В колонках играет - Радіо
Настроение сейчас - див. нижче

As they say: I'm back!
Чудові зимові передноворічні дні - хороший привід поділитись настороєм.
Настрій - нормально-прагматично-направлено-енергетично-дієво-ностальгічний.

Ну что ж, выбор сделан... Ты - Храбрая Предводительница.

Ты всегда со своим отрядом. Твои воины сметут любую преграду, стоит лишь приказать - кроме той преграды, что стоит на пути к твоему сердцу. Ее сможешь разрушить только ты.

Пройти тест

Сьогодні був дощ. Стоїмо... дивимось у вікно. Колега каже: "Мне домой, а тут дождь". Я кажу: "Та ж сонце, дощ швидко мине". Вона відповідає: "Так это дождь извращенец и сонце извращенцО"
Так і сплинув в голові новий заголовок для якоїсь штуки "Дождь-извращенец"
Треба такого віршика замутить :)
Чи якусь не дитячу страшилку... :)))

Покарані не так на довго,
Залишені всього до сходу,
Очікують приречено вони,
Щоб рано таки вийти з броду.
Хоч, кажуть, що легким є те чекання,
Що принесе відраду з покарання.
Вони, чомусь, так рідко посміхались,
Коли із тим життям прощались.
Надія в них була якась голодна
Ледь жеврів безпорадно в ній
Шматок, який день завтрашній
Позбавить від наступного удару.
Врятує від меча та болісного жару.
В очах у них і вогник не горів,
А руки втому малювали,
Ніхто вже порятунку не хотів,
А розуми їх в муках спали.

Не заразите мене страхом,
Не тримайте невідомим,
Не покарайте одним махом,
Не залякайте болем.

Я так ненавиджу боятись,
Свій сумнів проклинаю.
Чогось чекати й перейматись,
Жахатись слів „ не знаю”.

Не заразите мене страхом
А розкажіть як має.
Нехай він буде мені братом
І телефон не вимикає.

Минає погляд стіни й вікна,
Проходить крізь нічну пітьму,
Несеться сотні кілометрів,
Летить на волю чи в тюрму?
Несусь і бачу й розумію
Як відкриваються шляхи.
Їх безліч, я від них зомлію.
І лабіринтами лягли
Дороги, очі, рухи, звуки...
І радість, і чиясь печаль.
Я боляче втамую смуток
Своїх надій чи сподівань
Тим що побачу й заспокоюсь,
В неспокої своїм засну,
У марення свої сховаюсь,
Свою утіху там знайду.
Але чомусь прямує погляд
І мимохіть долає час:
Що є, що сталось і що буде
Колись... із нами чи без нас.

А вона, а вона..
сидітиме сумна... :)))))))

В колонках играет - ДДТ "Пропавший безвести"
Настроение сейчас - Прозрачное

Довести свою значущість. Довести свою людяність. Довести свою унікальність. Довести потребу в собі. Але глибина цього значення пізнається при загрозі втрати. Чому ціна така висока, не знає ніхто. Повнота любові інколи приходить при вже порожньому місті, на якому нещодавно стояла постать. Постать, яку ти тепер цінуєш більш за все. А так хотілось вміти цінувати, та давати, щоб любити. Як втекти від втрати? Як вберегти одного від втрати іншого? Як любити не втрачаючи? Що ж виходить, що незамінні люди існують, точніше існували…



Дякую за фото Commander_Z

В колонках играет - Серьга "Немного солнца"
Настроение сейчас - Прозрачное

Чи можна впоратись з життям? Чи можна його вмістити в численну кількість цифр-секунд? Чи можна осягнути своїми десятьма відсотками мозку усю повноту рухів, торкань, поворотів, поглядів? Як назбирати трохи сонця у льодяній воді буття? Як не розгубити не багато тих радісних миттєвостей, і з них цеглинка до цеглинки побудувати щось не таке швидкоплинне як час та закоханість?


Дякую за фото Commander_Z

В колонках играет - М. Карасев "Солдат"
Настроение сейчас - Прозрачное

Гордість – одна з причин війни. Ти стаєш у позу і готуєшся до оборони. Гордість, як щит, з впаяними в нього штиками. Це очі, які починають покриватися кригою. Це руки, які зав’язуються у вузли. Це кулі-слова, які ніколи потім не зможеш повернути. І якщо ти не поганий снайпер, ти вмієш влучати у ціль.. але як поганий хірург, ти навряд чи зможеш без болю витягнути ці кулі з тіла ворога. А навіщо?! Це ж війна. Ти солдат. Тобі здається, що гордість, це рідна сестра честі. Що не скористатися нею, це все одно, що втратити. Оголити душу? Ризикнути? Інколи це вже пізно, бо ти сам розпочав цю війну, і тепер вимушений стояти під прямим вогнем. Що ж, солдат, успіхів тобі, і швидкого завершення війни. Ні, не перемоги…

В колонках играет - Би 2 и Желанная "Небо без края"
Настроение сейчас - Прозрачное

Чи подобається тобі передранковий туман, так як відчуваю його я? Важке повітря, яке ти бачиш… що залишається краплинами на твоєму обличчі? Загадкова далечінь, яка всього-то далека на пів метра? Змінюється сприйняття і все здається якимсь м»яким і безпечним. Навіть якщо ти їдеш навпомацки в авто, здається, що і аварія буде всього лише легкий, лагідний удар об казкову пір»їну. Рухаєшся при близькому світлі фар, кілометрів з 40 за годину і бачиш перед колесами темну прірву, яка при детальному розглядувані виявляється мокрим асфальтом. А захочеш ввімкнути дальнє світло, то побачиш перед собою сіро-білий лист паперу, чистий і не прозорий. А за цим листом, невідоме життя. Можливо крутий поворот дороги, можливо перехожий, який заблукав зночі, можливо гілка з напівсонного дерева, можливо обрив, можливо ніщо… А ти їдеш, їдеш, їдеш.. і чи не вперше в житі радієш зустрічним фарам такого самого як ти, того, що рухається в тумані. І ти розумієш, що любиш ці два вогники, які на декілька секунд просвітляють твій шлях і вносять ясність, таку важливу ясність для життя.
А ще я люблю туман за те, що він дозволяє мені розуміти де що. А хоча б те, що інколи не варто сподіватись на власний зір. Що інколи треба йти, користуючись тими відчуттями, про які я так часто забуваю. Що я - це деяка сукупність, яка чомусь не розуміє своєї значущості, коли вона сукупна, і нікчемності, коли вона розбита, роз’єднана та розбалансована.
А ще я дійсно люблю туман за те, що видно небо. Точніше, воно кругом… Ти знаходишся в ньому, відчуваєш його і вбираєш… Небо, яке ховає в собі присутність реальних речей, які мають свою поверхню, свій колір, свій запах і свою душу.
А ще я люблю туман за те, що він ніколи не тримає тебе понад сил. Що скоро, він робить вигляд, що поступається і дозволяє тобі знову повернутись у свій звичний стан: надіятись на себе, бачити шлях не лише перед ногами, нестись зі швидкістю, не думати про того перехожого, що заблукав, про гілку і обрив. І ненавидіти сліпучі вогники зустрічного авто.

В колонках играет - Штраус
Настроение сейчас - спокійне

Захотілось визнати, що в цьому році було багато загадкового, дивакуватого та кардинального. Настільки щасливого, що я досі не можу збагнути того "щастя". Настільки успішного - що я тільки зараз визнаю успіх обраного вектора. Та заразом настільки зрозумілого, що я за останні кілька років не змогла стільки всього збагнути. Я вдячна Богові за всіх, кого і що я мала в цьому році. Я страшенно чекаю остаточного прозріння. Я вимушена буду вживати заходів для свого щастя. Та виборювати ТЕРПІННЯ для того, якщо через 100 спроб, через 100 стрибків, через 100 ризиків, через 100 висловлювань, через 100 прощень, через 100 припадків любові та через 100 хвилин пролиття сліз, через 100 трудів, через 100 благань, через 100 чекань, не зможу нічого змінити та подолати. ВСІХ З НОВИМ РОКОМ!!!

В колонках играет - Enya - Orinoco Flow (Sail Away) (1989)
Настроение сейчас - хорошее

21.07.


Сьогодні я у сні бачила очі. Величезну купу окремих очних яблук із зіницями. Автономні організми – живі з різним забарвленням, теплі та вологі, і трохи скривавлені з внутрішнього боку. Але вони не викликали жодної відрази. Вони були дуже симпатичними організмами... Я їх тримала в руках і милувалась. І тільки зараз я усвідомила - ще вони були якимись світлими, прозорими, щирими та щасливими!

В колонках играет - не помню
Настроение сейчас - Было очень жарко

06.07.06

Кому все одно...
Дивитись в вікно
Лиш сонця тепло
Втікає у скло.
Якщо все одно...
(Geo)


Листя снігу та пісок вітру... Спека проймає до остуди, а кондиціонер накладає підвальну засмагу. Одне вікно в світ – просто вікно, за яким, колись танула весна.

В колонках играет - Зема "Так и оставим"
Настроение сейчас - нормальное

03.07.06

Вечір...
Світ уявлений.
Спалахи думок...
(Geo)




Захід сонця. Момент залишення. Тут існує, а тут... лише червоною смужкою згадка в напівтемряві. А потім, раптом помічаєш, що вже давно самотній і холодний охоронець сутінок чатує на тебе. Ніби і нове світило... хіба що без вітаміну Д.

27.07.06


Паралельні лінії не перетинаються.... Вони просто співіснують в паралельних тотожних світосприйняттях, відчувають приблизно однакові почуття, слухають ту ж саму музику, поділять світогляд і інколи розуміють (або навіть знають), що десь там – є ще такі само паралельні сутності, зустріти які можливо ніколи не вдасться ... Головне, щоб ці лінії йшли якомога ближче одна від одної, і з таких от прямих, направлених на одне, будувалась одна загальна площина.

В колонках играет - точно что-то играло

26.06.06

ИМХО
Які б глобальні виклики системі, ситуації, думці чи зовнішності ми б не кидали – за всім цим стоїть першопричина. Яку, справжню, на початку досить важко вловити, але, яка завжди з часом стає чи не найбільш явною. Простіше кажучи, кожна зміна з’являється через щось. І це щось, справжнє показує час... з часом. І цим підґрунтям таких
мегаполісних змін часто є банальність. Банальність, викликана все тими ж фізичними, фізіологічними, моральними, матеріальними чи духовними потребами. І тільки коли проходить час, і омиває усі окозамилювальні епітети, побічні фактори, зайві та хаотичні рухи, визначні ідеї, високі обґрунтування – проявляється сутність голої правди.. Сутність чийогось фактору виживання, покликаного змінити своє життя на краще. Бо краще – це завжди простіше і приємніше, безболісніше та ще багато <…> ше. Тому, коли ти не знаєш, що стоїть за чиїмись змінами. Почекай ще трошки.

В колонках играет - ...
Настроение сейчас - тоді було дивне

26.06.06

ИМХО
Інколи немає значення, що з нами відбувається, які події щодня доводиться переживати, які проблеми вирішувати, яких людей бачити, що і з ким обговорювати... Найголовніше, що залишається в нас і які відбитки ці суєтні дійства, приємні\неприємні клопоти, зустрічі та обставини залишають. Що всередині кожного з нас видозмінюється, переналаштовується, врівноважується чи збурюється; і що з нас виходить потому, в результаті. Тому, насправді, не важливо, що я не знаю багато, з життя моїх близьких. Не знаю 90% людей чи знайомих з якими вони мають справу, не знаю дрібниць влаштування побутових питань. Але я знаю: які внутрішні дійства самоусвідомлення чи сприйняття світу у особистості, над якими питаннями проходять карколомні процеси мислення, чим вона втішаєшся і чим не задоволена, перед чим схиляється і що ненавидить, про що мріє і як змінюються її бачення. Це сама суть. Без зайвої інформації та не правильних суб’єктивних висновків. Хронологія пізнання – часто пов’язана з хронологією подій. Але перше бодай на якійсь відсоток важливіше останнього.

В колонках играет - Джингл какой-то радиостанции
Настроение сейчас - соискательное или ищущее


Где-то, когда-то, зачем-то, на трудном языке...

Ищу растерянных себя.