Автор роману „Культ” Любко Дереш ненав’язливо пропонує зануритись в атмосферу гімназії маленького містечка, куди приїхав вчителювати Юрко Банzай, неголовний герой книжки. І якщо з першими прочитаними сторінками ви не поспішаєте прийняти пропозицію автора (рекомендую все ж прийняти), то з моменту знайомства Банzая з Дарцею Боргес (знайоме прізвище, еге ж?), своєю ученицею, автор нахабно і жорстоко просто топить вас у тій самій жахливій атмосфері, де Банzай розбещує малолітню Дарцю, яку й без того всю дорогу затравлюють її колежанки по гуртожитку – ссс...-Суки!, як охрещують їх двійко головних героїв. І коли ви думаєте, що куріння кальяну і розборки з „пацанами”, а ще три сторінки академічного змішування з лайном цих самих „пацанів” є найстрашнішими моментами у книзі, то виявляється, що сторож Ромко Корій не спить а його бог Пан Йог-Сотот харчується учнями гімназії, яка перетворюється на центр Всесвіту. Де має відбутись остання битва добра і зла.
Усе це супроводжується купою крові, трупів, замахом на зґвалтування (також дуже поетичним описом процесу витікання врізаного ока), канібалізмом та іншими цікав інками.
Сонною артерією проходить через увесь твір думка не головних героїв про те, що це не/сон, який можна викликати із заздалегідь вибраним сценарієм та персонажами. Незлецький фільм жах-ртів вийшов би з цієї писанини, зовсім незлецький. Оскарів так на 15 і ще на кільканадцять золотих глобусів, ведмедів, левів та іншої дичини, яку можна кіновполювати, ага! І прикрасити ці страви гілками пальми.
Цікаво було би побачити пики вчителів шановного автора (що мав 15-16 років, коли писав ці свої горори), які, припускаю, стали прототипами деяких персонажів, в момент. Коли вони впізнавали себе у цих самих персонажах...!
Нагнітання атмосфери страху, змішане з образом Джимі Гендрикса у ролі св.. Петра (в костюмі Сатира-Гітариса) та перманентно обкуреними не/головними героями подекуди дійсно лякає: чи не зробить Любко Дереш те, що і в страшних снах не снилося видатним укрпіїтам – приверне масового читача до української літератури?

Лесик Грабовський

Рецензія на роман Любка Дереша “Культ” Як і інші читачі першого роману Любка Дереша я є свідомий того, що: “ЙОГО ЧИТАЄ ЄВРОПА. Любко Дереш (1984) став автором трьох національних бестселерів (“Культ”, “Поклоніння ящірці”, “Архе”), лідером нового літературного покоління і кумиром молоді. Роман “Культ”, який він написав у 16 років, відразу ж спричинив неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав΄ярнях і модних редакціях, згодом був перекладений кількома мовами, а самого автора перетворив на зірку міжнародних книжкових ярмарків. Права на видання книжок Дереша купували провідні видавництва Європи” (див. текст на обкладинці). Наразі важко сказати саме хто прилучився до “пристрасних дебатів у молодіжних кав΄ярнях і модних редакціях”, але є підозра, що молодь, кумиром якої став Л.Дереш, в тексті роману (див. сторінку 18) названа (принаймні, частина цієї молоді) “ображені на весь світ жертви абортів”. Але розглянемо той роман уважніше. Дія роману відбувається в провінційному коледжі (середній школі, мабуть). Що є цілком зрозуміле, бо авторів життєвий досвід (автор написав той роман у 16 років) радше саме школою й обмежений. Дія роману починається з того, що його герой (студент п’ятого курсу біофаку) приїхав до того коледжу, аби пройти практику з викладання біології в старших класах. Чому саме викладання й саме біології? Це залишилося невідомим до кінця роману. Зміст роману складений з трьох частин. Першу утворює опис коледжу, його учнів (саме їх автор назвав “ображені на весь світ жертви абортів”), їхньої субкультури та кількох потвор (це автор такими бачив вчителів того, а може й не лише того, коледжу, до кола яких з незрозумілих причин прагнув потрапити герой). Другу частину складає опис якоїсь чортівні, схожою до дитячих “страшилок”. Третя частина - опис романтичних відносин героя з безумовно чарівною, але ображеною на весь світ жертвою абортів. І все це чомусь змушує згадати вираз “вітання від доктора Фройда”. Але це може й слушно. Й до того роману варто застосувати методи психоаналізу, але я ними не володію, на жаль. Тому спробую подивитись на перший роман зірки міжнародних книжкових ярмарків, як на бестселер, себто як на текст, що користується популярністю завдяки тому, що його можна читати будь-де. А такий текст зазвичай не читають. У нього лише встромляють очі, аби відгородитися від оточення (в трамваї, в метро, в залі очікування тощо). Досі Книжковий клуб і його книгарня допомагали це вирішувати за допомогою російськомовної продукції. І наразі маємо для цього роман “Культ”, написаний українським молодіжним сленгом. “Читати” його попри все (хоча страшилки виглядають доволі нудно) доволі легко. А думок, ідей, емоцій він не містить і не викликає. Отже, маємо український бестселер і за його видання Книжковий клуб можна лише вітати.

Ю.І. Келлерман