-Музыка

 -Подписка по e-mail

 

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в -Sumire-

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 25.06.2006
Записей:
Комментариев:
Написано: 4319

Намного легче похоронить действительность, чем избавиться от грез.

Кем были эти мертвецы и кто они теперь? И кто я сама? Что такое «я»? Этот локон, эта кожа на руках, этот ноготь, который я подстригаю, глухие и слепые внутренности, занимающиеся моим пищеварением, лабиринт моих вен? Или всего лишь серая масса, похожая на ту, что я видела в ведре с формалином? Насколько моя личность помещается в мозговом веществе, в этой загадочной, азотсодержащей материи? Где мое «я»? Где – я? И, когда все кончится, чем станет эта бесчувственная на вид вещь, эта оболочка, брошенная одежда? Совет: главное – не задавайте вопросов, и получите ответ. (Габриэль Витткоп – Прогулка в морг)


Крізь дощ

Пятница, 12 Января 2007 г. 18:08 + в цитатник
 (250x359, 57Kb)
В колонках играет - Ария - Штиль
Настроение сейчас - фігово

I’m so miserable, I’m so fucking lonely.
На дворі дощ, сильний вітер, що буквально збиває з ніг.
А настрій – чай з корицею і прив’явші квіти на столі.
Господи, як мене це втомлює, це життя.
Люблю їхати в тролейбусі, сидячи коло вікна. Дивитись кудись відсутнім поглядом, не звертати уваги на контролера та інших пасажирів, не чути, не бачити, не відчувати.
Думати про те, чого насправді не було, немає та ніколи й не буде.
ЯК ЖИТИ? Хтось це вміє? Я знову заплуталась в собі, в житті, у всьому і всіх, що мене оточують.

Вона поветалась додому з роботи. Після себе залишила лише купу паперів на робочому столі, терпкуватий запах парфумів та сліди помади на горняткові з кави.
Сонце плавно схилялось в сторону горизонту, зачаровуючи все небо ніжними тонами, трансформуючи його в небачені картини. Та сірі монотонні будівли ховали за собою всю казку. Легкий прохолодний осінній вітер розвівав поли її довгого пальто, підіймав злегка в повітря її довге розкішне волосся, обдавав обличчя свіжістю. Цокіт каблуків відгукувався ехом в тихих та порожніх вуличках, мокра бруківка віблискувала останніми променями наче коштовне каміння, а в ще не висохлих калюжах відбивалась безкінечність світу, неба, її блакитних очей.
Сьогодні вона поверталась додому пішки, насолоджуючись кожним кадром, кожним звуком, запахом, кожною секундою свого існування.
За спиною вона почула тихі кроки, що поступово наближались. Озирнувшись, вона побачила високого, худорлявого хлопця з великими, чарівними , та чомусь дуже сумними, очима.
“Дозволь мені пройтись з тобою” – його очі благально дивились на неї
“Будь ласка” – вона не розуміла що змусило її сказати це, мабуть їй теж в глибині душі зараз хотілось побути поряд з Кимось.
Вони йшли мовчки і кожен з них думав про щось своє. Лише тихе дихання та цокіт її каблуків порушували цю на диво гармонійну тишу.
“Знаєш, через дві години я помру” раптом сказав він тихо і досить байдуже.
Вона зупинилась від здивування і тиша набула нового відтінку – напруженого та злегка тремтячого.
“Все так кумедно… Все життя я думав, що достатньо сильний… А зараз…”
Вона дивилась відсутнім поглядом кудись вдаль, згадувались епізоди з власного минулого. Чомусь їй здавалось вона розуміє цього незнайомого хлопця краще, ніж будь-хто інший на цій планеті. Нічого не питала, вона просто розуміла і слухала.
“Мені страшно… страшно померти наодинці”
“Ходімо зі мною” вона легко торкнулась його руки… така холодна
І вони знову йшли мовчки, слова були надто недосконалими. Поволі будівлі ставали нижчими, вони рідшали, а на зміну їм приходили високі дерева парку. Серед них виросла стара, напіврозвалена будівля. Вона стояла на високому пагорбі, котрий поріс чагарником та мохом. Похмурий індастріал серед золотого килиму листя під ногами, серед теплого золотого проміння перетворився в наймиліший притулок.
Вони сиділи на одному з вікон, звісивши ноги донизу і дивились як червоне сонце розпалює чорні води ріки та поступово розчиняється в них, засолоджуючи їх своїм п’янким теплом.
“Це моє улюблене місце” тихо промовила вона, не бажаючи порушувати тиші.
“Знаєш, я так часто сюди приходив… просто надіючись на те, що я знайду тут Тебе”
“Мене?” вона звела брови від здивування, хоча сама так часто хотіла щоб Він сидів поряд з нею.
Він поклав голову їй на коліна і заплющив очі, а вона гралась з його довгим та темним волоссям, гладила його лице і замріяно дивилась кудись далеко за ліню горизонту.
Вечірню тишу порушив її тихий спів “…Oh how I want to go down with the Sun, sleeping, weeping with You…” і тихі сльози, що монотонно скапували вниз…
Рубрики:  ///...Проби пера...///
...пошепки до тіні...

Глупости какие-то

Четверг, 11 Января 2007 г. 16:19 + в цитатник
 (466x699, 110Kb)
В колонках играет - After Forever - Leaden Legacy
Настроение сейчас - ех...

Жизнь - интересная вещь...
Довольно простая для понимания, но в то же время довольно сложная на практике.
...Слова, мысли, мечты, мотивации, поступки...
Каждый день мы совершаем столько ошибок, а учимся ли мы на них?
Умеем ли мы взять для себя урок с ошибок других людей?
Чему же в конце-концов они учат нас?

Мне иногда не хватает уюта, иногда мне не хочется покидать свой дом, отправляясь на учебу, а иногда, наоборот, хочется отсюда побыстрее убежать.
Мне так нравится быть наедине, мне так нравится убегать от всех... куда ни будь, туда, где меня не найдут - дебри парка, кладбище, старый заброшенный дом, просто гулять вдоль рельс, окраины города.
Я это полюбила до безумия. Только так я могу отдохнуть, только это иногда может успокоить и зарядить новыми силами, только это мне иногда так необходимо.
Сколько раз, бывало отключалась от реального мира целиком и полностью, отдавалась мечтам и грезам, горьким и приятным воспоминаниям.
Но иногда, вот так гуляя, мне очень хочется чтобы кто-то был рядом, просто чувствовать чье-то присутствие...
Даже молчание очень многое может сказать, рассказать... даже слушая тихое дыхание на душе становится спокойней.
Если ты знаешь, что рядом человек, для которого не нужны слова чтобы тебя понять и объяснится самому...
Это, увы, стало для меня своего рода утопией...
Но ведь почему?
Иногда слова так утомляют... Иногда их просто недостаточно, они просто слишком банальные, слишком пустые, слишком не в состоянии выразить чувства и мысли.
Это трудно, очень трудно.
Я так люблю искренность
И глаза
Прозрачность

Люблю как ветер играет свою мелодию с китайскими колокольчиками – тонкий, серебряный звук, что разрывает душу на мелкие кусочки.
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

з новим роком

Четверг, 04 Января 2007 г. 18:56 + в цитатник
В колонках играет - Cradle Of Filth - From Cradle to Enslave
Настроение сейчас - оптимізм?

«Уединение без друзей, книг, обязанностей и страстей порождает тоску, недовольство и скуку, но все это вознаграждается тем, что человек по временам глубоко заглядывает в себя и природу. Кто оградит себя вполне от такой скуки, оградит себя от себя самого: он никогда не будет пить крепительного напитка из источника своей собственной души» Фридрих Ницше
Ну вот, собственно, тема для размышлений… Интересно услышать мысли по этому поводу, а?
Сегодня у меня день старых фотографий, стихов, кофе и тоски. Вчера вспомнилось, что у нас в городе, вернее на его окраинах, имеется прекрасное место. Помню, еще ребенком туда ходила, а когда этот завод сжигали – смотрела на то, как искры пламени и клубы черного дыма поднимаются в ночное небо. Сейчас же там только руины, очень мрачные, но и очень красивые в то же время. Не могла отказать себе в удовольствии погулять там немножко. Такой приступ ностальгии… ммм…
Почему мне нравится индастриал не могу объяснить, но что-то в нем меня просто манит. Как, в принципе и все те места, где нет людей.
ЗЫ: Нет, пусть сегодня пройдет без мрачных мыслей. Немножко нежности, позитива, а горечь – только на дне кофейной чашки.
Картинка уж очень милая и теплая, пусть согреет еще нескольких людей ;)

 (467x500, 55Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

About scars

Четверг, 28 Декабря 2006 г. 22:36 + в цитатник
 (500x666, 53Kb)
В колонках играет - Within Temptation - Our Farewell
Настроение сейчас - sad and empty

Усі заліки вже позаду, а попереду новорічні, різдвяні свята і… вона, сесія.
Зараз займаюсь дописуванням рефератів, практичних, заборгованостей та іншої, нікому, в принципі, непотрібної фігні.
Настрій? Хотілось би кращого, по правді кажучи.
Ненавиджу період сесій, вони приносять надто багато стресу.

“Дайте мені акваланг, щоб плавати в морі людей
Щоб не потрапив бруд із сердець до моїх легень
Дайте мені окуляри такі
Щоб не пік очі дим спаленої душі
Дайте мені гумовий костюм
Щоб не пік шкіру людський глум
Дайте мені протичуттєвий костюм”


Ах, хотілось би собі такий костюм часом мати, але ж приходить усвідомлення того, що ніякий костюм тебе не врятує, що такого просто не існує, а навіть якби існував…
Приходиться пробиватись власними зусиллями і приймати всі удари власним тілом, власною душею, бачити, як з кожним днем з’являються все нові та нові синці, шрами, рубці, інколи вони болітимуть спогадами, інколи кровоточитимуть гіркими сльозами.
Що не є погано, можливо саме так і повинно бути, можливо саме таким і повинен бути наш хрест. Можливо такі постійні удари і спонукають нас до дії, до протидії, до якихось зусиль, до розвитку врешті-решт. Адже, як казав Ніцше, “все, що не може мене вбити, робить мене сильнішим”.
Все то добре. На словах. У житті все зовсім по-іншому. Синець завше зійше, шрам сховається за довгими рукавами, а як заховати ті шрами, що утворюються глибоко всередині? Неможливо просто вязяти і перекреслити весь біль, зашити нематеріальне тугим швом.
Завше можна пробачити, але ніколи не можна забути.

Сумно, сумно до безмежності. Не поганий настрій, лише сум, що навіяний спогадами, музикою, усім, що мене зарза оточує. Хочеться просто кудись поїхати, сісти у напівтемне купе поїзду, забитись у куточок, увімкнути музику у плеєрі і дивитись на плинність часу, на те, як змінюється світ перед очима, віддалитись від решти світу на деякий час, притулитись щокою до холодного скла і мріяти, мріяти, мріяти...Цього ніхто не в праві у мене забрати, мої маленькі мрії…

Пухнастий сніг падав вчора, нагадуючи лише про хороше. Шкода, що сьогодні його уже не стало.
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

Бубочка

Четверг, 28 Декабря 2006 г. 10:25 + в цитатник
В колонках играет - Therion - Siren Of The Woods
Настроение сейчас - найс

http://www.ljplus.ru/img/s/t/stopka_plus/Zaberi-menya.swf
...Просто кавайна штука...
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Wishes

Понедельник, 25 Декабря 2006 г. 22:56 + в цитатник
 (525x699, 60Kb)
Настроение сейчас - ...dead...alive...waiting...

В колонках играет – Lacrimosa - Das Schweigen

Деяка музика нагадує про сни, про мрії.
Деяка музика зводить з розуму
Деяка музика наганяє сум та романтику
Деяка музика розпалює нові бажання
А ця… Хм, створює цікаві відчуття…
Так, наче за вікном – шумні вулиці Берліну (не знаю чому???), наче на вулиці дощ, наче увесь світ зупинився на кілька хвилин перепочити від людей.
От би було класно приєднатись до нього, побалакати про те, про се, розповідати найдурніші жарти і плакати від сміху, прикинутись дітьми і пускати мильні бульбашки, робити із старих газет літачки та запускати їх в політ, зіграти в пантоміму, забувши про норми пристойності. Бу-га-га.

Хочеться зараз зібрати невеличку компанію і піти на якусь нічну вечірку, пострибати під найненормальнішу на світі музику, побігати супермаркетом, розкидаючи продукти по підлозі, залізти на дах найвищої в місті будівлі і, звісивши униз ноги, дивитись на зірки, хочеться закричати на увесь голос, хочеться поцілувати якогось незнайомця, покататись на американських гірках, впасти в холодний сніг і робити ангелів, гратись в сніжки, хочеться розмалювати лице корпспейнтом і піти в найгламурніший нічний клуб, хочеться потрапити у минуле і побувати на найготичнішому балу в найкрасивішому платті з найкрасивішим кавалером, хочеться стрибнути з даху і полетіти, хочеться кататись на гойдалках всю ніч, тримаючи за руку друга, хочеться потрапити на якийсь рок концерт і витратити всі сили на хороший слем, хочеться прогулятись осіннім парком з парасолькою, хочеться покататися на тролейбусі кілька разів по місту, розсипаючи крізь відкрите вікно конфетті, хочеться взяти скрипку і заграти найтрагічнішу мелодію, таку, від якої розривались би серця, хочеться сидіти біля вогнища в обіймах коханої людини, хочеться пустити галопом по лісу коня, так, щоб світ лише миготів і втрачав себе, хочеться померти від щастя і розплакатись через якусь дрібницю, хочеться напитись вином і наробити дурниць… ось так)
Це все якось не вкладається в голові…

А чого хочете зараз ВИ??? ;)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
Навшпиньки крізь прочинене вікно

Зависимость

Четверг, 21 Декабря 2006 г. 02:10 + в цитатник

 (300x357, 23Kb)
Настроение сейчас - дивно все

В колонках играет – Etwas - Nirgendwo

Перепади в настрої останнім часом досить сильні і досить різкі.
Час минає дуже швидко, ая зараз знаходжусь в дивному стані… Багато думок, великий хаос, важкість вибору і невизначеність.
Вже скоро новий рік, а ентузіазму з цього приводу – абсолютний нуль. Не знаю як святкуватиму і де і з ким…
Але нічого не хочеться, лише втекти на це свято. Від усього світу подалі.
Без безглуздих телевізійних програм, без шуму феєрверків, без шампанського…
Останнім часом постійно хочеться бути поряд з кимось, не хочеться залишатись самій, хочеться, щоб хтось попіклувався про мене.
Можливо це надто наївно, але зараз це мені так потрібно.
Просто опинитись в обіймах і забутись там на деякий час, забути про всі проблеми, хвилювання, смуток, знаючи що Хтось є поряд, що Комусь не все одно. Це так…важко пояснити і легко відчути.

Думала про те, що було раніше… Ніколи не було в мене людини, з якою було б дійсно добре, тепло, затишно поряд. Більшість відносин підтримувалось через телефон. Не мати змоги зустрітись, подивитись в очі, потримати за руку, обійняти, поцілувати… Нічого… Це мазохізм в чистому вигляді… Краще бути самою ніж так. Цікаво, чому все складалось саме таким чином? Може я на краще не заслуговую. Мені ж потрібно так мало!


Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Креатіфф... чи що?

Понедельник, 18 Декабря 2006 г. 10:04 + в цитатник
Настроение сейчас - не знаю

“Когда затихнешь ты в безмолвии суровом,
Под черным мрамором, угрюмый ангел мой,
И яма темная, и тесный склеп сырой
Окажутся твоим поместьем и альковом”
Бодлер

На стіні тремтіла тінь від запаленої свічки. Решта кімнати була огорнена густою, навіть дещо в’язкою темрявою. Старий будинок, років мабуть так з п’ятдесят. Сирість та вологість зробили своє діло і по холодних, поцвівших стінах струменіла вода, фарби злущились, залишивши під собою лише немічну, злегка прогнившу дерев’яну кладку та фрагменти штукатурки. Підлоги не було, паркет було зідрано ще кілька років тому, залишалась лише купа пилюки та сміття, перемішана в жахливий гармидер. Тут пахло гниллю, затхлістю і смертю.
Колись один з найрозкішніших готелів міста перетворився в пустку, в місце, якого всі жахались та намагались обходити стороною. Причиною стало якесь, якщо вірити чуткам, таємниче вбивство шльондри, що серйозно підірвало репутацію готелю та врешті-решт таки її добило.
Всі боялись цього місця, а для нього воно стало своєрідним домом, притулком, присталищем… Small sanctuary
Так склалось, що в нього не залишилось нічого та нікого. Лише короткі уривки спогадів, котрі він турботливо збирав докупи, лелеяв їх, оберігав сам не знаючи від чого.
Всім його багатством було кілька пензликів, фарби та старенький касетник з єдиною касетою всередині – “Ангст” Лакрімози.
Свій невеличкий заробіток він мав завдяки своїм малюнкам, які купували не дуже охоче.
Все, що він малював, чітко відображало його душу і він завше видивлявся блиску в очах своїх покупців. Натомість – самозакохана порожнеча. Невже ніхто його не в стані зрозуміти… усвідомити, що саме він хотів сказати? Його картини німо кричали, ба навіть, ридали по різних мажорних помешканнях. Там вони були приречені на страту.
А йому вистачало хіба що на цигарки та хліб.
Його свічка догорала, залишаючи під собою порожню пляшку, залиту восковими сльозами і через хвилину-другу мала загаснути. Десь за межами його маленького sanctuary лютував різкий пекучий вітер, по кімнаті владно розгулював протяг, змушуючи нещасну свічку і його самого тремтіти. Шибки, що ще де-не-де вціліли, розпачливо тремтіли, погрожуючи от-от розбитись, десь рипіли старі дерев’яні двері, чути було як десь далеко виють сирени. Можливо десь трапилось ще одне вбивство і його будуть зараз розслідувати, можливо комусь намагаються врятувати життя. Все це було таким далеким та фальшивим… В житті світу для нього не залишилось місця.
Він сидів, притулившись спиною до вологої та холодної стіни, злегка посміхався, хоча з очей капали сльози, скочувались на підборіддя, збирались в кутиках губ маленькими краплинами. В голові лунали до болю знайомі мелодії. Він курив… тремтячими руками підносив цигарку до губ та повільно затягувався… раз за разом. Викинутий ним недопалок пролетів маленькою червоною кометою в темряві, вдарився об сусідню стіну та розсипався сотнями маленьких іскорок. Красиво, наче справжній фейєрверк і лише для нього одного.
В руці він стискав пістолет. Вдивляючись кудись в темряву він притулив його до підборіддя. Доля секунди розірвала реальність на мільярди піщинок, згвалтувала його свідомість брутальним вторгненням кулі в тканини. За цю долю секунди він відчував, як ехом проноситься звук пострілу попід дахом будівлі. Це все відбулось лише в задвірках його свідомомсті і лише на мить… Яскравий, червоний вибух.
Вибух, що супроводився ще одним грандіозним фейерверком. Вибух, що злився з виттям сирени з його внутрішнім відчайдушним криком…
Різкий порив вітру загасив залишки свічки і в темряві можна було почути лише глухий звук упавшого на землю пістолету та його тіла.
Світ продовжував своє метушливе життя. Лише холодний вітер, вдираючись час від часу в кімнату розпачливо виконував реквієм.
Рубрики:  ///...Проби пера...///



Процитировано 1 раз

О боли

Понедельник, 18 Декабря 2006 г. 01:14 + в цитатник
 (332x500, 58Kb)
Настроение сейчас - сміття

«Жизнь – трудная штука. Ей на все наплевать. Она нас не презирает, но и не любит. Страшные вещи происходят на свете, а почему – никто не знает. В мучениях умирают прекрасные люди, оставляя безутешными тех, кто их любил. Иногда кажется будто здравствуют и процветают одни мерзавцы»
Стівен Кінг

Чесно кажучи, читаючи ці слова, мене пересіпнуло. Не раз думала про те ж саме.
Часто ми говоримо про справедливість, чесність, порядність... Але все те – досить примарні ідеали, далеко не завжди добро перемагає зло, в житті правила розставляються зовсім по-іншому, якщо такі взагалі існують.
За собою помітила те, що я досить почерствішала по відношенню до людей, почуттів, стала більш скептичною та цинічною. А це те, що я завше зневажала.
Боюсь цих змін, бо вони не на краще. З іншого боку я відчуваю, що дорослішаю. Тільки от не можу збагнути добре це чи погано.

Дійсно страшно, коли ти втрачаєш грань між отими поняттями “добре” та “погано”, “чорний” та “білий”. Те, що більшість вважатиме поганим я прийму як щось позитивне та хороше. І навпаки. Це надзвичайно заплутує мене, збиває з курсу, змушує роставляти невірні орієнтири. Інколи хочеться, щоб хтось подав руку і провів через це нестійке болото під ногами, щоб хтось порадив куди йти далі. Але усвідомлюєш – ти сам по собі і всім на тебе начхати. Так збудований наш світ.
Лише там далеко, вже, правда, тьмяно, світить відблиск надії... “на краще”. Надія вселяє віру, а вона, в свою чергу, змушує підійматись з колін і йти далі, незважаючи на всі переломи, синці, рани… стискаючи зуби і кулаки від болі і повторювати в думках “все буде добре”… та чи буде дійсно?
Життя – гра. Але зовсім не та, в котрій можна записатись, почати з початку з стовідсотковим запасом здоров’я, зі знаннями про всіх майбутніх чудовиськ… Один нвірний крок – і ти летиш вниз головою…чортзна куди.
Як знати куди податись, як правильно вчинити…
Постійно падаю, обпікаюсь, знов встаю, йду, плачу, посміхаюсь… по кругу, по колу, по тому ж сценарію…
Боюсь людей, відштовхую їх, якщо вони без дозволу починають копатись в моїй голові.
Я дуже розгубилась… мені потрібен поштовх, орієнтир, ковток свіжого нічного повітря…. Щось…. Хоча би щось… чи хтось… я не знаю…
Настільки самотньою не почувала себе давно. Мені страшно.
Рубрики:  ...пошепки до тіні...

Апат_і_Я

Воскресенье, 17 Декабря 2006 г. 00:14 + в цитатник
Настроение сейчас - не краще

Я сиджу на вікні. Так, люблю тулитись на невеличкому підвіконні, визираючи надвір, спостерігаючи за всім, що відбувається за межами мого маленького світу.
Останнім часом він тіснішає, стає мілкішим та затуманеним.
Колись безкраї простори стислись до невеличкої кімнатки...
Почуваюсь, власне, тінню і не більше.

Тут завше було холодно і незатишно, як, в принципі, і зараз.
За вікном блимають старенькі ліхтарі, монотонний голос повідомляє про прибуття автобусу, чутні чиїсь спішні кроки, періодичні пориви вітру...
Не хочеться мені мріяти... Всі мрії стають пустими, наївними, болісними...
І я, як би то банально не прозвучало, втрачаю над ними контроль.
Не хочеться йти на поводу у власним емоцій, слабостей...
«О Луне я мечтаю, но Луны рядом нет»
Ха...

Мені не хочеться жити для Когось, для того, щоб бути саме такою в Їхніх очах.
Мені не хочеться бути такою, якою Вони мене уявляють та хочуть бачити.
Я далеко не ідеал і чудово знаю всі свої недоліки, кожнісінький з них.
Мені неприємно, коли Вони цим зловживають і при першій нагоді жбурляють мені їх в лице.
Мені не хочеться оправдовувати Чиїхось очікувань...
Це втомлює, це просто непотрібно.

Чому не можна просто жити СВОЇМ життям, так, як би Мені того хотілось, не Їм?
Чому не можна робити своїх, власних рішень, чому не можна падати, помилятись, плакати?

Перетворюю свій щоденник в свого роду сміттєзвалище... Весь бруд з душі – сюди.
Ненавиджу навантажувати інших собою, ненавиджу, коли мене жаліють, важко, коли мене не сприймають і не хочуть.

Ті, хто знає мене в житті, не знають цієї частини мене. Для них я – лише «веселий оптимістичний зайчик». Навіть не зважаючи на мій зовнішній вигляд, навіть не зважаючи на мою від них відчуженість... Та для них я лише одна з багатьох знайомих, не більше.
Рубрики:  ...пошепки до тіні...

...

Суббота, 16 Декабря 2006 г. 13:07 + в цитатник
В колонках играет - Phil Collins - I Wish It Could Rain Down
Настроение сейчас - messed up

Дещо згадувалось…
Уривки, фрагменти, окремі фрази, лиця, місця, думки…
Все змішалось в якусь незрозумілу схему.
Може звучатиму банально і наївно, але мені дійсно хочеться закохатись.
Просто відчувати в собі тепло замість порожнечі.
Знати, що я не сама.
Останнім часом так склалось, що спілкуюсь виключно з хорошими, класними людьми. Але, часто, будучи в компанії, думками я десь далеко. Я постійно почуваюсь відключеною від зовнішнього світу і усього, що в ньому відбувається.
Дивне відчуття, щиро кажучи.
Час не сповільнює темпи, а я за ним не встигаю… Затрималась десь на котромусь з переходів.
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Ще одна фігня

Среда, 29 Ноября 2006 г. 21:49 + в цитатник
В колонках играет - плач скрипки
Настроение сейчас - не найкраще

Кілька днів лише сюди не писала… а здається так давно…
Зараз мене переповнюють дивні емоції.
В основному сум.
Інколи ловлю себе на тому, що я все ж таки сама. І коли особливо паскудно на душі нема нікого поряд. Повідомлення немає кому відправляти… а стільки номерів у телефоні… кумедно дуже. Ха, як весело…*мда*…
Саме цікаве те, що мені не набридає жити в моєму світі, в моїй власній кататонії… Це скоріш присталище… Місце на крайній випадок… чи як?
Ще мені кумедно з того, що мені нікого не хочеться…Та смішна закоханість, та надумана романтика… мені те все зараз настільки далеке… немає нічого… і не хочеться…
Просто хочеться тиші, темряви і притулитись до когось… відчувати тихе дихання…і мовчання…ПРИСУТНІСТЬ…
Страшенно болить голова… в університеті свої напряги, але, це мене лякає, я нічого не роблю… хай живе халява… блін…
Яка ж я ідіотка…
Інколи хочеться побути слабкою, дозволити собі більше ніж завше, зійти з розуму до кінця… просто здохнути так, що ніхто й не помітив би…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

Залишки

Среда, 22 Ноября 2006 г. 23:16 + в цитатник
 (700x525, 141Kb)
В колонках играет - Deine Lakaien - Fleeting
Настроение сейчас - похмурий

Все недоказане залишиться наболілим

І все ж…
“…Залишися зі мною до завтра
І не кажи нічого
Довше лише вічність
Чесніше лише слова…”


І все ж…
Мені потрібен ЦЕЙ настрій, ЦЕЙ стан…
Для того, щоб жити… Виживати… Мріяти… Бажати…

Холодні пальці на холодному склі залишають свої невагомі сліди, маленькі сльози застигають воском на білій шкірі обличчя, кожен подих несе в собі лише морозних холод.
Він благословенний Самотністю. Він проклятий Самотністю.
Він п’яніє від Неї, напивається Нею щоночі, сидячи тут, біля вікна.
А щодня…

Щодняфрагменти вічності топляться одне в одному, втрачаючи колір, форму.
Щодняокеан нових обличчь протікає поряд. Сірих обличчь.
Щоднянове усвідомлення того, що його власну порожнечу Ніхто не в стані заповнити
Це далеко не егоїзм… Це – його хрест.
“У кожного він свій. У кожного він такий різний”


Як хотілось допомогти, та я не розуміла.
А зараз… Переповнюють пусті мрії та бажання.
Нащо мріяти, кохати, вірити в краще?
Нащо обманювати самих себе, прикидаючись безтурботно щасливими?
Мерзну… не від холоду за вікном, а від холоду, що палить зсередини.
Сьогодні провела день в парку.
Він теж холодний. Та не через погоду, ні, просто образ його віє холодом.
Жовте раніше листя віддало своє тепло землі, втратило ту Осінь… живу і теплу… потемніло, небо кольору свинцю нависає, водночас давить і огортає затишком, холодне повітря, почорнілі від вологи дерева, пожухла трава, легкий туман, що простилається м*якими густими шматками над сонною землею… красиво і водночас так…___
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
Навшпиньки крізь прочинене вікно

Fleur

Среда, 22 Ноября 2006 г. 13:41 + в цитатник
 (333x500, 25Kb)
В колонках играет - Полинове Поле - Чорна Рілля
Настроение сейчас - просто відпочиваю

Вчорашній вечір виявився на диво гарним.
Все ж, дякуючи добрим людям, я потрапила на Fleur!! ))
Як можна описати це словами?
Весь вечір сповнений цією чудовою музикою, найкращою музикою.
Тонкою, прозорою, невагомою, неперевершеною…
Давно мені не було так добре)
Про що ще можна мріяти?!
Дякую всім за вчора! Було просто супер!!!
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

от Сумирэ

Понедельник, 20 Ноября 2006 г. 01:04 + в цитатник
В колонках играет - Lacrimosa - Liebesspiel
Настроение сейчас - хз

Я - Гренуй
Персонаж романа Патрика Зюскинда «Парфюмер». Вы – человек не от мира сего. Вероятно, вы обладаете какими-то особенными талантами, которые не дают вам жить как обычные люди. Эти таланты пожирают вас изнутри и толкают на не совсем законный путь. У вас имеется сверхвосприятие, скорее всего, вы синергетик – то есть, человек ощущающий на вкус цвета и на запах музыку. Вы одиноки, но одиночество переносите без проблем, так как вам хватает самого себя. Но когда вы решите однажды сделать людям хоть что-нибудь хорошее, то это дело может стать последним в вашей жизни.
Пройти тест


хм...в принципі в дечому вони праві)
Рубрики:  ///Devoted to... stuff///

Velvet Darkness They Fear

Суббота, 18 Ноября 2006 г. 23:01 + в цитатник
 (432x698, 100Kb)
В колонках играет - Theatre Of Tragedy - Der Tanz Der Schatten
Настроение сейчас - безпорадність

"Наша культура не поощряет доброты к самому себе. Нас учат не тому, чему нужно. Надо быть очень стойким, чтобы отвергать то, что портит нашу жизнь. И создавать свою собственную культуру. Построить собственную субкультуру вовсе не значит пренебрегать правилами общества, в котором живешь. Самое серьезное и важное – образ мышления, ценности – мы выбираем сами. Нельзя позволить никому, и самому обществу их себе навязывать."
Митч Элбом

Як часто слова все псують… Як часто я намагаюсь виразити те, що всередині, а виходить все якось банально, !брудно!… воно обшарпується, втрачає зміст, втрачає, власне, форму.
Я хочу словами намалювати картину, образ, думку, політ, свободу, а виходить ще один маразм психопатки. Що ж, мабуть мені цього просто не дано.
Тонкими лініями розсікає ніч реальність, нещадно її шматує, ґвалтує, божеволіє від цього ще більше.
За вікном вимальовується сюрреалістичний світ, зітканий з туману і темряви [__що там ховається?__]

На вікні конденсується повітря, і можна малювати все, що заманеться, будь-які картини, все, що дозволить хвора фантазія.
А дозволяє вона багато.
Дозволити собі бути собою… Невже це така розкіш?
Дозволити собі стерти всі комплекси, розірвати всі ланцюги, притупити всі стереотипи на деякий час, залишивши лише інстинкти…Дозволити їм керувати собою, просто віддатись їм.

Люблю коли тепло розливається по всьому тілу, воно переслідується легким тремтінням і знову холодом, гостро відчутним кінчиками пальців і скронями.
Люблю коли ніч розчиняється на дні горняти з кавою терпким осадком, коли вона ніжно обіймає за плечі, коли вона вселяється в кожну мелодію, що лунає з колонок п’янкою ефірною субстанцією, вона зводить з розуму, вона розпалює нові почуття, вони чіткі, контрастні, вони гармонійні і в той же час хаотичні.

Це лише одна маленька піщинка з мого піщаного замку

Angel Sanctuary__gorgeous...
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
Навшпиньки крізь прочинене вікно

so home

Пятница, 17 Ноября 2006 г. 22:11 + в цитатник
 (300x374, 39Kb)
В колонках играет - Кино - Группа Крови
Настроение сейчас - просто так

Вдома…
Вдома… дивно вимовляти це слово, почуваюсь так дивно, бо дому як такого в мене немає.
От знову батьки переїхали (я за них дуже рада, бо нарешті їм буде добре, я це знаю)… і все догори ногами.
Не люблю ці ремонти, але що поробиш)

Люблю їхати додому… Дивитись як у вікні змінюються краєвиди ,як плавно сідає сонце, огортаючи все своїм ніжним теплом, як воно розчиняється десь за лінією горизонту, хочеться розчинитись разом з ним в залишках цього дня… і так приємно забуватись під улюблену музику.

Відчуття гармонії зі світом… подалі від людей, в звичній ще обстановці, в цьому теплому затишку… Люблю такі вечори до безмежності!

Вітаю всіх з днем студента!
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Результат теста "Какая магия была бы вашей?"

Пятница, 17 Ноября 2006 г. 00:07 + в цитатник
Результат теста:Пройти этот тест
"Какая магия была бы вашей?"

Вам подходит магия Молнии

Вы мудры. Вы очень мудры. И вы можете достигнуть большего, вам дано многое, однако часто вы даже сами не знаете всего о себе, и ваши таланты быстро умирают внутри вас.
Вы достаточно хороший психолог, но вы подвержены частой скуке.

Вам нужен человек с магией Облаков - только он своей живостью и своим юмором способен расшевелить вас, и только вы можете удерживать его от рискованных проделок. Но и вам не чужд авантюризм, так что дерзайте, ищите себя!

Психологические и прикольные тесты LiveInternet.ru

про Різдво, вечори і настрій

Четверг, 16 Ноября 2006 г. 23:31 + в цитатник
В колонках играет - Кино – Звезда По Имени Солнце
Настроение сейчас - мрію

Жить вредно. От этого умирают
Станислав Ежи Лец

Нічне місто, злітна смуга, зіткана для когось з рудих ліхтарів вздовж дороги, майже порожній транспорт, байдужі лиця, мряка і волога прохолода. Ні, мабуть ніколи не втомлюсь писати про старе місто ввечері. Це щось. Старенькі будівлі, котрі увібрали в себе не один десяток років історії, темні дворики, що приховують в собі щось таємниче та містичне, вологі стіни, покриті диким виноградом та плющем, м’яке світло ліхтарів, яке наче зігріває невідомим теплом, слизька і мокра бруківка під ногами і зірки, падаючі зірки, безкінечність неба, прохолодна свіжість провітря і безлюдні вулички…

Дуже хочеться Різдва… І до Львова…
Це так гарно… така чудова атмосфера, коли всередині тепло, незважаючи на мороз на вулиці.
Хочеться наряджати ялинку, хочеться купувати маленькі подаруночки рідним і загортати їх в різнобарвний подарунковий папір, хочеться сидіти холодним зимовим вечором в теплі і затишку, в м’якому світлі гірлянд і пити гаряче какао, хочеться сходити в оперний театр, хочеться погуляти вечірніми вуличками кам’яного міста-красеня, вбираючи в себе кожну секунду щастя…

Так, саме такі банальні речі можуть і роблять мене щасливою…
…Хех… Пригадався вираз
«Мелкие радости – к крупным неприятностям»
……………………………………………………………
А ще думала сьогодні увесь день про старе і призабуте. Воно загалом все напівпрозоре і якесь особливо цінне. Відчуття, схоже на те, коли ти тримаєш в руках попіл сторінок. Він ще тримається вкупі, але варто його торкнутись і все розсипеться в порох. Коли, ледве дихаючи, розглядаєш залишки літер, слів, фраз… Спогади, такі собі флешбеки, раз за разом з’являються в голові. Люблю час від часу переглядати старі фотоальбоми, згадувати місця, події… і те, яким дивним чином життя змінює свій плин.
Загалом, мені не хочеться жалітись на своє життя. Є все, що потрібно. Тим паче, що все дуже й дуже відносно.
Так, буває боляче, буває погано. Але без цього не уявляю себе. Вчусь жити. Можливо колись мені це вдасться!
Так дивно бачити себе в такому піднесеному настрої. Дуже й дуже сподіваюсь, що він затримається погостити в мене надовше.

 (600x376, 126Kb)
Рубрики:  Навшпиньки крізь прочинене вікно

Thinking Shit

Среда, 15 Ноября 2006 г. 15:46 + в цитатник
В колонках играет - Haggard - Awaking The Centuries
Настроение сейчас - сірість існування

I’ve become comfortably numb

Задумалась я про те, що нам нав’язують, те, чим ми живемо.
Стереотипи, принципи, норми, догми і що ще.
Нагадує «The Wall»
Всі вони підкріплені мораллю, релігією, правом. Всі вони прошивають своїми тонкими гнучкими волокнами суспільство. Все воно добре, але все лише на словах.
Такі собі ниточки, що зв’язують людину як особистість
З дитинства звикаєш до заборон – це не роби, туди не йди, на це не дивись.
Кожен щось по_ВИНЕН… В чому ж ми по_винні?
І хто в праві визначати що таке добре, а що ж таке погано?
Чому все ділиться на чорне та біле? Як вбого!
Немає ні білого ні чорного… є два відтінки сірого…

 (699x472, 141Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

About love

Вторник, 14 Ноября 2006 г. 17:59 + в цитатник
 (277x500, 32Kb)
В колонках играет - Океан Ельзи - Сьогодні
Настроение сейчас - Сама не знаю

Прикинутись знову веселою?…
Давайте, смійтесь, мені не шкода… Але навіть товстий шар гриму не в стані замаскувати погляд…
Розглядаю власне відображення в дзеркалі з ненавистю і дивною цікавістю.
Ненавиджу себе… Ненавиджу будь-які компліменти в свій адрес…Не можу сприймати їх… Просто не можу…
Поспілкувалась з дівчиною, котра живе зовсім іншим життям, її хоббі – розводити 40-літніх мужчин на бари, клуби… Так вона проводить вільний час, посилаючись на те, що так весело і вона хоче прожити це життя по максимуму. Я її не переконую її в іншому, я просто не в праві її судити.
Просто я інша… Просто інша вона. Але, чесно кажучи, мене верне від такого життя за чужий рахунок… Це низько і брудно, як на мене. А де ж якісь почуття, а де якась гідність? Лише цей протухлий матеріалізм? Це все, чим живуть люди?!! Хоча знаю, далеко не всі такі… І приємно усвідомлювати, що ще залишились люди, котрі бережуть ті духовні цінності!
ТРЕБА це в собі берегти, інакше ми зовсім перестанем відрізнятись від тварин…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Наче в порожньому купе по дорозі в нікуди

Понедельник, 13 Ноября 2006 г. 23:30 + в цитатник
В колонках играет - Arcana - We Rise Above
Настроение сейчас - Сподіваюсь на краще

«Но быть одиночкой и оставаться наедине с собой – не одно и то же.
Можно чувствовать себя одиноко, находясь в большой и веселой компании. Но можно остаться одному и не чувствовать себя одиноко.
Быть одиноким – значит чувствовать, что ты исключен из группы, что тебя не любят окружающие, что ты – чужой среди своих»

Девід Майерс

Думаю про цю фігню… Тобто не фігню… Просто згідна з вищенаписаним…
Часто за собою помічаю таке… Сидиш наче в хорошій компанії і в один момент тобі просто стає гидко, пусто, самотньо… Хочеться закрити очі, вуха… Нікого не чути, не бачитиВтекти… Або розридатись на місці…
Думаю про те, що я думаю… І це мене зводить з розуму… Важко… Це не піддається опису, скоріш щось з роду “треба відчути власними венками та нервами”
Я така втомлена, навіть не знаю чому…
Просто загонилась за увесь день… потрошки нагрузка в універі сильнішає…тьху…
Ні, настрій не поганий… Скоріш байдужий. Байдужий до того, що відбувається за межами цієї кімнатки… На даному етапі прощупується лише п_о_р_о_ж_н_е_ч_а
Тільки от її не витягнеш… не вирвеш з усіма її довгими поліпами-відростками, з тою заплутаною серцевиною. Вона в’їлась надто глибоко в моє єство.
Відчуваю, як думки відбиваються ехом по кутках свідомомсті… *постукуючи пучками пальців по скронях*
Не хочу писати зараз цього банального поста, а все ж пишу…
Всім надобраніч!

 (500x333, 33Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Результат теста "Какое у тебя отражение? (для девушек)"

Воскресенье, 12 Ноября 2006 г. 21:38 + в цитатник
Результат теста:Пройти этот тест
"Какое у тебя отражение? (для девушек)"

2)Ты видишь перед собой девушку с...

русыми волосами и зелеными глазами... она умна и добра... но в то же время замкнута и одинока... Она ищет свой идеал... Друзья ценят и любят её за все черты характера....
Психологические и прикольные тесты LiveInternet.ru

Споглядаючи С_І_Р_І_С_Т_Ь

Воскресенье, 12 Ноября 2006 г. 14:06 + в цитатник
 (474x640, 126Kb)
В колонках играет - Elend – The Wake Of The Angel
Настроение сейчас - Не найкращий

«Здесь покоится жалкое тело, разлученное с жалкой душой»

Сьогодні у нас дощ і у всіх кімнатах перегоріли лампочки… Їдуча напівтемрява…
Їдучий напівнастрій
В замаганні сама з собою перемагає…___

На склі застигають маленькі бусинки дощу… Сірість і monoтонність

«Говорить можно с каждым, а поговорить и не с кем»
Фелікс Хвалібуг

А чому?… Коли хочеться… ніколи нікого немає поряд… В такі моменти всі далеко, всі забили… забули?
Нема чим зайнятись… Сударыня, да вы, видать, бездельничаете?!
А пох… хочеться спокою… погода відповідає настрою на всі 100… чи може навпаки?
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

...Мені страшно...

Пятница, 10 Ноября 2006 г. 21:34 + в цитатник
 (250x275, 14Kb)
В колонках играет - L’ame Immortelle – Fallen Angel
Настроение сейчас - …A_N_G_S_T… «…я хочу быть стеной в черством мире, где все понятно…»

Ех…
Псуюсь на очах… Хммм… А може я завше така була, просто не помічала?
Почуваюсь дуже погано… Моральним виродком…
Дійсно, я все роблю не так, як треба було би…
Не оправдовую нічиїх очікувань… Не роблю нічого, щоб бути хорошою студенткою/дочкою/племінницею… та й тепер навіть здається – людиною…
Я просто безвідповідальна егоїстка… і не більше…
Колись сміятимусь з цього мого головного болю… з цих своїх проблем…
А зараз… Мені просто гидко від того ким я є…

Дуже хочеться зараз побачити його, поблукати з ним десь… Мені це так подобається…
Останнім часом мені щастить зустрічати хороших людей…І це не може не радувати! Про декого із старих знайомих навпаки змінилась думка… Кумедно все дуже, якщо сісти і переосмислити дещо.
На даному етапі є бажання спілкуватись лише з невеликою кількістю людей…
Решти просто не помічаю, я так звикла – опустивши голову і закривши вуха “своєю” музикою, йти вперед… Люди стають такими далекими, такими розмитими і такими несправжніми…

Часто з’являється бажання жбурнути перший-ліпший камінь і розбити тонке скло примарливих ілюзій.
Я так багато пишу і так мало з того, що хотілось би сказати…

Господи, як я хочу все виправити, все покращити, поставити на свої місця!!!
Чому все натомість валиться з рук? Чому?…

Цей дивний стан не покидає мене…. Друга, третя ночі… а я сиджу, обійнявши свого ведмедя і слухаю музику, тихенько схлипуючи в темному кутку кімнати…
Це і не депресія, і нічого поганого… Це все банальні переживання… Так легко музика мене може перетворити в розклеєне, заплакане казна-що….. Та інколи цього так не вистачає…просто невимовно…
Правду кажуть… люди як бомби… деякі детонують одразу, інші – вповільненої дії…

Коли назбирується надто багато всього – стає poprostu nie do wytrzymania!
…«Неужели я это я?»…
…Трішки почуттів…

Рубрики:  ...пошепки до тіні...

Сумно на душі

Среда, 08 Ноября 2006 г. 23:09 + в цитатник
 (299x400, 17Kb)
В колонках играет - Lacrimosa - Ich Verlasse Heut Dein Herz
Настроение сейчас - хреново маленько

Весь мир – театр,
Мы все – актеры по неволе,
И всесильная судьба распределяет роли,
И небеса следят за нашею игрой.

Ронсар.

Трапляються моменти, коли почуваєш себе чужим серед “своїх”…
Дивлюсь на знайомі обличчя, чую знайомі голоси, а все воно зливається в дивний хаос, безпорядок…
Хочеться втекти подалі від всього цього шуму…
Додому поверталась пішки, так не хотілось псувати собі настій, їдучи в набитій маршрутці, куди гірше – тролейбусі.
Вечірнє місто дуже гарне, воно вбирає в себе набагато більше, ніж здається на перишй погляд…
Запахи, звуки, голоси, кольори нікому непотрібних яскравих афіш, що так нещиро посміхаються випадковим перехожим…
Цікаво, чи комусь хочеться це перечитувати?…
…Звичайні будні звичайної людини…
А для мене це так важливо… Це все моє життя, мої почуття, мої думки…
Часом хочеться розділити їх з кимось, а не вистачає сміливості… Просто взяти і привідкрити двері в свій світ… Я роблю все навпаки, тільки комусь стає цікаво щось про мене довідатись – вішаю замки, не підпускаю до себе ближче, в кінці-кінців відштовхую…
…Цікаво, чи колись комусь вдасться мене вилікувати?…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

='(

Вторник, 07 Ноября 2006 г. 15:02 + в цитатник
В колонках играет - Blind Guardian - Bright Eyes
Настроение сейчас - all messed up

"Сьогодні показали новий фільм, у ньому хочеться лишитися, а я вдихаю на балконі дим, ніяк не можу ним напитися..."
Схожий на те стан...
За вікном видніється шматок сірого апатичного неба, такий же сірий корпус... А в мене пара статистики (слава богу вже остання на сьогодні)
Морочу собі голову невідомо чим і нащо... А хочеться просто... просто так, по іншому зробити все, по іншому сприйняти, дещо може переоцінити, дещо може забути, або, навпаки, витрусити з кишені спогадів...
Борюсь за своє щастя... Та чи ціль оправдає методи?
Залишаюсь замкнутою в собі, залишаюсь сидіти і споглядати цю монотонність у вікні, що додає лише легкої гірчинки в настрої...
Хочеться попросити когось аби витягли мене на свіже повітря, на концерт, в кіно, в паб... Все одно... Не хочеться залишатись наодинці з власними думками.
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

Мысли вслух

Понедельник, 06 Ноября 2006 г. 20:39 + в цитатник
В колонках играет - Кино - Печаль
Настроение сейчас - норм

Вечірнє старе місто… Перехоплює дух.
Проводжу ще один вечір сама-одна. Як мені це набридло.
Хочеться… до когось… Притулитись, заритись глибоко в обійми і забутись там.
Навіть, здогадуюсь, до кого… Хе, сама собі зізналась. Я потрошки закохуюсь!
Сісти б на перший-ліпший поїзд з ним і їхати світ за очі… Далеко-далеко.
Мрію знов… Про реальне і не дуже…
Єдине, що в нас завше залишається незмінним – наші мрії і ніхто не в стані їх у нас відібрати.
Це тішить.
Мммммм… просто зараз я щаслива… смішно звучить мабуть…

 (560x406, 112Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
Навшпиньки крізь прочинене вікно

Poisoned sweetness

Суббота, 04 Ноября 2006 г. 20:14 + в цитатник
 (300x399, 14Kb)
В колонках играет - Сhris Rea - Looking For The Summer
Настроение сейчас - relaxed, just a little bit drunk

[[[Бездіяльність свідомості…Беззахисність…Просто втома.]]]
Порожнеча кожного слова, що народжується на білій сторінці поступово, буква за буквою…
Музика всередині дзвенить сама по собі, відзиваючись ехом в скронях, пульсуючи гарячим потоком, переливаючись різними відтінками.
Реальність не перестає розхитуватись. Ні, світ зовсім не такий.
Відчуваю, як тріщать шви, готові от-от тріснути і випустити на волю…А хтозна що ж там – хаос чи гармонія…
Ніколи не знаєш що за наступними дверима, хоч все життя тільки те і робиш, що в них входиш.
Напиваюсь приємнішим вином, що залишає терпкуватий після смак… Незчулась , як пів пляшки вже не стало.
На вулиці мете холодний, пекучий вітер, сніг, а я топлюсь в м’якому світлі трьох свічок.
«Остановись мгновение, ты прекрасно!»
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
Навшпиньки крізь прочинене вікно

дім

Пятница, 03 Ноября 2006 г. 22:23 + в цитатник
 (300x217, 14Kb)
В колонках играет - Evanescence - Good Enough
Настроение сейчас - спокій....чи як...

От я і вдома…
Так різко похолодало.
Тим не менше сьогодні вдалось просто надзвичайно мило погуляти.
Еххх… Якось так романтично…
Такий парк прекрасний був сьогодні… Легкий сивий туман, пара при кожному видихові, тишина і пуста алея… Гарноооо…
Зараз напиваюсь гарячим чаєм, щоб зігрітись…
Давно вже вдома не була… Дивне відчуття сюди повертатись, дивне відчуття призабутого затишку
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Я втрачаю контроль над собою

Пятница, 03 Ноября 2006 г. 01:23 + в цитатник
 (332x476, 28Kb)
В колонках играет - Akira Yamaoke - Room Of Angel
Настроение сейчас - shitty

Щойно прийшла додому. Закортілось погуляти нічними вулицями. І сміх і гріх. Йду та плачу. На душі такий неспокій. А на небі місяць ховається за димчатими хмарами, просвічує блідним світлом на асфальт, залишаючи часом химерні, часом моторошні тіні.

Атмосфера декадансу, мертве і без того вже листя було нахабним чином втоплене в чорноті калюж, пустка, наче весь світ вимер, тиша, лише тиха музика з флешки... Пост апокаліптичні асоціації... І чорне-чорне небо, в якому хочеться потонути. Хочеться, щоб воно обійняло своєю чорнотою і поглинуло без остатку.
Хочеться щезнути.
Почуття вини. Чиясь совість вночі вже не спить... Невже прокинулась?
Почуття страху. Стільки страхів, сковують свідомість, сковують тіло оціпенінням
Почуття... Одні лише почуття. Без думок. Все так... пусто...

Темрява [лише тьмяне світло монітора], апельсиновий сік та кава... Т_И_Ш_А навкруги!

Нічого не змінюється, лише температура за вікном... На душі стабільно нижче нуля... ©







Хвилина коротка повисла в повітрі
Солодким присмаком гіркого буття
Найтоншого голосу відчай і різкість
Тиха агонія нерозділеного почуття

Молитви всі послані, усі вище неба
Вже далі гукать не навчилися люди
Ця правда розмита, була в ній потреба
Колись, не тепер, вже ніколи й не буде

Шматочки спіралей застигли в уяві
І на папері чорнила розмитими плямами
Не висихають, вони всі криваві
І на зап’ястях відкритими ранами

Дисгармонічна мелодія править думками
Танець із хаосом, сльози застигли у лід
І боляче дихать тонкими вустами
І кров’ю очистити можна весь світ

Мій траур осінній, усі за туманом
Пожовкле лиш листя саме шелестить
І віє з тих вулиць одним лиш обманом
Все тихо вмирає, усе просто спить...

Рубрики:  ...silent these wors are...
Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

тихе постукування серця, воно кровоточить всередині, обпікаючи боляче...

Четверг, 02 Ноября 2006 г. 22:55 + в цитатник
В колонках играет - L'ame Immortelle - Disharmony
Настроение сейчас - відчай

Мені погано, мені сумно, мене шматує на маленькі клаптики зсередини...
Чому?... Я так більше не можу!!!
Що зі мною не так?
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

різне

Среда, 01 Ноября 2006 г. 18:46 + в цитатник
 (288x500, 41Kb)
В колонках играет - MacBeth - Thy Mournful Lover
Настроение сейчас - серединка на половинку

Дивна я, все-таки, людина…
Часті перепади настрою. Плавні, але такі часті…
Дні стали короткими… Вже на світ наповзає темрява, ховає все під своїми м’якими крилами.

«Бывает, что все удается. Не пугайтесь, это скоро пройдет»
[Жюль Ренар]

*Фраза змусила іронічно посміхнутись

////////…Лежить переді мною купка дисків… Не хочеться абсолютно нічого з цього всього. Треба нової музики… Чогось такого… Надзвичайного і особливого…////////

…банальщина…
Приворожена ранньою зорею…
Приспана туманом, що в’ється над похмурим містом…
Зморена нічними прогулянкими під молочним шляхом…
Запаморочена запахом присмерків…
Зіткана з осінніх трав на безкраїх луках…
Ще ніким не спалена ніким не притоптана…
Та вже з’язана власними рясними дощовими сьозами…
Забута на перших же сторінках буденності життя…
Покрита вуаллю таких невинних снів…
В безкраїх коридорах днів загублена…
Втрачена над іскрою північного багаття…
Страчена на сонці… Поверена до життя на зорі…
Спустошена…Спустошене життя… переписане по новому…
З пустки у пустку… з бездни у вічність…
Крихітні блискітки в глибині очей, холод обпікає розум…
Один… Два… Три… Кінець… Подих, сльоза, краплина крові…
Підхоплена вітром у вільному польоті забуття…
Заколисана мутною водою ріки…
Очищена сльозами та вогнем від скорботи та розпачу…
……………………………………………………………………..
Чорний янгол гойдається на гіллі давно померлих дерев…
Чорним смутком оповитий…
На чорні шматочки тонокого скла розбитий...
Десь там… В тіні часу та розкоші нічних злив…
Гойдається… Колишеться… засинає під власну колискову…
Колись кимось недоспівану, передсмертну колискову…
Без імені…Без життя… Без згадки про щастя…
Покинутий сонцем та літом…
Огорунутий вічними холодами одиноких зим…
Захоплений терпко-колючим вітром льодяних пустель…
Переспіваний чорними воронами на старій могилі…
Закритий в підземеллях власної душі…
І кинутий летіти вниз у бездну безсердечності та черствості…
Меланхолія… Ностальгія за тонкою ноткою втраченого…
Закарбований у жорстокості людських сухих слів…
Заляканий власними недосяжними прагненнями…
І вбитий, вбитий, вбитий…
Початок… Прагматичний світ, не помічаючий цю тінь…
Кінець… Голос зі снів вже не в силах ожити у реальність…
Забуття… Де тут смерть а де життя? Грань розмита вже давно…
Істину було досягнуто лише на зорі… На сонці вона була страчена…
Болем… Душею… Сльозою… В кінці-кінців власною гарячою кров’ю…
Заплатила… Відстраждалась… Очистила… Не себе… Їх…

Рубрики:  ...silent these wors are...
Fragments, torn out of the lifeline

Маленьке розчарування для суспільства

Вторник, 31 Октября 2006 г. 02:47 + в цитатник
 (334x500, 11Kb)
В колонках играет - Evanescence - My Immortal
Настроение сейчас - хех... бувало й краще

Що робити, коли хочеться розчинитись в повітрі, зникнути в темряві наступного перевулку?
Це все давить на свідомість…
Потопаю в монотонності днів…
Чорний і білий – гарні кольори, але я їх не відрізняю
Люди, які мене оточують… Хочеться відчути тепло, що від них відходить… Натомість якась прозора байдужість в кожному слові, в кожному вчинку… Все пусте…
Пальці продовжують ковзати по клавішах, а думки off…
Кумедно так... накрила їх пухнастим покривалом, хай гріються!
А що я? Кому яке діло...
На смски відповіді марно сподіватись, так завше було, так, я вже звикла до цього...
До серця підкочується нова хвиля... Обривається на півслові фраза, сказана темряві і пустоті...Якось неприродно тихо прозвучали слова.
Як це все банально... Як це все стає схожим на дешеве кіно...
Мені неприємно писати свої думки вголос, мені неприємно від самої себе
[Хочеш я розповім тобі казку?]
Happy End? – забуті, стерті в пам’яті слова... Ні, я в це не вірю...
Не варто приписувати мені песимізм... Я далеко не така.
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

Безсоння

Воскресенье, 29 Октября 2006 г. 03:40 + в цитатник
 (303x400, 58Kb)
В колонках играет - Sopor Aeternus And The Ensemble Of Shadows – In An Hour Darkly
Настроение сейчас - хммм....

Ще одна безсонна ніч…
За вікном мертвий світ…
А в мене темрява і Sopor Aeternus
Щойно передивлялась Соляріс Тарковського… *схиляючи голову*…просто надзвичайно.
Такі речі вночі мені дивитись протипоказано, але сама ламаю власні правила.
Знову в голові манна каша з думок.
Якщо спробувати вихопити щось конкретне – думаю про границі людського пізнання.
Ми такі обмежені істоти, застереотипізовані, зашугані, такі консервативні…
Хочеться поекспериментувати з власною психікою…
Цікаво чи надовго мене вистачить…*запалююючи свічки*… нічна романтика?… стара звичка скоріш…
Десь глибоко всередині щось прокинулось… щось нове…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Без заголовка

Суббота, 28 Октября 2006 г. 02:34 + в цитатник
За вікном світ потонув в темряві...
яке гарне місто вночі...бродила вулицями, вдихаючи це особливе нічне повітря...
Краса...
люблю безсонні ночі, проведені таким чином...
надобраніч...
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

...Осінь...

Пятница, 27 Октября 2006 г. 20:47 + в цитатник
 (350x272, 74Kb)
В колонках играет - Opeth - Hope Leaves
Настроение сейчас - супер

Всередині все перевертається
Не знаю, не знаю що б це значило. Відчуваю, що зміни не за горами.
Майже засинаю, хоча ще так рано.

Маленька ода осінньому парку…
Своєрідна ностальгія за тим, що минуло – теплим і безтурботним літом. Це і ніжне, трепетне тепло в душі. Це і тихий відблиск смутку, романтичної меланхолії.
Глибоко вдихаю ніздрями прохолодне осіннє повітря. Воно пахне яблуками, медом і димом паленого листя. Сонце розкидає своє проміння по всьому місту. Маленькі, тендітні сонячні зайчики стрибають між вже пожовклими листочками на деревах, по дахах будинків, заглядають у очі перехожим, викликаючи радісні усмішки.
Обожнюю осінь. Вона неповторна. Загалом, як і будь-яка інша пора року. Але лише осінь так надихає, так щедро роздає свої тепло і смуток, лише вона Така!… Гуляючи осіннім парком я закохуюсь у життя. Навколо тиша, спокій, в повітрі ще літає прозоре, невагоме, ледь помітне бабине літо, голова паморочиться від легкого тепла та ніжності блакитного неба. Я топлюсь в його безмежності, бажаючи пробігтись по ньому разом з легкими пухнастими хмарами. Під ногами шелестить золотий килим… Так хочеться впасти на нього! Просто забути про всі рамки пристойності, манери поведінки, закрити очі на всі зачудовані погляди…і впасти… бігати тим листям доти, поки сил вистачить…насолоджуватись кожнісінькою секундою цієї казки, написаної лише для мене)… “рай на полчаса”… І нехай…але цей рай грітиме серце і душу всі наступні холодні зимові вечори.
Легкий, майже непомітний вітер заплутається в гіллі високих дерев, підхопить із собою пару листочків та пуститься з ними у танець, повільно та турботливо опускаючи на землю, або ж забере їх разом із собою в далину.
Вдивляюсь в блакить неба. Плавно над містом повисають сірі хмари і осінь набирає зовсім іншого образу. Бо осінь дуже різноманітна. Вітер стає сильнішим, обдає своєю свіжістю обличчя, піднімає у повітря волосся, наче воно невагоме… Одна за одною вниз летять маленькі сльози, тихо шелестить теплий осінній дощ. Повітря наповнюється запахом свіжості і прохолодою.
Осінь сумує. Я сумую з нею. Осінь торкається немпомітно повік, м’яко заселяє всю душу собою, своєю терпкістю і солодким забуттям.
Люблю її, люблю… люблю…


На вихідних буде лицарський турнір… Ммм… Останній цього року. Нізащо його не пропущу) Обіцяє бути просто надзвичайним… Ехх… Стільки позитиву на вечір… Сама собі дивуюсь.
Але все добре і це добре! Завтра, сподіваюсь, теж буде гарний і приємний день. Тримаю за себе кулаки.
Всіх люблю
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
///...Проби пера...///

Куди дівається все те "Best of me"?

Среда, 25 Октября 2006 г. 14:07 + в цитатник
 (417x500, 20Kb)
В колонках играет - Flaw - Best I Am
Настроение сейчас - злий відчай

Набридло все
Жити біля ринку – каторга… Виробляється імунітет зовсім не помічати людей
Постійний шум, постійні натовпи… Все це так пресує
Тут я себе почуваю так зажато… Мені хочеться поїхати кудись далеко, далеко… Байдуже куди… Тільки не тут. Тільки не з ними.
«Уничтожить прекрасное в себе
Уничтожить себя
Так легче»

Інколи я волію бути твариною, щоб не відчувати, не мріяти, не любити і не ненавидіти.
Мені знов сумно… дуже сумно…
А за вікном така гарна погода… просто маленька казка…
Йдеш парком, а вітер гонить листя прямо перед тобою, ноги ступають по м’якому килиму, навкруги м’яке світло, м’які, теплі відтінки, що прогрівають навіть найтемніші куточки душі…
Чого ще, здавалось би, бажати… Ідилія
Але чому все це таке сюрреалістичне в моїх очах? Чому воно готове от-от розсипатись в сірий і брудний попіл?

Безнадійно люблю… безнадійно відштовхую решту… безнадійно тону в собі… і так само топлю інших… Мені часом буває смішно скільки тих людей хотіло мені “допомогти”… Всі з часом махали на мене рукою і згодом просто забували… Нащо робити непотрібні нікому речі, нащо це все?… Я ж ніколи про це не просила, нікого не просила про ці пусті самопожертви…
А потім мене катують… я ж тобі відкрилась, я ж заради тебе зробила те то… дякую вам… а нащо це все? Кому це потрібне?… Зайвий раз доказати собі свою благородність?… чхала я на це… хай буду жорстокою… мені все одно
Моє життя, чомусь, влите в багато інших. І я дихаю повітрям так, що часом мені перехоплює дух… Мені хочеться зупинити все навколо, обернутись навкруги, відділити тіні від їх істот, оживити їх, запитати, а що ж почувають вони… Вони приречені весь час німо існувати, пасивно спостерігаючи за світом навколо… Цікаво, чим ми кращі за власну тінь?
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

по новому

Воскресенье, 22 Октября 2006 г. 00:57 + в цитатник

В колонках играет - Moonspell - Luna
Настроение сейчас - хороше

Почати все з початку? Ні, не хочеться.
Варто змінити відношення до власного життя, розставити пріоритети і…, врешті-решт, робити щось для цього…
Вчорашній вечір… незабутній… люблю такі моменти!
Вино, терпкувато-гіркий шоколад і тепла, душевна розмова. Як я люблю свого дядечка-художника! Люблю, як він зі мною розмовляє… на рівних…
В такі моменти завше почуваюсь щасливою людиною, затишно, комфортно, тепло…
Мммм…
Наразі – залишки вчорашнього настрою, що вражають досить приємним присмаком… Таким, що залишається після доброго вина)
Плюс… Нарешті я обзавелась стілами!!!)) 14 дирочок) Як мало іноді людині потрібно для щастя…
Ні, ні… Це такі маленькі матеріальні забаганки… Які просто додають трішки позитиву в життя… Насправді ж щастя в банальному… Варто частіше звертати на нього увагу.
Дійсно мені потрібно міняти своє відношення до життя… хоча б спробувати…

 (600x598, 130Kb)

Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
Навшпиньки крізь прочинене вікно

Бумажные Самолетики

Среда, 18 Октября 2006 г. 23:10 + в цитатник
В колонках играет - Ария - Осколок Льда
Настроение сейчас - нормально

Вроде как сажусь и хочется написать что-то хорошее…
Да нет, не выходит
И пусть кто-то упрекнет меня за это… ничего изменить не могу. Такая уж я есть
За окном медленно садится солнце – очередной день… мимо… пронесся быстро и незаметно
Вот как бывает… Истории с обязательно трагическим концом. А все мы люди и все это реально.
Только когда мы видим сотни, даже тысячи мертвых, погибших людей по ящику, мы только устало, уныло так зеваем, но если гибнет любимый человек… мы сами идем и топимся, режем вены, глотаем таблетки, прыгаем с балкона… да что угодно…
А кто-то даже не знает что такое любить, бросается словами, не ощущая ничего…
И когда вынимаешь свое сердце изнутри, подаешь ему на тарелочке, он просто отвернется и скажет «мне это не нужно, оставь себе»… но с кровоточащей раной ведь долго не проживешь
А кто-то так и умрет незамеченным, забытым, игнорированным всеми… Какие у них грустные глаза… как хочется их понять… но мы делаем вид, что не замечаем, и проходим мимо них
Каждый выбирает для себя то, что ему угодно… каждый принимает решения и расплачивается за них.
Но иногда мне кажется, что в нашем мире не осталось ничего светлого, теплого…
Люди погружены во мрак, будь он внешним или внутренним…

На небе сегодня две тонкие линии, оставшиеся после самолетов, пересеклись крестиком… Белым и, кажется, пушистым.

 (419x159, 10Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Who gives a fuck?

Среда, 18 Октября 2006 г. 13:55 + в цитатник
 (400x400, 17Kb)
В колонках играет - Lake Of Tears - Headstones
Настроение сейчас - shit

Чому мені так…?…
Вдома я божеволію, на вулиці надто холодно вже, щоб годинами бродити старим містом і парком...
І зараз не краще… Пальці мерзнуть набирати текст…
Хочеться дивитись в очі, а вони відвертаються, не помічаючи моєї тіні…
І так щодня…
Замкнуте коло, а я як та лабораторна миш – бігаю по колу без цілі, без сенсу…
Коли це закінчиться?

Картинка – няяяммм… згадала одразу «Падшие Ангелы» (Вонг Кар Вай)
Who knows?… Who cares at all?
Я б_о_ж_е_в_о_л_і_ю… холодно…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

... ... ...

Вторник, 17 Октября 2006 г. 23:37 + в цитатник
 (300x384, 28Kb)
>В колонках играет - Оргия Праведников (Сергей Калугин) - Ступени
Настроение сейчас - фак*т

Ангели… Демони…
…Місцями помінялись… Реверс…
Хм… природа і тільки приводить мене зараз до тями. Останнім часом Сергій Калугін доповнює атмосферу моїх прогулянок.
Холод… Температура душі і повітря співпадають… Руки мерзнуть навіть в рукавичках…
Думки… хаос, що ніяк не впорядкується.
Хм… скільки таких як я загублених душ, що німо кричать в собі… і кожен дбає сам за себе…
І світ – як океан… Накриває штормовими хвилями раз за разом, не даючи передихнути… Ти або пливеш або тонеш. Як же виживати в цьому світі?!
Відкинути всі почуття та емоції, стати цінічною сукою, що дбає лише про власний зад?… Не думаю, що це для мене…
Забавно так… все забавно настільки, що хочеться ридати
Безсилля, сліпота, немічність… я НІ_хто…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

...чомусь так гірко плакала вона...

Вторник, 17 Октября 2006 г. 15:01 + в цитатник
 (466x699, 90Kb)
В колонках играет - Lake Of Tears - Solitude
Настроение сейчас - важко визначитись

Сьогодні думається лише про одне – чорну романтику…

Тонкий чуттєвий плач скрипки, холодна, водночас пристрасна партія на фортепіано, чорне мереживо, огортаюче майже прозору шкіру на зап’ястях, шовк, обвиваючий тонку тінь витонченого силуету, сльози в холодній гіркій каві, підтікша туш на щоках, відчайдушні погляди, ніжні обійми, поцілунок під дощем, листи, написані чорнилом, пожовкле листя на робочому столі, як данина її величності, Осені, маленька арка в парку, яка стає недовгим притулком, сховком від посторонніх поглядів…

Все не те… Не зовсім те, що твориться в голові…
Пальці ще не звикли до гітари, трішки ниють…
Ех, люблю отак сидіти, закинувши ноги на стіл, поклавши клаву на коліна… Стан релаксу, стан спокою…
Не хочеться писати зараз про все, що робиться всередині…Надто все переплутано…
Мені просто нестерпно від думок про одну людину
Мені дуже хочеться обійняти когось
Мені хочеться дощу в осінньому парку
Мені хочеться знов поїздити на 15-ці 3-4 кола по Луцьку, розтанувши в слайдах за вікном
Мені хочеться…
Багато і мало водночас…
Матеріалізувати думку, щоб вона залишилась сьогодні коло мене ночувати…
Долоня вислизає з долоні, ілюзорність гине, туман піднімається вгору
За вікном навіть коти не нявчать
Боюсь навіть дихнути гучніше, щоб не сполохати тінь, що сидить в кутку моєї кімнати….
Сама її там вималювала…
Тінь ніколи не стане другом, коханою людиною…але завше вислухає, вбере в себе бесь бруд, лише трішки потемнішає…
Хай там поки сидить…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...
Навшпиньки крізь прочинене вікно

Про театр, акторів, ролі...про життя

Понедельник, 16 Октября 2006 г. 00:11 + в цитатник
В колонках играет - Карна - Моя Мила
Настроение сейчас - ...

Мир – один большой театр, с этим я согласна. Каждый – на своем месте, каждый играет свою роль, зачастую их несколько. Каждый хорошо играет, если надо, постоянно меняет маски. У каждого свое амплуа. Кто-то уходит со сцены, кто-то принимает аплодисменты, а кто-то так и остается незамеченным за кулисами, в тени.
Каждый смотрит на других, но увы здесь нет зеркал, нет времени, чтоб остановится и посмотреть на себя, чтоб увидеть себя со стороны. Нет. Зрители слепы, игра происходит напрасно. Но все же она продолжается, и никто не в силах ее остановить.
Когда кто-то встает и выходит – его презирают. Его считают трусом и слабаком, ведь он не смог досмотреть все это до конца.
Как же определить роль для себя?
Никогда не хотела быть под светом прожекторов, никогда не хотела исчезнуть как нежелательный туман рано поутру. Нет. Я искала себе другую судьбу, иную роль. Быть зрителем, пассивно воспринимать все, что происходит вокруг, поглощать информацию, преподносимую на блюдечке с голубой каемочкой? Это все не для меня.
Иногда бывает холодно.
Даже летним днем чувствую эту прохладу на своей коже. И что-то медленно тикает, а может механизм заело.… Но эта бомба готова сработать, о, я знаю, в любой момент. Стоит последней песчинке упасть на дно часов. Только вот вопрос – кто решает когда она упадет? Кто и когда…
В пустоте не слышен шорох.
Если смотришь выступление на сцене – оно тебя поглощает, затягивает, словно трясина затягивает несчастного путешественника. О да! Но стоит повернуться влево, а может вправо… и тут же начинаешь замечать множество деталей, чувствовать присутствие многих других зрителей, слышать множество звуков. Да, да. Так всегда бывает.
Стоит чаще оглядываться. Но только не назад. Там, позади все в темноте. Это как отражение в зеркале. Оно ощутимо, оно знакомо до боли, но к нему не притронуться, к нему не прижаться, оно холодно и бессмысленно.
И столько всего надо услышать, увидеть, почувствовать... Здесь вы увидите все. И комедии и драмы и трагедии.… Здесь вы ощутите удовольствие, удовлетворение, опустошение, горечь.
Кто пробовал закрыть глаза? Закрыть их всего на минутку и ощутить, как эти стены медленно рассасываются, как театр превращается в что-то иное, что-то нарисованное воображением.
Стоять на краю сцены.
Стоять между игрой и судьбой. Стоять без всякой страховки, без любой поддержки и осознавать это. Не надеяться на тех, кто вокруг. Не боятся упасть, но тем не менее не падать, держать равновесие на протяжении всей игры – своего рода искусство.
Боюсь, моя жизнь уже превратилась в часть этого театра. Превратилась давным-давно и этого мне не изменить. Приходится играть по установленным правилам.
Какие они, эти правила? Для каждого они другие. Казалось бы – мы властелины собственной судьбы, но наша мизерность в этом театре, в этом мире, наша многочисленная привязанность к всевозможным вещам и другим, к тем, кто нас окружает, не дает нам господствовать даже своей жизнью. Да и кто захочет идти на такой риск – быть ответственным за жизнь те более свою. Ответственность постепенно исчезает, ведь каждый пытается занять место на центре сцены, чтоб его все заметили. Хотя есть и такие которые прячутся в темноте залы, пытаясь растворится в куче других зрителей. Так им хорошо. Так им удобно.
И я играю по этим правилам, часто не задумываясь о том, что же я делаю на самом деле. Стоит ли игра свечей? Стоит ли делать то, что начертано корявым неразборчивым почерком на скомканной и потрепанной бумажке, затаившейся в глубине кармана? А где же все, о чем мечталось во время антрактов?? А где же то заветное «я», которое искалось мною в темноте залы…между рядами, под стульями, под сценой… Может оно совсем не здесь? И где его искать…
Стоит оглядываться почаще…
Иногда замечаю кусочек чего-то в перьях за спиной, по всей видимости, крылья (обман зрения), иногда чувствую, как на голове растут настоящие рожки… Мои амплуа постоянно меняются, а прежние теряют свой смысл. Да, хотя это уже настолько попсовые сравнения. А разве не посовые ли эти выступления? Разве не попсовые ли эти аплодисменты и восхищенные возгласы?? Разве не попсовые ли слезы, катящиеся вниз по щекам и обжигающие своей теплой соленостью?
Только одно здесь искренне – молчание. Скромное и такое громкое молчание. Увы, если ты зритель – никто не увидит твоих глаз, они в темноте, они уставшие от постоянного созерцания всего этого, они пустые от глухого смеха и фальшивых слез. Ты обязан молчать – таково твое правило. Но если же замолчать на сцене… Множество удивленных лиц, множество ожиданий.… А ты молчишь, потому что в душе все вскипает, все бурлит, все стонет… но им не видно. Они слепы, да, слепы. Какая ирония – слепые зрители….
Стоит ли отступить? Нет,… Шаг назад – презрение. Шаг вперед бессмысленная слава. Что же лучше? Или выстоять здесь до боли в костях, до стона души, до наступления этого молчания? Тогда тебя сами выбросят по ненадобности. Где найти логическое решение?
Стоит оглядываться почаще…
Как посмотреть на звезды, если зрение ограничено этими куполами? Как их разбить? Как выйти наружу? Ведь представление не остановится.… Сочтут за слабака… да. Таковы их правила, таковы их законы.
Быть слабаком.…Значит ли это быть сильным?
В любом случае нельзя здесь стоять и ждать того, что в любом случае с тобой случится
Вот они, эти двери наружу…
Страх. Страх – еще один способ уничтожить себя, дать ему себя сковать по рукам и ногам. Уйди, страх, исчезни. Еще столько всего боюсь, но.… Пусть оно боится меня. Ведь я уже делаю этот решающий шаг, избавляюсь от того что у меня за спиной. Игра, маски, актеры…. Нет, не жизнь. Там я оставлю часть себя, свою тень, пусть дарит им радость и наслаждение от этакого себе забвения.
Этот ключ всегда был у меня в кармане, стоило лишь достать его.
Нет, за дверью не то, чего я хотела, но здесь есть звезды. Здесь есть прозрачность неба и прохлада ветра, есть деревья и реки. Здесь я остаюсь. Здесь есть мечты и искренность в слезах. Здесь нет фальши. Нет.
А счастье? Эй, а его ведь надо заработать, на него надо работать. Просто так бывает лишь сыр в мышеловке. Достаточно ли я сделала, чтоб быть счастливой? Не поверю. Еще все впереди. Вот этому я верю. Может завтра уже не наступит для меня. А я еще столько не успеваю. И в то же мгновение я ничего не предпринимаю. А вы считали меня такой… какой считали….но все ведь не так, я оставила вам фантик, а настоящую сущность спрятала глубоко в себе. Вам не достать ее, даже сама теперь затрудняюсь это сделать,… но я учусь… Учусь, как быть счастливой, как надо жить.… Смотрю на вас и учусь на ваших ошибках, ведь жизни не хватит, чтобы обжечься на всех них самой.

 (700x525, 181Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
///...Проби пера...///
...пошепки до тіні...
Навшпиньки крізь прочинене вікно

Cut down

Суббота, 14 Октября 2006 г. 23:21 + в цитатник
 (300x225, 6Kb)
В колонках играет - A Perfect Circle - 3 Libra's
Настроение сейчас - *(

Надто пізно чи тільки майже вчасно?
Дивне те життя… Ніколи його не збагну!
Інколи находить хвиля "такого"… Коли хочеться втекти від всього всесвіту в свій маленький вимір, закритись на замочок і деякий час не покидати його…
Скучила за теплом долоні в своїй… Скучила за теплими поглядами…
Не сумую, ні… Мені хочеться… чого? Я не знаю… Отака невизначеність… Втекти від самої себе в першу чергу…
Хочеться самій собі придумати солодку брехню…
Я ж добре знаю що відбувається…

В реальному житті все зовсім не так… Все стає перекошеним, відштовхуючим… Інколи і слів замало…
Моя замкненість відштовхує людей… Не знаю добре це чи зле… Навіть коли хочеться відкритись, таке враження що ніколи цього не зможу зробити до кінця…
Мені дуже боляче що найближчі люди мене відштовхують...
Все валиться з рук...

Nat Bler, дякую за симпашку)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Evenings

Четверг, 12 Октября 2006 г. 22:28 + в цитатник
 (479x698, 106Kb)
В колонках играет - Moonspell - Luna
Настроение сейчас - мило все

Яке ж кайфове це місто увечері, коли не видно перехожих, де не де блимають яскраві, нікому не потрібні афіші, тьмяно і м’яко світять ліхтарі… і це небо…
Красота…
Класно коли плеєр на рендомі постійно видавав саме ту пісню, яку мені хотілось би почути…
Ідилія…
Гарячий чай з вершками, таблетки від головного болю, кашлю, застуди і просто йодомарин…5 штук переді мною… різний розмір, колір…
Сьогодні спати не в моїх планах. Розчинятимусь в нічному небі, що видно з вікна…
Вчора лежала на підлозі, спостерігаючи за зірками на стелі, освічуваними тьмяним світлом свічок… Така собі романтика на вечір… для самої себе) Заради таких неповторних, теплих, прогрітих до самої середини, моментів і хочеться жити…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline



Процитировано 1 раз

Без заголовка

Четверг, 12 Октября 2006 г. 17:57 + в цитатник
 (238x242, 9Kb)
В колонках играет - Audi Sile - Вальс Мертвих Душ
Настроение сейчас - засмучена

Дивно, та немає бажання писати щось сюди…
Інколи не вмію дивитись правді в вічі, не вмію бути правдивою сама із собою.
[Вічна любов, як білий обман]
Стільки ідеалів ми собі настворювали, стільки штампів наклепали, стільки шаблонів наготували. На кожен випадок життя, кажете?… А на такий випадок як я не знайшлось нічого…
Що ж, хочу чи не хочу, а тим шаблонам я теж поклоняюсь, як би не хотілось, а від оков суспільства мені не звільнитись…
Всі ці слова… Всі ці дуки – така маячня… Усвідомлюю це і сама над собою сміюся.
Збиваю руки до крові в боротьбі із собою…
Одна лиш бездарність!

Мрії відлітають рожевими кульками вверх, не залишаючи мені нічого для життя...
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Bla Bla Bla

Среда, 11 Октября 2006 г. 22:48 + в цитатник
 (250x344, 13Kb)
В колонках играет - The 69 Eyes - Lost Boys
Настроение сейчас - бредятина

Хворію... Сакс... Горло болить...
Закидаю стару свою писанину... Хм... і писалось же таке...

Мелодия Ночи и Смерти
Тихий и нежный шепот дождя, время от времени прерываемый внезапными ударами грома. Небо, затянутое серыми, дымчатыми и мрачными как никогда тучами, темное, мокрое, сырое и холодное, оно вздрогается от молний, которые словно большим невидимым ножом распаривают его наполовину, кроят его на части. Непонятно откуда, но довольно четко доносится звук пианино. Такой чувственный, страстный, но в то же время холодный и равнодушный, такой…. Пронзающий до самых костей, он проникает в каждую клеточку, в каждый атом тела, наполняя его этой сладкой, пьянящей мелодией. Мелодия ночи, мелодия луны, диких бордовых, почти черных роз и одиночества… Пустые улицы маленького городка, высокие шпили домов, засыпающие где-то там, в темноте, лужи, которые отражают в себе ее слезы, капли холодного, но приятного ее сердцу дождя на одежде на руках и на щеках. Мокрые от прозрачных соленых слез густые черные ресницы время от времени закрывающие своей тенью голубизну двух океанов ее невинных, полных мольбы и грусти глаз…Бледные тонкие губы дрожат от холода, шепчут что-то… я тебя люблю… как смешно, до боли смешно и в то же время жестоко теперь это звучит…Она стоит здесь под дождем, под этим огромным небесным пространством такая маленькая, беззащитная и такая одинокая, никому больше не нужная, забытая всеми. Ночь-подруга лишь только плачет, рыдает, слезы дождя летят вниз, разбиваясь об землю, разлетаясь на маленькие капельки, даря земле свое горе. А она продолжает стоять одна. Дома закрыли свои двери, все окна темные и непроглядные, улицы пустые, словно мертвые. Все закрыли глаза на ее горе, всем наплевать на нее. Как бы ей хотелось сейчас раствориться в этой мелодии, поплыть вместе с ней по этим темным улицам, скверам, аллеям… Далеко туда, где покоиться ее любовь, ее жизнь, ее воздух, ее солнце и луна. Раствориться в этой тьме, стать с ней единым целым, поцеловать смертельно-бледную луну, разогнать тучи и засветить каждую звездочку. Как бы ей хотелось спуститься ветренним бризом к своей любви, поцеловать эти когда-то пылкие губы. Смерть – страшная вещь, уничтожает, испепеляет. Где-то она это уже слышала… Сейчас эти слова не покидали ее голову. Да, она прекрасно знала, что это значит. Ничего смерть не оставила от ее души, лишь только горстку пепла и то она была жестоко развеяна ветром по всему свету, развеяна на маленькие пылинки, разбита на мелкие осколки. Но смерти она желала сейчас больше всего… Пустота, мрак и холод… Здесь ее ничего не держит, никто и ничто… Все цепи разорваны, узлы развязаны, она свободна, она все-таки может слиться с этой сказочной мелодией воедино… Она все-таки сможет поцеловать бледные, холодные как лед, губы своего возлюбленного, погладить его нежное, белое, почти прозрачное лицо, обнять его… Она сможет все это, стоит сделать только маленький шаг, маленький прыжок в вечность. Несколько мгновений и она уже на краю обрыва. Теперь ветер дышит ей в лицо, развевает полы ее черного как эта ночь, как розы в ее руках, пальто, поднимает ее волосы в воздух, словно они невесомые. Прекрасная как никогда, бледная и такая грустная стоит она на чердаке одного из этих мертвых домов. Под ней те же мрачные улицы, те же лужи, все то же, лишь теперь больше неба перед ее глазами, больше молний. Красиво! Такой жестокий красивый конец, конец молодой поломанной жизни. Юной, невинной ни в чем жизни.. Она оказалась в центре авантюры жизни и смерти, ее закружило в круговороте страсти, подняло высоко в небеса и бросило изо всех сил об землю…Ангельская улыбка на ее детском личике… Прощайте все. Простите меня, не обвиняйте в слабости, не упрекайте меня…. Я ухожу к своему счастью, к своей судьбе, я доверяю свою жизнь ей. Мне в этом мире больше нет места, слишком холодно все и пусто, слишком бессмысленно и одиноко. Расправив свои руки-крылья, отдалась она своей судьбе на расправу. Никто и не услышал ее последнего вскрика, никто и не увидел ее, летящую вниз камнем. Лишь только ночь черные свои тона обратила в кроваво-красные, прощаясь с ее душой. А дождь все так же продолжал рыдать. Звуки пианино никак не прекращались, но теперь в их звучании было что-то новое, тонкий голос, никому не слышный, но сказочно нежный и грустный. Он плыл по уже утренним улицам медленно, заходя в каждую дверь, проплывая сквозь каждое окно, заглядывая в сердца уже пробудившихся людей. Он бежал, плыл, удалялся тихо и незаметно. Он был отблеском ее мечты, он был ее душой, и устремлялся он далеко туда, где покоится ее любовь….
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
///...Проби пера...///
Навшпиньки крізь прочинене вікно

Осіння ностальгія охоплює

Понедельник, 09 Октября 2006 г. 20:52 + в цитатник
 (300x246, 12Kb)
В колонках играет - Arcana - Body Of Sin
Настроение сейчас - Норм

Як я люблю коли заходить сонце…
Теплим, ніжним промінням грає із злегка пожовклим листям на деревах, просвічується крізь пальці, якими намагаюсь затулити обличчя…
Воно повільно переходить в стан легкої ейфорії, осідає вниз, перемінюючи весь світ від золотавого до персикового, до ніжно-кремово-багряного… Воно зігріває темну воду ріки своїм теплом, ховається, розчиняється в ній наче цукор…
Солодкуваті думки крутяться в голові… змішані з попелу і меду…
Маленькі дітки безтурботно пробігають поряд, ховаючи обличчя в капюшонах, мило посміхаючись… Скоро і їх викине на берег «дорослого» життя…
Добре бути дитиною… добре не втрачати зв’язок з цією дитиною в собі….ніколи…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Ashes fall down quietly

Четверг, 05 Октября 2006 г. 21:32 + в цитатник
 (467x700, 23Kb)
В колонках играет - AFI - Killing Lights
Настроение сейчас - missing air

На потолке я вижу маленьких фей.
Закрываю глаза и ощущаю тихое шуршание их невесомых крыл, легкий привкус пыльцы на губах…
Звездочки зажигаются и мерцают маленькими огнями, даря радость, покой и воодушевление.
Ведь это все только мои хрупкие иллюзии.
Они растают вместе с отпечатками поцелуя на холодном и безразличном стекле…По ту сторону барабанил дождь. Он убаюкивал наши сознания так, чтоб они сотворили единое целое с наступающей ночью.
Мгновения, которые дороже жизни…
Мгновения, которые длятся вечность…
Мгновения, когда хочется остановить наш безумный шарик – Землю…
Да что там ее – целую вселенную остановить бы. И поместить маленьким узором на крылышке бабочки.
И ходить бы по осколкам, не чувствуя боли физической и умирая от тоски, что ест изнутри.
И нырять бы на самое дно, не забывая дышать
И плясать бы с ветром в безумных порывах на диких полях.
И умереть бы только и именно в это мгновение.
Ах, как же иногда хочется все это ощутить, ощутить свое присутствие в этом мире, свою жизнь – такую хрупкую и беспомощную, но такую единственную и неповторимую…
Медлить на перекрестках с целью убедится в том, что плоть может умереть.
Шагать по краю обрыва считая свой сердечный ритм и пытаясь не сделать это ненужное движение
Играть не с игрушками, но с заточенным карманным ножом.
Не слушать их, когда они тебя зовут, продолжая идти вперед…
Все это так безрассудно и… необходимо.
И все-таки мне кажется, что два крыла, которые меня сейчас обнимают – настоящие. Так хочу в это верить.
Сотворяем сказки для реального мира, слишком иллюзорные для них, тех, кто сейчас устало плетется домой… вижу их сквозь стекло как в совершенно другом измерении… А все они и плачут, смеются, радуются жизни и горюют. И все такие разные… эти люди… Зачем мы здесь? Какое наше призвание в конце концов?
Почему мы обречены быть такими недалекими и смертельно опасными?
В каждом из нас тикает бомба… Когда случится этот взрыв во мне?
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...
Навшпиньки крізь прочинене вікно


Поиск сообщений в -Sumire-
Страницы: 8 7 6 5 4 3 [2] 1 Календарь