Її кохання до Антонія було ненормальним. Подібним до щойно вилупленого та вологого каштану, що впав прямо в пилюку, з якої його, ошелешеного такими розкладами, в той же час підняли і міцно-преміцно затисли в долоні, не боячись забруднитися.Вона знала, що з того каштану нічого не виросте і не дасть приплоду. Він зморщиться, висохне на ніц і в найкращому випадку стане деталлю до саморобної іграшки на лісову тему.

З Антонієм про це говорити не було сенсу. Тому що для половини гетеросексуального чоловічого племені кохання занадто делікатна матерія, а вони ж не голубі, щоб цікавитися матерією. А для іншої половини слово “делікатна” тотожна слову “мізерна” і, відповідно, недостойна уваги. Хоча насправді вся справа в їхніх грубих руках: вони не спроможні довго втримати щось, тонше за розум.

Звичайно, дівчина могла довіритися одній із своїх подруг. Але ж подруга скаже, не давши закінчити репліку:"А мій вчора назвав мене Ірою"...і почнеться. І ця бесіда врешті-решт завершиться висновком, що всі чоловіки "казли", та випитою пляшкою вина на двох. А вона, як зоотехнік-аматор, була впевнена, що на певну кількість "казлов" припадає рівна кількість "сук", і тому подругам довіряти не слід.

Часто міркуючи над цим, вона надавала перевагу золотій затичці для рота, ніж срібному рупору.А каштан можна розфарбувати різнокольоровими фломастерами, і він перетвориться на химерний камінець, котрий можна вкинути у річку.Щоправда, він спливе на поверхню. Таке у воді не тоне.