...слід віддертого від стіни прохвілю вождя, та гостинний знак-цеглина над розчиненими настіж воротами закинутої прохідної - це, здавалось, останній шанс дібратитися до берега озера, перш ніж настане справжня ніч.
минула спроба проїхати порепаним асфальтом оточеної двома рядами старих кипарисів доріжки - привели до уламка совіцької бази відпочинку, що загубилась серед випалених пожежею виноградників.
схоже що це також занепала база, куди взагаліто нізя, але сторожа не видно. а ночівлю ми вже звикли мати з видом на мальовничі водойми ))
тож заїдем... між фруктовими деревами відразу вигулькують якісь хатки, з чорними плямами вікон на білих стінах. схоже й справді на базу, але вже зовсім мертву, аж моторошну... їдучи в сумерках безлюдними вуличками цього містечка - думаєш то про привидів, то про зомбі, що проснуться, як тільки настане темрява, то про містечка для ядерних випробовуваннь. Але кілька раз пробігають котячі тіні - якесь життя тут все ж є... врешті помітно і кілька людських тіней в дальньому дворику, що ліниво бродять в темряві, ігноруючи дальнє світло моїх фар... моторошно, треба вибиратись звідси...
але - останній поворот - і озеро вже близько, досить затишна галявинка на березі, з зеленою травичкою та лише кількома скелетами розвалених хаток - лише треба спуститись крутим та вкритим мегаслизькою багнючкою узвозом. Опинитись внизу не так складно, а от чи вдасться видертись назад, особливо якщо повториться недавня злива та підіспіють зомбі? Кидаю монетку - ні! тікати звідси швидше!