традиційного маркетингу — філософія вічного голоду. Саме вона стала головною причиною першої в історії людства світової кризи надспоживання.
Жодна філософська концепція не несла в собі більшої загрози людству, ніж філософія маркетингу. Під її впливом відбувається своєрідна духовна деградація людства. Людина втрачає спроможність пізнавати себе, реалізовувати себе як творчу особистість, що за багатьма філософськими й релігійними вченнями є головною характеристикою Людини. Та творчість, що є нині, не є духовним піднесенням людини. Основна суть творчої діяльності в суспільстві споживання — створення потреб і способів їх задоволення. Спочатку маркетинг створює те, що потім задовольняє. При цьому гроші завжди йдуть в одному напрямку: бажання — задоволення.

По суті, філософія маркетингу культивує найнижчі бажання людини і створює цінності, які ототожнюються в усіх релігіях із впливом сил зла:

— ненаситна жага матеріальних благ і чуттєвих фізичних задоволень;
— жага грошей;
— марнославство;
— заздрість;
— брехня;
— лицемірство.

Поняття обов’язку тут недоречне. «Я хочу» повністю витісняє «Я повинен». Філософія маркетингу закликає дати волю своїм бажанням. Багатовікова мудрість, яка закликає людство до помірності, повалена простою концепцією: бажай і отримуй те, що хочеш. Униз котитись легше, аніж підніматися вгору.

Основні принципи філософії маркетингу:

1. Людина — раб своїх бажань.
2. Межі бажань не існує.
3. Бажання — безконечна мука.
4. Щастя в задоволенні бажань.
5. Бажання людини культивуються ззовні.
6. Спокуса — основний метод культивації бажання.
7. За задоволення бажання людина готова платити. Що сильніше бажання — то більше вона готова платити.
8. Людина — стадна істота, схильна до зараження бажанням.
9. Бажання одних культивуються для задоволення бажань інших.
10. Влада і гроші — головні засоби задоволення бажань.

Результат філософії маркетингу — суспільство споживання бреше собі в усьому: в бізнесі, політиці, культурі, релігії, але щиро вірить у свою брехню, точно так само, як колись людство щиро вірило в те, що Земля плоска. Під впливом філософії маркетингу відбувається трансформація суспільства в якийсь програмований одновекторний соціальний організм із тупиковою гілкою духовної еволюції.

Отже, радикальні зміни в суспільній свідомості, здійснювані під впливом трьох згаданих вище чинників, вивели українське суспільство на «вершину» його розвитку — суспільство споживання.

Суспільство споживання є єдиною психологічною масою, що живе у світі ілюзій, де істина пізнається не через критичний аналіз дійсності, а через перегляд телевізора, читання газет, гортання глянцевих журналів про гламурне життя й вислуховування думок друзів і подруг у торгово-розважальних центрах чи на тусовках.

Основні ознаки суспільства споживання:

1. Єдина психологічна маса, заснована на домінуванні нижчих цінностей над вищими.
Проблема: духовне й інтелектуальне виродження суспільства, фактично добровільна відмова від таких громадянських свобод, як свобода вибору, свобода совісті, свобода слова і, зрештою, формування імітаційної форми демократії. Економічна деградація як наслідок домінування споживання над виробництвом. Загибель у зародку економічного патріотизму.

2. Життя у світі ілюзій — норма життя людського суспільства.
Проблема: рабська не свідомість, а підсвідомість. Життя у світі ілюзій як природна форма психологічного захисту людського організму від депресії, пов’язаної з усвідомленням безвиході. Імітація правильності всіх форм суспільного життя: науки, освіти, охорони здоров’я, правоохоронної та судової систем, армії тощо. Щира віра більшості членів суспільства в те, що чорне — це біле і навпаки. Лицемірство як природність суспільного життя.

3. Самозростання і ненаситність бажань. Відчуття постійної незадоволеності. Жага нових покупок.
Проблема: життя у борг за законами кредитора. Самозростання й ненаситність бажань змушують отримувати дедалі більше й більше. Немає схильності до накопичення, ощадливості. Бажання витрачати завжди більше за бажання заробляти. Звідси — неможливість існувати без імпортного продукту й закордонних кредитів. Неминучий наслідок: повна втрата державою своєї економічної незалежності. При чому як на рівні індивіда (родини), так і на рівні держави.

4. Основна життєва настанова: всі бажання можна задовольнити за гроші. Гроші — головна суспільна цінність.
Проблема: безславна історія. Головна турбота кожного — гроші у будь-який спосіб. Гроші сприймаються як мірило інтелекту, правосуддя, великодушності та благородства. Повага й правда — тільки там, де гроші.

5. Суспільна свідомість формується постачальниками засобів задоволення бажань, які через засоби масової інформації та інші маркетингові комунікації змушують людину «правильно» хотіти й, відповідно, платити.
Проблема: суспільство позбавляється можливості робити свідомий обгрунтований вибір. „Правильні“ бажання перетворюють людину з особистості-творця на людину-робота, яка отримує виключно „правильну“ інформацію й яка ухвалює „правильні“ рішення.

6. Основне маніпуляційне посилання: ти — Його Величність Споживач. Для того щоб проста людина не почувалася пішаком у чиїхось руках, їй навіюють ідею, що вона — Його Величність Споживач, а у сфері політики – Виборець, і все що робить бізнес (влада), робиться виключно для задоволення бажань Його Величності.
Проблема: втрата здатності українського суспільства до критичного мислення. Загальнонаціональне подурнішання і деградація.

7. Меншість постійно маніпулює свідомістю більшості. Не тому, що це бажання меншості, а тому, що так комфортніше для більшості.
Проблема: самознищення громадянського суспільства. Навіщо думати самим, якщо є ті, хто подумає за нас? Навіщо намагатись щось змінити, коли від нас нічого не залежить? Ми – люди маленькі. Щастя рабів.

8. Культурне поле засноване на пропаганді розкішного життя. Коли в людини закінчуються гроші, вона випадає з культурного поля Суспільства споживання. Їй у ньому немає місця, її сприймають як невдаху.
Проблема: духовна деградація суспільства. Кожна «культурна» людина повинна заздрити тим, хто живе в розкоші, й прагнути жити, як вони. Кожна людина повинна почуватися невдахою і парією, якщо вона не може дозволити собі ресторани, круїзи, курорти і діаманти. Культурні ідоли, гідні захоплених поглядів і поклоніння, — найбагатші люди країни. Культурна норма бізнесу: збагачення одних засноване на знищенні інших. Суспільство самопожирання. Цивілізація бізнес-канібалізму.

9. Релігія не несе у собі виховної функції, а сприймається як атрибут, що символізує духовність (нормальність) суспільства, необхідна частина гідного життя, так само, як і одяг престижної торгової марки.
Проблема: країна лицемірства й суспільство злиденних духом. Усі вірять у Бога, але поклоняються золотому тільцю. Християни, які ненавидять помірність і скромність. Християни, які вершать зло від щирого серця. Християни, які нехтують принципи життя Христа. Подвійна мораль як природна форма й норма суспільної свідомості.

Таким чином, суспільство споживання несе Україні дві головні загрози: економічну і духовну.

Економічна загроза. Україна за продажем кінцевого продукту на внутрішньонаціональному ринку є імпортоорієнтованою країною. Останні десять років уміле застосування маркетингового інструментарію в симбіозі з широкими кредитними програмами забезпечувало нашій країні збільшення внутрішнього споживання переважно імпортного продукту, знекровлювало національну грошову систему і збагачувало країни-імпортери.
По суті, суспільство споживання і традиційна філософія маркетингу як його рушійна сила будь-яку імпортоорієнтовану країну веде до неминучого економічного краху.

Стимулюючи внутрішнє споживання, маркетингова філософія загнала як окремого споживача, так і загалом національну економіку у кредитну пастку. І тепер економіка України не в змозі підтримувати існуючий рівень споживання за рахунок власних ресурсів. Україна з її енерго- і матеріалоємною, морально і фізично застарілою структурою національного виробництва не здатна не тільки конкурувати своїм кінцевим несировинним продуктом на зовнішньому ринку, але й на внутрішньому теж.

Саме роздутість споживання при гіпертрофованій структурі національного виробництва стала одним із головних чинників навальної деградації національної економічної системи. І якщо ця тенденція збережеться, то Україна повністю втратить свою економічну незалежність. Але cсуспільство споживання цього не помітить, тому що житиме у світі «правильної» інформації і «правильних» бажань.

Духовна загроза. Економічна деградація є завжди наслідком деградації духовної. Духовна деградація, породжена суспільством споживання, призведе до того, що негативні явища життя соціуму сприйматимуться як його нормальність, а лицемірство — як природна поведінка членів суспільства у відносинах одне з одним. Уже зараз ми читаємо статті про те, як на храми жертвують власники будинків розпусти і кримінальні авторитети, наркобізнес контролюють і розвивають ті, хто з ним покликаний боротися, жінки народжують дітей за гроші як товар, а священики освячують торгові центри. Жага споживання охопила всі верстви населення. Все суспільство. Всю державу.
У суспільстві споживання завжди посередні цінності, посередні цілі, посередні досягнення. Через брак великих справ возвеличують малі. Немає героїв за духом, але безліч — за орденами. Мало творців, але багато зацькованих. Бажання одного дня. Задоволення одного дня. Щастя одного дня. Життя як ксерокопія одного дня.

Духовна деградація перетворює Україну на країну щирих брехунів, де той, хто каже правду, завжди буде ізгоєм.
А за висловом шанованого мною Джорджа Бернарда Шоу, покаранням брехуна виявляється не те, що йому ніхто більше не вірить, а те, що він сам нікому більше не вірить.

Духовна деградація на пні знищує саму можливість формування української нації як самобутньої соціально-економічної, культурно-політичної і духовної спільноти.

Втрата економічної незалежності за навальної духовної деградації суспільства — найбільша національна трагедія, породжена суспільством споживання, яку саме суспільство навряд чи спроможне осмислити. Але якщо згадати світову історію, то для жодного суспільства життя у світі ілюзій не закінчувалося добре.

Давайте згадаємо: скільки років ми нікому не віримо?..

(с) О. Кендюхов


Метки:  

Україна точки зору письменника Андрія Куркова

Пятница, 14 Января 2011 г. 15:19 + в цитатник
З тих пір, як Віктор Янукович прийшов до влади як український президент минув майже рік, тому, важливим питанням, чи зміг він повернути країну під вплив Росії. Відомий український письменник Андрій Курков стверджує, що він насправді набагато більше стурбований перебуванням Януковича при владі.

Стаття Андрія Куркова на BBC News Europe

Нижче я наводжу деякі моменти зі вказаної статті


Янукович поводиться так, ніби боротьба з опозицією його не стосується. Зрештою, існує ж судова система, яка має виявити, хто правий, а хто винний. Однак, навіть діти в Україні знають, що ця судова система знаходиться під повним контролем президента і є майже наскрізь корумпованою.

Здається, Януковича мало хвилюють думки на Заході та всередині країни щодо поточної ситуації. Він зробив декілька підбадьорливих заяв про те, як Україна прагне вступити до Європейського Союзу, як українці невдовзі зможуть їздити до Шенгенських країн без віз та як демократія і свобода слова продовжуватимуть процвітати в Україні.

Але тим часом президент та його оточення відкрито наслідують російську форму правління та, якби це було можливо, воліли б перетворити країну на «контрольовану демократію», як в сусідній Росії. Але оскільки в країні все ще існує реальна опозиція, це буде доволі складно.

В Москві у марші непокори взяло участь лише 150 осіб, і їх одразу ж заарештували. У Києві ж демонстрації проти нового податкового кодексу проводили десятки тисяч людей.

Геополітична позиція української влади дещо нагадує білоруську: вони не стають на бік ні Росії, ні Заходу; головне – залишитись при владі. Це порівняння варто продовжити.

Україна залишається відносно демократичною, частково завдяки існуванню двох різних частин країни: східної, більш радянської частини, та західної, більш європейської, яка приєдналась до СРСР лише на 45 років.

В Україні ніколи не було президента із Західної України. Саме тут, на Галичині, знаходиться основна база підтримки правих націоналістичних партій. Вважається, що Партія регіонів та її президент є «антиукраїнськими», а їхній прихід до влади відбувся завдяки контактам з Москвою та обіцянкам зробити російську мову другою державною.

Тому, логічно, що майбутня опозиція походитиме саме з Галичини. У спробі зменшити кількість голосів за Тимошенко, на останніх місцевих виборах Партія регіонів Януковича неофіційно підтримала радикальну націоналістичну партію "Свобода".

Ця хитрість спрацювала, і тепер місцеві ради Галичини контролюються цією правою партією

Юлія Тимошенко є головним політичним противником Януковича.

Якщо не знищити її партію зараз, і якщо не завадити її участі у наступних президентських виборах, вона стане наступним президентом України.

А це – найгірший страх оточення Януковича, який представляє лише східну частину країни, Донецьку область.

Метки:  

Могильов про зіпсовану плитку на Майдані

Пятница, 14 Января 2011 г. 12:26 + в цитатник
«Покриття на Майдані Незалежності під час «податкового Майдану» пошкодили раніше судимі громадяни » –
про це заявив міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов, виступаючи у Верховній Раді.

Афігеть... Ви пам'ятаєте як президент заїжджав на «податковий майдан» чайку попити?!



Могильов не включив смєкалку... Явно.


]

Метки:  

Блондинка в законі

Четверг, 13 Января 2011 г. 11:45 + в цитатник


Учасник президентського прес-пулу, екс-співробітниця Інтернет-сайту «Обозреватель», потенційна зірка журналістики, подруга президента Олена Березовська розповіла про свої життя, роботу і стосунки з Віктором Януковичем.

Блондинка-друг президента? Читайте та вирішуйте самі>>>

Дивіцця також цікаве інтерв'ю))





Ще деяке відео >>>

Метки:  

Загадка про відоме

Среда, 12 Января 2011 г. 10:53 + в цитатник
Як ви вважаєте якій країні властиві перераховані нижче проблеми?

Навчальні заклади штампують атестати/дипломи, але не дають дітям знань і не формують їхнього світогляду, рівень технічного і методичного забезпечення школи не витримує жодної критики, заліки й екзамени продаються і купуються.

Лікарні працюють на допотопному обладнанні, не мають навіть критично необхідних ліків, багатьом медикам взагалі страшно довірити своє здоров’я.

Стан фізичного і психічного здоров’я людей викликає тривогу, в країні епідемії інфекційних хвороб, про які, здавалося, ми забули років 40-50 тому.

Незадовільний стан довкілля руйнує здоров’я людей, країна переповнена шкідливими для людини продуктами і товарами.

Стан житлового фонду і усієї комунальної інфраструктури аварійний, рівень техногенної безпеки загрожує життю людей.

Наукові структури і школи розвалені, приміщення передаються у оренду, мотивація до наукової діяльності в молоді відсутня, кращі науковці працюють закордоном.

Вже не перший рік існує велика проблема знайти професійного і відповідального слюсаря, токаря, механіка, сантехніка, електрика, будівельника, навіть за чималі гроші.

Правова і судова система не працюють в інтересах суспільства і справедливості, судові рішення і постанови неможливо виконати, люди не довіряють державним, громадським і релігійним інституціям, механізмів громадянського суспільства не існує.

Масштаби і наслідки цих проблем вже дійшли до критичної межі – межі деградації і руйнації країни, держави і суспільства.

Може ви продовжите перелік подібних проблем, які не згадані вище?

Які адекватні заходи протидії цим проблемам?

Метки:  

Як це можна було б назвати якимось правильним словом?

Понедельник, 10 Января 2011 г. 10:29 + в цитатник
В колонках играет - Мурка
Настроение сейчас - ППЦь



]

Як це можна було б назвати якимось правильним словом?

Заступник генерального прокурора України Ренат Кузьмін зіграв "Мурку" на святі депутата-регіонала Яна Табачника заграв на роялі «Мурку». Екс-генпрокурорр, а нині народний депутат, Святослав Піскун також приєднався до цього дійства.
Генпрокурорські співробітники злабали кримінальний шансон на двох роялях.
І хто може сказати тепер, що у нас некультурні чи неталановиті прокурори?

ЗІ. Зверніть увагу на репліку-окрик Табачніка на початку ролика, аплодисменти «публіки» після перших акордів, а також на девіз «Україну мають таланти», під яким проходить це веселеньке дійство...

Наступного разу для всенародного визнання панам прокурорам доцільно буде розширити програму виконанням мелодій «Воладімірскій ценрал» і «Чорний «бумєр».

Так, «гваздьом» програми перший заступник генерального прокурора став цілком заслужено.
Ренат Кузьмін – людина напрочуд колоритна. Злі язики плещуть, що коли б його побачив толковий американський продюсер, то негайно запросив би до Голівуду грати головного бандита у фільм «Червона спека-2». І в шоу Табачника прокурор, як завжди, не вдарив обличчям у багнюку. Важко передати те огиду, з яким Кузьмін намагався карябати трьома пальцями нещасну «Місячну сонату», проте як тільки він взявся за «Мурку», обличчя його виразно просяяло, навіть щетина розгладилася, а зал, наповнений соратниками та однодумцями, вибухнув оплесками. Все ж таки не дарма програма носила назву «Україна мають таланти», яка не допускає подвійних трактувань…

Хоча «талантами» це збіговисько назвати важкувато.

Амінь


Більше ТУТ>>>

Відео є ТУТ>>>

Метки:  

Старые песни о новом

Пятница, 24 Декабря 2010 г. 21:31 + в цитатник


]

Слова – народные

Спят курганы темные,
А ребята стрёмные
Объявились в Киеве
Дружною ордой.
Штурмом взяты намертво
ГПУ с парламентом,
И в Нацбанк отправился
Парень молодой.


Дальше больше

Чим займаєцця міліція

Пятница, 24 Декабря 2010 г. 12:41 + в цитатник


]

No comments...

От іще творчість>>>творчість>>>

Метки:  

І знову про Wikileaks

Среда, 08 Декабря 2010 г. 12:24 + в цитатник
Останні повідомлення:

Швейцарія закрила банківський рахунок засновника Wikileaks
http://tsn.ua/svit/shveycariya-zakrila-bankivskiy-rahunok-zasnovnika-wikileaks.html

MasterCard заморозила перекази на рахунки WikiLeaks
http://www.unian.net/ukr/news/news-410242.html

***

У продовженні теми Ассанджа і Wikileaks. Вони є об'єктивним явищем, не позитивним, але і не негативним. І не моє завдання засуджувати чи виправдовувати Ассанджа. Він став об'єктивним наслідком існуючих можливостей сучасного світу.

Важливим є інше. Крім наданої інформації, він поставив перед світом безліч запитань, на які поки що немає відповіді. Це питання про захист приватної інформації. Люди, які фігурують у доповідях американських дипломатів далеко не всі є політиками і чиновниками. Чи мають вони право на захист щодо їх персональної інформації та оцінок?

Як бути з питанням безпеки цих людей? Адже у багатьох країнах вони під серйозною загрозою.

Чи може дипломатія бути виключно публічною? Чого досягне така дипломатія? Адже суть дипломатії – бути амортизаційним буфером між офіційною політикою. Приклад. Сусіди Ірану, та ж Саудівська Аравія, можуть побоюватися ядерних програм цієї країни? Так. Але чи може публічно і відкрито це обговорювати приймаючи до уваги різке погіршення взаємини в регіоні? Навряд чи.

З іншого боку, Ассандж рацію в тому, що суспільство має право знати чим займаються люди, які ним найняті на роботу як державні менеджери.

Переслідування Ассанджа, його арешт, спроби блокувати його сайт – все це відчить про те, що політики поки не здатні давати відповіді на ці питання і чесно визнавати наявність багатьох проблем. Що є спокусою звичними способами «закрити» проблему, що, у свою чергу, свідчить про нерозуміння нових реалій. Немає розуміння, що таємниць вже нема і не може бути, що інформацію не можна зупинити, що все таємне буде явним. Потрібні нові відповіді і нові підходи.

Ассандж зайвий раз показав, що інформація є серйозною зброєю. Але безвідповідальне поводження зі зброєю, як відомо, небезпечне. Зброєю, здатною вбивати, не можна користуватися без правил.

Метки:  

Наталя Дудкіна

Понедельник, 06 Декабря 2010 г. 19:34 + в цитатник













Метки:  

Пояснення – все, факт – ніщо

Пятница, 03 Декабря 2010 г. 12:48 + в цитатник
Кожен з нас може по різному ставитись до історичних фактів, подій і особистостей. Хтось вважає Батия героєм, а хтось – вбивцею, Леніна – великим вождем і вчителем чи хворою людиною, Біблію – вигадкою чи зведенням історичних подій, а загибель Римської імперії – як велетенською трагедією чи черговим актом історичного прогресу.

Ось, наприклад, 138 років тому – 3 грудня 1872 року – співробітник Британського музею Джордж Сміт, друкарський гравер по міді і унікальний знавець клинопису Ассирії, виступив на засіданні Лондонського товариства біблійної археології з сенсаційним повідомленням.

У результаті розшифровки глиняних клинописних табличок, знайдених при розкопках стародавнього міста Ніневії, на уламку однієї з них йому вдалося прочитати уривок з шумерського епосу III тис. до н. е. про Гільгамеша, в якому було викладено початок легенди про Всесвітній потоп. Текстуально вона була близька до біблійної, але старшою від неї на 700 років!

То як тоді бути стосовно самої Біблії і фактів, які вона містить с точки зору історичної правди?

До чого все це? Сьогодні по дорозі до офісу ми завели з колегою розмову про історію і трактування історичних подій. Призвів до цього «документальний» серіал, котрий на цьому тижні демонстрував «Інтер» – «И примкнувший к ним Шепелев…».

Так от, моя позиція полягала у тому, що історія – найбільш суб’єктивна суспільна наука, котра, власне, нічого не вивчає, а лише тлумачить і інтерпретує якісь факти, документи чи інші джерела. Є палеонтологія, археологія, архівознавство тощо – об’єктивні науки, котрі займаються і оперують об’єктивними фактами: документами, кістками і черепками. А історики навперебій намагаються оди поперед одного трактувати ці факти і артефакти на свій манер, як вони це розуміють. Оскільки не існує абсолютного однакового бачення і розуміння якогось явища двома різними людьми, так самісінько не може бути цілком однозначного розуміння і історичних фактів двома різними істориками. Тому, на моє переконання, слід дуже і дуже обережно підходити до цих проблем, а не штампувати на широкий загал квазідокументальні «фільми» типу «Ісус Христос», «Чингізхан», «Берія» чи «Брежнєв». А більше того – займатись створенням спільних для кількох різних народів підручників з історії.

Півтори тисячі років тому «волелюбні» германські племена знищили Римську імперію, в результаті чого Європа на кілька століть занурилась у так звані «темні віки». Це не лише не принесло жодних покращень, а навіть і не передбачало їх. Чи може все навпаки? Був голодомор в Україні геноцидом чи це просто деякі управлінські помилки? Залежить від трактування…

Тепер про сьогодення. Опублікована сайтом WikiLeaks 251 тисяча документів Держдепартаменту США, більшість з яких – таємні донесення з посольств всього світу, наочно демонструє, як США прагнуть закріпити свій вплив у світі. Якщо стисло – це, власне, крах усієї зовнішньої політики США.

Жодному письменникові-фантастові такий сюжет не привидівся б і у найфантастичнішому сні.

Відвертість і безпардонна природа документів – безпрецедентні. Мабуть, це якось можна пояснити тим, що розсекретити документи за регламентом Держдепартаменту США можна не раніше, ніж через 25 років. Тому їхні автори не переймалися муками сумління – до самого відходу в небуття їм нічого не загрожувало. Результат: світ реально збагнув і конкретно пересвідчився, що сучасна дипломатія, котра зовні виглядає не менш привабливо, ніж бездоганні смокінги «джентльменів» з Уолл-Стріт, насправді є брудною і огидною, скидаючись на копання в чужих інтимних шафах.

Гучна історія з Wikileaks призводить до згаданого вище страшного висновку, який, утім, треба мати мужність визнати, щоб адекватніше розуміти світ, в якому ми живемо. Дуже стисло цей висновок – до речі, далеко не новий – винесено у заголовок посту. Ми живемо не у світі фактів, а у світі інтерпретацій. Можна тільки дивуватися, що навіть після скандалу довкола Wikileaks щось вперто не дозволяє багатьом людям роздивитись цієї елементарної істини. Елементарної тому, що якраз вона жодних тлумачень не потребує.

Феномен Wikileaks тягне за собою іще один висновок, прямо пов’язаний з попереднім. І від цього не менш сумний. Висновок цей настільки ж простий, як і жорстокий: світ, в якому немає «правди», а є лише її різні тлумачення, не може розраховувати на жодний прогрес. Адже прогрес – це лише рух до якоїсь абстрактної істини.
До сьогодні такими істинами вважаються «демократія», «права людини», «загальне благоденство», «свобода совісті», тощо. Проте саме сьогодні ми, нажаль, наочно спостерігаємо глибоку кризу всіх цих понять. І ця криза скрізь.

Але чорна, сумна й неприємна правда полягає в тому, що саме американський пієтет до свободи слова загнав Америку, а разом із нею і всю т.зв. «західну цивілізацію», У пастку, виходу з якої немає. І справді, який вигляд мав би американський уряд в очах решти світу, коли б не зміг навіть ліквідувати «прописку» скандального сайту на власній веб-території?

Мимоволі спадає на думку, що повна свобода інформації є не тільки благом, але й злом. Хоча б у тому сенсі, що невдовзі зовсім не буде закритих зон, тож людські віра й сподівання на самовдосконалення й гармонію із зовнішнім світом стануть недосяжними й далекими, як інші галактики.

Для лідерів деяких держав, котрі утримують в концтаборах тисячі політв’язнів, або надсилають незгодним по кілька грамів полонію, або просто смажать своїх політичних опонентів на спеціально освяченому вогнищі, це було б очевидним виявом слабкості. І не слабкості Америки, а слабкості демократії взагалі.
Проте, найгірше полягає у тому, що сам феномен Wikileaks уже став таким свідченням. І люди, які вирішують політичні суперечки за допомогою концтаборів, полонію та вогнищ, вже переконані у тому, що їхній шлях – найкращий, а всі ці балачки про верховенство права та права людини навіки повинні залишитись їм до одного місця. Українські події останніх місяців – яскрава тому ілюстрація.

Феномен Wikileaks – яскраве, але в цілому досить дрібне свідчення наближення світу до нових «темних віків». Римська цивілізація знищила себе, з найкращих міркувань почавши давати права громадянства так званим «варварам» і винаймаючи їх для охорони своїх же кордонів. Нинішня цивілізація, «Pax Americana», знищує себе, поставивши понад усе свободу слова. Як би цинічно це не лунало, але це – факт.

З.І. Хостинг Wikileaks здійснювався на ресурсі Amazon.com. На початку цього тижня, після розгоряння скандалу «амазонки» прикрили хостинг на прохання американської влади, про що й було повідомлено цілком офіційно.
А вже сьогодні вранці сайт Wikileaks.org перестав працювати і наразі є недоступним для користувачів.
У мікроблозі проекту на «Твіттері» повідомляється, що домен Wikileaks.org «убитий американським сервісом EveryDNS.net», який надає послуги DNS. За заявою Wikileaks, підставою для цього стали нібито DDOS-атаки на сайт. На сайті EveryDNS.net розміщене повідомлення, яке підтверджує, що сервіс надавав сайту DNS-адреси до 2 грудня і що зараз надання послуг сайту перерване відповідно до правил сервісу.

Метки:  

my ukraine

Пятница, 26 Ноября 2010 г. 22:15 + в цитатник

Размещено с помощью приложения Я - фотограф

Дещо про реформи і поточний момент

Пятница, 26 Ноября 2010 г. 21:36 + в цитатник
Я цілком згоден з президентом Віктором Януковичем, який недавно сказав, що "ситуація буде лише гіршати, якщо найближчим часом не будуть розпочаті реформи по усім напрямам".
Майже за двадцять років свого існування Україна так і не приступила до тих реформ, які вже давно здійснили наші колишні "спів-табірники" – Польща, Чехія, Словаччина та інші, які мали такі ж або ще гірші стартові умови, але зараз живуть набагато краще. А Україна скотилася до передостаннього місця в Європі за рівнем життя.
Нереформована економіка, що дожимає останнє з виробництв, що лишилися ще від СРСР, страшенно енерговитратна – на одиницю продукції витрачається у 3-5 разів більше енергоносіїв, ніж у розвинутих країнах. Економіка, яка трималася на дешевих енергоносіях, дешевій робочій силі і втечі в тінь від сплати податків.
Нереформована медицина, яка давно перестала бути безплатною для абсолютної більшості громадян.
Нереформована система освіти, де сотні Великозалупкинських вузів щороку випускають десятки тисяч "юристів", "політологів", "журналістів", які, врешті-решт, займають місця на базарах.
Нереформована пенсійна система, коли вихід на пенсію рівнозначний кінцю життя.
Нереформована система державного управління, яка щороку росте, неефективна і корумпована знизу доверху.
Цей перелік можна продовжувати і продовжувати - нерефомований ЖКГ, наркоманія, СНІД, тощо, тощо. Очевидно одне: реформи назріли й перезріли. Реформи радикальні, бо косметичними процедурами і навіть легкою терапією вже не обійтися.
ціна на газ для населення не може бути нижчою, ніж та, за яку його закупають - про це вже давно волав Пінзеник, бо тоді бюджет найбільше субсидує багатих. Що нікуди ми не дінемося від підняття пенсійного віку з огляду на демографічну ситуацію - про це вже давно говорять експерти - автор має моральне право про це казати, бо й собі не оформлює пенсію, людина ж бо повинна платити за свої переконання, чи не так?
Пенсійний вік був піднятий наприкінці 90-х в усіх країнах Східної Європи, а потім і в країнах колишнього СРСР - в Казахстані, країнах Балтії, в Молдові, Азербайджані, Грузії, Вірменії, Узбекистані, Киргизії. "Радянський стандарт" пенсійного віку - 60 років для чоловіків і 55 років для жінок - зберігається лише в Росії, та й там йдуть дискусії, і Таджикистані - там зовсім інша демографія.
Пенсійні внески, які стягуються із заробітних плат в Україні, є найвищими в Європі, і експерти добре розуміють, що відсутність реформи пенсійної системи матиме катастрофічні наслідки для України.
Отже, болісні непопулярні реформи неминучі. То чому ж такий відчайдушний спротив?
Може, причини у тому, що влада не змогла популярно усе пояснити? Вступити, як зараз модно казати, "вступити у діалог із суспільством"?

Приблизно такий діалог.

От тітка Зіна торгує на Троєщинському базарі. Заробляє після сплати за свою ятку і контейнер десь 2 500 гривень – у травні й вересні більше, взимку, коли морози, значно менше. Більше не виходить, бо поруч на ринку ще з 30-40 тітоньок з таким самим крамом. А ще – усюди по місту, у кожному переході.
Їй кажуть, що її податок зросте ненабагато – до 300 гривень, але ж сплачувати ще 600 гривень до пенсійного фонду! І от як її переконати, що до пенсійного фонду повинні платити всі, бо у нас скоро на кожного працюючого буде по одному пенсіонеру? А вона вам "діалогічно" (розумієте, в яких виразах) скаже, що насправді для однієї пенсії у 40 000 гривень - як, наприклад, у Миколи Яновича і у багатьох "вельможних" пенсіонерів - треба, щоб на це "скинулися" півсотні тітоньок!
Поясніть вчительці, яка мріє, що от доживе вона до пенсії, а тоді ще років 5-10 працюватиме і матиме добавку у 800 гривень до своєї маленької зарплати, бо ж не про вік йдеться насправді, чи багато українських жінок припиняють працювати у 55 років? Так от поясність їй, що не світить їй ця добавка, бо вкрай потрібні гроші, щоб виплатити по півмільйона гривень суддям Конституційного Суду та й іншим високопосадовцям, що виходять на пенсію.
Поясніть підприємцеві, який на свій страх і ризик взяв кредит на свою справу і з останніх сил його платить, ризикуючи заставною квартирою, чому деяким "щасливчикам" кредити дають під державні гарантії, та ще й відсотки за них платить держава з того самого бюджету, якого не вистачає ані на пенсії, ані на медицину, ані на що.
Поясність отому дрібному та й середньому бізнесу, який повтікав від безробіття з своїх малих містечок і живе за найманих квартирах чи платить шалені відсотки за своє іпотечне житло, що вони повинні платити більше податків, аби забезпечити квартирами депутатів та утримувати "вельможних" на державних дачах.
І ще - цікаво, скільки квартир отримали у Києві прибулі з новою владою високі посадовці - ну не на зйомних же квартирах вони живуть? Чи громадяни не мають права цього знати?
Поясніть розореному підприємцю, який мав нещастя тримати гроші свого бізнесу у банку "Надра" - куди поділися 7,1 (прописом - сім мільярдів сто мільйонів гривень), які були виділені банку на рефінансування і зникли у невідомому напрямі. Як делікатно пояснюють - "вивели". І не з одного банку "виводили".
От пан Азаров дорікає підприємцям, що "великою ганьбою для країни є не існування податкової міліції, а недостатнє дитяче харчування у лікарнях". А поясніть, це не ганьба, коли діти у лікарнях недоїдають, а депутатам щорічно "допомагають" на лікування по 38 тисяч на кожну знахабнілу пику?
От і Миколі Яновичу у 2009 році подарували від народу 37 666 гривень. До речі, непогано було б увесь "списочок у студію" - щоб ненароком на виборах не проголосувати за партію, у чиїх лавах перебувають ці "матеріально нужденні".
А от ще пан Ярослав Сухий вступає до діалогу із суспільством. І чимало слушного каже. Наприклад, що медицину, яка передбачає 70-80 відсотків державного фінансування, можуть дозволити собі лише такі багаті країни, як Канада, Велика Британія та інші.
А газонокосарку за півмільйона гривень для Феофанії ми можемо собі дозволити? І скільки отих дітей, про яких так турбується Микола Янович, можна було б нагодувати у лікарнях?
Ну, а матерям, чиїм дітям держава надає допомогу аж у 150 гривень, можна лише порадити пишатися тим, що у нашого президента найдорожчий у світі гелікоптер – майже удвічі дорожчий, ніж у президентів США та Росії.
Пояснити усе це суспільству не зможе навіть вправна Ганна Герман.
Зрештою, питання не у податках, які справді треба платити, а у тому, куди і як ці суспільні гроші йдуть.
Ця думка рефреном йде у дискусії з підприємцями, яку затіяв на своєму блозі великий блоХер Бродський.
Він їм в котрий раз, як папуга повторює: "податки треба платити, податки треба платити, податки треба платити". А вони йому, м’яко кажучи, висловлюють вотум недовіри.

Деякі цитати

"Думаю, что проблема не сумме налогов, а в том, что эти налоги расходуются АБСОЛЮТНО не прозрачно. Никто из нас, "идиотов" и слова бы Вам не сказал даже за драконовские налоги, если бы он точно знал, что они пойдут на школы, больницы, университеты, дома престарелых, а не на лавочки в метро по 150 тыс. грн. за штуку, или газонокосилку в Феофанию, по цене Лексуса. Список бесконечный".

А от іще: "Как у нас люди будут платить налоги если они не видят куда идут их деньги??? Да
покажите Вы конкретно (и прозрачно) сколько миллиардов и куда было израсходовано, и что этих денег не хватило - тогда люди может хоть будут больше системе доверять. А то что же они видят - представителей гос. структур, разъезжающих на крутых тачках, произвол госструктур и безнаказанность милиции? Если мы собираемся платить налоги по европейски, то по европейски должны видеть, и кто из чиновников сколько расходует и в первую очередь таких чиновников должна проверять налоговая".

І ще: "Плачу налоги и сборы. Только вижу что ситуация ухудшается. Налоги растут, дороги, даже в столице все в выбоинах. Рожали в государственном роддоме - заплатили врачу, акушерке и за палату сумму около $900. Транспортные проблемы в городе не решаются. Качество продуктов питания практически не контролируется. Задумался. Стоит ли платить налоги дальше?"
А от у відповідь попередньому дописувачу: "Платить стоит, но перед этим нужно поменять все: правительство, депутатов, чинуш, и не шило на мыло, а полностью новых".

Отже, як бачимо, не виходить діалогу держави з владними чиновниками.
Оскільки корінне питання – що таке держава в Україні і для чого вона існує?
Очевидно, що розуміння держави у наших можновладців не відповідає Конституції. У демократичному суспільстві держава - це менеджер, який здійснює узгодження інтересів різних соціальних груп.
В Україні держава перетворюється на інструмент реалізації інтересів крупного капіталу. Нова влада розглядає країну як закрите акціонерне товариство, як отриману власність, де усі ресурси і населення - їх активи, якими можна безконтрольно розпоряджатися.
Отже, дилема: або демократія, налагодження діалогу із суспільством, або встановлення справжньої диктатури. А налагодження діалогу неможливе без того, щоб влада не почала реформи із себе.
Бо інакше діалог не можливий.
Але чи можна відновити довіру до влади, якою вона є зараз?
Демократія – це влада менеджерів, яких контролює суспільство; авторитаризм - це влада хазяїв, яких терпить суспільство; диктатура – це влада хазяїв, коли суспільство не хоче їх терпіти. Поміркований авторитаризм вже не можливий, бо суспільство, як бачимо, не терпить.
Влада, яка краде по-крупному, але при цьому не заважає потроху підкрадати "маленькому українцю", а час від часу іще щось підкидає народу - добавку до пенсії, зарплати, якісь пільги - сприймається як чужа, але як терпиме зло.
Влада, яка вивертає кишені маленького українця, іноді виймаючи останнє, влада, яка наводить жорсткий порядок, перекриваючи "маленькому українцю" кисень для заробітку, а сама при цьому продовжує красти через офшори, відкати, шалені пенсії і привілеї починає сприйматися не просто як чужа. А як ворожа.
Особисто автор не є прихильником революцій, але революції виникають там і тоді, де і коли не спрацьовують демократичні механізми, які дозволяють пересічним громадянам впливати на владу і за потреби переобрати її цілком мирним шляхом.
Не треба плекати жодних сподівань на патріотизм можновладців чи подібні сентименти. Доля і реформ, і майбутнього України загалом залежить від того, що виявиться сильнішим - патологічна клептоманія нашого правлячого класу чи здоровий глузд, хапальний рефлекс чи інстинкт самозбереження?

Метки:  

Дзеркало для президента – дзеркало для нас

Пятница, 30 Апреля 2010 г. 18:12 + в цитатник
Президент у будь-якій з пострадянських країн — це не просто посада, це дещо більше, значиміше. Швидше за все, президент — це звання, така собі карма. А стосовно України – держави, що ніяк не відбудеЦЦя – це відчуваєЦЦя ще яскравіше. Ми за майже 20 років пережили не одні вибори, але все ж при цьому народ, давно в усьому зневірений, легковірно чекає чудес від кожного новоявленого гаранта. Високий кредит довіри, який видається на п’ять років — наочна ілюстрація цього. З кожними виборами дедалі рідше демонструючи готовність щось відстоювати, народ, ірраціонально упираєЦЦя у своєму химерному праві обирати собі повелителя без посередників. Він, тобто народ, який ніяк не знайде себе, схоже, потребує президента інстинктивно. І треба визнати, що ці періодичні колективні пошуки найдостойнішого і є ледь не єдиним, що час від часу перетворює населення різних областей на якусь спільноту. Усі бажають, щоби цей президент «за покликанням» був схожим на проникливого поводиря, мудрого пастиря, досвідченого лікаря, вмілого тренера, хазяйновитого завгоспа й енергійного виконроба. Людиною, яка нас чимось об’єднала б і дала підставу для гордощів. Щоразу жевріє неясна надія: а може, цей знає, як? Може, цього разу пощастить?
Як бачимо, поки що не щастить. Але за законами ринку попит впливає на пропозицію. Кожен властитель намагався якщо «не быть», то бодай «казаЦЦа» президентом усієї країни. З усіма умовностями й упередженнями, ритуалами й традиціями, цінностями і міфами, з безглуздими капищами й величними святинями. Не міг зрозуміти — намагався приймати. Не складалась любов — прагнув сподобатися. Не виходило з доброю грою — тренував гарну міну. Не виходило розумнішати — приховував дурощі. Хоча би деякі. Або іноді. Не виходило приховувати — тоді бодай їх соромився.
Кравчук, Кучма і Ющенко. Навряд чи хтось із цієї трійці повною мірою відповідав званню «батько народу». Але кожен хоч би намагався. Наявність у своєму володінні булави зобов’язувала час від часу бачити в народі не лише частину населення, яка віддала за тебе голоси. У державі — не лише інструмент особистого збагачення. У слові «Батьківщина» — не лише назву партії Тимошенко.
Президентське життя важке і непросте. Воно стомлює. Воно насильно вчить відповідальності за всіх і за все. Відмінників у цьому навчанні у нас до цих пір ще не було. Але ми мали змогу спостерігати спроби бути старанними учнями. Наші гаранти не домоглися жодних успіхів в справі «зшивання» країни. Але всі троє боялися розколу. Від імовірних дурниць, які загрожували неймовірними наслідками, їх убезпечував якщо не патріотизм, то хоча б інстинкт самозбереження.
Янукович заступив на пост гаранта 50 днів тому. Зрозуміти, який із нього реформатор, поки що неможливо. Який із нього адміністратор, ми знали й до цього. Який із нього гарант Конституції, навіть казати не хочеЦЦя. Який із нього оратор, у принципі, не так і важливо. Який із нього Верховний головнокомандувач, Бог дасть, не дізнаємося ніколи.
Але от бути вождем для всіх він не те щоб не може... Він не хоче. Він не те щоб не розуміє, як. Він не розуміє, навіщо. Навіщо шанобливе ставлення до святинь, яким ти не вклоняєшся? Для чого повага до традицій, яких ти не дотримуєшся? Чи терпимість до билин, яких ти не чув? До чого дбайливе і ощадливе ставлення до того, що не можна покласти у банк?
Важко сказати, що для нього означає поняття «Батьківщина», але легко припустити, що у цьому випадку про багатоманітність не йдеЦЦя. Його світ вузький і простий. Усі, кого він не може нагнути, є ворогами. Усе, що він не може побудувати (чи вишикувати), його не цікавить. Швидше за все, його Батьківщина не СРСР, і не Донбас, тим більше – не білоруський хутір Януки. Його батьківщина — Межигір’я.
Багато у чому він суворо дотримуєЦЦя кращих традицій вітчизняного президентства. Правовий нігілізм, заохочення лакейства, войовниче чванство, наплювацьке ставлення до обіцянок. Володіючи правом законодавчої ініціативи, Віктор Федорович у підконтрольний йому парламент вніс, якщо не помиляюся, тільки один проект — щодо ратифікації харківських угод. Бюджет ухвалено не те що без обговорення — без ознайомлення. У рекордні строки, менше ніж за десять хвилин Ущент розкритикувавши Тимошенко за ручне управління фінансами, регіонали закріпили за Кабміном право самостійно (!) коригувати державний кошторис. Що їм Конституція, хто їм парламент?
Навіть двох місяців достатньо, аби зрозуміти, наскільки велике небажання Януковича вчитися. Навіщо? Читати, писати і, головне, рахувати він уже навчився. Нехай і з помилками. Які можуть виявитися фатальними.
Тому що ніхто так поспішно не розривав країну, яка ледве трималась наживленою прихопленою «на живу» білими нитками. Навіщо майстерність haute couture тому, хто так спритно управляєЦЦя з бетономішалкою?
Країна швидко з’ясувала, що їй не потрібні іспити з української мови у вишах, український дубляж у кіно та український переклад на телебаченні. Їй пояснили, що вона має набагато більшу потребу в обов’язковому вивченні російської літератури в школі. У єдиному з росіянами уроці пам’яті. Спільному з росіянами підручнику з історії. Спільному з росіянами військовому параді. І просто російському державному телеканалі.
І це не виявилося б настільки болючим, якби не було образливої виставки в Українському домі, організованої з подачі депутата від Партії регіонів. Ідеї зі спорудженням пам’ятника Сталіну, в якій не побачили нічого поганого члени уряду Януковича. Червоного прапора «в законі» — чергової інтегруючої ідеї кримського парламенту, очолюваного регіоналами. Рішень про незаконність присвоєння звання Героя Бандері і Шухевичу, ухвалених донецьким судом. Георгіївської стрічки, що асоціюєЦЦя не стільки з давньою великою перемогою, скільки з недавньою модою, запровадженою у «Великій Росії». Квінтесенцією цього переліку можна вважати харківські угоди по ЧФ і газові контракти і прискорену їх спільну з Держдумою криву ратифікацію. Що чекає на нас іще? Новини з галузі атомної енергетики, авіабудування і космосу, ГТС?
Чого очікувати в найближчому майбутньому? Дуже хотілося б, аби Янукович гранично чітко і ясно сформулював свою позицію щодо неприпустимості застосування подвійних стандартів у визнанні незалежності державних новоутворень. Щоб нікому й на думку не спало, що він має на увазі один із варіантів цього стандарту: якщо визнавати Косово, то треба визнавати і Абхазію, і Південну Осетію. А далі, якщо логічно продовжити цю думку, то у разі проведення референдуму в Криму (за шефської підтримки ЧФ та політтехнологів із білокамінної), Україна муситиме відмовитися від своєї території і закликати світ визнати нову державу або приєднання Криму до Росії. Гадаю, таке завдання цілком можне бути вирішеним уже до 2017 року.
Список цей можна продовжувати довго. Але навіщо? Віктор Федорович не побачить у переліченому нічого поганого. Для нього це так само природно, як звертатися з першою монаршою промовою до співгромадян російською мовою. Як піднімати тост у Великий піст на банкеті на свою честь. У нього свої уявлення про патріотизм і християнство. І про демократію з порядком. Він не бачить нічого лихого в тому, що договір, який зачіпає долю країни і перспективи поколінь, готувався в небачених навіть для кучмівських часів умовах келійності і непрозорості. Він жартує зі Страсбурзької трибуни з приводу обставин її ратифікації у парламенті.
Посмішка Януковича після підписання харківських угод сяяла переможним лакейством. Неможливим для жодного з його попередників, хай як би до них ми не ставилися.
І все ж таки Янукович нас швидко переконав, що він не Кучма і не Тимошенко. Теза «всі вони однакові!», ставши аксіомою, раптом втратила актуальність. Те, що навіть для не надто витонченого Леоніда Даниловича було темою для роздумів, приводом для сумнівів, товаром для торгів, матеріалом для інтриг, для Януковича стало позбавленим сенсу, цінності та ваги. Майже два десятки років у державі накопичувалися проблеми, що їх політики вважали за краще виносити за дужки. Новий президент не ліквідував проблеми, він ліквідував дужки. Навіть не завдав собі клопоту спитати себе: а раптом саме ці дужки й зміцнювали дві половинки країни? Тієї самої країни, відповідальність за яку він нещодавно прийняв на себе.
Куди він поспішає? Чому не боїЦЦя? Цими запитаннями неабияк переймаюЦЦя сьогодні всі, хто хоч якоюсь мірою цікавиЦЦя політикою. Хід думок даної людини навряд чи особливо цінний для дослідників людської природи. Проте за уїдливою іронією долі, логіка його вчинків і найближче майбутнє країни перебувають у прямій залежності.
Останні події ясно показали, що Янукович не боїЦЦя здавати інтереси країни. Тому що не вважає здаванням те, що відбувається. І не вважає інтересами країни все, що не цікаво особисто йому. Янукович не боїЦЦя Кремля, тому що Кремль, на його думку, не загрожує його особистій владі. Кремль, з його точки зору, якраз зацікавлений у зміцненні такого режиму. Настільки податливого, особливо на фоні п’ятирічного правління Ющенка.
Янукович, на відміну від того ж таки Кучми, не боїЦЦя окриків Заходу. Заходу, який втомився від України. Заходу, який переварює розширення ЄС і вихаркує кризу. Заходу, ладного обміняти майбутнє України на сьогоднішні контракти з Кремлем.
Янукович не боїЦЦя опозиції. Тому що бачить, наскільки вона роз’єднана. Тому що переконаний: вона його боїЦЦя. Тому що він має чіткий план дискредитації її нинішніх вождів, багатющу колекцію компромату і непохитну готовність іти до кінця. Окремі противники режиму досі ще вірять, що прокурорська перевірка діяльності Кабінету Тимошенко і кримінальні справи, порушені за фактом «шашкозакидаЦтва» і «яйцеметання» у ВР — усього лише фактор тиску, засіб шантажу. Боюся, що вони помиляюЦЦя. Йому не потрібна слухняна опозиція з учорашніх ворогів. Він уже має слухняну опозицію з учорашніх друзів. Янукович упевнений: тих, хто ще не боїЦЦя, невдовзі зовсім не залишиЦЦя. Взяття під варту двох-трьох чинних членів парламенту і вчорашніх членів уряду він, здаєЦЦя, вважає гарним способом відбити бажання перти проти його волі. Втім, деякі противники режиму вже розпрощалися з ілюзіями. Принаймні в нервовій активності окремих персонажів угадуєЦЦя інстинктивне бажання сховатися від кримінальних переслідувань в опозиційності.
Янукович не боїЦЦя образити почуття частини населення. І не вважає за потрібне це приховувати. Він не боїЦЦя дійняти до живого саме тому, що він, здаєЦЦя, і хотів, аби боліло якнайдужче. Зрештою, можна було з еківоками, можна було десь промовчати, десь згладити, десь прикинутись мудрим. Ну хоча би спробувати. Річ не тільки у тому, що Янукович цілком щиро вважає Бандеру і Шухевича бандитами й фашистськими посіпаками, він так само щиро переконаний, що нормальна людина у звичайному житті українською мовою користуватися не може. Річ у тому, що він чудово знає, що саме дороге тій частині України, яка традиційно за нього не голосує.
Можна не вважати Голодомор геноцидом, але президенту країни не можна ігнорувати відповідний чинний закон, доки його не скасовано чи змінено. Якщо він справжній президент. Можна було відбутися фразою, що Голодомор — частина загальної трагедії. Можна було спокійно зміцнювати позаблоковість, яка і так є де-факто. Але так — не боляче. Голодомор — не геноцид. Бандера — не герой. А ось вам ще й російська мова. Ось вам флот, ось вам парад, ось вам позаблоковість. Кияни таки будуть «жерти каштани».
Він надто довго чекав помсти за, на його думку, вкрадену у нього перемогу. За, як він переконаний, пережиті приниження. І помста його — навдивовижу ница і підла. І тому народжується співчуття. Як до хворого.
Янукович не боїЦЦя різких рухів, тому що вони для нього природні. Люди цього складу, вихідці з цього краю не рефлексують. У багатьох із них за плечима суворий і дуже специфічний досвід первинного накопичення капіталу. З чітким уявленням про співвідношення цілей і засобів. Тим, хто сумніваєЦЦя, рекомендуєЦЦя переглянути на ніч відео гладіаторських боїв на арені Ради. Переважна більшість опозиційних депутатів не приховували свого здивування. Невмотивованою жорсткістю бійців і відстороненою незворушністю «смотрящих». Для невтаємничених пояснимо. Попри численні розбіжності (часто щирі й подекуди нездоланні), щасливі володарі депутатських значків, як правило, досить мирно уживаюЦЦя у не видимому виборцеві завівтарному кулуарному житті. Ідеологічні противники разом п’ють віскі і пиво, разом ходять на тусовки, футбол, риболовлю й похорони, хрестять дітей і на днях народження виголошують цілком щиросерді тости на честь один одного. Регулярні «товкучки» під софітами, які вже стали нормою, не змінювали характеру стосунків, порядку речей і перебігу подій. Повірю своїм знайомим нардепам на слово: з такою неадекватною люттю вони мали справу вперше. Жарти скінчилися.
Влада Януковича стала логічним наслідком того, що відбувалося в країні. Влада Януковича має стати шансом для становлення нації. Точно так само, як криза стає шансом для видужання економіки.
Щоб «бути такими, якими ми є», ми повинні зрозуміти, які ми. Досі не було особливої потреби замислюватися, чим для кожного з нас є незалежність. Яка дивно була зароблена і не менш дивно розвивалася. Для багатьох було достатньо зовнішньої атрибутики і правильних, хоча й не щиро проголошуваних слів. Нинішня влада примусить замислитися тих, хто ще може це зробити. І спростить завдання тим, хто боявся складних рішень. Для сьогоднішнього режиму харківські угоди — нормальний спосіб збалансувати бюджет. Чужоземний флот — колекція іржавих корит, за зберігання яких можна отримати добрі гроші. Країна — готель, у якому надаєЦЦя набір послуг за відповідну плату. Все вищенаведене — переказ заяв наших вождів. Якщо вас обурює сказане, ви на шляху до власного визначення поняття «незалежність». Чого допоки від вас ніхто не вимагав.
Жорсткість, прозаїчність, одновимірність політики Януковича додали нашим суперечностям більших наочності й випуклості. І це дозволяє кожному визначитися з тією системою цінностей, яку він сповідує. Цей вибір дає можливість нарешті об’єднатися навколо чогось, а не проти когось. Шукати ідею, а не ім’я. Відмовитися від брехливо-рятівного «Це — сучий син, але він — наш сучий син». Те, що відбуваєЦЦя, не робить остаточний розкол країни неминучим. Але робить неминучим — вибір. Яку стрічку ти сьогодні повісиш собі на груди — георгіївську? З сердечком? Чи все ж таки синьо-жовту? Надінь. І бачитимемо своїх.
Промовчиш? Закликатимеш до війни? Чи станеш шукати те, що дозволить уникнути розколу? Або уникнути крові, якщо розкол неминучий.
У нас є час подумати. Без соплів, без стогонів. Без сліпої віри в безбарвні кольорові прапори. Без покірного потурання тим, хто штовхає нас до війни, ховаючись за нашими спинами.
Ми, на щастя, нічого не втрачаємо. Бо поки що, на жаль, нічого до пуття не набули. Хата скраю, за демонтаж якої бадьоро взявся Янукович, усе одно розвалилася б сама собою.
Нам належить визначити, що ми хочемо будувати. І примусити тих, хто бачить себе архітекторами, — стати виконробами.
Або зізнатися нарешті, що будувати нікому, нічого й нема нащо. Сонце ж сходить і заходить без нашої участі…

Віктор Федорович підписав харківський пакт і указ про урочисте святкування 19-річчя проголошення суверенітету України в один день. Очевидної іронії Янукович не зрозуміє. А те, чого він не розуміє, для нього не існує. Українське витікає з країни, як кров зі розтятих вен. Тихо й смертельно. І якщо ця країна помре, швидше за все, він цього не помітить.




Моє шанування і велика подяка Сергію РАХМАНІНУ, Юлії МОСТОВІЙ, Юрію БУТУСОВУ, Інні ВЕДЕРНИКОВІЙ, Аллі ЄРЬОМЕНКО, Сергію ЗГУРЦЮ, Ользі КОШАРНІЙ, Володимиру КРАВЧЕНКО, Тетяна СИЛІНІЙ і Валентині САМАР за роботу, котру вони роблять і котрій ми намагаємося бути їм помічниками.
(c) улюблене Дзеркало тижня

http://adamnet.livejournal.com/8894.html

Метки:  

И снова про выборы-2010

Вторник, 26 Января 2010 г. 19:16 + в цитатник
про вибори знову
Молодая одесситка пришла к раввину:

– Ребе! Ко мне сватаются двое: насильник и грабитель. Других нет – вы же знаете какой такой район эта Молдаванка. Кого выбрать?

Ребе задумывается. А жена раввина говорит:

– Если бы спросили меня, то я бы сказала, что таки пусть лучше дважды изнасилуют чем один раз ограбят.
___________________________

«Вот если бы все на мине подорвались... Но об этом можно только мечтать...»

(с) М. Жванецкий

Метки:  

Про вибори-2010.

Вторник, 26 Января 2010 г. 19:13 + в цитатник
Ще кілька тижнів і закінчаться розбори польотів, маскаради і клоунади політиків, працівники штабів порозбирають друковані агітаційні матеріали на власні потреби, на більшість штабів по Україні знову навісять великий радянський замок.
В житті простого українця нічого не буде змінюватись: стреси на роботі, тотальні побори при випадковій зустрічі з представниками державної влади, біль в голові від того що, несуть політики на ТБ і в медіа загалом.
Ви чекаєте на зміни? А на яких підставах? Ви ж залишаєтесь таким самим. Ви не змінюєтесь. Як ви можете вимагати змін від інших?
Ви так само як і мільйони співвітчизників будете кидати сміття на вулицю прямо з вікна, йти без переходу або на червоне світло світлофору, паркуватись на газоні і чекати поки введуть високі штрафи за адміністративне правопорушення. Ви знову будете палити у громадських місцях, на сходовій клітці вдома чи перед своїм університетом, не зважаючи на те, що високі штрафи за це вже прийняті.
Все буде так само у вашому житті. І ніяке підвищення доходів, рівня медицини, благоустрій вашого дому чи навколишньої території не змінить вашої свідомості і світогляду.
Новий телевізор з плазмовим екраном і переглядом новин не зробить вас компетентним бодай у найпростішому питанні, а новий, в десятки разів дорожчий, мобільний телефон не зробить вас затребуваним, вам і далі ніхто не буде дзвонити.
Все буде так само. Ви будете їсте ті ж макарони, але просто в дорожчому упакуванні. Пити ту ж горілку, але в гарнішій пляшці. Ви будете знати, що у вас великі шанси цим всім отруїтись, але будете їсти і пити – ви ж такі самі.
Викладач в університеті й знову занижуватиме оцінку за те, що у студента інша думка, вимагатиме реферат написаний від руки у 2010 році. При цьому здібний студент буде намагатися встигнути сходити на обов'язкові пари і опрацювати матеріал для самостійної роботи, не зважаючи на те, що ми в Болонському процесі і він має право обирати, що йому важливіше, а лінивий студент знову понесе конверт, і абсурд не так в тому, що його візьмуть, а в тому, що це буде його рішення і позиція на все подальше життя.
Партії на місцях знову продаватимуть місця у списках до рад обласного і місцевого рівня.
Підприємці і міська "інтелігенція" знову будуть відбивати гроші голосуючи за "довічну" оренду землі чи вирубку дерев, для того щоб поставити, ще один кіоск з сигаретами як це сталося перед новим роком на Броварському проспекті.
Все так само. Годинник не міняється від того, що йому замінили циферблат. Він зміниться тоді, коли йому замінять механізм.
Але ми стали унікальними настільки, що навіть тут не зможемо використати досвід інших "годинників", не зважаючи на те, що ми такі самі у всьому.
Ми потребуємо змін у собі, адже ми – механізм, а наша влада – то тільки циферблат. Потускнілий, темний і брудний циферблат. І треба сильно вдарити по ньому, щоб його прихильники не змогли його склеїти.
Але вдарити так, щоб не пошкодити механізм, адже в такому разі не буде вже чого замінювати.

Метки:  

Про Гондурас

Четверг, 02 Июля 2009 г. 12:58 + в цитатник
У нас все жартують: «Гондурас» – і обіграють це слово як можуть. Починаючи із Задорнова і закінчуючи тепер шановним кандидатом в Президенти Анатолієм Гриценком. Нам, колишнім жителям Радянського Союзу, ця країна здавалася далекою і смішною – чи то анекдот, чи якесь бананове непорозуміння. Ми дивилися на неї згори вниз, хоча нічого про неї не знали. Тепер варто задуматись, чи не треба було б подивитися на неї знизу вгору?
Наша політична «еліта» перебуває у стані глибокої політичної кризи – інколи спорадичної, а часто – перманентної. Викликана віна однією і тією ж обставиною – невгамовною жадобою як можна більш абсолютної влади. Президенти не хоче піти у кінці терміну, прем’єр, у свою чергу, робить все можливе, щоб продовжити своє правління, опозиція дина мить всіх і вся, щоб швидше стати владою.
Приклад живого опору авторитарним схильностям обраного президента показав Гондурас. Хосе Мануель Селайя Росалес став президентом Гондурасу у 2006 році. У березні 2009 року він оголосив про своє бажання знову балотуватися на цю посаду, хоча прийнята в 1982 році конституція Гондурасу обмежує перебування на посаді президента лише одним чотирирічним терміном. Мануеля Селайю це не збентежило, і він оголосив про проведення референдуму щодо зміни конституції у потрібному йому напрямку. Забезпечити проведення референдуму він доручив військовим. Але тут сталося непередбачуване – військові допомагати відмовилися. Тоді президент звільнив командувача Генштабу і прийняв відставку міністра оборони. Перший з них звернувся до суду.
Ви не повірите – у Гондурасі судова влада не залежить від виконавчої! Минулого тижня Верховний суд скасував рішення президента країни звільнити начальника Генштабу і закликав главу держави поновити його на посаді. На що Мануель Селайя сказав, що не буде виконувати постанову суддів і що він має намір провести референдум, незважаючи на протести в Конгресі і суді.
Парламентська опозиція виступила проти зміни конституції і звинуватила президента Селайю у спробі узурпувати владу. Зате свою підтримку Селайї висловив президент Венесуели Уго Чавес. Не дивно: зовсім недавно він та його колега болівійський президент Ево Моралес вже забезпечили собі продовження президентських повноважень.
Чи то привид латиноамериканського соціалізму замаячив на горизонті Гондурасу, чи то поведінка президента Селайї вийшло за всі допустимі межі, але 26 червня військові оточили його дома і взяли президента під арешт. Його відвезли на військово-повітряну базу в околицях Тегусігальпа. Кажуть, гондураські військові так поспішали позбутися закоханого у владу президента, що відвезли його, навіть не давши можливості пристойно одягтися. Так він і поїхав в піжамі, спочатку на військово-повітряну базу, а звідти літаком до Коста-Рики. Де зараз і знаходиться, виступаючи з засудженням державного перевороту і закликаючи міжнародне співтовариство виступити на підтримку демократії в Гондурасі.
Між тим, на його батьківщині військові не обмежилися косметичним ремонтом і заарештували міністра закордонних справ Патрисію Рохас, а також (що явно не виглядає випадковим) посланників соціалізму – послів Венесуели, Куби та Нікарагуа. Що буде з Гондурасом далі, покажуть найближчі дні. Поки ж ясно, що військові по-своєму захистили демократичні інститути від зазіхань на них з боку президента Мануеля Селайї. Щоправда, це зовсім не означає, що одного несумлінного президента не змінить іншої такої ж любитель безроздільно влади. Але все ж той факт, що не завжди президентський свавілля так легко перемагає, вселяє оптимізм.
Уявіть те ж саме у нас. Суд поновлює на посаді Єханурова. В. Ющенко черговий раз розпускає Верховну Раду через відсутність коаліції і для вірності просить Єханурова (варіант: Наливайченка) проконтролювати виконання свого указу. Міністр оборони Ю. Єхануров відмовляється. Його знімають, але голова Верховного суду В. Онопенко його знову відновлює. Онопенка через порушену Кузьміним кримінальну справу теж знімають. Тоді Єхануров і взвод «Альфи» їдуть пізно ввечері додому до Ющенка, нейтралізують Держслужбу охорони і відвозять президента в трусах і майці прямісінько в Гостомель. По дорозі прихоплюють сонну Тимошенко. Звідти їх на військовому літаку швиденько вибивають до дідькової матері в Грузію, тобто в гості до кума і найкращого друга М. Саакашвілі.
А ви кажете: «Гондурас»…

Метки:  

Пра хлупасть...

Пятница, 25 Января 2008 г. 12:39 + в цитатник
Настроение сейчас - нах...

Глупость – еще более опасный враг добра, чем злоба. Против зла можно протестовать, его можно разоблачить, в крайнем случае, его можно пресечь с помощью силы; зло всегда несет в себе зародыш саморазложения, оставляя после себя в человеке, по крайней мере, неприятный осадок. Против глупости мы беззащитны. Здесь ничего не добиться ни протестами, ни силой; доводы не помогают; фактам, противоречащим собственному суждению, просто не верят – в подобных случаях глупец даже превращается в критика, а если факты неопровержимы, их просто отвергают как ничего не значащую случайность. При этом глупец, в отличие от злодея, абсолютно доволен собой; и даже становится опасен, если в раздражении, которому легко предается, он переходит в нападение. Здесь причина того, что к глупому человеку подходишь с большей осторожностью, чем к злодею. И ни в коем случае нельзя пытаться переубедить глупца разумными доводами, это безнадежно и опасно.

Дневник Adam_Ivan

Понедельник, 14 Января 2008 г. 11:40 + в цитатник
думайю пра йух...


Поиск сообщений в Adam_Ivan
Страницы: 4 3 2 [1] Календарь