Цитата сообщения Милиана_
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНИ, ЦЕ ЇЇ МОВА, КУЛЬТУРА ТА ІСТОРІЯ
Ну я вже писав, наприкінці травня ми з товаришем зробили турне по містах західної України. - Тернопіль, Івано-Франківськ, Чернівці, ну і по ходу, Хотин та Кам'янець-Подільський.
І ось які в нас маленькі, але глобальні для України висновки з цієї поїздки.
В усіх цих містах українці розмовляють виключно українською мовою. Абсурдне спостереження, але якщо взяти наприклад Київ, де українці розмовляють мовою іншої держави, і який скоріше нагадує оплот руського міру, ніж столицю держави Україна, то це спостереження стає зрозумілим.
Я вже мовчу про Харків, Дніпро, Запоріжжя, Одесу та решту міст України.
Тож там, в тих містах, де ми були, панує виключно державна мова. Якщо десь і лунає руська мова, то вона сприймається, як припустимо, китайська, або мова племен Науру, або мова гіпопотама. Ніякого ажіотажу, ніякої агресії, ну йде собі по вулиці гіпопотам, розмовляє своєю мовою, ну і Бог з ним.
Тобто там, українці, це українці. А не руськоговорящіе(жах!) українці, чи руськоговорящіе(жах і абсурд!) патріоти України інших національностей. Там справжні Громадяни України. Громадяни за родом, за генетикою, за культурою, за своїм вибором в решті-решт, якщо вони навіть іншої національності. А не тільки за паспортом.
І друге, на що ми звернули увагу.
В цих містах кругом майорять прапори України і прапори УПА, червоно-чорні. Справжньої української армії з часів Симона Петлюри. Там всі, малі та дорослі, знають і пам'ятають, хто боровся на їхню країну, хто віддавав життя за неї. Ця шана і пам'ять не показні, чи від дати до дати, вони вічна, вони в крові цих Громадян України.
І висновок з усього цього такий. Руському міру там ловити нема чого. Не дай Боже, хтось сунеться до цих українців зі зброєю, хтось спробує втягнути їх в якісь дефективні, недорозвинуті міри, то встануть всі, від мала до велика. І воювати будуть по справжньому, мінських договорняків вигадувати не будуть. Тільки перемога. Тільки свідома, захищена кров'ю, незалежна держава.
Тому і зараз, українці з заходу України найбільш активні в захисті нашої країни проти агресії Мордору, довічного ворога України. Тому вони і їдуть добровольцями на фронт. Бо захищають себе, бо вважають, що Україна повинна бути єдиною та згуртованою, як міцний кулак.
А Україна буде згуртованою, як кулак тільки тоді, коли вона припинить користуватися компільованою з різних мов руською язикою, коли кожен українець згадає мову свого роду та буде її поважати та захищати, як це роблять в Тернополі, Івано-Франківську, Чернівцях. Коли не будуть вигадувати примітивних та неадекватних відмазок на кштал "а я так прівик", чи "а какая разніца на каком язике говоріть". Якщо нема "разніци", то тоді готуйтеся, що в якісь чудовий, український день, у ваші двері постукає вежлівий бурят з автоматом на плечі і з Градом на вулиці і скаже - Я руськая міра, я пришла вас защитіть, давайте міне за ета грівна-долар, давайте свою дочка, она будет моя, давайте ваш син, он тепер ополченец, давайте ваш квартир, я буду тут жить.
Те саме стосується і історичної пам'яті. Поки всі українці, в центрі, на сході, на півдні, на півночі України не будуть знати та шанувати своїх пращурів, не будуть знати та пам'ятати про велич української нації, про її звитягі, про свій рід, про справжню боротьбу нашої нації за незалежність, то не буде ніякої єдиної України, не буде єдиного міцного кулака. Буде кров, буде розбрат, буде жалюгідне існування.
