Настроение сейчас - НЕТ(Серебряной пулей)

Пошарпані стіни моєї душі, відламки спогадів та нездійсненних мрій….все це відкриває в моїх думках кровотечі. Життя спливає невпинно, кожна секунда відшаровується…кожна година радикально змінює мій механізм.
Подаруйте мені 1000 хвилин самотності, рівних 2 хвилинам життя і я зможу те, чого не здобуду за все життя. Лише 1000 хвилин обірваних зв’язків та самоаналізу.
Моя новонароджена душа не готова до такої подорожі, в неї криза «першого року». Я насправді нічогісінько не розумію…я не бачу себе, не знаю хто я. Шукаю, кожного дня заглиблююсь та не можу дістатися золота дна.
В цьому місці ви вже думаєте що я ненормальна з відчуженою психікою. Впевнена у цьому. Можливо я хочу від світу занадто багато. Більше ніж він може дати...Переглядаю шаблонні моделі сенсів буття, майбутнього перебігу подій і все одно нічого суттєвого не виправдовую. В мене немає вродженого інстинкту до життя, мертва філософія, формальна.
Завжди шукаю щось глибше реальності. Можливий самообман. Неминуче самознищення.
Любові не існує, люди перегній, життя не триває вічність, вічність не існує, тебе не існує. А що тоді є? Хто існує? Хто ти…Я, хто я?
Але відчуття завжди є…від них не втекти. Я не вірю в кохання, але пристрасно цілую таку ж самотню кохану душу. Я ненавиджу людей, але я відверто й гірко плакала, коли помер мій дідусь. Я знаю, що життя не вічне, але хочу прожити його щасливою ідіоткою. Я не уявляю собі вічність як певну матерію, але мрію злитися з нею. Я не відчуваю свого Я, але в соціумі я безперечно Є ним. І невже це правильно….я не думаю що це є.
Це глибоко, дуже далеко всередині мене…це зерня істини. Сенс в тому, щоб його відшукати. Але я собі вирішила, що я його шукатиму. Я наберуся досвіду для наступного шансу.
Вічність це неодмінно врахує…