-Музыка

 -Подписка по e-mail

 
Получать сообщения дневника на почту.

 -Поиск по дневнику

люди, музыка, видео, фото
Поиск сообщений в -Sumire-

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 25.06.2006
Записей: 414
Комментариев: 1446
Написано: 4319

Намного легче похоронить действительность, чем избавиться от грез.

Кем были эти мертвецы и кто они теперь? И кто я сама? Что такое «я»? Этот локон, эта кожа на руках, этот ноготь, который я подстригаю, глухие и слепые внутренности, занимающиеся моим пищеварением, лабиринт моих вен? Или всего лишь серая масса, похожая на ту, что я видела в ведре с формалином? Насколько моя личность помещается в мозговом веществе, в этой загадочной, азотсодержащей материи? Где мое «я»? Где – я? И, когда все кончится, чем станет эта бесчувственная на вид вещь, эта оболочка, брошенная одежда? Совет: главное – не задавайте вопросов, и получите ответ. (Габриэль Витткоп – Прогулка в морг)


it's just another paranoid kiddo

Среда, 04 Октября 2006 г. 22:40 + в цитатник
В колонках играет - Love Like Blood - More Than Salvation
Настроение сейчас - головний біль

Фак…
З цією людинкою відносини дуже натягнуті…
Мені важко з нею спілкуватись і легко одночасно, але я усвідомлюю те, що її уникаю останнім часом…Навмисне…Чому? Немає пояснення, але своєю поведінкою все руйную…
Я не знаю, як все виправити…І чи варто виправляти взагалі… Ти кажеш – «Осколок льда»… подивимось… Твоє серце ще не настільки мертве як моє…

Зараз на душі пустка. Холодна бездна байдужості.
Інколи почуваюсь дуже незатишно в компанії… Всі люди, розмовляють, сміються, щось мене питають… Я їх не чую, не бачу, лише силуети, розмиті фрагменти головоломки, звуки окремими часточками відтискаються в голові, сміх перетворюється в неприємний саркастичний регіт, все втрачає свою форму. Хочеться затулити очі та вуха руками, зіщулитись, зникнути. Тоді мені стає страшно. Частково і від того хто я є.
«Wish I was too dead to care, if I need to care at all»…[Stone Sour – Bother]
Дивний стан апатії не покидає серця, шкребеться всередині надокучливо.
Останнім часом пости так і сиплються один за одним. Немає з ким поговорити… та й не хочеться ні з ким говорити…
Стільки бруду і непотребу… хай воно краще шматує і гвалтує інтернет сторінку замість мого мозку.
Залишаюсь сама і від цього мені так неприємно…
…………………………………….
Вечірні прогулянки йдуть на користь… Сьогодні знову Вано зміг мене трішки розважити, потім я тихенько “втекла” від них… Запах паленого диму, небо кольору попелу, окремі уривки пам’яті маячать…
Дворик – голуби – фльор – «девушка, подкурить не будет?» – червоний язичок полум’я спалахує в темряві – запаморочення – яблучний сік – прохолодний вітер – остання надія помирає разом із цим днем.
Все заховалось в Noir
Мабуть так треба

 (698x431, 28Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Le Jour Opaque

Среда, 04 Октября 2006 г. 15:41 + в цитатник
 (282x443, 30Kb)
В колонках играет - Sweet Noise - Bruk
Настроение сейчас - shitty

Так люблю Юстейн Гордера… Чомусь завше його книги наповняють теплом…
«Душа – той самий театр, а актори – розмаїті думки, котрі з’являються на сцені і грають різні ролі. В театрі свідомості багато приміщень, а ще багато різних сцен… Ти свідок цілого феєрверка думок та образів всередині своєї голови. Усе це – наче безкоштовна вистава» /”У дзеркалі, узагадці”/
Маленьке янголятко… Так мило… Цікаво, а вони справжні?
……………………………………………….
Зараз взялась за Станіслава Лема… Давно збиралась почитати його, а виявилось він увесь час лежав удома.. 0_о…[Awesome and gorgeous]
……………………………………………….
Сьогодні поступила інфа про можливість поїхати в Германію на наступну осінь… Що ж, треба повторити все, а то потрошки забуваю. Я так про це мріяла! … Докладу всіх зусиль, щоб туди потрапити…
Взагалі хочеться поїхати в іншу країну… Може немає в цьому змісту, але я все ще сподіваюсь знайти себе. Куди? Кудись в гарне старовинне європейське містечко, в Японію, в Гренландію…більше мабуть нікуди…
Ех, ностальгія… ностальгія… ностальгія…
Відключитись би зараз…Відключитись в прямому розумінні цього слова… Тьху… Валер’янка з коньяком за мною плачуть…
Не вистачає душевного тепла!
………………………………………………
…DeÇà, delà, pareil à la fenille morte…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

...Aquarelles Japonaises...

Вторник, 03 Октября 2006 г. 23:35 + в цитатник
 (528x699, 190Kb)
В колонках играет - Audi Sile - Вальс Мертвых Душ
Настроение сейчас - а фіг знає

…Douce colline offerte au souffle de l’air
Soupir vert
Le la terre…
Як же гарно інколи поєднуються срібло і золото…
Похмуре небо (так, воно саме таке сьогодні) і осінній парк…
Настрій – надлишок емоцій вилитий в горня з кавою замість вершків. Адже кава з вершками та без цукру – найкраща)
…Цукор…
Ним так часто присипають посмішки, погляди, голос, слова… фальшиві, несправжні, від яких стає ще гірше…
Навіщо ми навчились це робити? Навіщо створили собі ці солодкі цукрові маски, які так легко топляться?
Цікаво, як це – тримати в руках серце, котре ще б’ється? Цікаво, як це повільно, смакуючи кожним сантиметром, різати його? Часто ми так і робимо, тільки самі цього не усвідомлюєм… Залишаємо такі порізи – глибокі та болючі, шрами від яких з часом ниють та нагадують про себе…
Я от дивуюсь, надто часто ми буваємо надміру безпечними, зухвалими, відчайдушними по відношенню до життя, а коли до істини залишається один крок, лише тоді ми усвідомлюємо його ціну… “Мир так хорош за секунду до взрыва” – хороші слова, ми починаємо цінувати щось, лише тоді, коли втрачаємо.
Але я така ж, як і всі інші… “Я лишь капля на полотне”
Інколи мені хочеться ДИХАТИ… Вирватись з власного тіла… Тут буває так незатишно, хочеться втекти з цього світу.
Еммм…актуально… –

Oublier
Pour oublier ma peine
Et ne penser a rien
Il ne me reste
Qu’une chose a faire
Courir dans les bois
Courir a toute allure
Courir dans les champs
Mais
Oublier que c’est difficile /Antoinette Z./
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

маріонетки в руках творця

Пятница, 29 Сентября 2006 г. 00:04 + в цитатник
В колонках играет - Lacuna Coil - Falling Again
Настроение сейчас - хм хм хм

…Картинка сподобалась…
Маленька маріонетка… Лялька… “Кукла в руках колдуна”…
…Якою смикає хтось там, наверху…
Хай ми проголошуємо свою незалежність від суспільства, хай гордимося своєю унікальністю, своєю індивідуальністю, а все ж ми залишаємось такими ж маріонетками… Самі того не усвідомлюючи… Намагаємось робити непевні кроки, називаємо себе володарями власного життя, творцями своєї долі, а насправді… ручки і ніжки піднімаються то вверх то вниз… і ми не в стані обрізати ниточки, які впиваються тоненькими вужиками в шкіру…
…Банально… як завше…
В який же раз усвідомлюю свою мізерність в цьому світі… Така маленька людинка, до якої немає нікому діла, яка повинна за своє життя пробиватись вперед, падаючи і піднімаючись, усміхаючись і пускаючи сльозу… Така ж як і шість (?) мільярдів інших людей… Тільки от втрачається дещо… Де ЗМІСТ цього всього?
Жити заради життя хіба що… Просто щоб дізнатись що це таке те Житт_Я?
Згадується вислів про те, що життя наше – екскурсія, де можна всього торкатись, все пробувати і перевіряти…
Не знаю… А в кінці “Друзья, убитые горем, твой пепел со скалы развеют над морем”…
Щось знов мене потягнуло на роздуми про те, що мені мабуть і не дано знати… А може я надто примітивно дивлюсь на речі, пропускаючи факти крізь свій вузький світогляд…
Що ж, це просто роздуми звичайної психопатки… не більше…
……………………………………………………………………………………………………
Подивилась от сьогодні надзвичайно милий фільм – “Тридцять три нещастя”… Джим Керрі як завше на висоті, гарно зіграв роль покидька…
Чимось мені цей фільм нагадав Бартоновські… такий же одночасно похмурий та красивий, злегка казковий…те, що треба…

 (700x560, 90Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
Навшпиньки крізь прочинене вікно

...I wanna fly...

Понедельник, 25 Сентября 2006 г. 18:45 + в цитатник
 (200x200, 10Kb)
В колонках играет - Полинове Поле - Відьма
Настроение сейчас - розбита

Хочеться втекти з власного тіла, трішки політати…
Навіть у снах не можу дозволити собі цієї розкоші… Хіба що вниз…
Зараз вже надто холодно, щоб сидіти на даху багатоповерхівки…
Пам’ятаю, втікала туди багато разів у дитинстві, сиділа, дивилась на гру кольорів заходячого сонця…на зірки, ходила по краю, дивлячись вниз, не раз чула перелякані крики людей… Часом приходило неконтрольоване бажання просто «відпустити» себе… Хоч на кілька секунд відчути це блаженство… а потім голос всередині притуплювався… стихав… щезав зовсім. І я з важким серцем спускалась вниз по вузькій драбині…назад, в «нормальний» світ, де я ніколи не відчувала себе затишно…
Цей щоденник – одна з моїх сторін… Лише мабуть одна, захована найглибше, під шарами гриму… Замаскована ще багато років тому назад… спитала себе «чому»… А відповіді немає, дійсно не пам’ятаю...
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

роздуми психопата

Понедельник, 25 Сентября 2006 г. 00:35 + в цитатник
 (391x386, 38Kb)
В колонках играет - Полинове поле - Чорна рілля
Настроение сейчас - ...дум...

Блін…
Звідки береться ця важкість на душі?...
Так хочеться сказати комусь «wash it all away»…
Хочеться поплакати… а не можу… не виходить…
…Сумно…*втомлено розтираючи туш рукою*
Тут якось холодно… пальці мерзнуть… Потрошки звикаюсь з думкою, що вже зовсім скоро буду гріти їх в рукавичках…
Кумедний в’язаний шарф кольору вишні, така ж шапочка, улюблене чорне пальто…і руки по кишенях…люблю тримати руку в чужій кишені, стискаючи теплу долоню… і нічого з цим не вдію.
За тиждень залишусь сама-самісінька… досадно… всі мене знов покидають…
Що ж…буду бродити вечорами старим містом, кожного разу шкодуючи, що під рукою немає фотоапарата, милуватись наче вперше тамтешньою красою, відключатись від зовнішнього світу за допомогою музики…
Помаленьку все тече, змінюється, а я не встигаю помічати цих деталей…
Як по заготовленому шаблону… Взяти б та розірвати цей замовлений круг…

Як часто, я помітила, я ставлю крапочки… є що написати… нема терпіння тиснути на клавіші, немає бажання виводити закарлючки в блокноті. Так легше – спонтанна думка – полетіла в світовий простір… там їй і місце. Можливо колись і кимсь буде підхоплена.
А в голові і на серці залишається попелище. Повільно потухає при вечірній меланхолії…
Чому вечори у мене завше сповнені суму? Чому приходиться… не розумію…

Обожнюю свій теплий сірий шерстяний светр… *ховаючи руки від холоду*…
пробувала малювати вперше за останні два місяці… вже немає того, що було колись… один сюрреалізм… люблю запах свіжої гуаші… і змивати її з рук…
люблю водити пензликом по чистому аркуші паперу з заплющеними очима, піддаючись думкам про все, що завгодно. Стільки всього різного люблю…а бувають моменти, коли нічого не приносить втіхи, коли хочеться порвати свій малюнок, перечеркнути всі слова, розстріляти в грі ще одну партію нечисті…що завгодно…
Нажаль, в реальності такої можливості в нас немає… Немає кнопочки «backwards»…Cut – все знято, запущено в ефір… і за кожен подих часом приходиться розплачуватись «высшей мерой отчаяния».
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...
Навшпиньки крізь прочинене вікно

Без заголовка

Пятница, 22 Сентября 2006 г. 15:03 + в цитатник
В колонках играет - Dimmu Borgir - For All Tid
Настроение сейчас - хочеться додому пошвидше

Итак, Вы...- Потенциальна я жертва
image Вы-теплый южный ветер осенним вечером, розовы облака заката, первые лучи апрельского солнца...Вы — дорогая сердцу вещица, хрупкий цветок, сломающийся с наступлением первых заморозков...Вы наивны и добродушны, у Вас чуткое сердце и щедрая душа. Вероятно, жизнь вас еще не била, раз вы смогли остаться таким хорошим и надежным человеком. Возможно, Вам стоит более осторожно относиться к людям и научиться не бежать к окружающим после первого зова. Рано или поздно Ваша доброта по отношению к людям может обернуться для Вас весьма плачевно. Люди этого типа традиционно склонны к суициду. Вы любите все прекрасное, любите природу, людей. Вы смотрите на мир сквозь стекла розовых очков, но когда-нибудь Вам придется их снять. Надеюсь, Вы сможете пройти жизненный путь, оставшись такой же доброй и душевной личностью.
Пройти тест


Мда...
Рубрики:  ///Devoted to... stuff///

про самотність

Четверг, 21 Сентября 2006 г. 19:35 + в цитатник
 (300x400, 40Kb)
В колонках играет - SOAD - Lonely Day
Настроение сейчас - скучаю

Чому навіть коли ти прагнеш пересилити себе і спробувати порадіти життю тебе обов’язково обламає хтось інший?…
Сьогодні перехожі мали змогу дивитись на мої сльози… Хотілось викрикнути всім тим людям якусь гидоту прямо в лице…ненавиджу цей цирк…
Наштовхнула на роздуми розмова в асі з Елінкою…

«Истинное счастье невозможно без одиночества. Падший ангел изменил Богу, вероятно, потому, что захотел одиночества, которого не знают ангелы»… /Знову Чехов/…
Хм, часом так хочеться побути наодинці із своїми думками… закритись в окремій кімнатці…З горням гарячого чаю, з улюбленою музикою… просто подалі від усіх, від всього світу…
Але та самотність часом вбиває… Можна знаходитись серед людей, і задихатись від неї… Часом так хочеться, щоб хтось про тебе попіклувався, щоб хтось побув поряд, підтримав, зрозумів…
То що ж таке та самотність?…Добре воно чи погано?… Одне з найбільших благ, яке може завдати найбільшого болю…чисто суб’єктивна думка…
Чому, коли нам та підтримка найбільше потрібна нікого немає поряд…? В кінці-кінців всі ми всі одинокі…
Люди приходять, залишаюсь себе в наших життях, розчиняються в тумані часу… і ми знов і знов залишаємось самі… САМІ… Інколи перестаю вірити в те, що колись було для мене святим – дружба, кохання, відданість, щирість…
Згадалась фраза з вчорашньої розмови “Нет ничего марнотратнее наших ценностей”… Невже це так?
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

Без заголовка

Четверг, 21 Сентября 2006 г. 11:52 + в цитатник
Седой ангел вздыхает и объясняет, что вы - Ангел Печали
Ну, что тут говорить… Тот, кто при жизни был в печали, в печали и теперь. Ваша обязанность – утешать в горе и забирать печаль. Однако, всё забранное горе и боль вы берёте себе. image
Пройти тест
Рубрики:  ///Devoted to... stuff///

...she's a dreamer...

Среда, 20 Сентября 2006 г. 21:17 + в цитатник
 (404x400, 41Kb)
В колонках играет - Europe - Dreamer
Настроение сейчас - романтичний я б сказала...

Читаю потрошки вірші французькою…Наткнулась на «Последнее стихотворение» Роберта Десноса… щось в ньому таке… Крім того, мова ця просто зачаровує…

J’ai reve tellement fort de toi,
J’ai tellement marche, tellement parle,
Tellement aime ton ombre
Qu’il ne me reste plus rien de toi.
Il me reste d’etre l’ombre parmi les ombres,
D’etre cent fois plus ombre que l’ombre,
D’etre l’ombre qui viendra et reviendra dans ta vieensoillee.

Ммм... думки…хаотично розхитуються в голові, а я не в силах їх відсортувати.. Думаю ось про що:
«Свободное и глубокое мышление, которое стремится к уразумению жизни, и полное презрение к глупой суете мира – вот два блага, выше которых никогда не знал человек»… [Хм, останнім часом частенько посилаюсь на Чехова… Хороший письменник, треба віддати йому належне…]
Нажаль, я так далеко знаходжусь до розуміння цього світу, банально – я себе до кінця не розумію… Чи колись мені доведеться отримати відповіді на свої запитання? Знаю, що скоріш за все вони знаходяться прямо тут, переді мною, але я, як і решта людей, що живуть на нашій планеті, надто сліпа, щоб помітити істину…
Чомусь за останні роки мало що змінилось… часто почуваюсь гидотно і мізерно, надзвичайно незначимо… інколи здається, що життя це дійсно нікому не потрібне… маю звичку заглядати людям, перехожим в очі, помічати маленькі штрихи, детальки… Але так неприємно зустрічати лише одне затуманене скло… Неприємно дивитись в пустоту… знаючи, що в ній не відіб’ється, не сколихнеться й тінь іскорки… Чому це так? Може я щось роблю не так або просто мені слід було народитись в іншу епоху… Я себе не відчуваю в цьому суспільстві…
Досить себе жаліти… Я можу спробувати подивитись на все по іншому, можу насунути капюшон на самі очі, закинутись в плеєр і не зважати на решту, я можу багато чого, але вибір мій падає саме так…Що ж… Радує безмежно сьогоднішній дощ… Яка повноцінна осінь без дощу?… Яким був парк сьогодні!!! Казка… по-іншому й сказати неможливо… туман, що навис над водою, заплутався своїми пасмами поміж дерев… а дерева… пожовтіли так злегка, так красиво… ммм… я просто близько години стояла і дивилась на ці фантастичні картини…)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
Навшпиньки крізь прочинене вікно

slipping out

Среда, 20 Сентября 2006 г. 00:24 + в цитатник
 (523x698, 127Kb)
В колонках играет - Lacrimas Profundere - Black Swans
Настроение сейчас - не знаю...

В голові – маячня!
…Засинати в чиїхось теплих обіймах…
…Наївність…
“Скажи мені, що я живу”
Інколи здається, що все наколо – сон.
Засинатиму з легким серцем.
Aдже все буде так, як я це собі придумаю.
…Маленький світ, з якого не хочеться прокидатись…
…Маленька кататонія, в яку завше можна повернутись…
Мені так бракує того, від чого я сама ховаюсь!
Скільки триватиме хвилина агонії?
…Захотілось закохатись…
…Наївність…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

на вікнах застигають відбитки думок

Воскресенье, 17 Сентября 2006 г. 23:10 + в цитатник
 (389x500, 32Kb)
В колонках играет - Hypnogaja - Wash It All Away
Настроение сейчас - ахтунг

Банальність слів зависає в повітрі гіркувато-терпкуватим присмаком, віддзвонює легким шепотом думок…
Звуки німіють на волі, намагаючись втримати залишки змісту
Прагматичні пориви… інколи я перестаю розуміти навіщо це все…
Якось все було по іншому, якось я потрапила в світ, зітканий з тонких волокон сонця, а потім раптово потонула в собі, не забувши забрати з собою на дно всіх, хто був поряд… «наш с тобой маленький апокалипсис»
-Is life not quite what you were told-
Ні, все просто так, як ми це бачимо…
Я залишаюсь тут, дивлюсь своїм мріям, що втікають, наздогін, намагаюсь намалювати дощ у кожному подиху… крізь вікно життя здається таким ілюзорним, у вікні люди грають свої ролі…
Моє вікно перетворилось на сцену… Тільки от вистава ця без антрактів…
Поспішність висновків заводить в глухий кут.
«Але інколи невірний шлях набагато важливіший правильного, набагато більш значимий»…
Інколи падіння необхідне для того, щоб піднятись з колін, обтрусити бруд і продовжувати свій шлях.
Інколи все буває так просто… На словах… У мріях…
А реальність продовжує обпікати…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

Autumn

Суббота, 16 Сентября 2006 г. 16:28 + в цитатник
В колонках играет - Children Of Bodom - Hate Me
Настроение сейчас - бадьорий

Гарний сьогодні день видався. День гармонії з самою собою і всім світом…
Нарешті я мала змогу, побачити, відчути цю ОСІНЬ…
Прогулянки природою йдуть мені на користь…
Проводила день в бабусі… і ще раз переконуюсь в тому наскільки осінь неповторна… Осінь, якою так і хочеться дихати… жити… вона так надихає…
Тим більше, в бабусі завше так добре, по-домашньому, тепло, затишно… хм…
Подвір’я, повне соняхів, чорнобривців, братиків, винограду, ще поки молодих горіхів і жовто-червоного ароматного листя…прекрасні краєвиди – річка, рівнини з зеленою травою на контрасті, старий польський костел на горизонті… свіжий теплий вітер… сонце, яке просвічує крізь пальці, падає на лице, наче в останній раз, злегка зігріваючи…це нереальна краса…
Бігала подвір’ям, думала про минуле, уявляла себе малою і безтурботною дитиною…чи часто так буває?
Подумати тільки, завтра вже повертаюсь назад, до Луцька… швидко проходять вихідні… інколи навіть надто швидко…

 (486x303, 30Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
Навшпиньки крізь прочинене вікно

empty

Пятница, 15 Сентября 2006 г. 21:13 + в цитатник
 (333x500, 83Kb)
В колонках играет - Fleur - Сегодня
Настроение сейчас - невідомість

Космічність простору навкруги мене часом доводить до божевілля.
Якісь фантомні обриси вимальовуються по кутках свідомості, прозорістю повітря дихаючі тіла, дивні ілюстрації до кожного подиху, дивні асоціації з цією порожнечею. Дежавю вже в котрий раз, не відчуваю себе в цьому світі, не відчуваю своєї присутності, таким собі попелом, що відлітає за вітром, розлітається на мініатюрні порошинки і вже ніколи не повертається в свій попередній стан; такою собі крижинкою, що від тепла перетворюється на воду і стікає вниз чиїмись теплими долонями. Пустота і холод всередині... Не рятує мене ця довогожданна осінь.
Так боюсь приходу зими... так боюсь початку снігів... кожного разу мені здається, що я не переживу цю зиму... починаю боятись ночі, яка завжди ховала мої думки і сльози... Намагаюсь вбити в собі цю слабкість, не виходить... Може сльози це дійсно так, всього лиш признак моєї слабкості, але інколи вони шукають вихід біллю,
гіркотою, розпачем, втомою... інколи щастям...та це було так давно, це було наче видуманою казкою, гарною, ніжною, із щасливим кінцем... таким, якому немає місця в реальному житті. "Больше не будет больно и плохо, сегодня не кончится никогда"... навіює роздуми на тему "а якщо..." і знов гублюсь між маленькими кроками в сторону розуміння. Лише звуки окремими картинками завмирають в свідомості...
Зараз хочеться збожеволіти. Бути божевільним так добре... божевільних ніхто не сприймає всерйоз, але "божевільні" інколи мають рацію, вони дуже правдиво дивляться на речі. Божевільний...ненормальний...а що ж таке той "нормальний"?
Я ніколи себе не почувала "нормальною", повноцінною людиною... стільки комплексів, стільки незрозумілого, стільки проблем, стільки всього…надто багато… завше так було скільки себе памятаю. Чому так я не розумію та може я й не повинна цього розуміти. Я не розумію головного - хто я... мені важко так от дрейфувати, маючи хитку і нестійку поверхню під ногами, маючи завязані очі... Те, в що я вірю, те, на що я надіюсь часом здається нечітким, несправжнім.
Зараз навколишній світ - ламких, примарних, як дим в садах, відносин, червоних і солодких, наче яблука, обманів, світ пожухлого листя і ледь теплого, не здатного прогріти до середини, сонця, чорного винограду, вина, ще найсмачніших "молодих" горіхів, тендітних голосів в підсвідомомсті, світ солі на губах... отрутою, що проникає глибоко в мозок, заражає насвітліші частинки душі вязкою смолою. Світ з чіткими ароматами і картинками, з окремими слайдами, що минають в вікні мого автобуса, світ зустрічей і прощань... довгих і коротких, з легким серцем і з нестримним сумом... Світ, де не панує хтось солідний, а панує одна лише мрія, що виривається на свободу пташкою з клітки... але зараз мої мрії розбиваються об прибережні скелі... Згадалась фраза з фільму "Мемуари гейші"... "Сердце умирает медленно, сбрасывая одну мечту за другой...медленно, пока не останется ни одной, ни единственной".
Вічуваю, як всередині мене відбувається те ж саме, як я повільно помираю, мені не залишається у що вірити, на що надіятись, мій мізерний світ розсипається піщинка за піщинкою... Я не хочу залишатись в цьому стані, не хочу... так хочеться, щоб хтось подав руку і витяг з цього багна на світло...
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

just words

Четверг, 14 Сентября 2006 г. 22:24 + в цитатник
В колонках играет - Друга Ріка - Три Хвилини
Настроение сейчас - втома

Прийшла додому. Посиділа сьогодні в Майдані в компанії Ірки, Silver’а, ще кількох людей, послухала записи Iron Maiden, відпочила від суматохи…мило, мило до безмежності от так проводити вечори, не думаючи про решту світу…
лежана на підлозі в кухні… очі втупились в мерехтливість світла…слухала, як капає вода…
В душі вона стікає вниз теплими потоками…
За вікном… з чиїхось очей…
Музика тече у вічність, зіткану з наївних мрій…
Мабуть лак легко втратити розум…
Набагато легше ніж втриматись від сліз…
Просто махнути рукою пробігаючому повз мене поїзду на прощання…
Забити на все…забити на всіх, за вийнятком тих кількох, дихаючих…
Посміхнутись для себе, вловлюючи нотку іронії
Заспокоїти свідомість на деякий час
Дуже болить голова… *стискаючи скроні руками*… важко сконцентруватись на чомусь кнкретному…

 (699x359, 26Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Апатія

Четверг, 14 Сентября 2006 г. 14:20 + в цитатник
В колонках играет - Наутилус Помпилиус - Я хочу быть с тобой
Настроение сейчас - заплутано

Шукаючи себе, ми непомітно розсіюємось в пильцю.
Крок за кроком...і Осінь стирає подихи...погляди...дотики...голоси...
Кожен краплиною розливається по чистому полотні, малюючи власні картини...
Страх торкнутись невідомого сковує.
В чотирьох стінах закладене зерня самообману
Солодке і неконтрольоване...
Цілуючи полтергейст, прагнучи бути щасливою
Сонце німо просить про відпочинок
Її величність, Апатія... Вже скоро...
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

watching the days go by

Среда, 13 Сентября 2006 г. 22:32 + в цитатник
Згадується Up Fest… Швидко, одним яскравим спалахом він пройшов… Хочеться ще…
Настрій… бла бла бла… no comments… Чомусь на душі коти шкребуть… Шкребуть, вганяють їх сріблясті тонкі пазурики прямо в серце… Чому? Не розумію… наче все гут, але якийсь смуток полином гірчить в глибині душі.
Хочеться… сама не знаю чого хочеться… міцно обійняти близьку людину і не відпускати, мовчки сидіти і дивитись на чорноту неба…просто знаючи, що хтось є поряд…що комусь не все одно…
Так дивно це все… колись смски відправлялись до 5 ранку…зараз – тихо… і немає про що шкодувати, немає про що згадувати…немає про що поплакати, наче випалено вогнем…
А-ля Silent Hill – “Вогонь не очищає, він випалює до чорноти”… і тиша за межами навушників… тихий, сонний світ огорнений вечірньою прохолодою…хтось ходить туди-сюди під моїм вікном, хтось сміється, хтось сумно і втомлено зітхає… все таке відчужене, а може це я… може це мої дурні думки, що прискіпливо вишукують присталища для себе в моїй голові… як окремі живі істоти…як мерехтливі ліхтарики… як тупий біль, що сочиться всередині цієї пустоти пульсуючим потоком…
Побажати би комусь “надобрані”, відіслати би ці думки подалі, не повертаючись до старого, не озираючись назад, написати на клаптику паперу кілька теплих слів і, зім’явши, викинути в корзину для сміття… подалі від людських очей…
Маленький всесвіт мій тримається, балансуючи, на грані… куди все полетить. Куди полечу я?

…Почуваюсь відповідно до малюнка… маленькою, беззахиною істотою…

 (500x355, 52Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

"...Don't let me slip into the quiet..."

Вторник, 12 Сентября 2006 г. 22:47 + в цитатник
 (305x500, 26Kb)
В колонках играет - Hypnogaja - Quiet
Настроение сейчас - ...вечірнє...

Монотонно поцокує годинник на стіні, з тихим шурхотом пересувається стрілка. З нею пролітають малі, невблаганні секунди.
Прозоре і кришталеве… сльоза… lacrima mosa… тонкою лінією обпікає обличчя
На сарказм не залишено місця, сміх хтось приручив, а потім запхав за грати з банального і жорстокого.
Майже невагомо… по піщинці втрачається реальне, за ним на маленьких долонях підноситься забуття і наївна втіха від тимчасового sanctuary. Самообман…переривається сон, повний солодкого і намріяного… ілюзія…крихка і мінлива… міраж… примарливе і ненадійне… життя… темне, похмуре небо, як на диво без зірок нагадує про світ, прикро, але все крутиться по колу разом з маленьким камінцем, на ймення Земля, що завис десь в космічному просторі…
А ми з’являємось, творимо, не зупиняємось, надихаємось, знаходимо, втрачаємо…зникаємо…

“I wanna slip into the quiet and let the whole world pass me by. I need to break from all the existence so I can finally rest my eyes…
I’d like to slip into the quiet just to try it and watch the whole world pass me by. If I should take from my own existence, if I should stop it all just for an instant. Will I finally rest inside? This peace is so hard to find…
Don’t let me slip into the quiet… Don’t let the whole world pass me by…”

От чорт, слухаю пісню вже котрий раз і все не можу наслухатись. Знов цей голос мене зачарував… Слова пісні… чомусь зараз такі рідні, такі близькі… Вихоплюються з власних емоцій… якраз те, чого б мені зараз хотілось…
Близько двох годин сьогодні сиділа в дворику біля університету, перечитувала окремі фрагменти з Харукі Муракамі… колись пам’ятаю, як підкреслювала цю цитатку…

“Человек должен хоть раз в жизни оказаться в кромешной глуши, чтобы физически испытать одиночество, пусть даже задыхаясь при этом от скуки. Почувствовать, как это – зависеть исключительно от себя самого, и в конце концов познать свою суть и обрести силу, ранее неведомую”.

Адже стільки людей бояться самотності… Як на мене, то кожен має право на “особистий настрій, особистий час”, коли він сам, коли його ніхто не турбує, коли нікого немає поряд. Тоді залишаєтесь лише ти і твої думки, є можливість поскладати все по поличках, обдумати дещо, помріяти, вичистити весь непотріб… Хіба самотність це погано? Хм, я мабуть просто звикла.. Можна ж мати багато знайомих, друзів, і все ж залишатись самому. Якщо немає людини, котра хоча б спробувала зрозуміти… важко, але до цього теж звикаєш і починаєш сприймати як абсолютно природню річ…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

знов балаканина

Понедельник, 11 Сентября 2006 г. 22:56 + в цитатник
 (320x400, 18Kb)
В колонках играет - Qntal - Dulcis Amor
Настроение сейчас - окей

Недавно повернулась додому.
Як я обожнюю вечірнє місто! А особливо це місто, яке мені стало ріднішим за все… Чомусь саме воно асоціюється із свободою, простором, новим життям, повним пригод і несподіванок… Може насправді все набагато простіше й скромніше, але… факт залишається фактом… Особливо класно повільно прогулюватись, знаючи, що нікуди тобі не треба спішити, спостерігіючи за битком набитими тролейбусами, котрі розвозять заклопотаних людей по домівках, за яскравими афішами, що миготять звідусіль, за окремими перехожими – радісними, нещасними, замріяними, стомленими, закоханими… і так далі… з плеєра лунає улюблена музика, ти усміхаєшся перехожим, не зважаючи на їх здивовані погляди)… так, бувають і такі моменти… сама собі зараз дивуюсь… поганий настрій потрошки відступає… мабуть я знов знаходжу себе в “своїй тарілці”, в невеличкій, але дійсно класній компанії людей, що зрозуміють, підтримають…

Зараз ця староанглійська (чи яка?) наштовхує на роздуми, на мрії… Мабуть я все-таки забагато мрію… Завше хотілось пожити в Середньовіччі… Лише мабуть з романтичної такої точки зору…Всі ці бали, вишукані плаття, чиста надзвичайна природа, високі готичні замки, листи, написані тонким пером, прогулянки верхи осіннім приліском, ну і куди ж без тих лицарів...ггг) на тих же конях, в тих же латах, їх поєдинки, друїди, дикі, незвідані ліси, ці всі екзекуції, віра в магічне і чарівне… Та стільки всього… Надихає воно мене…

Про натхнення… давно нічого не пишеться, не малюється… знов застій… аж неприємно, що не в стані викласти свої думки так, як того хочу… інколи з’являється бажання написати щось велике і серйозне, але далі кількох розділів ніколи не заходила…не знаю чого не вистачає…бажання, сили волі, творчості, часу…мабуть всього по трішки…
Не спішу ще лягати спати. Останнім часом знов не спиться, лежу в темноті, дивлюсь на свої зірочки, світяться в темряві, думаю… думаю…думаю… і ні до чого це все одно не призводить…треба позбутись цієї звички писати без перестанку… але зараз для мене це єдиний спосіб викластись і позбутись зайвих емоцій…

Тут знайшла старий свій віршик і подумала…як багато інколи те мовчання значить… Чула таку фразу колись “Добре, якщо з людиною є про що помовчати”… інколи мовчання набагато красномовніше тисячі беззмістовних слів…)

Мовчання
Мовчання – гучне та нестримне воно
Болить іноді сильно, тоді все йде на дно
Та іноді п’янить мов солодке вино
Але мовчання ми зневажаєм давно

В мовчанні, ти знай, віднайти можна вічність
У вічності всі вже забуті слова
В мовчанні ніким ще не сказана ніжність
І чистий кришталь мочання звенить, мов джерельна вода

В мовчанні та злість, що ніколи не вийде
В мовчанні той біль, що запікся в душі
Із тишею ночі мовчання відлунням весь розум обійме
В мовчанні відчутний тихий подих землі

Ти мовчки поглянеш і все зрозумію
Мовчання – це всі ті безцінні слова
Мовчання – це крик, що на волі німіє
Ти знаєш, в мовчанні кордонів нема...
Рубрики:  ...silent these wors are...
Fragments, torn out of the lifeline

про мрії

Понедельник, 11 Сентября 2006 г. 09:30 + в цитатник
 (300x421, 23Kb)
В колонках играет - Tristania - Sequel Of Decay
Настроение сейчас - dreaming away

Часом складається таке враження, що навіть найнереальніші мрії можуть здіснитись….Варто лише закрити очі. Закрити очі і відпустити світ…Ставлю диск з улюбленою музикою і забуваюсь. Такою, що проймає до глибини душі… Я так часто піддаюсь впливу мрій, фантазій саме під неї… Відчуваю вітер на щоках, краплі дощу в долонях. Стою на одному з високих пагорбів, навколо лише простір, така маленька безкінечність для душі і тіла, свобода і радість… Це чомусь таке близьке мені. Оце дійсно музика для душі….
Чому ми даємо нашим мріям перетворитись в сіру реальність?.. Дозволяємо буденності притупити всі наші почуття, перетворюючись з черствих та егоїстичних покидьків? Невже тільки таким можна вижити? Адже я впевнена, що десь там, глибоко в кожному з нас сидить дитина, спроможна мріяти.. Тільки багато хто засадив цю дитину вглиб зашкарублої шкоринки, з якої той тоненький голосок не може бути почутий. Багато кому той голосок і непотрібен. А він мене підтримує на плаву. Хай вони й нездійсненні хай важко досяжні… Але…мрії… не уявляю свого життя без них…
Хтось скаже що мрії ці – хмаринка в небі, хтось – що це просто територія, огороджена муром від стороннього ока, хтось – що це одинока пуста кімната… Зараз я не шукаю образу йому, просто сюди ми “приходимо” коли нам погано або навпаки, добре… це в кожному з нас, щось таке…щось дуже цінне, що ми не хотіли б втратити… щось, що ми підсвідомо бережемо… ех, одна байда в голові в мене…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

навіть не знаю...

Среда, 06 Сентября 2006 г. 00:24 + в цитатник
 (315x364, 38Kb)
В колонках играет - AFI - On The Arrow
Настроение сейчас - ЕмОцІї

Господи, яка осінь!
Вона лише трішки торкнулась навколишнього світу, лише легенько, невагомо провела по ньому рукою…Лише трішечки…
Одразу нахлинула хвиля ностальгії, меланхолії, романтичного настрою… безмежні почуття, які знову не в стані передати… Душусь в своєму світі, дихаю на холодному різкому повітрі, стираю краплі дощу з лиця, відчуваючи якесь нереальне блаженство, стрічаю перелякані погляди пробігаючих поряд людей, слухаючи таку рідну музику в плеєрі…
Вітер перехиляє верхівки дерев, позолотівші, присохлі ледве-ледве… час тече разом з водою в річці, що вийшла з берегів, розлившись на ще зелену траву… так би і впасти на неї, замріятись на довгі години. Час стакає краплями з пальців під ноги, змішується з землею, час висить в повітрі одинокою птахою, котра так же прагни віднайти собі присталище…він дихає моїми легенями, перетворюючись, трансформуючись в нову субстанцію, граючи пасмами волосся, танцюючи під ніжну мелодію шелестіння дощу…світ, місто, суспільство, люди…все просто вмирає в цій хвилі, я не хочу повертатись в цей світ, хочеться залишитись в цій ностальгії, щоб вона не закінчувалась….
Сьогодні в подарунок я отримала абонеменет на п’ять кінних прогулянок (тобто 10 годин!), вже з нетерпінням чекаю завтрашнього дня, щоб покататись верхи. Це найкращий подарунок який я собі тільки могла б уявити…ах… стільки всього… і так мало слів, так мало часу… як завше – еМоЦіЇ…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

мій вечір

Среда, 16 Августа 2006 г. 22:43 + в цитатник
В колонках играет - On Thorns I Lay - Sick Screams
Настроение сейчас - pleased

Наша річка сильно розлилась… Гарно… Сходи, що раніше вели з парку вниз, до річки, зараз входять прямо в воду. Мала нагоду посидіти там протягом кількох годин, подумати, відпочити душею, поспостерігати за заходом сонця, приходом темряви. Дивно як природа заспокійливо діє на мене. Там така гармонія… Захід сонця, що переливається від рожевувато-персикового до темно бордового, темно-сині тіні, що спускаються на простір навколо, огортаючи верхівки дерев, щебіт птахів, тихий шепіт води… кайф…
Думала про те, що мене так тримає в лещатах увесь час. Спитали б мене чи щаслива я… так, відповіла б без сумніву, та чогось в цьому житті дуже не вистачає… зрозуміти б чого. Шукаю увесь час, та марно… Може колись усвідомлю це…
А зараз, поки… насолоджуюсь своєю гарячою кавою і слухаю музику, відпочиваю. Господи, мене на пів літа помістили в маленькому місті, яке я в принципі люблю, та яке повне людей, абсолютно далеких, абсолютно жалюгідних, мерзенних мені. Без перебільшень, якими правлять гроші і бажання бути популярним… Хіба ця популярність надасть душевного спокою? З нетерпінням чекаю осені і повернення в Луцьк, хочеться втети звідси подалі…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Night Dreamer

Среда, 16 Августа 2006 г. 17:04 + в цитатник
 (238x298, 9Kb)
В колонках играет - The Perfect Circle - A Stranger
Настроение сейчас - ...

Сиджу біля вікна і в небо чорне споглядаю
Де і тривог давно не видно, розчинились
І тільки місяць мов привид блідний виглядає
А темноті цій милій і душа відкрилась

Знову спокій над сонним містом і тиша
Знов маленька зірка сяє над моїм вікном
І місяць серпом молодим своїм мене колише
На підвіконні так сидіти б вічність й марити спокійним сном

Пливуть слова, пливуть на небі сині хмари, відпливають
Тече кудись вода в морях, в гірських незвіданих ніким потоках
А я дивлюсь на зірку, на людей, що поспішають
Спішать прожить життя своє в надіях та пороках

Пройде ще час і камінь перетвориться в пісок
Посиплеться він тонким шлейфом із маленької долоні
Пройде ще час й розтане сніг в нестримний потічок
Пройде ще час і посрібніють в друга скроні

Сколихне вітер ніжно листям і пронесеться далі за місто
Він віднесе запах часу далеко, за гори
Лиш у тіні підсвідомості зявиться істина
Що тоненька стрічка життя закінчиться скоро

Стихне шурхіт піску, дно клепсидри повніше й повніше
Та нажаль її назад ніхто не поверне, на неї й не зиркнуть
На зміну поставиться нова, гарніша
Закінчиться час нічного неба з єдиною зіркою
Рубрики:  ...silent these wors are...

Діти привидів

Среда, 16 Августа 2006 г. 17:01 + в цитатник
 (254x400, 35Kb)
В колонках играет - The Perfect Circle - The Noose
Настроение сейчас - чому?

Прошепчи вголос останні мрії свого життя
Ми діти привидів, загублених в тіні
Ми кров’ю свіжою споєні до забуття
Нам двері замкнені у світлі й радіснії дні

Чаша вже пуста, облизуєш ти спраглі губи
Сам скоро тінню розсипешся по дзеркалах
Там міражі, залишені від щастя, будуть
Там мертві душі стогнуть, страчені у снах

Брехнею покриті всі стежки, по яких йдемо
В очах не радість, не печаль, лиш пустота
Лиш тихим голосом тремтячим агонію звемо
Звемо ми смерть, але спасіння цього нам нема

Тіні надходять беззвучно й болюче в думках
І все єство під тиском болю розривається
Світ – наче кулька в замерзлих руках
Сутність реального в мріях втрачається

Без бою, без крові, без сліз і без вою
Ми губимо розкіш останніх краплин на щоках
Залишимось вічно ми мертві з тобою
Вже не відчуємо смак життя на губах

Вже не прокинемось щоб сонця проміння зустріти
Вже в задзеркаллі лиш тіні одні
В цьому не винні, ми, привидів діти
Чи є спасіння звідси? Ні…
Рубрики:  ...silent these wors are...

ранок без настрою

Среда, 16 Августа 2006 г. 12:32 + в цитатник
 (317x350, 41Kb)
В колонках играет - L'ame Immortelle - Soul In Agony
Настроение сейчас - в очікуванні...

Не знаю куди я лечу звідси. Проводжу дні в безглуздих заняттях, це мене теж злить. Нічого не можу зараз зробити, але й на місці сидіти неможливо. Залишаються книги, залишається музика…
А так… що писати? Про що я зараз думаю? Думаю багато про що. В основному – про близький прихід осені… Зараз не знаю вже чи добре це чи погано…Осінь як така – моя маленька мрія, але інші деталі… з цим прийдеться боротися… Отож вже налаштовуюсь морально, фізично, психічно і т.д…
Зараз думаю про одну людину, дуже мені дорогу. Не знаю чому це так, але так є. Шкода, що такі люди як вона по-перше далеко, по-друге їх так мало. А, можливо, саме тому вони такі дорогі серцю і душі.
Думаю про те, що вже зовсім скоро побачу людей, яких не мала змоги бачити все літо, і чесно собі зізнаючись, скучила за ними, за їх присутністю в своєму житті.
Думаю про ще одну людину, про її холодне відношення до мене, як, в принципі, і до решти цього богом забутого світу. І про своє трепетне відношення до цієї людини. Чому все так сумно, аж до сміху в цьому житті?
Стільки емоцій, просто blur and stir inside of me, важко вихопити щось конкретне звідти, важко сконцентруватись чи розслабитись, бо тіло і свідомість знов сковані дивним оціпенінням.
Цього тижня я майже не спала, проводжу ночі біля вікна, запалюю свої ароматизовані свічки та милуюсь дощем. Зовнішній вигляд видає мене і мій маленький секрет перед оточуючими. Дивлюсь на своє відображення у дзеркалі і не впізнаю ту, що стоїть по ту сторону.
Не хочетсья зараз сидіти і себе жаліти… Ні… Просто інколи відчуваю, що втрачаю себе. Випускаю своє життя з рук і розбиваю його на друзки. Нема кого в цьому звинувачувати. Лише себе.
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Без заголовка

Вторник, 15 Августа 2006 г. 22:24 + в цитатник
В колонках играет - Akira Yamaoke - Please love me...once more
Настроение сейчас - fucked

Missing emptiness inside
I run away from myself again
Loosing my memories, my pride, I hide
My life is now all cold and vain

My lovely stranger, lonely wolf
I know your eyes are cold as ice, they burn
But still, I want to stay all night with you
And watch the full moon shades return

I want to run through snow and rain
And hold your hand like we’re alive
I want to fell your ache, your pain
I want to feel the life inside

My shadowman, please, set me free
I know, your freedom kills, but I,
I have decided who to be,
I have no place among alive
 (500x296, 15Kb)
Рубрики:  ...silent these wors are...

про біль

Вторник, 15 Августа 2006 г. 18:15 + в цитатник
 (286x400, 75Kb)
В колонках играет - Sisters Of Mercy - Walkaway
Настроение сейчас - не розберу

Боляче по битому склу вперед проступати
Боляче в серці замерзлу лиш грудочку мати
Боляче в собі найсвітліше повільно вбивати
Боляче в розпачі тихо мовчати
Губи кусати
Руки стискати
Правду в пам’яті хаотично шукати
І в нікуди, як завжди я робила, гукати
Невідомую тінь лиш про поміч благати
Боляче бути актором і грати
Знов амплуа до лиця приміряти
Новий грим вибирати і костюм одягати
Боляче так до землі припадати
Чорні розводи під очима щоночі стирати
І вночі по холодних вулицях самотньо гуляти
Боляче близьку людину втрачати
Боляче несвідомо комусь голку у серце вганяти
Боляче свою душу на хресті розпинати
І кров’ю стікати, цю ж кров випивати
Як боляче зараз усе це писати
Так хочеться біль цей сховати
Закрити на ключ, в труні поховати, запхати за грати
І більше з’їдати думки свої йому просто не дати
Але я не знаю де сили ці взяти
Узяти, піднятись, і перешкоду здолати
Яка на шляху, а не просто минати, ні, не втікати й ховатись
Я хочу боротись, я хочу триматись
Боляче.
Рубрики:  ...silent these wors are...

ще одна спроба щось написати

Вторник, 15 Августа 2006 г. 17:53 + в цитатник
В колонках играет - Persephone - Forest Song

Hate, striking right inside your brains
You never understand the meaning of your choice
Life runs through you, right in your veins
It burns your conches with the quiet voice

Your symphony of dreadful shades is yearning
The pain cuts down the throat and you just pray
The tiny pieces of your fake and pretty world’re blurring
And there’s no hope for better and a sunshine day

Cry, the silver tears will set you wild and free
The world is spinning faster now with no returns
And you are still deciding of who the hell you need to be
On salty drops your choice’s done, conclusion stands

With dirty angel on your shoulder,
With empty mess right in your head
The bullet’s hitting, you were supposed to hold it
You never play, you are just dead

Oh, who should be considered guilty?
Oh, who should kiss your eyes good bye?
Was it the world and people, oh so filthy
Or maybe it was you, who never even tried?
Рубрики:  ...silent these wors are...

я тут

Понедельник, 07 Августа 2006 г. 08:35 + в цитатник
В колонках играет - London After Midnight - Sacrifice
Настроение сейчас - втомлене, але піднесене

Ну нарешті я повернулась додому. Завше це так радує, тільки не могла подумати, що це ажання настигне мене так швидко...
Зараз сиджу, насолоджуюсь музикою, насолоджуюсь спокоєм за ці останні кілька днів…
Довго розписувати що як і до чого мені взападло. Скажу одне – в Києві я б не змогла жити…Це зовсім не те, що я називаю “моє рідне”…Гарні пам’ятки, не спорю…Але щось не те, нема того, щоб гріло душу. Немає бажання цими вулицями бродити в темноті і компанії плеєра, не звикнути мені до київського метро)), але загалом було дуже і дуже мило, ноги боліли нереально після щоденних походів на енну кількість кілометрів, фотоапаратна плівка потрошки перемотувала кадри а я запасалась все новими і новими враженнями)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

ностальжи

Четверг, 03 Августа 2006 г. 17:56 + в цитатник
 (292x482, 32Kb)
В колонках играет - 12 Stones - Running Out Of Pain
Настроение сейчас - знов мрію...

Ух, на столі лежить шматочок паперу – квиток до Києва. Автобус на 2 ночі. Скоріше б… Сьогодні день народження, телефон розривається від повідомлень. Так мило, але немає цього відчуття, яке преживає багато хто, немає відчуття свята. В принципі, як то кажуть, самонастрой – велика штука, але змусити себе радіти якось не виходить…:
«Кто радость с принужденьем принимает,
Тот крылья своей жизни обрезает.
Кто радость будет трепетно любить.
В восходе Жизни Вечной будет жить».
Радію лише коли відчуваю це ніжне тепле відчуття в собі, хоча воно, нажаль, буває так рідко. Зараз дивний досить стан, в очікуванні чогось, в надії, трішки лірични й… трішки сумний…Погода за вікном – можна лише мріяти про прохолоду, дощ… Як же я чекаю ОСЕНІ… моя маленька казка, моє натхнення, досить значна частка моєї душі... як би я хотіла, щоб осінь тривала вічність! Жити кожним впавшим жовтим, червоним, золотистим листочком, жити кожним дощем, жити кожним поривом вітру, що обдає свіжістю і прохолодою, жити товстим, м’яким килимом під ногами, в який так і хочеться впасти, дивитись на сіре, замріяне небо, жити осінніми ночами, чорним небом, всіяним мільярдами крихітних зірок, самотнім другом-місяцем, вдихати запах кави, яблук і диму, мріяти, бігати в парку, тримаючи за руку найкращого друга, кататись на качелі в дитячому містечку, закидаючи голову назад, сидіти на краю берега, слідкуючи за повільною течією темної води в річці… ех…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

пусті балачки...

Среда, 02 Августа 2006 г. 20:34 + в цитатник
 (280x370, 22Kb)
В колонках играет - Штат - Жах в твоїм серці
Настроение сейчас - пусте

Завтра ввечері мабуть поїду до Києва.
Що є для мене своєрідним шоком… Хммм….Завтра днюха і я планувала її провести вдома, тихо-мирно. Друзів, знайомих і так зараз не збереш докупи
В сестри вийшов своєрідний “подарунок”, від якого я, чесно кажучи в захваті, бо… хочеться якогось руху, відпочити від цього “відпочинку”, від цих монотонних сірих буднів.
Хотіла щось написати, але зараз в голові манна каша…гидота…почуваюсь якось дивно, не “в своїй тарілці”… чому? Сама не знаю.. щось не так, внутрішнє его мене постійно поколює… щось, а може навіть і все, я роблю невірно… дивне почуття вини перед всіма… Завжди почуваюсь винною на свій день народження, а коли за мене підіймають келихи – ладна крізь землю провалитись. Не звикла і не люблю бути в центрі уваги, та й не люблю цей день. Ніколи не було піднесеного настрою, навпаки – пригніченість, апатія, безпристрасність до всього, що відбувається… Святкуйте собі – аби лиш без мене….
Більше писати і не хочеться…
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

ще одна банальщина)

Воскресенье, 30 Июля 2006 г. 18:55 + в цитатник
 (300x424, 30Kb)
В колонках играет - Sirenia - On The Wane
Настроение сейчас - не знаю...трішки зла

Ми плачемо, сіємо розпач і гріх
Вертаємось зарослими стежками в сни
Нажаль немає сонця в небі для усіх
Зіграймо в російську рулетку? Тисни!

М’яко стелиться дощ по лиці і по скронях
Невмирущі ті сни, де маленькі зірки
Застигають світлом в тендітних долонях
Обертаючи темінь і світло навпаки

На краю бездни в секунду вічність у очах
Сміливий погляд прямо в душу
Останні па по вісті гострого ножа, щезає страх
Покинути цей світ за мить я мушу
Рубрики:  ...silent these wors are...

роздуми і не більше

Воскресенье, 30 Июля 2006 г. 13:33 + в цитатник
В колонках играет - СКАЙ - Зникаю
Настроение сейчас - неділя, тишина, ранок...не знаю...думки...

Моє прохання

Стирай свої сліди
Коли приходиш ти до мене в снах
Прошу тебе, мене знайди
На різних перехрестях та стежках

Не дай затьмарити їм власне сонце
Розкрий всі вікна на шляху до мрій
Дивись по новому, вже досить
Поразок, болю... світ весь твій

І обійми мене востаннє
Я назавжди тут залишусь
Прийми одне моє прохання
Я самоти вже не боюсь

Дивно, стільки емоцій, переживань, а.. нічого назовні не виходить... якась, так сказати, творча криза...
А хочеться, дійсно хочеться щось зараз взяти та написати... Не люблю стискати в собі ці емоції, потім вони проходять і залишається лиш спустошення. А воно, відчуваю, не за горами...
З нетерпінням чекаю приходу осені. Не знаю чому, але так же як і дощ, осінь – одне з моїх натхнень. Нереальна, надзвичайна, найулюбленіша пора року... ще зовсім трішки.. тішу себе такими думками. А подумати – осінь – така маленька, мить в моєму житті, моє життя – спалах в історії всесвіту... через кілька десятків а може навіть через кілька років я зникну, розчинюсь в розмитих тінях часу і все...ех...
Бла бла бла...
Таке відчуття що не можу вилити в словах свої відчуття і це мене доводить до сказу....

 (521x650, 104Kb)
Рубрики:  ...silent these wors are...
Fragments, torn out of the lifeline

Результат теста "Какое вы существо в мире фэнтези?"

Суббота, 29 Июля 2006 г. 21:08 + в цитатник
Результат теста:Пройти этот тест
"Какое вы существо в мире фэнтези?"

Вы - Дракон.


Вы умны, рассудительны. Вы-одно из самых ранних существ появившихся в мире.У вас большой опыт, так как вы многое повидали.
Психологические и прикольные тесты LiveInternet.ru

Втеча з реальності

Суббота, 29 Июля 2006 г. 20:18 + в цитатник
В колонках играет - Unheilig - Mein Stern
Настроение сейчас - ліричний, замріяний, тривожний, легкий...

Німію... Тремтять пальці, плечі, губи...
Не відчуваю нічого крім холоду й болю
На підвіконнях тремтячі тіні рвуть себе на волю
Вже не сочиться тепло, заіржавіли труби

Холодна підлога, пісок під ногами
Вбиваючі погляді єхидно в задзеркаллі
Страждання, картання, голодні бажання, незвідані далі
Стискання скронь до різкого болю руками

Легкі коливання повітря в підсвідомості
Дзвенять без причини чи наслідку... вільна
Чи в відчаї втрачена? Холодна, байдужа... для вас – просто дивна
Загублена в коридорах власних підвалів, без світла надії – в невідомості

Маленькими краплями сочиться кров на підлогу
Губами стискаючи пальці, смакуючи болем
Не відчуваючи страху, не знаючи волі
Для них – нерозуміння, хаос, божевільна... впадаю у знемогу

Мій друг, ти ніч, мій тихий „рай на півгодини”
Дивлюсь крізь тонкий силует на мереживі неба
Я знаю – там ти, там воля, втікаю від себе... так треба
Дивлюсь я на тебе, ледь стримую сльози... очима дитини

 (500x375, 33Kb)
Рубрики:  ...silent these wors are...

Юстейн Гордер

Суббота, 29 Июля 2006 г. 13:52 + в цитатник
В колонках играет - Fleur - Струна

„Ми плачемо, коли нам сумно, а часом ронимо сльозу, вражені красою. З потішного або потворного сміємося. Можливо, нам стає сумно, дивлячись на красу, бо знаємо, що вона не вічна. А інколи сміємося з потворного, розуміючи, що це тільки витівка”.

„Я уже давно не стою на чужому узбережжі Егейського моря. А хвилі й далі продовжують битись об берег, перекочуючи рінь. І так цілу вічність”

„Народитися – це одержати весь світ в подарунок із сонцем удень, з місяцем та зорями на синьому небі ввечері, з морем, яке набігає на берег, з лісами, такими густими, що вони й самі не знають усіх своїх таємниць, з дивовижними тваринами, що бродять по горях та долах. Бо світ ніколи не постаріє”.

„Ти можеш спробувати не втрачати зв’язку з маленькою дитиною всередині себе”.

„Щоб створити світ, треба мати дрібку майстерності, але кожен процес творчості починається з чистого аркуша”.



Процитировано 4 раз

"это так сладко, это так жестоко - заключить вечность в одно мгновение"

Суббота, 29 Июля 2006 г. 13:46 + в цитатник
В колонках играет - Fleur - Это все для тебя, танцующий бог
Настроение сейчас - апатія

Скоро починається новий навчальний рік. Я вже на третьому курсі... Так дивно.. Колись одна думка про поступання мене дуже лякала, а вже слава богу провчилась два роки. Зараз же не уявляю що буде зі мною після закінчення навчання. Куди я подамся, чим буду займатись... Я так не хочу залишитись аутсайдером, хочеться пробиватись вперед, до певної цілі, до певної мети. В цьому плані я дуже розгублена, бо ще не знаю що мені потрібно. Страшно. Господи, мені вже давно пора розставити пріоритети, а я все марную час на різні непотрібні речі. Чи може навпаки. Я не знаю, не знаю. Ніхто не підкаже, це треба вирішити самій. Одне знаю напевне – цей рік стане для мене новим поштовхом до якогось самовдосконалення. Тримаю за себе кулаки...

Зараз на телефон надзвонює одна людина, не беру трубки. Свідомо. Яка ж я жорстока. Не маю що сказати. Не оправдую себе. Але так краще. Для мене. Не знаю як для нього. Мабуть теж. Знаю, що потопила б його. Потопила б в собі. Йому цього не потрібно. Чому так важко? Це сумління підкрадається? А може жалість... Щойно усвідомила, що це було... Саме жалість...Цією жалістю до нього я жила рік, але просто втомилась. Вибач мене, сонце. Мені тебе шкода... Вибач мені цю жорстокість... Саме тепер стервою і почуваюсь...

Вміла усміхатись коли було боляче, але зараз просто неможливо видавити з себе і найменшої посмішки... Колись один знайомий назвав мене одним словом – „театр”... на що я образилась глибоко в душі. Зараз думаю що цьому слові таїться частка правди. Мої маски... мої амплуа.. Ще написали про мене „то в ее глазах пустота, то глубокая бесконечность”. Яка ж з тих ролей справжня „я”... чи це просто частинки мого єства, які просто не вдається зліпити докупи...? Як мені неприємно зараз від самої себе... Мерзенна істота...

Я інколи псих, інколи потвора, інколи янгол, інколи ніхто я…
Хто ? Хто я ? Хто ?
Я інколи псих, інколи потвора, інколи янгол, інколи ніхто я…
Хто ? Хто я ? Хто ?

Плачу !!! Не соромно.
Страшно гидко. Гидко й пусто …
Я не відчуваю своє тіло, свою силу…
… моє відображення - ЖАХ!!!
Хто? Хто я? Хто? Постійно питаю у себе.
Хто? Хто я? Хто? Дізнатися хочу.
Але для того не роблю нічого
Ніяких рухів, ніякого терпіння, не розумію чому…

Я інколи псих, інколи потвора, інколи янгол, інколи ніхто я…
Хто ? Хто я ? Хто ?
Я інколи псих, інколи потвора, інколи янгол, інколи ніхто я…
Хто ? Хто я ? Хто ?

Мда... Цитую чужі пісні, які живуть в мені відчуттями, моїми переживаннями. Кумедно як змістові лінії часом переплітаються... Хоча янголом я буваю рідко...

 (437x687, 36Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

тому, хто називається другом...

Пятница, 28 Июля 2006 г. 21:56 + в цитатник
В колонках играет - Rammstein - Nebel
Настроение сейчас - ліричний

Сиджу і думаю про одну людину...
Цікаво чи можна назвати цю людину своїм другом? Мабуть що так...навіть більше ніж другом...ні, не в тому плані. Я маю на увазі те, що він був мені дуже близьким другом, душевним другом... Настільки добре розумів мене... як мабуть більше ніхто...
Кожен лист був таким бажаним, так зігрівав...а зараз цього так не вистачає...
Цього мого друга, який був поряд, підтримував коли всі відвертались, давав поради...
Що трапилось?... в кожного своє життя і знову підтверджується моя теорія щодо того, що кожен подорожує своїми орбітами незалежно, лиш зрідка пересікаючись...
Не вистачає його...не знаю чому зараз розкисла з цього приводу.... просто надто легко прив’язуюсь до людей і в цьому моя проблема...
Нічого зараз так не хочеться як посидіти з ним в якійсь затишній атмосфері і побалакати.... ех....
Але я йому щиро вдячна за кожен лист, кожне слово, вони для мене значили і значать дуже багато...)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Melancholy

Пятница, 28 Июля 2006 г. 16:03 + в цитатник
В колонках играет - Hypnogaja - Here Comes he Rain Again
Настроение сейчас - dunno...

Страшенна спека...яка зводить з розуму... А я закриваю очі і бачу маленькі краплинки на вікні, що стікають вниз одна за одною, повільно, невблаганно, як стікають в чашу вічності секунди...повільно і невблаганно... Саме так...
Raining melancholy – так можна охарактеризувати цей стан. Лише так, якщо він взагалі піддається якомусь поясненню.
Смішна симфонія в голові, яка стала такою рідною та потрібною, схожою на прозоре повітря, схожою на воду, суміш життя і сліз.
Лише три краплини на щоках і підборідді відділяють від реальності, котра намагається врізатись у свідомість гострими пазурами і розірвати все моє єство навпіл... Чому все так...я не знаю, та підкрадається ця хвиля, що поглинає, поглинає з головою, без останку, заколисує свіжою прохолодою а потім безкомпромісно розбиває об скелі...
Падіння душі з висоти чорного неба разом з дощовими краплинами, разом з маленькими частинками мого життя, втрата контролю і розуміння, спроби благати когось про допомогу...все марно, все розмивається, втрачає контури, обриси, стає ефірним, крізь нього можна провести рукою, відчуваючи лише легке колихання повітря...
І багато болю, незрозумілого болю... можливо саме біль я і люблю, адже він залишається моїм одвічним супутником....
Повернулась додому зі Світязя... Дивна суміш відчуттів, коли з одного боку хочеться додому, а з іншого – ще побути в цьому маленькому раю, який в кінці-кінців перетворився для мене на пекло. Все-таки, що б там не було – а Світязь це Світязь і я закохана в це місце...
Все якось так пусто і банально, аж занадто... Часом мене виснажує ця порожнеча. Особливо коли я повертаюсь додому, в єдине місце, де, здавалось би, мене ще чекають і не відштовхують. Але й тут так само. Не знаєш, де шукати те останнє місце відпочинку для душі і тіла... Де воно і чи є воно взагалі? Мабуть це просто сон, мрія, моменти екстазу... маленькі секунди ейфорії, щастя... Але вони такі рідкісні останнім часом, знов моя меланхолійна натура вилазить назовні, нагадуючи про себе.
А хто підкаже?
Справа в тому, що в цьому житті кожен уперто торує своїм шляхом, лиш зрідка „торкаючись” чужих путів. Але швидко ми з них знову сходимо, забуваємо їх... вони проходять один за одним, все випадкові стежечки, на які ми натрапляємо. І ніколи нас не цікавить куди ті стежечки ведуть, хто на них блукає, чому, які в них думки, почуття... Нам інші люди абсолютно не потрібні, ми зав’язуємо стосунки або просто злегка торкаємось їх стежок, а скоро шляхи розходяться і ніколи не зведуть вже знов докупи... і всі залишають такими непохитними, холоднокровними, аж страшно часом....хоча...
„Кто не желает от людей ничего кроме познания будет спокоен душой”. Старий-добрий Ніцше. Може це виказує черствість, егоїзм, холодність та байдужість до оточення, але мені вже здається я стала іншою людиною, і цій новій мені такі риси йдуть.
Коли хто зможе відповісти на мої питання? Чи колись я зможу розібратись в своїх думках, в собі.. там все так темно, так заплутано... Інколи не впізнаю себе... I just wanna be myself, myself… Так часто відчуваю, що мені не вистачає повітря, не вистачає слів для вираження свої емоцій, не вистачає місця для думок... тісно...клітка, з якої не вирватись, бо і ноги і руки...та й на шиї відчуваються ланцюги...
А так хочеться такого ж банального як і все навколо душевного тепла і трішки рівноваги...
Як співала Ольга Пулатова „Не хочу летать в облаках, все смешалось от этих экскурсий, мне нужны кирпичи на ногах, а не мыльный пузырь иллюзий. Я хочу быть стеной в черством мире, где все понятно. Что ты сделал со мной, верни все обратно”. Тільки все, що відбувається зараз в моїй душі, навколо мене – наслідки моїх власних вчинків, звинувачувати нема кого та й навіщо? Це найлегший вихід з ситуації.... А я надто довго жила в цій мильній бульбашці.. Ні, все-таки рано чи пізно вона тріскає, розлітається на мільярди маленьких частинок... і я опиняюсь тут.. „в мире хитрых стратегий и тактик”.
Мабуть зараз ці сльози – єдине що ще підтверджує моє життя, ні... скоріш існування...

 (700x525, 70Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

Результат теста ":: Ваш "психологический" возраст ::"

Вторник, 18 Июля 2006 г. 12:17 + в цитатник

нема

Вторник, 18 Июля 2006 г. 12:11 + в цитатник
В колонках играет - нема..(
Настроение сейчас - не знаю, в очікуванні чогось незвичного

Нарешті закінчилась практика, сподіваюсь ще трішки і все те остогидле навчання зікінчиться....і я хоч трішки відпочину...
поїздка в Дубно виявилась зовсім не такою, як я сподівалась... але загалом було дуже й дуже непогано...але про це потім..
зараз просто хочеться розслабитись, відпочити від уього і всіх, поїхати кудись далеко-далеко, дде мене ніхто не буде доставати постійними докорами, де ніхто мене не буде знати... хочеться втекти навіть коли усвідомлюєш що втеча - не вихід...
чи забутись...жити в своєму світі дуже небезпечно але без цієї кататонії я вже просто не можу... такий собі наркотик, така собі прив*язаність до матерії...Господи, скільки ж усього мене зв*язує....
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

легка меланхолія

Среда, 12 Июля 2006 г. 18:12 + в цитатник
В колонках играет - Flowing Tears - Jade
Настроение сейчас - а не знаю, дивний....

Маленький відчайдушний крок у вічність,
У світ ілюзій, крихких мрій та забуття
Де вітер ще не втратив свою тонку ніжність
І неповторність смаку нового перечуття

Маленький відчайдушний крок у задзеркалля
Де є лиш хаос, біль й нерозуміння
Де тонко переплетені усі минулі далі
Де не стає нам сили на найбанальніше терпіння

Коротка та приємна ця дорога в пекло,
Хоча ми в рай усе життя своє летіли
Немає змісту та сил, над головами давно вже смеркло
Та й крила на шляху до статосфери наші сильно дуже погоріли

Прошу лиш – дихай, не тримайся
Хитких умов та перешкод
Людей не бійся, не лякайся
Вони зникають в глибині всіх чорних вод

Найбільш болітиме не в серці, хоч і живе, хоч тихо б’ється
Воно не в силах більш любити… жити
Душа твоя боліти буде, якщо ще є, вона ніколи просто не здається
Вона тебе зуміє часом захистити

Мовчи, мовчи, я відчуваю
Не врятуватись нам від глибини
І закричати б “поможіть” коли летиш у це провалля
Та не біжу я від проклятої вини

Болить, щемить, я помираю…
Я тихо сповільняю крок…
Останній подих – я це знаю…
Твій ніжний шепіт… в небесах для нас – замок…

 (259x399, 14Kb)
Рубрики:  ...silent these wors are...

Fuckin'world

Среда, 12 Июля 2006 г. 02:01 + в цитатник
В колонках играет - Карна - Ми будемо разом
Настроение сейчас - бля....

Ідоли поклоніння скинули маски
Відчуваю в собі пустоту та поразку
Забуваю про тіло, ожевільні бажання
Цілу ніч п’ю я кров, помутніли страждання
Слово їсть, розриває, пече наче смерть –
Поцілунок морозний. Загубила всю розкіш,
Мій годинник порожній… без піску
Лише часу краплини порожні відчуваю… Несу
На віях твої очі холодні. Я не знаю де дітись і себе розриваю
Я забула про тіло… де я є… я втрачаю
Свої сни безнадійні, свої битви, поразки
Я померла колись, та нажаль не відразу

 (700x525, 169Kb)
Рубрики:  ...silent these wors are...



Процитировано 1 раз

I tried to be perfect, but nothin'was worth it.....

Понедельник, 03 Июля 2006 г. 20:20 + в цитатник
В колонках играет - Sum 41 - Pieces
Настроение сейчас - ...плачу....

Чому все так заплутано?
Запитую себе що доброго, хорошого я зробила…мало мабуть… толком і нічого, коли усвідомлюєш, що вже майже…ще чуть…19 років – коту під хвіст…якесь дивне відчуття тебе охоплює… Хочеться як мать Тереза кинутись на допомогу всім потребуючим… хех, безглуздя…
Здається є там в моєму списку кілька добрих справ… та все ж…господи, чим я напрягаюсь, треба терміново викидати цю фігню з голови…
Що зараз? Дивний стан водночас гармонії з самою собою і в той же час спустошення… воно – мій постійний супутник, як нагадування в телефоні… “Ірка, давай, шукай щось нове щоб заповнити мене, щоб не дати собі загнутись до кінця”. Смішно і банально водночас. Інколи здається, що все наше життя – банальщина… наразі воно якесь пусте та сіре. А може просто нема тої людини, яка б зігрівала..? хоча є, але вона не в стані дати мені того, що я так потребую… так дивно, не думала, що це мене чекає…пустота…еххххх…хуєта сплошна… Чому все так паршиво?
Час лікує? Куди там! Що не день, то все більше потопаю в бруді…в галімому смердючому болоті…і ніхто не подає руки, вибиратись треба самій…
Так цікаво складається життя… Кожен, як не крути, сам…один… самотній… аскет….називайте як хочете, але зміст залишається тим же… коли нам важко, коли боляче, коли ми потребуємо підтримки… ми самі, чому? Іронія долі? Де ті, кого ми вважаємо близькими людьми, коли ми їх потребуємо? Нащо хтось, якщо він лише нагадує тобі про твою нікчемність, топче лицем в бруд, холодний… робить боляче, підрізає крила, вбиває надії, одну за одною, поки нічого не залишиться…і все це за маскою доброзичливості…з кимось почуваюсь ще більш самотньою..дивлюсь на людей, а всеередині ця пустота…навіть до батьків перестала щось відчувати…неначе я просто ходяче м’ясо без почуттів…мене це лякає… а може я просто не вмію любити… може а що таке любов?… хто скаже? Хто підкаже…хоч хтось в неї ще вірить…бо я – ні… вся ця романтика… проходить, весь цей фізичний потяг, що часом зводить з розуму, все це…воно меня схоже на тонке скло, яке дуже легко розбити..словом, поглядом... і все…і вже нічого не залишається крім ненависті…оооо, вона сильніша за всі почуття і нажаль живе в кожному…кожнісінькому серці…а може не нажаль? Може саме ця ненависть допомагає виживати… суспільство гірше будь якого стада…виживає хитріший, швидший, жорстокіший, спритніший, сильніший і т.д… от вам і закон джунглів, живем по правилах…інакше й не вижити… затопчуть, згризуть, ще й зверху пострибають, з землею зрівняють…
Господи, ну чому мені так…
Ірка, тримайся, тримайся, не смій навіть… не можна….ще трошки і все стане на свої місця…обов’язково…мабуть…

 (700x525, 75Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline
...пошепки до тіні...

стишок

Понедельник, 03 Июля 2006 г. 01:49 + в цитатник
В колонках играет - Tristania - Hatred Grows
Настроение сейчас - fucked up

Полет
Скала моя холодная высится
Я крыльями легко взмахну
Туда душа моя стремится
Где призрак счастья затаился

Я оттолкнусь ногами резко
Подпрыгну вверх и в небеса
Стремлюсь я дальше, в лицо ветер
Лечу навстречу чудесам

Парить вот так лишь радость дарит
Я забываю обо всем
Никто уж ядом вновь не травит
Все показалось страшным сном

Лететь бы вечно я хотела
Поднять тебя под небеса
С тобою вместе б мы летели
Лишь только горизонта полоса


Тот мрак, что снизу нависает
Уж не поднимется сюда
Внизу лишь коршуны летают
Внизу болотная вода

А я лечу навстречу солнцу
Ищу его в своей душе
Но дунет сбоку сильный ветер
И я внизу лежу уже

Лицом в болоте. Потопаю…
И птиц уж слышен громкий крик
Что делать мне теперь не знаю
Я в камень превращаюсь вмиг

Скала и небо, солнце, ветер…
Обрывки памяти летят
Хрустальными осколками по свету
Подняться вверх они хотят

Я вижу смерть перед глазами
Я чувствую свою вину
Хочу летать, мечтать часами
Но знаю, что за миг умру

И где мне отыскать прощение
И как мне объяснить себе
Что ухожу я лишь в забвение
Дарю себя своей судьбе

 (339x500, 23Kb)
Рубрики:  ...silent these wors are...

raining raining

Вторник, 27 Июня 2006 г. 20:59 + в цитатник
В колонках играет - AFI - Mass Murder
Настроение сейчас - апатія...

...Щоб жити, творити, любити... потрібно трішки натхнення. Зовсім трішки... Інколи втрачаю голову через дурниці, змушую себе ставати тварюкою, яка шматує все навколо (це скоріш буде визначенням того, що в душі діється), як голодний вовк...але такі хвилини, дні, тижні, навіть місяці проходять, залишаючи мінімум спогадів та максимум болю.
Сьогодні розумію – коли ти знаходишся тут і вже і лише це має значення – ти щасливий, ти спокійний. Коли твій спокій монотонно стікає вниз пальцями у вигляді дощових крапель, коли тихий шелест заколисує тебе, відкриваючи очі на те, що справжнє і прозоре, а не вимазане брудом та брехнею, коли мініатюрні бризки розбиваються у водну гладь, хвилюючи її.... коли... саме тоді кожна секунда вливається одна в одну, стає єдиним цілим з тобою...
Так якось виходить, що дощ – це моє натхнення, моє спасіння, моя найбільша любов...як би пафосно це не звучало... а мені все одно, це таки мої власні почуття, переживання...
А зараз так боляче, дощ уміє вимивати весь бруд з душі... інколи разом зі сльозами, але зараз...пустота, яка розриває мене зсередини... Хочеться впасти в бездну..... знову і знову це бажання з’являється у вигляді суїцидальної мрії слабкодухого параноїка... чорт...

 (480x360, 18Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline

...

Понедельник, 26 Июня 2006 г. 23:29 + в цитатник
В колонках играет - Moonspell - An Erotic Alchemy
Настроение сейчас - бугуга....

Це мов ретро кіно ще ніким не зазняте
Це мов чистий листок для фантазій моїх
Але кадрів у плівці уже небагато
Й не залишилось фарб, вже розпродано їх

На землі, у траві заховалось три сонця
І малюють вони три дощі в небесах
Щастя тихо вмира у маленькій долоньці
А натомість свідомість опановує страх

Всіх безбожників втіха – інший світ малювати
Без гріха й каяття на прозорій воді
Досить мало божків позосталось стояти
Та й вони всі в крові на утіху собі

 (450x301, 27Kb)
Рубрики:  ...silent these wors are...

Без заголовка

Понедельник, 26 Июня 2006 г. 19:48 + в цитатник
В колонках играет - 36 Crazyfists - Bury Me Where I Fall
Настроение сейчас - crappy

Знову ці старі нариси натрапили під руку... Зараз стан відповідний, тому ось...

Мені приснився сон.
Мені приснилось сонце... Чорне, брудне, як асфальт під ногами.
Мені приснився дощ...
Чистий
Краплями вічності розбивався об асфальт...
Чи об сонце...
Краплями сліз розмитий під віями
Чорними крапельками стотворював твоє обличчя
Мені приснився човен...
Байдужий
Хитався на твоїх долонях.
Тихими різкими звуками впивався у скроні
Боліло
Різкими рухами змінювала хід стрілок на годиннику...
Тік-так, тік-так, тік-так...
Стихло
Стрілки перетворились на пісок,
Посипались на дно твоєї клепсидри
Сонце не світлішало
Північ
Закутана в теплий шерстяний шарфик
Подихом вітрів заколисувала твій човен
Рана
Болить, не заживає, ти присипляєш дощ..
Чи краплинки сліз? Болю?
Мені приснився місяць
Його тьмяний серп, що освічував твої північні слоьзи
Край свідомомості відлітав за вітром
На ньому гуляли твої думки, твої холодні вуста
Мені приснився шепіт
Тихо, моторошно, збентежено...
Мурашки по спині, тремтячі руки, розширені зінниці
Мені приснився крик
Розпачливий, відчайдушний, благальний... останній
Мені наснилась смерть - Бліда, висушена сльозами
І життя... Мені приснився сон
І висока скеля,
Слизька, холодна, брудна,
Як сонце
Мені приснилась кров на босих ногах
Рана, що не заживає
Відкрита рана в серці
Пустота...
Нема нічого живого, лише моє чорне сонце
Мені наснилось падіння
Відчуття порожнечі, пустки в душі
Мені наснились твої удари
Від яких кров моя маленькими бризками
Падала тобі на ноги, на твої босі ноги
На підлогу, на моє чорне, брудне сонце
Мені наснилось життя
Його довгі сиві павутинки
Що зачепили струни моєї свідомості
Заплелись по ній плющем затьмарили моє брудне сонце
Мені життя не снилось
Мені приснився сон
Хочеться трошки спокою прохолоди та...дощу.....

 (700x502, 102Kb)
Рубрики:  ...silent these wors are...

ще безглуздий ранок психа

Понедельник, 26 Июня 2006 г. 11:43 + в цитатник
В колонках играет - Shape of Despair - Angels of Distress
Настроение сейчас - а ХЗ...

Прокинулась в дивному хворобливому стані, наче мене настиг параноїдальний синдром, не може бути, щоб з самісінького ранку боліла голова, але так і є. На свідомість давлять ці чотири стіни, зводять з розуму, доводять до сказу... вночі прокинулась з цією маячнею в голові, коли попробувала сьогодні скласти все докупи, ось що вийшло.....

В моїх долонях перший постріл
Скорботою поліг у забутті
Нестримна іскра впала в попіл,
Плач розгорівся в іншому житті

Благання сипались мов сльози
На перехрестях чужих снів
Не встигли ще прив’януть рози
Як відчай втрати нас покрив

Не запекло там в жоднім серці
Бо мертва плоть вже не болить
На стелях жовтень пише „де ж ти?”
Відкрився розум... лиш на мить

Одної миті нам так мало
Нема сполучень і стежок
Повітря в грудях знов не стало
І на морозі шепіт змовк

Тремтять долоні, розсипають
Крихкі думки та почуття
Навколо пустка, забувають
Й без того страчене життя
Рубрики:  ...silent these wors are...
Fragments, torn out of the lifeline

я тут...

Воскресенье, 25 Июня 2006 г. 20:43 + в цитатник
В колонках играет - Akira Yamaoke - Room of Angel
Настроение сейчас - relaxed

Всі ці останні дні мені так не вистачало цього щоденника... не вистачало когось чи чогось, кому можна було б вилити все, що накопилось всередині... Здавалось би багато радості і в той же час спустошення. Звідки ж воно береться? Чого мені не вистачає....
Коли навколо, здавалось би, ідилія, так, саме так, ідилія. Впродовж вихідних я це відчула... В душі з’являється це дивовижне почуття гармонії, спокою, радості, бажання жити і творити дива... Але кількома хвилинами потому емоційний передоз спадає і сприйняття притуплюється, залишаючи по собі солодкуватий відтінок, присмак. Якось сама так заплутуюсь в собі, а від цього страждають оточуючі... Так неприємно коли це стається...
Відчайдушні спроби намалювати свободу...розділити її наполовину з польотом...акварельні тони лягають плавними мазками... Небо, що розчиняється в глибині блакитних очей, сповнених замріяної меланхолії... Цокіт каблуків по ще не висохлих калюжах, що зливається з легкими поривами вітру. Пусте горнятко з-під кави та заповнена попільничка на підвіконні, прозора вуаль з тюлі на вікні. Старі записи Депеш Моду і гіркувато-солодкі парфуми. Прозорий блиск на губах і високі каблуки. Літній парк та пуста алея, газетні кораблики на воді, безлюдне дитяче містечко і пусті гойдалки на ланцюгах. Розвіяне поривами вітру волосся кольору міді, сонячне проміння, просвічуване крізь пальці. Старенька лавочка в тіні та Джеймс Джойс в сумці на плечах. Вечірнє місто, м’які відтінки тьмяних ліхтарів на холодному асфальті, поодинокі перехожі, мерехтливі спалахи зірок на чорному полотні, та монотонне сіяння самотнього місяця... ще один день в забутті...

 (650x650, 116Kb)
Рубрики:  Fragments, torn out of the lifeline


Поиск сообщений в -Sumire-
Страницы: 8 7 6 5 4 3 2 [1] Календарь