Вязание крючком.ВЯЖЕМ СОВУ-ПОДУШКУ.

ВЯЖЕМ СОВУ-ПОДУШКУ.

Оригинальная, супер современная и красочная Сова-Подушка!

Про біографічну книгу під умовною робочою назвою «Сповідь полковника» Миколи Васильовича Корнієнка, активного громадського діяча, пенсіонера, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, інваліда 2-ої гр., мешканця, м. Вишневого, колишнім місцем життєдіяльності якого був м. Чорнобиль.

Ознайомившись з біографічною книгою Миколи Васильовича під умовною робочою назвою «Сповідь полковника» оцінюємо її як унікальний документ і рекомендуємо до друку як в цілому для загальної читацької аудиторії, так і окремими частинами різного тематичного спрямування і значення (ознайомчого, профілактичного, виховного, настановчого, публіцистичного) для різних цільових груп – школярів і педагогів загальноосвітніх шкіл, органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, а також соціологів, журналістів та інших спеціалістів, котрих цікавить тезаурус трагізму аварії в Чорнобилі тощо.

Автор розповідає про своє життя та діяльність про свій досвід мовою значущих деталей, епізодів, пригод, рибалок, полювань, опису відношень, що складалися з батьками, родичами, коханою, друзями дитинства, підлеглими, керівниками, сусідами, знайомими, а також ріднокраєм Полісся тощо.

Тільки один штрих. Микола Васильович зміг в жорстких обставинах, що виникли в зв’язку арештом, сфальсифікованим кримінальним звинуваченням, перебуванням в СІЗО Лук’янівської тюрми не лишевистояти і залишитись Людиною, а й сприйняти і збагнути диво існування рідкісного феномену-орієнтації на благо іншої людини. А потім ще й на практиці його втілювати в нелюдських жорстко детермінованих кримінальним світом умовах організації стосунків в місцях позбавлення волі. Рідкісним фактом, який важко зрозуміти, збагнути, став прояв гуманізму і природних талантів автора в сфері педагогіки наставництва. Ризикуючи власним життям і благополуччям, Микола Васильович показав волю до моделювання нових обставин, зумів на практиці змінити стосунки підлітків до «опущеної» дитини, яка примхою долі опинилася в небезпеці. Надзвичайно зворушливими є сцени, де автор розповідає підліткам неприховану правду про своє, сповнене пригод і неповторних барв, дитинство. Автор описує події і одночасно з болем розмірковує про необхідність кардинальних змін тих нелюдських умов, що продукує так звана система «перевиховання». Автор не дає оцінки власним діям, але в очах читача його надзвичайний вчинок, на нашу думку, постане символічним і величним актом прояву Любові до ближнього. Вважаємо, що цей епізод завоює прихильність і симпатії найвибагливішого і найприскіпливішого читача, адже в цьому місці у кожного, кому потрапить в руки зазначена самобутня сповідь, обов’язково виникне бажання не тільки мати в житті такого друга, але й самому бути достойним отримати його. А вже після цього навіть окремі недоречності книги не матимуть ніякого значення, наприклад, опис сцени весілля, який, на перший погляд має суто сімейне значення, через що виникне бажання її скоротити тощо. Але в системі цілісного сприйняття, безумовному домінуванні букету достоїнств, ці та інші недоліки вже не матимуть того вирішального значення, навіть, навпаки, додаватимуть нових барв у сприймання всього твору.

ПОДРОБИЦІ ЗА ПОСИЛАННЯМ:

https://www.facebook.com/pages/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%...A%D0%B0/734497563333906?ref=hl