Цитата сообщения neYangol Подвійна особистість

Вона така як є….
пише, що кохає, а каже, що ненавидить...
Її співоча юність ще не пройшла, можливо саме тому вона й досі грає коханням, не розуміючи того, що може накоїти.
Вона не зупиняється на досягнутому, вона йде далі, підминаючи під себе все живе й прекрасне…


Не розмумію…Чому шепочучи їй на вушко такі приємні слова, вітер знов штовхає її на шалені вчинки.?!
Вона така розкута й водначас невинна, шалена й невимушена… Стать її тіла звела мене з розуму. Саме такою вона постала переді мною в той день. Ніколи не забуду ту мить, коли наші погляди зійшлись… це було так на неї схоже – лиш тепер розумію її почуття. Так, я непомилилась в її суті, належності до того ж вирію, що й я…
Ось. Так, це вона йде. Бачу.
Мені так гидко на душі від останніх подій, я опускаю погляд. Не можу більше курити…та й пити теж…навіть її яскраві, наповнені радістю очі, навіть, ця зустріч, що була такою жаданою для нас обох, не викликають в мені нічого святого…
Сльоза – Привіт!
Шаленість – Це ти?! Так я здогадалась, що це ти прийшла…від тебе одразу повіяло гидким щастям.
Сльоза– Ти знов? Тобі ще не набридло?
Шаленість – Це не твоя справа!!! – зриваюся на крик. – Скільки треба, стільки й буду!!! Тобі ж до одного…так?!
Сльоза – Ти помиляєшся… – й замовкла… не знає, що й сказати…. Вона все прекрасно розуміє, адже вона – то я, лиш інший вимір часу вибрала…а може й просто паралельний світ…
Сльоза – Вибач! – її ніжні руки торкаються мого тіла й воно, спочатку насторожившись, починає по-трохи танути…
Шаленість – Поцілуй мене, будь ласка. Я так давно цього чекала.
Вона підняла свій чистий погляд на мене й глянула так, наче тобі в очі дивиться наймиліше в світі створіння. Ми сплелися у поцілунку, який став для нас вічністю, вузлом кохання…
Сльоза – Може йдем до мене? – відштовхнувшись від мене так різко, що я схаменулась. –Я купила твої улюблені квіти, спекла наш улюблений пиріг…?!
Я мовчу….
Яка ж вона все таки дурна. Невже це невидно? Невже всі мої почуття, заховані від усього світу й вона їх не бачить? Вона ж знає мене, розуміє, як ніхто інший….Чому з себе робить дурну?
Сльоза – Чому ти мовчиш? Скажи що не будь?! – невитримує вона. Так, стриманості в неї завжди не вистачало…завжди суне кудись свій ніс…
Шаленість – Я найшла іншу…ту, що не зрадить мене ….
Вона опустила очі….
Через деякий час, я розумію, що вона плаче…Я бачу ті очі, ті сльози і в моєму сердці починає щось пекти…болить. Це її біль і я його відчуваю…
Шаленість – Не плач…– ледве видавлюю з себе ці слова – щось заважає у горлі. – Я збрехала тобі, так як ти колись.– відповідаю їй, пригортаючи до себе,– Пробач, я не могла інакше, ти ж розумієш…….
Сльоза – Так….
Враз, щось блимнуло…стало темно….чую, хтось йде!
Він– Привіт, кохана!
Шаленість – Зайчику, це ти?? – підводячись з ліжка промовляю чоловікові, – Вибач, любий, я задрімала….мені такий наснився сон….
Сльоза – Я для тебе вже сон???