записки з експедиції "З Гіпсом - до Окіяну" - транслюватимуться тут: gontas.livejournal.com

напевно сюди вже не писатиму. втік у жж

індія чи гондурас???

Заберіть мене на Пандору, до синіх кицьок!!


(upd: дивитись треба лише в 3D а не на гівномоніторчику. Екслер як завжди, добре написав )

Із шести країн центральноамериканського перешийку - чотири "менш розвинутих" - Ґватемала, Ель Сальвадор, Ондурас, Нікараґва - в цьому році скасували візи для українців. Дві "більш розвинуті" - Коста Ррика та Панама - візи лишили, але з виду на те шо в них наіть консульства нема в Києві - дозволили в'їжджати за шенгенською, американською візою. Можна було б і забити на ці "більш розвинуті" країни - але... прийнятний рейс з Европи - я бачу лише до Панами.

А є ще сьома країна на перешийку, Белізе, якась річ в собі під британським протекторатом.

Ото була вже багатенько років у мене напівмрія-напівнамір - купити додому боксерського мішка чи щось подібне... Довго ці наміри виношуались, епізодично були пориви знайти щось підходяще... йшли роки, вже й ніби вибрав - напівкруглу настінну подушку, високу, щоб бити і ногами і руками, ніби якісну, шкіряну, від виробника. Та намір все не втілювався в дійсність - спершу треба було змиритись з високою ціною, потім шили її лише за передоплатою, потрапити до них в робочий час було дуже незручно, та й транспортувати накладно. знов йшли роки - вже й з'явилась автівка, і ніби й пора і можна, та ніяк не зберусь ))
Зібрався нарешті! Шили її мені місяць, таки поїхав й забрав, окремою історією було лузерське її вішання, спершу на дюбелі - відстій, потім на анкери - непогано. Убив два вихідні.
І от кінець врешті решт, нарешті вона висить і можна її лупити собі на втіху...

І тут - виявляєцця стратегічний прокол - на третій сеанс лупління - сусідка бабулька - божа кульбабка - скаженіє! Виявляєцця в неї вся квартира двигтить! Хоч повісив я і не напряму в на суміжній стіні. Який облом, починаю обдумувати влан перевішування подушки на зовсім нічийну стіну, з пересуванням меблів. тим часом постукую її легенько та лише в денний час...

--------------------

Це все відбулось тиждень тому. А от сьогодні - в нашому передбаннику на дві квартири - стоїть залізний хрест та кришка від труни. Бабульки не стало. Кажуть онкологія. Від цього уточнення - на душі легшає.

ювілей.
як багато змінилось за ці роки.
але...

Руда рагуліха сидить на огорожці з кульками та сігарєткою, та пристально дивицця на мене водянистими, густо обмальованими чорним, очима.
- А гдє такіє шапкі прадают?(ні здрасцє, ні ізвініцє пажалусста)
Хм, взагалі-то придбано її на острівці Такілє, що на озері Тітікака, на перуанській його половині. Колись я писав про ці місця ТУТ. Шапки там в'яжуть всі кому не лінь, там це замінник нашого лузання насіння. В'язали навіть моряки на катері, коли курс прямий і робити нічого. І здають ці шапки у магазинчик в центрі єдиного на острівець села. Кожен виріб - досить унікальний, а сімейство продавців, на диво - відмовлялось взагалі торгуватись, аргументуючи це тим, що Esto es un cooperativo! ))

... але відповідь я сформулював максимально лаконічну, щоб не вповільнювати кроку, також уникнути закономірного питання "ШО?", тому кажу просто:
- Далеко!

В кімнаті чекання сервісцентру Мерс на Столичному - несмілива тітонька намагаєця набридати нечисленним клієнтам, що, чекаючи, розвалились на шкіряних кріслах, та переглядають тупомолодіжну милодрамочку.

Тітонці потрібні анкетки задоволеності клієнтів, та от біда - її цікавлять лише власники мерсів, а в кімнаті тусуюцця лише бідні колишні родичі Даймлеру - власники КрайслероДжипоДоджів... І тітонька засмучена - план горить.

Чим не показник порівняння надійності Мерсу та Крайслеру? ))

Відьма начаклувала шматочок розбитої кимсь фари в протекторі...
Добре що це не озлоблені сусідські бабки з заточкою )

Куди б податись в наступну відносно-довгу подорож?

Ось спробував слухати в машині авдіокниги замість радіо.
Ідея досить вдала - дорога на роботу пролітає непомітно, тягнучки перестають дратувати... Не кажучи вже про інтєлєктуальний рост ))

Крім того - виявилось кілька нюансів:
- комфортно слухати виходить лише наїждженою дорогою (на роботу), де ведеш машину на автоматі. Якщо дорога малознайома, коли йдеш по навігатору - читання не сприймаєцця взагалі, і тільки давить на мозок.

- у звуковому варіянті - в сприйнятті книги - грає роль не тільки власне талант автора, а й майстерність (і суб'єктивне сприйняття) озвучувача. Андрухович в озвученні Андруховича - це залік. А от чудовий Винниченко, з його живою долінгвоцидною мовою - озвучений якимсь тремтливо-запопадливим голоском, з характерними ЧЬ-ШЬ - для мене це знущання. Вимкнув і слухати далі не буду - не хочу щоб з Винниченком - створилась неприємна асоціація.

як добре коли неділі - сонячні! і коли є ідеї куди поїхати.
але - знов будні...
забризкана кізяками машина - гарно поєднуєцця з бискученьким Інфініті по сусідству на тротуарі Жилянської(типу вірність духу ДЖ)

Ось згадалось - а північне сяйво я, між іншим - клацав з отакенького штативчика Slik :)
(дехто просто не вірить у їх існування)

весна закінчилась

Kazhut sho v Bergeni - zavzhdy ide dosch. Oce pereviryv - pravdu kazhut...

A she v Bergeni zhyve unikalna norwezhska babusia, sho lyshyla dlia mene pid kylymkom kliucha vid kvartyry. Pry ciomu my absolutno neznaiomi. Ale ya - spivrobitnyk ii syna - i iiy cioho dostatnio. i os ya syzhu tut, iim kovbasu z ii xolodylnyka ta pyshu v LJ z ii noutbuka... A na ranok poiidu, lyshyvshy kliucha v poshtovii skrynci. Takyi ot narod norwegy.

Серпень в Осло - це ще майже літо,
але не забути й на хвилину, що це все ж Арктика.

А десь там кокоси падають в прозору воду, та бігають дівки в бікіні...
Але мене цього вікенду - чекають лише фйорди та гори.

Автівка в ремонті...
Виявилось що пішохідне життя - вже сильно призабулось,
як якись ностальгічний спогад юності.
Як з недоліками, так і радостями..

між іншим, знаєте який офіційний прапор Куско, древньої столиці інків?
Ось такий

Символом Свіржу для мене - стала гора програмок фесту - єдине що лишилось на ранок третього дня на місці наметів організаторів-утікачів...
Може хто знає як можна допекти нео-МММівцям - поділіться ідеями )

Я отримав перепустку до касти червоних смужок...
Приймайте до себе нову блонду ))

Це виявилось мимовільним соціальним експериментом - моя поява на роботі в яскраво-рожевій футболці.

Мало хто залишився байдужим!
Окрім банальних підозр в гомосятині, були й нетривіальні версії,
наприклад, "це черговий прояв твого жінконенависництва, не інакше - якись збочений стьоб!"

Це тішить, хоч початково і не було в мене ніяких задумок, та й "особливість" рожевого кольору - стала для мене відкриттям...

.

- екалагічєскій сбор 40 лей!
- в мене тільки гривні є
- беспраблєм
- а який курс?
- палтара рубля
- ???

... латана-перелатана старезна траса на Кишинів, таблички латиницею чергуються з ще совіцькими російськими написами на облуплених бетонних зупинках. всіляки саморобні об'явки - лише російською.
... у нас перший і останній за подорож автостопщик! Молдавський гаішнік )) цікаво було з ним поговорити про політику та сільське господарство.
... продавщиця дивиться на мене як на ідіота - після запитання - чи говорить вона російською
... жінка в обміні валют - дуже просить побільше дрібних гривневих купюр
... Кишинів - просто велике совіцьке місто. Без об'їздної дороги (
... молдавської митниці на межі придністров'я - нема, лише блокпости "миротворців", та молдавська будочка з баннером "Дубосари -(це) Молдова"
... придністровський КПП - жіночка в будці - пропонує за 20 лейчиків - швидко за мене заповнити папери
... придністровський гаїшник - в кашкеті з гербом СССР
... Дубосари, пузатий та вусатий дядько в тільняшці - на питання українською мовою "як тут на Україну проїхати" - якось оживляєцця, та, після детальних поясненнь суржиком - додає - "передавайте там привіт.. Україні... бля..."
...
- почім абрикоси?
-10 за кілограм.
- 10 чого?
- наших, придністровських.
- а леї візьмете?
- ну можна... теж 10
даю купюру 50 лей з бородатим королем. на здачу отримую придністровсько-москальські рублі з Суворовим.

...слід віддертого від стіни прохвілю вождя, та гостинний знак-цеглина над розчиненими настіж воротами закинутої прохідної - це, здавалось, останній шанс дібратитися до берега озера, перш ніж настане справжня ніч.
минула спроба проїхати порепаним асфальтом оточеної двома рядами старих кипарисів доріжки - привели до уламка совіцької бази відпочинку, що загубилась серед випалених пожежею виноградників.
схоже що це також занепала база, куди взагаліто нізя, але сторожа не видно. а ночівлю ми вже звикли мати з видом на мальовничі водойми ))
тож заїдем... між фруктовими деревами відразу вигулькують якісь хатки, з чорними плямами вікон на білих стінах. схоже й справді на базу, але вже зовсім мертву, аж моторошну... їдучи в сумерках безлюдними вуличками цього містечка - думаєш то про привидів, то про зомбі, що проснуться, як тільки настане темрява, то про містечка для ядерних випробовуваннь. Але кілька раз пробігають котячі тіні - якесь життя тут все ж є... врешті помітно і кілька людських тіней в дальньому дворику, що ліниво бродять в темряві, ігноруючи дальнє світло моїх фар... моторошно, треба вибиратись звідси...
але - останній поворот - і озеро вже близько, досить затишна галявинка на березі, з зеленою травичкою та лише кількома скелетами розвалених хаток - лише треба спуститись крутим та вкритим мегаслизькою багнючкою узвозом. Опинитись внизу не так складно, а от чи вдасться видертись назад, особливо якщо повториться недавня злива та підіспіють зомбі? Кидаю монетку - ні! тікати звідси швидше!