Сжала руки под темной вуалью...

«Отчего ты сегодня бледна?»

— Оттого что я терпкой печалью

Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,

Искривился мучительно рот...

Я сбежала, перил не касаясь,

Я сбежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: «Шутка

Все, что было. Уйдешь, я умру».

Улыбнулся спокойно и жутко

И сказал мне: «Не стой на ветру».

Закрытые окна, закрытые двери…ночь терзает в очередной раз меня головной болью. Серце кровоточит только в закрытом пространстве, где мессиво чувств, воспоминаний и эмоций затягивает меня вглубь черного океана. Но я дышу водой. Я живу, хоть мне уже хочется утоноть, захлебнутся одной из этих черных волн моего воображения…

Здраствуй, милый Мой воин света! Интересно, носишь ли ты по прежнему свой дурацкий черный кожанный плащ?..

Настроение сейчас - циничное

 

So...такое событие сегодня...lol...календарь говорит что ВЕСНА, чертово 1 Марта, Вот и мне нужно было сунуть сюда свой нос чтобы написать что-то "светлое, теплое, воодушевляющее"....

Обломы тоже бывают счастливыми!!!!=)

35 литров воды, 20 киллограм углерода,4 литра аммиака, 1,5 киллограма оксида кальция, 800 грамм фосфора,250 грамм соли, селитры - 100 грамм, 80 грамм серы, 7,5 грамм Фтора,5 граммов железа и 3 грамма кремния. Плюс ещё 15 элементов.

Из этого состоит тело среднего взрослого человека. Между прочим, все эти компоненты можно купить на рынке за гроши. Люди стоят дёшево.

Повіяло з півночі, холодний тихий вітер поцілував мене так несподіванно, так пристрасно і безжально, мов твої слова падали на мене крижаними брилами і стікали кров’ю з динаміку телефону…

Фотографии Trash_the_Rental : Vitali Dmutryk

Мій знайомий фотограф, просто шедеври!!!
Серія фото під назвою "Постмодернове кохання"


 

Фотографии Trash_the_Rental : My favotite foto artists




 

— У тебе калатає серце, як будильник у кастрюлі! У тебе горять очі як у голодної суки! У тебе болить кожен міліметр тіла??? Це що, безсонна ніч любві???
— Дура, це грип!!!

Її кохання до Антонія було ненормальним. Подібним до щойно вилупленого та вологого каштану, що впав прямо в пилюку, з якої його, ошелешеного такими розкладами, в той же час підняли і міцно-преміцно затисли в долоні, не боячись забруднитися.Вона знала, що з того каштану нічого не виросте і не дасть приплоду. Він зморщиться, висохне на ніц і в найкращому випадку стане деталлю до саморобної іграшки на лісову тему.

З Антонієм про це говорити не було сенсу. Тому що для половини гетеросексуального чоловічого племені кохання занадто делікатна матерія, а вони ж не голубі, щоб цікавитися матерією. А для іншої половини слово “делікатна” тотожна слову “мізерна” і, відповідно, недостойна уваги. Хоча насправді вся справа в їхніх грубих руках: вони не спроможні довго втримати щось, тонше за розум.

Звичайно, дівчина могла довіритися одній із своїх подруг. Але ж подруга скаже, не давши закінчити репліку:"А мій вчора назвав мене Ірою"...і почнеться. І ця бесіда врешті-решт завершиться висновком, що всі чоловіки "казли", та випитою пляшкою вина на двох. А вона, як зоотехнік-аматор, була впевнена, що на певну кількість "казлов" припадає рівна кількість "сук", і тому подругам довіряти не слід.

Часто міркуючи над цим, вона надавала перевагу золотій затичці для рота, ніж срібному рупору.А каштан можна розфарбувати різнокольоровими фломастерами, і він перетвориться на химерний камінець, котрий можна вкинути у річку.Щоправда, він спливе на поверхню. Таке у воді не тоне.

Величайшая тяжесть. Что, если бы днем или ночью подкрался бы к тебе в твое уединеннейшее одиночество некий демон и сказал бы тебе: “Эту жизнь, как ты ее теперь живешь и жил, должен будешь ты прожить еще раз и еще бесчисленное количество раз; и ничего в ней не будет нового, но каждая боль и каждое удовольствие, каждая мысль и каждый вздох и все несказанно малое и великое в твоей жизни должно будет наново вернутся к тебе, и все в том же порядке и в той же последовательности, - также и этот паук и этот лунный свет между деревьями, также и это вот мгновение и я сам. Вечные песочные часы бытия переворачиваются и все снова и снова – и ты вместе с ними, песчинка из песка!» - Разве ты не бросился бы навзничь, скрежеча зубами и проклиная говорящего так демона? Или тебе довелось однажды пережить чудовищное мгновение, корда ты бы ответил ему: «Ты – бог, и никогда не слышал я ничего болем божественного!» Овладей тобою эта мисль, она бы преобразила тебя и, возможно, стерла бы в порошок; вопрос, сопровождающий всех и вся: «хочеш ли ты этого еще раз и еще бесчисленное количество раз?» - величайшей тяжестью лег бы на твои поступки! Или нас колько хорошо должен был бы ты относится к самому себе и к жизни, чтобы не жаждить больше ничего, кроме этого последнего вечного удостоверения и скрепления печатью?

Эта афористическая мысль самого по мм гениального философа заставляет задуматся о многих обыденностях и о реальной ценности/0 жизни.

Настроение сейчас - абстрактное

На неделю я обрываю с привычной жизнью провода

В новый мир, свою страну открываю я врата

Засыпать и пробуждаться, когда за окном темнота

Как хорошо иногда в тишине вспомнить

Кто же на самом деле Я

Выбросив шаблоны отторгающие суть себя

Дождь за окном, сигареты и горячий шоколад,

запах вечности в приглушенном свете свечи

7 дней молчания и отречения

И я счастлива, счастлива до безумия грани

в мире битого стекла зеркал

Ты не слышишь и не видишь меня,

хотя тобой возможно тоже овладела эта хворь

Эта хворь, когда чувствуешь в себе весь мир

Пытаешься переварить его.

Нет, детка, - таблетки не спасут!

Они лишь путь к бессоннице.

На неделю забудь кого ты видел по утрам в ванной,

Поцелуй безумие…Влюбись в мечту…

И тогда полюбишь жизнь!

К понедельнику ты ощутишь Армагедон в окне и в сердце…

Ты спасешься заново, жить будешь с чистого листа, так же как и я!
 

Настроение сейчас - ГоловойАпСтенку

 

Настроение сейчас - НЕТ(Серебряной пулей)

Пошарпані стіни моєї душі, відламки спогадів та нездійсненних мрій….все це відкриває в моїх думках кровотечі. Життя спливає невпинно, кожна секунда відшаровується…кожна година радикально змінює мій механізм.
Подаруйте мені 1000 хвилин самотності, рівних 2 хвилинам життя і я зможу те, чого не здобуду за все життя. Лише 1000 хвилин обірваних зв’язків та самоаналізу.
Моя новонароджена душа не готова до такої подорожі, в неї криза «першого року». Я насправді нічогісінько не розумію…я не бачу себе, не знаю хто я. Шукаю, кожного дня заглиблююсь та не можу дістатися золота дна.
В цьому місці ви вже думаєте що я ненормальна з відчуженою психікою. Впевнена у цьому. Можливо я хочу від світу занадто багато. Більше ніж він може дати...Переглядаю шаблонні моделі сенсів буття, майбутнього перебігу подій і все одно нічого суттєвого не виправдовую. В мене немає вродженого інстинкту до життя, мертва філософія, формальна.
Завжди шукаю щось глибше реальності. Можливий самообман. Неминуче самознищення.
Любові не існує, люди перегній, життя не триває вічність, вічність не існує, тебе не існує. А що тоді є? Хто існує? Хто ти…Я, хто я?
Але відчуття завжди є…від них не втекти. Я не вірю в кохання, але пристрасно цілую таку ж самотню кохану душу. Я ненавиджу людей, але я відверто й гірко плакала, коли помер мій дідусь. Я знаю, що життя не вічне, але хочу прожити його щасливою ідіоткою. Я не уявляю собі вічність як певну матерію, але мрію злитися з нею. Я не відчуваю свого Я, але в соціумі я безперечно Є ним. І невже це правильно….я не думаю що це є.
Це глибоко, дуже далеко всередині мене…це зерня істини. Сенс в тому, щоб його відшукати. Але я собі вирішила, що я його шукатиму. Я наберуся досвіду для наступного шансу.
Вічність це неодмінно врахує…

 

Настроение сейчас - мля, яке воно має бути о 3 ет найт...

Дві години сну. Можливого. Залишилося 3 години до початку метушливої буденності, катування громадським транспортом та меланхолічно кислих виразів на обличчях перехожих. Подвійна кава, Linkin Park у навухачах та Word, в який виливаються всі, передчасно побачені мною сни…
 

Я не знаю хто ти, я лиш бачу відображення твоїх повних натхнення і заряджаючого суму очей в дзеркальній калюжі. Щойно пройшов перший осінній дощ, капаючи сумно моїм настроєм.
Я буду їсти чорний шоколад, гіркий як відчуття твого відчуження…в мені залишив ти слова свої, викарбувані на плиті мого зкам’янілого серця. Я буду плакати, лити солодкі сльози від твого солоного кохання. А потім я буду ридати, зривати всі квітки, посаджені цією осінню саме для тебе.
Я ненавиджу лицемірство осіннього настрою, він так зближує нас з тобою. Забирає нас у свій сумний вир золотавих київських вулиць. Він як останнє дихання тіла Кохання, що дарує нам свій останній подих. Але ми врятуємо(сь), роблячи йому штучне дихання.
Я не така як всі, але це не проблема, бо ти ще гірше за мене. Саме за це тебе кохаю. Через це залежу від твого наркотику. Наврядчи колись вилікуюсь від цієї залежності, скоріше помру молодою і закоханою!!!
Ти відкрив у мені нерозкриті суіцидальні нахили й талант самознищення. Як же це жахливо і як подобається мені бути твоєю лялькою з неміцною, але все ж таки існуючою нервовою системою. Вперше в житті я згодна бути пластмасою в чиїхось руках.
Пообіцяй мені, що цей прекрасний місяць, цей меланхолічно-істеричний ВЕРЕСЕНЬ не закінчиться ніколи!!! Я тихо поховаю непотрібну трійку серед інших трупів земної еволюції, я залишу нашу романтику в тисячоліттях.
П.С. Нехай ллється осінній дощ, тане на моїх вустах гіркий шоколад, я все це відчуваю якнайреально!!! Це забирає весь мій розум, всі мої бажання і топить всі життєві цілі. Одне бажання все живе…пристрасне кохання, так я більше не боюся цього слова, воно Є, але в нього є й дужий синонім…СТРАЖДАННЯ!!! Я зберігаю лист відчаю в своїй пам’яті і натискаю “Сохранить» навіки-вічні…або до завтра…

28.09.2008                                                                                                                                   For S. P.

Настроение сейчас - Агоністична шаленість

В нервовій агонії виношу себе на осінній балкон с сухої кімнати, з маргінальної мережі, з блукаючих блогів щоб наситися хоча б одним подихом чогось справжнього, чистого вітру. Крізь піраміди пережитків цивілізації та тіні перехожих вдивляюся в небо, намагаюся знайти серед усього того НЕБО…випадково зустрічаю поглядом яскраву перлину, можливо зорю, яка теж виявилася частиною пережитку, летючою ідеєю якогось хворого мрійника.
Розумію що це межа, це вже далеко не я. Навіть тінь іншого кольору, та ще й з «місцем, де з’явилась ваша реклама”. В мені повісилась власна душа…і думка вже шукає мило й мотузку. Не хочу стати безіменним інтернет солдатом, який після смерті потрапить у братську могилу, якого виплюне вічність.
А тому вирішую негайно капітутулювати. Звичайно не зможу відразу виплутатися з цих міцно затягнутих мотузок, я буду прогризати їх повільно й цілеспрямовано. І постараюся налагодити дружні відносини з вічністю.
«Так мало справжнього в нашому житті», - чуємо на кожних других вустах, а потім ті самі люди пишуть про це у своїх блогах, у статусах, малюють на стінах своїми несправжніми показовими почуттями.
Натомість генії малюють про це картини, поети виплакують вірші, музиканти пишуть пісні та міксують треки, філософи виводять цікаві теорії etc. І ці люди є насправді живими, а їх витвори – справжні, їх так просто не зтерти клавішою «Delete». Менш талановиті просто закохуються.
Ну а ви, дорогі мої сльозонагрівачі, самі творите усю ту несправжність і плекаєте її кожного дня, дихаєте нею і живете. А коли вам перекривають кисень (вимикають Інтернет) ви починаєте нервувати, задихатися і блювати життям, яке ви вже не сприймаєте на смак!...
Тому, читаючи ці поки що живі думки, які теж не без суїцидальних нахилів, але все ж з більшою долею глузду, прошу вас проковтнути це все і запити водою(бажано не з під крану) and go ahead change your mind!!!
Музика: Placebo - Without you I’m nothing