Я не знаю хто ти, я лиш бачу відображення твоїх повних натхнення і заряджаючого суму очей в дзеркальній калюжі. Щойно пройшов перший осінній дощ, капаючи сумно моїм настроєм.
Я буду їсти чорний шоколад, гіркий як відчуття твого відчуження…в мені залишив ти слова свої, викарбувані на плиті мого зкам’янілого серця. Я буду плакати, лити солодкі сльози від твого солоного кохання. А потім я буду ридати, зривати всі квітки, посаджені цією осінню саме для тебе.
Я ненавиджу лицемірство осіннього настрою, він так зближує нас з тобою. Забирає нас у свій сумний вир золотавих київських вулиць. Він як останнє дихання тіла Кохання, що дарує нам свій останній подих. Але ми врятуємо(сь), роблячи йому штучне дихання.
Я не така як всі, але це не проблема, бо ти ще гірше за мене. Саме за це тебе кохаю. Через це залежу від твого наркотику. Наврядчи колись вилікуюсь від цієї залежності, скоріше помру молодою і закоханою!!!
Ти відкрив у мені нерозкриті суіцидальні нахили й талант самознищення. Як же це жахливо і як подобається мені бути твоєю лялькою з неміцною, але все ж таки існуючою нервовою системою. Вперше в житті я згодна бути пластмасою в чиїхось руках.
Пообіцяй мені, що цей прекрасний місяць, цей меланхолічно-істеричний ВЕРЕСЕНЬ не закінчиться ніколи!!! Я тихо поховаю непотрібну трійку серед інших трупів земної еволюції, я залишу нашу романтику в тисячоліттях.
П.С. Нехай ллється осінній дощ, тане на моїх вустах гіркий шоколад, я все це відчуваю якнайреально!!! Це забирає весь мій розум, всі мої бажання і топить всі життєві цілі. Одне бажання все живе…пристрасне кохання, так я більше не боюся цього слова, воно Є, але в нього є й дужий синонім…СТРАЖДАННЯ!!! Я зберігаю лист відчаю в своїй пам’яті і натискаю “Сохранить» навіки-вічні…або до завтра…

28.09.2008                                                                                                                                   For S. P.