Краплини дощу одна за одною падають на вогку землю, немов змивають весь бруд і переживання з моєї душі. Вони заповнюють цю пустоту, яка утворилась в серці, в розумі, в думках... На душі відразу становиться так легко. А дощова вода стікає по повіках, щоках, губах , зриваючись з підборіддя стрімко опускається додолу.

  Люблю дивитися на дощ, на літній дощ... А зараз на дворі зима. Учора, ще все було вкрите білою периною снігу, а сьогодні все розтануло.  

Дивлюся в дзеркало, дивлюся в свої очі і нерозумі, що в них. На перший погляд там лише пустота, адже незвично бачити ці очі без відбиття в них тебе. Та якщо заглянути в них глибше видно певну радість, незалежність,  звіриний інстинкт. Дзеркало - це світ душі, світ в який іноді страшно заглядати, адже нас лякає реальність, не та що нас оточує, а та, яка існує насправді, незалежно , хочемо ми цього, чи ні.

Коли розлучаєшся з людиною, стає не поважно, що у тебе з ним було: симпатія, любов, звичка. Просто боляче, тому що з серця, з голови, з думок зникає він, а зовсім недавно був поруч і міг тримати тебе за руку. 

І я стою змокла до ниточки, з чистим листком в руках. Нове життя - життя з нуля...

Усміхнулась, і сонце у відповідь засяяло яскравіше.

Ну що ж, реклама закінчилась,

   а тепер починається справжнє життя.

День, другий, тиждень, місяць, рік...

так день за днем я розумію що нічого не попінялось...  Андрій, Юра, Сергій, знову все той же Юра, Андрій А. , Андрій Р. , з скількома минали мої вечори... це далеко не повний список, і люди часто повторюються, але в них чого немає... в них немає ТЕБЕ...

Тебе, якого я бачу майже кожен день і ненасмілююсь підійти... Тебе, коли ти постійно вітаєшся з моїми батьками коли їдеш навпроти, коли ідеш по вулиці, коли мене не бачиш...

Приємно... Приємно коли перехожі уповільнюють свій хід і розглядають тебе з цікавістю і думками "якби вона була моєю", які іноді вриваються з цих мимохідних вуст. Але коли Ти просто мене не помічаєш...

це Боляче... У тебе є все: машина, друзі, бізнес, нічні поїздки в "Aligator" i "Ibizy" , пусте місце в серці... А у мене, у мене немає основного... ТЕБЕ.

І нехай я заповнюю цю порожнечу в серці тимчасовим Сергійком, або ж навіть Юрою, я неможу забути про тебе... про тебе з таким пересічним імям і такою неймовірною здатністю розбивати чужі серця...Та яке там розбирати...просто випадково зачепити проходячи мимо,і ненавмисне розбити, як якусь дешеву вазу з китайського порцеляну, яку навіть найміцніший суперклей не бере...

Та найсмішніше те, що ти незнаєш про мої страждання, для тебе я мов планка, до якої потрібно дотягнутись, а навіщо марнувати свій час, коли тут і так в ліжко кидається безліч дешевих дівчаток з рожевими мозгами... Хм, говорять дівчата розвиваються швидше за хлопців, тобто чоловіків... ну що ж, мені 18, тобі 24...

А я чекатиму, чекатиму твого погляду, чекатиму твого голосу, чекатиму без сліз, без суму, чекатиму як завжди, з високо піднятою головою і усмішкою на обличчі. Адже кому потрібна зарумсане дівчисько, яке неможе відрізнити реальне життя від чергової мелодрами...

Ніч... а човен - як срібний птах!..

(Що слова, коли серце повне!)

...Не спіши, не лети по сяйних світах,

Мій малий ненадійний човне! І

над нами, й під нами горять світи...

І внизу, і вгорі глибини...

О, який же прекрасний ти,

Світе єдиний!

(с)Євген Плужник     

Страшно, ще залишилось лише 3 тижні до тестування, а в мене в голові, як то кажуть вітер віє... Неможу зараз роздумувати про якісь глобальні проблеми, та і взагалі голова не думає, просто сприймає інформацію, і все. От сьогодні Страсний четвер...

Відкриваю холодильник, а там аж ніяк не пусто, там ковбаса, майонез, сметана і ще багато чого... та краще він би був пустий!!! незнаю, можливо комусь це зараз  здається смішним, просто я вирішила постити, от від 8 березня сиджу дома, в мене вже така ломка була, але потихенько проходить, а от в неділю можна буде знову робити що хочу))))

та ні...

навіть незнаю що писати...

незнаю про що думати...

ВіТеР...

Не буду змінювать слова
На гірші.
Тобі молитви видавать
За вірші.
Лише стрибне судомно ртуть
Узливу,
І знаєш ти мене забудь...
Можливо.
 

    Ну от, 8 година.. день минув безрезультатно...хіба що сьогодні на вальсі дотанцювалась до того, що тепер ходити не можу (ну хто ж , як не я, може одягнути красовки без носків?)   
 

     ХОЧА, сьогодні просиділа цілий день дома, в 12 проснулась, нарешті міцний здоровий соно!! я так довго цього очікувала!

    а завтра знову школа(( подумати тільки, ще 3 тижні і все, ні школи, ні однокласників. Те, про що я мріяла з 9 класу, і те, за чим я , мабуть, таки сумуватиму...
 

Весело було, невже це все залищеться тепер лише в спогадах і на фотографіях?..

Настроение сейчас - осіннє...

 

У жовтих джазових пасажах
Раптово щось сумне взялось.
На посивілих тихих пляжах
Самотньо. І малює хтось
На небі знов осінню днину,
А з пензля капає вода…
І тільки море — гірко-синє —
З цієї гами випада.
 

Ну от, а день так гарно починався, весела, щаслива, а тут - будні... На дворі така гарна погода, та немає куди вийти і з ким. Невже мене має цікавити, як і всіх, лише випивка і розваги?   сьогодні в школі посварилась з "друзями". Невже так важко піти прогулятись після школи, замість того, щоб втикати дома в телевізор!? невже в оцих серіалах є якесь життя? жвичайно є, але воно чуже, а твої дні години і хвилини минають марно і безповоротно...                     

І кожен день одне і теж: навчання, клопоти, проблеми, віртуальне спілкування, яке дозволяє спілкуватись з дорогими тобі людьми і заміняє "друзів", які промінюють тебе на телевізор. залищається лише це, а ще книжки. Книжки, в яких можна знайти насправді багато чого цікавого і корисного, але ж , це тупо розповідати книжці про свої переживання і проблеми, або про щастя і кохання. Ні, до такого я ще не дожиал, поки що...                                          

А життя летить безповоротно, і за сьогоднішній день у мене в памяті залишаться лише весняне сонечко, кава в кафе за порожнім столиком і зіжмакана пачка зпід сегарет...

Настроение сейчас - вірю в себе і в цей довбаний світ

 

За хвилину до того як випаде дощ,
ти відчуєш як шкіра вібрує під тиском
ще не впалих крапель, вони ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.

Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
відчувають смак їжі за мить до годівлі.
Так солдат, що за хвилю має загинути,
відчуває деформації у власному тілі.

Сміх, що має назавтра до мене прийти,
розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
За хвилину до того як з явишся ти -
ятебе передчую
                                                                                    С.Жадан (с)

 Ну от, нарешті довгоочікуване тепло.... Весна!!! Я тебе люблю, але незнаю кого більше... Ні, я не плакала, ні сльозинки не зронила після твоїх слів Все. Я засміялась. Зрозуміла : "Награвся. Але ж ти без мене довго не зможеш.Я, як наркотик, раз спробував, і це на все життя". І, найцікавіше те, що я була права. Невже ти думаєш, що я не помічаю тих поглядів якими ти крадькома дивишся на мене, тих усмішок, тих подихів. Але не маю права признатись в цьому, адже я сильна, я не сумую, я насолоджуюсь. Небійся, ти в хороших руках, і коли прийде час, ти це зрозумієш...)