День, другий, тиждень, місяць, рік...

так день за днем я розумію що нічого не попінялось...  Андрій, Юра, Сергій, знову все той же Юра, Андрій А. , Андрій Р. , з скількома минали мої вечори... це далеко не повний список, і люди часто повторюються, але в них чого немає... в них немає ТЕБЕ...

Тебе, якого я бачу майже кожен день і ненасмілююсь підійти... Тебе, коли ти постійно вітаєшся з моїми батьками коли їдеш навпроти, коли ідеш по вулиці, коли мене не бачиш...

Приємно... Приємно коли перехожі уповільнюють свій хід і розглядають тебе з цікавістю і думками "якби вона була моєю", які іноді вриваються з цих мимохідних вуст. Але коли Ти просто мене не помічаєш...

це Боляче... У тебе є все: машина, друзі, бізнес, нічні поїздки в "Aligator" i "Ibizy" , пусте місце в серці... А у мене, у мене немає основного... ТЕБЕ.

І нехай я заповнюю цю порожнечу в серці тимчасовим Сергійком, або ж навіть Юрою, я неможу забути про тебе... про тебе з таким пересічним імям і такою неймовірною здатністю розбивати чужі серця...Та яке там розбирати...просто випадково зачепити проходячи мимо,і ненавмисне розбити, як якусь дешеву вазу з китайського порцеляну, яку навіть найміцніший суперклей не бере...

Та найсмішніше те, що ти незнаєш про мої страждання, для тебе я мов планка, до якої потрібно дотягнутись, а навіщо марнувати свій час, коли тут і так в ліжко кидається безліч дешевих дівчаток з рожевими мозгами... Хм, говорять дівчата розвиваються швидше за хлопців, тобто чоловіків... ну що ж, мені 18, тобі 24...

А я чекатиму, чекатиму твого погляду, чекатиму твого голосу, чекатиму без сліз, без суму, чекатиму як завжди, з високо піднятою головою і усмішкою на обличчі. Адже кому потрібна зарумсане дівчисько, яке неможе відрізнити реальне життя від чергової мелодрами...